Рішення

від 17.07.2009 по справі 32/252

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

32/252

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  32/252

17.07.09

За позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»   

до                     1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест»

                        2. Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма

                            «Світоч»

про                   визнання недійсним договору № 08/96/75490

  Суддя  ?Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від позивача                Ужакін Ю.А. –предст.,

Від відповідачів-1          не з'явилися

Від відповідачів-2          Бабій О.В., Толстіков М.С., Нагорняк Н.В. –предст.,

Обставини  справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відповідачів та просить визнати недійсним Договір № 08/96/75490 від 24.10.2008, підписаний між Закритим акціонерним товариством «Львівська кондитерська фірма «Світоч»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест».

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач стверджував, що певні положення укладеного договору (п.п. 4.10, 4.12, 9.1, 9.2 цього договору) за своїм змістом не відповідають чинному законодавству. Крім того, Позивач зазначив, що 31.10.2008 між Відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»укладено договір поруки, відповідно до умов якого Позивач прийняв на себе зобов'язання відповідати перед Відповідачем-1 за виконання Відповідачем-2 своїх зобов'язань за Договором № 08/96/75490 від 24.10.2008. Тому Позивач вважає, що він в силу положень ст. 554 ЦК України є солідарним боржником в частині зобов'язань Відповідача-2 щодо сплати покупної ціни та відшкодування збитків. У судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест»відзиву на позов не надало, повноважних представників в судове засідання не направило, про причини неявки представників суд належним чином не повідомив, жодних заяв та клопотань від сторони не надійшло. Оскільки Відповідач-1 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, тому нез'явлення його представника не перешкоджає розгляду справи.

Закрите акціонерне товариство «Львівська кондитерська фірма «Світоч»у своєму відзиві проти позову заперечувало, з мотивів його необґрунтованості та зазначило, що  Договір № 08/96/75490 від 24 жовтня 2008 року за своїм змістом відповідає чинному законодавству. Крім того, Відповідач-2 вважає договір поруки, укладений між ТОВ  «Агропродінвест»та ТОВ «Агро-Центр», фіктивною угодою.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача-2 у відкритому судовому засіданні, Господарський суд міста Києва  

ВСТАНОВИВ:

24.10.2008 між Закритим акціонерним товариством «Львівська кондитерська фірма «Світоч»(далі –ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест»(далі –ТОВ «Агропродінвест») підписано договір № 08/96/75490 (далі –Договір), за умовами якого Відповідач-1 зобов'язався поставити 1000 метричних тон цукру білого кристалічного врожаю 2008/2009 року, а покупець - ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»було зобов'язане прийняти та сплатити цей товар.  Ціну товару визначено залежно від використання залізничного чи автомобільного транспорту.

Доказів вчинення дій на виконання Договору № 08/96/75490 сторони не надали.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України передбачено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.  Відповідно до зазначеного, сторони під час укладання договору поставки зобов'язані дотриматися приписів  ГК України, а в частині, не врегульованій цим Кодексом - приписів ЦК України щодо договору купівлі-продажу, зокрема, загальних положень про купівлю-продаж, оскільки норми чинного законодавства України, характер правовідносин сторін та укладена угода не дають підстав для висновку про можливість незастосування до відносин сторін приписів § 1 Глави 54 ЦК України.

Пунктом 4.10 Договору № 08/96/75490 передбачено: «У випадку відсутності документів, зазначених у пункті 4.9 даного Договору, Покупець за вибором відмовляється від прийняття Продукції, що не звільняє Постачальника від виконання Замовлення на поставку, або оплата за Продукцію затримується до моменту передачі оригіналів документів Постачальником Покупцю. Крім того, у випадку відсутності документів, зазначених у пункті 4.9 даного Договору на момент приходу вагону на розвантаження, Постачальник сплачує витрати за понаднормове використання вагонів, що підтверджується    копією рахунку Укрзалізниці».

Наведеним пунктом Договору № 08/96/75490 сторони встановили правові наслідки порушення постачальником обов'язку передати документи, узгоджені у п. 4.9 Договору, які не відповідають статті 666 ЦК України.

Стаття 666 ЦК України передбачає право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу у разі непередання документів, що стосуються товару, після сплину встановленого покупцем розумного строку для виконання продавцем обов'язку передати документи. Право покупця затримати оплату, відмовитися від прийняття продукції законом не передбачено.

Посилання ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»на те, що стаття 666 Цивільного кодексу України є диспозитивною та не передбачає обов'язок, а надає право покупцю встановити продавцю додатковий строк для передання документів на поставлений товар не ґрунтується на законодавстві. Пунктом 37 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 7 квітня 2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», зокрема, зазначено, що сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд не тільки тоді, коли в нормі сказано «сторони в договорі не можуть відступити від положень...»або міститься подібний вираз (наприклад, частина четверта статті 216 ЦК України), а і тоді, коли обов'язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту - тобто тоді, коли зі змісту норми можна зробити висновок, що норма є імперативною. Аналіз ст. 666 ЦК України не дає підстав вважати, що правила  цієї норми можуть бути змінені сторонами договору.

 Друге речення п. 4.10 Договору стосується взаємовідносин вантажоотримувача та перевізника, що дає підстави для аналізу його відповідності Статуту залізниць України. Співставлення першого та другого речень п. 4.10 Договору № 08/96/75490 дає підстави для висновку про те, що сторонами було узгоджено умову, яка надає право одержувачу відмовитися від прийняття вантажу від перевізника, зокрема залізниці, у разі відсутності перелічених у п. 4.9 Договору документів.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457  від 06.04.1998, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Єдине виключення з цього правила встановлено ч. 2 ст. 47 згаданого Статуту, згідно якого одержувач може відмовитись від прийняття вантажу лише у разі, коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання. При цьому, застосування у законодавчому акті слова «лише»підкреслює виключність цієї підстави для відмови в прийнятті вантажу.

Таким чином, є підстави для висновку, що п. 4.10 Договору № 08/96/75490 не відповідає чинному законодавству України.

Твердження ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»про те, що за змістом п.п. 23, 24, 47 Статуту залізниць України, обов'язок покупця прийняти товар від станції відвантаження співвідноситься із обов'язком постачальника разом із товаром передати станції навантаження комплект перевізних документів, які зазначені у п. 4.9. Договору поставки, не засновано на законодавстві. Відповідно до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Пункт 4.9 Договору № 08/96/75490 згадує інші документи: податкова накладна, товарна накладна і т.і., тобто документи, що не є складовою комплекту перевізних документів.

Не може вважатися переконливим посилання Відповідача-2 на норми Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», зокрема, ст. 8 цього Закону. Згаданою нормою передбачено, що вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється власником цієї продукції шляхом недопущення можливості її реалізації, споживання чи використання за призначенням, а також шляхом повернення її суб'єктами підприємницької діяльності, в яких ця продукція знаходиться на підставі договорів доручення, схову, перевезення та інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію.

Тобто, Законом передбачено дві форми вилучення неякісної продукції у залежності від суб'єкта відповідних дій: 1) недопущення можливості її реалізації, споживання чи використання за призначенням (ці діє вчиняє власник); 2) повернення продукції (здійснюється суб'єктами, в яких ця продукція знаходиться на підставі цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію). Утримання від реалізації, споживання чи використання, а також, повернення продукції власнику є за своєю сутністю діями іншими, ніж відмова від прийняття вантажу від перевізника. Кваліфікація товару як неякісної продукції тягне саме недопущення можливості реалізації, споживання чи використання продукції, а не відмову від прийняття вантажу від залізничного транспорту. Тому, сторони повинні були додержуватися приписів ст. ст. 46, 47 Статуту залізниць України.

Пункт 4.12 договору № 08/96/75490 передбачає, що Постачальник бере на себе повну відповідальність за збереження Продукції по кількості та якості протягом доставки Продукції на склад Покупця/станцію призначення. Позивач вважає, що це положення договору порушує вимоги ст. 314 ГК України. ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»у відзиві зазначає, що п. 4.12 Договору поставки складений відповідно до вимог розділу DDP Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»(редакція 2000 року) та встановлює межі відповідальності виключно між Постачальником та Покупцем за Договором поставки. Пункт 4.12 Договору поставки жодним чином не порушує положення ст. 314 Господарського кодексу України, оскільки не передбачає й не повинен передбачати відповідальності або звільнення від відповідальності Перевізника за виконання/невиконання зобов'язань, що випливають із Договору поставки, оскільки Перевізник не є та не може бути стороною Договору поставки.

При тлумаченні змісту  пункту 4.12 Договору 08/96/75490  суд виходив з положень ч. 3 ст.  213 ЦК України, згідно з якою при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За загальним правилом термін  «відповідальність»застосовується для визначення  негативних для правопорушника  наслідків правопорушення. Зокрема, у  відповідності до положень ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Вираз «нести повну відповідальність за збереження»слід розуміти як покладення на постачальника негативних наслідків вчинення правопорушення, яке призводить до втрати, псування, іншого погіршення товару. Слова «протягом доставки Продукції на склад Покупця/станцію призначення»не можуть розумітися інакше, ніж покладення  на постачальника  відповідальності за будь-які протиправні дії, що можуть статися під час знаходження вантажу у володінні перевізника. Наведене спростовує твердження Відповідача про те, що п. 4.12 Договору поставки встановлює межі відповідальності виключно між постачальником та покупцем за  спірним договором поставки.

Отже, п. 4.12 Договору покладає на ТОВ «Агропродінвест»відповідальність за правопорушення, що може призвести до втрати чи погіршення товару під час перевезення. Частиною 1 статті  314 ГК України передбачено, що саме перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Відповідно до цього, п. 4.12 Договору № 08/96/75490 не відповідає законодавству.

Пунктом 9.1 Договору № 08/96/75490 встановлено при  невідповідності  Продукції по  кількості  чи  якості  Покупець інформує письмово Постачальника протягом 10-х робочих днів (при залученні представника Торгово-промислової палати - протягом 10-х робочих днів та надання оригінальних Актів - через 15-ть робочих днів), а Постачальник зобов'язується протягом 3-х робочих днів письмово повідомити Покупця про терміни повернення   Продукції зі складу Покупця,   його заміни або зниження цін   та терміни відшкодування заподіяних збитків Покупцю, згідно умов Договору». Це положення встановлює правові наслідки  порушень вимог договору як щодо кількості, так і  якості товару.

Наслідки передання товару неналежної якості визначено частинами  5 –7 ст. 268 ГК України. Відповідно до цих приписів у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. Ця норма ГК України імперативно встановлює наслідки поставки товару, що не відповідає стандартам або технічним умовам, а також, поставки товару, що відповідає стандартам або технічним умовам, але є більш низького сорту, ніж встановлено договором.

Передання товару неналежної якості надає саме покупцю право вибору засобу захисту свого права. Вираз у пункті 9.1 Договору про те, що Постачальник зобов'язується протягом 3-х робочих днів письмово повідомити Покупця про терміни повернення   Продукції зі складу Покупця,   його заміни або зниження цін   та терміни відшкодування заподіяних збитків»переносить відповідне право вибору засобу захисту саме на потенційного правопорушника. Крім того, п. 9.1 Договору не розрізняє поставку товару, що не відповідає стандартам та поставку товару, що відповідає стандартам, але є більш низького сорту.

Статтею 670 ЦК України передбачено, що у разі, якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Як свідчить текст норми, сторони можуть на відміну від загального правила узгодити неможливість для покупця прийняти цей товар. Натомість, згідно з пунктом 9.1 Договору передача покупцеві більшої кількості товару тягне також можливість заміни товару або зниження цін.   

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів укладання між ТОВ «Агропродінвест» та ТОВ «Агро-Центр»фіктивної угоди з боку  ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»не надано. Договір поруки не містить ознак порушення ст. 553 ЦК України та  інших норм цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідне припущення повинно ґрунтуватися на відповідних обставинах справи. Сторони не надавали доказів, на підставі яких можна дійти висновку, що договір було б укладено без включення протиправних умов.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Як передбачено  частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

В частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового покладаються відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір № 08/96/75490 від 24 жовтня 2008 року, підписаний між Закритим акціонерним товариством «Львівська кондитерська фірма «Світоч»                                             (м. Львів, вул. Ткацька, 10, код 00382154) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест»(02094, м. Київ, б-р Праці, 2/27, код 31057958).

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма «Світоч»(м. Львів, вул. Ткацька, 10, код 00382154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»(02094, м. Київ, б-р Праці, 2/27, код 31953808) 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродінвест»(02094,                м. Київ, б-р Праці, 2/27, код 31057958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Центр»(02094, м. Київ, б-р Праці, 2/27, код 31953808) 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                      О.О.Хрипун