Ухвала

від 13.01.2015 по справі 2018/1-329/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2018/1-329/11

Провадження №11/790/662/14 Головуючий в суді 1 інстанції

Категорія: ч.2 ст.189 КК України ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

5 січня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого, судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові кримінальну справу за апеляцією прокурора ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду міста Харкова від 16 травня 2014 року стосовно ОСОБА_8 , -

В с т а н о в и л а:

Згідно цього вироку

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Чураківки Убачанського району Кустанайської області, громадянин України, з повною вищою освітою, неодружений, працював директором ПВКФ «Істок», житель АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України судимості не має, -

в пред`явленому обвинуваченні: у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.189, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.189, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.1 ст.382 КК України, визнаний невинним і по суду виправданим у зв`язку з відсутністю в діяннях складу злочину.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні у місті Харкові декількох злочинів за таких обставин. Так, з початку 2005 року та 16 березня 2006 року біля будинку АДРЕСА_2 обвинувачений засновник і директор двох приватних фірм вимагав від ОСОБА_9 вчинити дії майнового характеру - відмовитися від господарської споруди, розташованої у дворі зазначеного будинку і якою остання користувалася на підставі договору оренди з КЖЕП №1 Київського району міста Харкова.

ОСОБА_8 керувався корисливим мотивом і мав мету побудувати на цьому місці офісну будівлю з громадськими туалетами та стати її власником. При цьому спочатку обвинувачений погрожував потерпілій насильством і ображав її, а 16 березня 2006 року наніс їй декілька ударів в голову та інші частини тіла, внаслідок чого заподіяв легкі тілесні ушкодження синці на обличчі та лівій руці. Ці дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.1 ст.189 КК України.

Крім того, 12 березня, 12 та 14 квітня 2006 року, як вказано в обвинувальному висновку, ОСОБА_8 , діючи повторно, з наміром примусити ОСОБА_9 відмовитися від користування вищевказаною господарською спорудою, у дворі цього ж будинку кинув дерев`яну дошку на голову ОСОБА_9 , яка знаходилася у погребі, чим заподіяв їй легке тілесне ушкодження садно. Поряд з цим обвинувачений завдавав потерпілій удари. На думку слідчого, ОСОБА_8 вчинив закінчений замах на вимагання: ч.2 ст.15 ч.2 ст.189 КК України, оскільки погрожував ОСОБА_9 насильством, скоївши це повторно.

Також протягом періоду з 22 грудня 2005 року по 22 травня 2006 року ОСОБА_8 , бажаючи протиправним шляхом встановити межу земельної ділянки, на якій знаходився його магазин, виготовив фальшиві документи:

супровідний лист, адресований начальнику Харківського міського управління земельних ресурсів, від імені директора ПВКФ «Істок» ОСОБА_10 , підпис якої підробив та поставив відтиснення друку належної йому фірми ППКФ «Істок»;

- технічну документацію «По встановленню в натурі меж земельної ділянки ПВКФ «Істок» для експлуатації та обслуговування тимчасового продовольчого магазина по вулиці Скрипника, 16, міста Харкова», замінивши шляхом монтажу цифру «5» на цифру «6» в даті складання документів.

Разом з тим в цій же частині обвинувачення слідчий вказав, що ОСОБА_8 підробив супровідний лист саме від ПКПФ «Істок», а технічну документацію від ППКФ «Істок». Всі зазначені дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.1 ст.358 КК України.

23 травня 2006 року ОСОБА_8 було надано згадані документи за його супровідним листом від 22 травня 2006 року Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Державного кадастру при Державному комітеті України із земельних ресурсів», тобто, як вважав автор обвинувального висновку, обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.358 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_8 - засновник і директор двох підприємств: ПВКФ «Істок» та ППКФ «Істок» умисно не виконав ухвали Київського районного суду міста Харкова від 22 червня 2006 року та 18 травня 2007 року, якими ПВКФ «Істок», а в останньому випадку і безпосередньо ОСОБА_8 , заборонялося виконувати будівельні роботи на земельній ділянці, розташованій біля будинку АДРЕСА_2 .

Зокрема, на вказаній території обвинувачений розмістив цеглу, суміш цементу та влітку 2007 року почав будівництво: викопав траншею, залив фундамент, пізніше - 23 серпня приступив до зведення стін. Органом досудового слідства ці дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.1 ст.382 КК України, як умисне невиконання службовою особою судового рішення.

В апеляції прокурор просить скасувати вирок, а справу повернути на новий судовий розгляд. Апелянт посилається на те, що обставини вчинення ОСОБА_8 злочинів знайшли своє підтвердження під час досудового та судового слідства, на той же час суд не дав належної оцінки доказам, частину яких залишив без уваги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, порушив вимоги кримінально-процесуального закону, неправильно застосував кримінальний закон, до того ж розглянув справу за відсутності цивільного позивача, не прийняв рішення щодо заяви представника потерпілої про притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, ствердження захисника про законність судового рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Так, згідно ч.2 ст.365 КПК України колегія суддів перевіряє вирок стосовно ОСОБА_8 в межах апеляції, поданої прокурором, який не просив після скасування судового рішення ухвалити новий вирок, а наполягав на поверненні справи на новий судовий розгляд.

На той же час відповідно до ч.2 ст.374 КПК України апеляційному суду надається право скасувати вирок і повернути справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції тільки в тому випадку, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку, зокрема, порушення, зазначені в пунктах 2, 3, 4 6-10, 13 частини другої статті 370 цього Кодексу. Жодні такі порушення закону апелянт не наводить.

Визнаючи ОСОБА_8 невинним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.189, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.189, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.1 ст.382 КК України, і по суду виправданим, суд правильно застосував вимоги ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.62 Конституції України, ст.ст.15, 327 КПК України стосовно того, що кожна людина має право на справедливий розгляд справи, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а обвинувальний вирок постановляється при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена в законному порядку.

Що ж до виправдувального вироку, то в силу ч.3 ст.327 КПК України він постановляється якщо невстановлена подія злочину, або коли в діянні підсудного немає складу злочину чи не доведено його участі у вчиненні злочину.

Наявні засоби фіксації перебігу судового розгляду справи та зміст мотивувальної частини вироку відносно ОСОБА_8 свідчать, що суд належним чином дослідив і оцінив всі докази у справі, зробив обґрунтовані висновки у питаннях, передбачених ст.324 КПК України. Клопотання учасників судового розгляду, в тому числі прокурора, розглянуті, а обвинувачений та свідки допитані, як і документи досліджені згідно положень кримінально-процесуального закону. Не випадково в апеляції прокурора відсутні ствердження про неповноту з`ясування обставин справи.

Свої висновки про необхідність постановлення виправдувального вироку суд обґрунтував, проаналізувавши цілу низку доказів, відображених у судовому рішенні. Тому доводи апелянта про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи безпідставні.

Так, дійсно під час судового слідства не знайшли свого підтвердження склади злочинів, у вчиненні яких обвинувачувався ОСОБА_8 . Прокурором не доведено, що обвинувачений вчинив стосовно ОСОБА_9 дії, які б мали відношення до об`єктивної і суб`єктивної сторони ч.1 та ч.2 ст.189 КК України. Зокрема, не встановлені обов`язкові ознаки цих злочинів: корисливий мотив спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та мета збагатитися самому чи збагатити осіб, у долі яких він був би зацікавлений.

Також не доведено підроблення ОСОБА_8 офіційних документів та їх використання, що відноситься і до не підтвердження ознак предмету злочинів, передбачених ч.1 та ч.3 ст.358 КК України. Недоведеність винності обвинуваченого в умисному невиконанні ухвал суду мотивовано у вироку, крім інших доказів, даними про виконання та скасування цих судових рішень. Ті додаткові докази, на які посилається прокурор в апеляції, не спростовують висновок суду про наявність підстав для постановлення обвинувального вироку.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_8 було пред`явлене неконкретне і суперечливе обвинувачення, а це торкається нечіткого відображення протиправних дій, у вчиненні яких він обвинувачувався, часу та місця події, мотивів і мети діянь останнього.

Зокрема, по епізоду замаху на вимагання нечітко і неоднозначно викладені обставини злочину, в тому числі дата його скоєння. У формулюванні обвинувачення відсутні дані щодо місця вчинення злочинів, які кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України. Тут іде мова про те, що ОСОБА_8 , окрім іншого, виготовив підроблену технічну документацію та використав її, але не вказано конкретний документ предмет злочину.

Разом з тим в силу ч.2 ст.367 КПК України апеляційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного.

На думку апелянта, суд не забезпечив належним чином дотримання прав ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - представників потерпілої ОСОБА_9 , в тому числі безпідставно не розглянув цивільний позов та не вирішив питання про притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_9 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому її смерть сталася не у зв`язку зі злочинами, у вчиненні яких обвинувачувався ОСОБА_8 . Внаслідок смерті ОСОБА_9 припинилися процесуальні повноваження і її представників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Крім того, згідно ст.275 КПК України суд проводив розгляд справи стосовно ОСОБА_8 в межах пред`явленого йому обвинувачення, а притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України передбачено за окремою процесуальною процедурою ст.27 КПК України.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б викликали скасування оскарженого судового рішення та направлення справи на новий судовий розгляд. Отже, вирок стосовно ОСОБА_8 відповідає вимогам ст.ст.323, 327 КПК України, є законним та обґрунтованим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.362, 365, п.1 ч.1 ст.366, ст.ст.377, 379 КПК України (1960 року), п.15 розділу ХI Перехідних положень КПК України, колегія суддів,-

П о с т а н о в и л а:

Апеляцію прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду міста Харкова від 16 травня 2014 року стосовно ОСОБА_8 без змін.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3