Рішення

від 26.03.2015 по справі 911/328/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2015 р. Справа № 911/328/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Ставищенського району Київської області в інтересах держави в особі Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області

до 1) Ставищенської районної державної адміністрації Київської області

2) Фізичної особи-підприємця Дем'янчука Івана Петровича

про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

Представники:

від прокуратури: Біньковська А.В.

від позивача: Сидорович Я.А.

від відповідача 1: не з'явилися

від відповідача 2: Дем'янчук І.П.

суть спору:

Прокурор Ставищенського району Київської області звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області з позовом про визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, а саме розпорядження голови Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 «Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду ПП Дем'янчуку І.П.»; визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006, укладеного між Ставищенською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Дем'янчуком Іваном Петровичем, який 22.09.2006 зареєстрований у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 040634905370; зобов'язання Фізичну особу-підприємця Дем'янчука Івана Петровича повернути у володіння Кривецької сільської ради Ставищенського району земельну ділянку водного фонду площею 26,5138 га, розташовану на території с. Кривець Ставищенського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що земельна ділянка була передана в оренду з порушенням вимог земельного законодавства.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2015 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 02.03.2015.

До господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення та документи по справі (вх. № 3611/15 від 16.02.2015).

19.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від прокуратури надійшов супровідний лист № 187вих-15 від 14.02.2015 (вх. № 3834/15 від 19.02.2015), до якого додано документи по справі.

До господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшли заяви б/н б/д (вх. № 4360/15 від 26.02.2015 та вх. № 4362/15 від 26.02.2015) про долучення доказів до матеріалів справи, відзиви на позов б/н б/д (вх. № 4361/15 від 26.02.2015, вх. № 4433/15 від 27.02.2015, вх. № 4632/15 від 02.03.2015, вх. № 4633/15 від 02.03.2015) та документи по справі (вх. № 4634/15 від 02.03.2015 та вх. № 4635/15 від 02.03.2015).

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.03.2015 розгляд справи відкладено на 26.03.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників прокуратури, позивача та відповідача 1 і неналежним виконанням ними вимог суду.

03.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшов супровідний лист вих. № 06-20/225 від 24.02.2015 (вх. № 4818/15 від 03.03.2015), до якого додано документи по справі.

До господарського суду Київської області від прокуратури надійшов супровідний лист № 382вих15 від 19.03.2015 (вх. № 6297/15 від 19.03.2015), до якого додано документи по справі.

26.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 25.03.2015 (вх. № 6947/15 від 26.03.2015), до якого додано документи по справі.

Присутні у судовому засіданні 26.03.2015 представники прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач 2 у судовому засіданні 26.03.2015 заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у його відзивах на позовну заяву.

Представник відповідача 1, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання 26.03.2015 не з'явився.

У судовому засіданні 26.03.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

22.04.2004 Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 309 «Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки приватному підприємцю Дем'янчуку Івану Петровичу для рибогосподарських потреб в с. Кривець Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років, а також надано в оренду для рибогосподарських потреб приватному підприємцю Дем'янчуку Івану Петровичу (м. Жашків, вул. Костромська, 28) земельну ділянку водного фонду, яка розташована на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 10 років загальною площею 26,5138 га, в тому числі: ставків - 19,5478 га, боліт - 3,9837 га, сіножатей - 1,5491 га, пасовищ - 0,3794 га, гідротехнічних споруд - 0,5735 га.

На підставі вищезазначеного розпорядження, 14.09.2006 між Ставищенською районною державною адміністрацією (орендодавець - відповідач 1) та Приватним підприємцем Дем'янчуком Іваном Петровичем (орендар - відповідач 2) укладено договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду, за умовами якого відповідач 1 надає, а відповідач 2 приймає в строкове, платне володіння і користування водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається водний об'єкт та земельна ділянка водного фонду загальною площею 26,5138 га, в тому числі: під водним об'єктом - 19,5478 га, прибережна захисна смуга - 6,966 га.

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладається на термін 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Згідно з п. 14 договору земельна ділянка передається в оренду для риборозведення.

Відповідно до п. 18 договору передача земельної ділянки здійснюється у 7 денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Пунктом 39 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру.

Даний договір зареєстровано у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2006 за № 040634905370.

На виконання умов договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006 відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв в довгострокову оренду водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду терміном на 10 років, загальною площею 26,5138 га, для риборозведення на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області, про що сторони склали акт прийому передачі земельної ділянки від 20.09.2006.

Прокурор посилаючись на те, що відповідач 1 з перевищенням своєї компетенції та в порушення вимог статей 13, 19 Конституції України, статей 1,7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статей 116, 186 та п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій» та статей 4, 79, 80, 83 Закону України «Про оренду землі» прийняв оспорюване розпорядження та передав в оренду земельну ділянку, право на розпорядження якою відноситься до компетенції Кривецької сільської ради, звернувся з даним позовом до суду. Крім того, прокурор стверджує, що відповідач 2 не виконав обов'язків передбачених ст. 51 Водного кодексу України щодо визначення місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування та забороняє здійснювати любительське рибальство на ставку, що є грубим порушенням вимог ч. 10 ст. 51 Водного кодексу України.

Відповідач 1 у своєму супровідному листі вих. № 06-20/225 від 24.02.2015 просить суд розглянути дану справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідач 2, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що орендодавцями водних об'єктів є районні державні адміністрації, Кривецькою сільською радою було надано згоду на користування земельною ділянкою водного фонду у формі рішення № 31 від 09.04.2003, а він використовує об'єкт оренди більше 9 років та сплачує орендну плату як у державний бюджет так і бюджет сільської ради, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову прокурора.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При розгляді даної справи суд, у відповідності до ст. 58 Конституції України, застосовує законодавство, яке існувало на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Згідно з ч. 3 ст. 2 Водного кодексу України земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Статтею 3 Водного кодексу України передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Статтею 6 Водного кодексу України передбачено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Таким чином, Водним кодексом України на момент виникнення спірних правовідносин було закріплено безпосередньо право місцевих державних адміністрацій надавати водні об'єкти загальнодержавного значення, а такими є всі без виключення водні об'єкти Київської області, в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.

Згідно з ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з ст. 84 Земельного кодексу України землі під водними об'єктами загальнодержавного значення належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність. До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до земельного законодавства розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування залежно від наданих їм повноважень.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки відділу Держземагенства у Ставищенському районі Київської області № 01-15/888 від 20.11.2014 згідно відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка водного фонду загальною площею 26,5138 га знаходиться в межах Кривецької сільської ради, кадастровий номер на неї не присвоювався, форма власності даної земельної ділянки - державна.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься рішення Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області № 31 від 09.04.2003 «Про надання дозволу на проведення земельно-кадастрових робіт по відведенню земельної ділянки водного фонду приватному підприємцю Дем'янчуку І.П. для передачі в довгострокову оренду для рибогосподарських потреб», яким надано дозвіл на проведення земельно-кадастрових робіт по відведенню земельної ділянки загальною площею 22,7 га в тому числі ставка - 19,5 га, а також прибережна заболочена місцевість - 3,2 га, захисні смуги навколо нього та гідротехнічні споруди приватному підприємцю Дем'янчуку І.П. для передачі в довгострокову оренду терміном на 10 років для рибогосподарських потреб.

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що Кривецька сільська рада Ставищенського району Київської області висловлювала свою згоду у формі рішення № 31 від 09.04.2003 на передачу відповідачу 2 в оренду земельної ділянки водного фонду.

Крім того, суд звертає увагу, що водні об'єкти надаються в оренду в комплексі з гідротехнічними спорудами та землями водного фонду під прибережними захисними смугами.

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата становить 3 456, 64 грн. за один рік, в тому числі за водний об'єкт 2 548, 48 грн., за прибережну захисну смугу 908, 16 грн., і вноситься виключно у грошовій формі:

- на поточний рахунок № 33219815600578, одержувач місцевий бюджет, код платежу 13050500, Кривецької сільської ради в Київській області, код 04360801, банк одержувач УДК в Київській області, МФО 821018, в сумі 908, 16 грн. в рік за прибережну захисну смугу;

- на поточний рахунок № 31118101600567, одержувач державний бюджет, код платежу 22120000, банк одержувача УДК в Київській області, ідентифікаційний код 23569582, МФО 821018, в сумі 2 548, 48 грн. в рік за наданий в оренду водний об'єкт на підставі ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Додатковою угодою до договору оренди, яка зареєстрована у Ставищенському РВ «Київської обласної філії» ДП «Центр ДЗК» 06.12.2010 за № 041095500148, сторони внесли зміни щодо розміру орендної плати та визначили, що орендна плата вноситься рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (періоду) місяця на поточні рахунки:

- на поточний рахунок № 33216815700578, одержувач місцевий бюджет Кривецької сільської ради в Київській області, код платежу 13050500, в сумі 1 952, 00 грн. в рік за прибережну захисну смугу;

- на поточний рахунок № 31115101700567, одержувач державний бюджет, код платежу 22120000, банк одержувача УДК в Київській області, ідентифікаційний код 23569582, МФО 821018, в сумі 2 283, 00 грн. в рік за наданий в оренду водний об'єкт на підставі ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень та квитанцій вбачається, що відповідач 2 за період з 2003 року по 2015 рік сплачує орендну плату як в державний бюджет так і в місцевий бюджет Кривецької сільської ради.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст. 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові та порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі . Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, у даному випадку, обов'язок доведення порушення прав позивача та необхідність їх захисту в судовому порядку покладається законом на прокурора.

Враховуюче те, що прокурором не надано доказів розмежування земель державної та комунальної власності в межах Кривецької сільської ради, як і доказів реєстрації права власності на об'єкт оренди за Кривецькою сільською радою, зважаючи на те, що в оренду передано водний об'єкт, що відноситься до компетенції місцевої державної адміністрації, в комплексі з земельною ділянкою водного фонду, якими відповідач 2 користується вже більше 9 років та сплачує орендну плату як в державний бюджет так і в місцевий бюджет Кривецької сільської ради, суд вважає, що прокурором належними та допустимими засобами доказування не доведено наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача, а, відтак, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Разом з цим, при вирішенні даної справи слід враховувати те, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (п. 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35).

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Як вже зазначалося, на підставі оспорюваного розпорядження Ставищенської районної державної адміністрацією 14.09.2006 між Ставищенською районною державною адміністрацією (орендодавець - відповідач 1) та Приватним підприємцем Дем'янчуком Іваном Петровичем (орендар - відповідач 2) укладено договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду, відповідно до якого відповідач 1 надав, а відповідач 2 прийняв в строкове, платне володіння і користування водний об'єкт та земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області.

Таким чином, вказаний договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006 свідчить про наявність між сторонами у справі відповідних правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного розпорядження, які пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розпорядження Ставищенської районної державної адміністрацією № 309 від 22.04.2004 «Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду» за своєю суттю є ненормативним актом одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом укладення договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

У рішенні по справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V) Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Крім того, Європейський суд у рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» дійшов висновку про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що: відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

У рішенні від 24.06.2003 «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, а саме розпорядження голови Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 «Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду ПП Дем'янчуку І.П.» з підстав заявлених прокурором у позовній заяві є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 14.09.2006, укладеного між Ставищенською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Дем'янчуком Іваном Петровичем, який 22.09.2006 зареєстрований у Ставищенському районному відділі № 23 Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 040634905370, та зобов'язання відповідача 2 повернути у володіння Кривецької сільської ради Ставищенського району земельну ділянку водного фонду площею 26,5138 га, розташовану на території с. Кривець Ставищенського району Київської області, то у їх задоволенні також слід відмовити, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, а саме розпорядження голови Ставищенської районної державної адміністрації від 22.04.2004 № 309 «Про затвердження та передачу в оренду земельної ділянки водного фонду ПП Дем'янчуку І.П.».

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними») за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

У зв'язку з вищезазначеним, посилання прокурора на те, що відповідач 2 не виконав обов'язків передбачених ст. 51 Водного кодексу України щодо визначення місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування та забороняє здійснювати любительське рибальство на ставку не може бути підставою для визнання договору недійсним та в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено жодними належними на допустимими доказами.

Посилання прокурора на порушення відповідачами ст. 20 Закону України «Про землеустрій», ст. 186 Земельного кодексу України та процедури укладення договору оренду, не береться судом до уваги, оскільки передача в оренду земельної ділянки без зміни її цільового призначення здійснюється без розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, у матеріалах справи міститься технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки приватному підприємцю Дем'янчуку Івану Петровичу для рибогосподарських потреб в с. Кривець Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області, виготовлена у 2004 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Київській регіональний інститут земельної реформи».

Також, не береться судом до уваги посилання прокурора на постанову Верховного Суду України № 6-14сц14 від 21.05.2014 (а точніше № 6-16цс14 від 21.05.2014), оскільки в ній йдеться про передачу у власність земельних ділянок водного фонду зі зміною їх цільового призначення.

З огляду на вищевикладене вбачається, що прокурором не доведено суду наявності порушених прав і охоронюваних законом інтересів позивача та підстав для задоволення заявлених ним вимог, а тому суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Згідно з п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Оскільки прокурором заявлено три вимоги немайнового характеру, то розмір судового збору за подання до суду даної позовної заяви становить 3 654, 00 грн. (1 218, 00 грн. - 1 розмір мінімальної заробітної плати х 3 вимоги немайнового характеру) та враховуючи положення п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» покладається судом на позивача і підлягає стягненню в доход Державного бюджету України.

Керуючись статтями 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Кривецької сільської ради Ставищенського району Київської області (09414, Київська область, Ставищенський район, село Кривець, вулиця Шевченка, будинок 33, ідентифікаційний код - 04360801) в доход Державного бюджету України 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 31.03.2015.

Суддя Т.В. Лутак