Постанова

від 14.05.2015 по справі 914/3178/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 914/3178/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Матущака О.І.

при секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України за № 05/2-76/вих/4 від 04.12.2014 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року

у справі № 914/3178/13

за позовом: заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Київ в інтересах держави в особі

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2: Фонду державного майна України, м. Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно.

за участю представників:

прокурора: Чоп Ю.В. - посвідчення № 011892 від 29.10.2012 року;

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача: Орищин О.А. - довіреність б/н від 19.12.2014 року;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні позивача-1: Жуган І.О. - довіреність № 18-11-00041

від 06.01.2015 року;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору на стороні позивача-2: Жуган І.О. - довіреність № 400

від 30.12.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.09.2008 року нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" та зобов'язання відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2013 року у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 року рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2013 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 року рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року у справі № 914/3178/13 (головуючий суддя Ділай У.І., судді Мазовіта А.Б., Кітаєва С.Б.) в позові прокурора відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням заступник військового прокурора Центрального регіону України подав апеляційну скаргу за № 05/2-76/вих/4 від 04.12.2014 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. На думку скаржника, на час укладення спірного договору дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 № 140/6/1466/31 від 12.11.2004 р. не відповідав вимогам Постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р., а відтак у концерну "Військторгсервіс" не було достатніх повноважень на укладення даного договору. Крім того, як зазначає скаржник, прокурор відповідно до наданих Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" повноважень звернувся до господарського суду за захистом інтересів держави, що були порушені посадовими особами концерну "Військторгсервіс", які зловживаючи службовими повноваженнями здійснили відчуження державного майна, що в свою чергу суперечить і нормам цивільного законодавства і порушує інтереси держави та стало підставою для внесення прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері 21.03.2013 р. за результатами проведеної перевірки до єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Також скаржник зазначив, що відчуження майна за спірним договором відбулось без належної згоди Міністерства оборони України та Фонду державного майна України. Дозвіл на відчуження нерухомого майна вважає таким, що втратив чинність, оскільки довіреність, на підставі якої ОСОБА_4 надавав цей дозвіл, була відкликана Міністром оборони України. Додатковою підставою недійсності дозволу називає ту обставину, що діяльність головного управління торгівлі тилу Міноборони була припинена відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.06.2006 р. № 47 у зв'язку зі створенням концерну "Війсьторгсервіс". Відтак, вважає, що останній при укладенні спірного договору не володів достатнім обсягом цивільної дієздатності, що відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Міністерством оборони України подано пояснення за № 10/2823 від 30.12.2014 року, в яких просить задоволити позовні вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України.

Відповідачем подано відзив б/н від 23.02.2015 року на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України - без задоволення.

Міністерство оборони України та Концерн "Військторгсервіс" участі уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року було змінено склад колегії суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" отримало дозвіл на відчуження приміщення складу площею 204,7 м.кв, холодильної камери площею 147,0 м.кв, прохідної площею 7,7 м.кв (разом 359,4 м.кв) за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, від Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України від 12.11.2004 року № 140/6/1466/31.

Надаючи дозвіл на відчуження вищевказаного приміщення, Начальник головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 діяв на підставі повноважень наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071.

Довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071, із терміном дії до 01.10.2007 року, Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

12.02.2005 року окремим дорученням Міністра оборони України повідомлялося, що зазначена довіреність вважається недійсною та таку відкликано. 17.02.2005 року ОСОБА_4 повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071 (термін дії якої не закінчився) до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а саме: реорганізовано його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

05.04.2007 року наказом Міністра оборони України № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", а саме: реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Згідно із довіреністю від 12.09.2007 року Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора Концерну ОСОБА_4, який діяв на підставі статуту Концерну, на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну "Віськторгсервіс" будь-які договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України.

Згідно з протоколом № 1081-н від 12.09.2008 року про хід публічних торгів Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" стало переможцем публічних торгів, за результатами якого отримало право на укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 359,4 кв.м., що належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14 (остаточна ціна - 211 334,40 грн.).

25.09.2008 року за результатами публічних торгів між Державним господарським об'єднанням "Концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 року за реєстровим № 4165 ОСОБА_6, (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. За умовами даного договору продавець передав, а покупець прийняв у власність відповідно до чинного законодавства України наступне майно - нежитлове приміщення загальною площею 359,40 кв.м., яке знаходиться у м. Львові по вулиці Татарбунарська, 14. Даний договір підписаний, скріплений печатками сторін та посвідчений державним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В.

З підстав, що договір купівлі-продажу від 25.09.2008 року між Управлінням Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним та про зобов'язання повернути приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч. 3 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Право розпорядження майном, належить власникові (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до статуту Концерну "Військторгсервіс", концерн "Військторгсервіс" заснований на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1); до складу концерну "Військторгсервіс" входить також державне підприємство МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п. 1.5); концерн має право укладати угоди, договори (контракти) (п. 5.1); майно концерну перебуває у державній власності і закріплене за концерном на праві господарського відання (п. 7.3); відчуження основних фондів концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах (п. 7.5).

З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 20308863 від 22.09.2008 р. нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв. м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м знаходились у державній власності та перебували у повному господарському віданні Львівського комбінату громадського харчування номер 60 Державного підприємства Міністерства оборони України Управління військової торгівлі ПрикВО (правонаступником якого є Концерн "Військторгсервіс").

Приписами статей 74, 136 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Встановлено, що майно, яке є предметом спірного правочину, було державним майном, знаходилось у Концерні "Військторгсервіс" на праві господарського відання.

Концерн "Війсьторгсервіс" є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності і належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені ст. 75 Господарського кодексу України, ч. 5 якої визначено, що відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Виходячи з вимог ст. 4 цього Закону, суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який, згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності визначені ст. 5 Закону, який, на виконання даної норми матеріального права, постановою від 6 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності, який, з відповідними змінами і доповненнями, є чинним і його дія поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємствам (їх об'єднанням), яким є Концерн "Військторгсервіс" (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції.

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна України .

За умовами п. 50 Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне до закінчення строку дії погодженого висновку про вартість такого майна. Погоджений висновок про вартість майна, згідно п. 12 ч. 2 цієї Постанови діє не більше як 12 місяців з дати його погодження, в зв'язку з чим, рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців.

Виходячи з вимог ст. 5 Цивільного кодексу України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу державного майна від 25 вересня 2008 року мали бути дотримані вказані вимоги норм матеріального права, в тому числі, Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності".

Посилання суду першої інстанції на дотримання зазначених вимог та отримання відповідної згоди у зв'язку із наявністю дозволу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 № 140/6/1466/31 від 12.11.04 р., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.04 р. на відчуження майна, а саме: нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м, спростовується апеляційним господарським судом, оскільки на час вчинення правочину було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно.

Окремо суд звертає увагу на те, що, підписуючи лист № 140/6/1466/31 від 12.11.04 р., який на переконання відповідача та відповідно до посилання суду першої інстанції є згодою міністерства на відчуження майна, ОСОБА_4 не виступив як представник Міністерства оборони України, оскільки: а) підписуючи такий документ ОСОБА_4 зазначив "Начальник Головного управління торгівлі, полковник ОСОБА_4", не вказавши, що він є представником міністерства; б) у листі зазначено, що Головне управління торгівлі Тилу МОУ, а не Міністерство оборони України, дозволяє провести відчуження нежилих приміщень. Те, що ОСОБА_4 на момент складання листа мав довіреність міністерства автоматично не надає такому листу статусу документа МОУ, адже, отримавши довіреність, ОСОБА_4 не втратив свого статусу керівника Головного управління торгівлі Тилу МОУ і міг вступати у правовідносини з іншими суб'єктами як керівник управління (що і було у даному випадку), або ж як представник міністерства.

Таким чином, лист від 12.11.04 р. - це документ виданий Головним управлінням тилу МОУ, і в будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України.

А відтак, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що при укладенні спірного правочину концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, що є, в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Зважаючи на наведене, колегія суддів зазначає, що судом встановлено факт недійсності спірного правочину.

Поряд з цим, прокурор просить застосувати наслідки недійсності правочину. З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 Цивільного кодексу України, якою зокрема, передбачено, що у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з даної норми матеріального права, позовні вимоги прокурора про зобов'язання відповідача повернути отримане ним нерухоме майно до державної власності у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" підлягають задоволенню.

Дана позиція узгоджується з висновком ВГС України викладеним у постанові від 24.12.2014 р. у справі № 914/2691/13.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи міститься заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову: заборонити ТОВ "Дует-СК" вчиняти дії по відчуженню нежитлових приміщень. Посилання на розгляд зазначеної заяви в оскаржуваному рішенні суду не міститься (Т. 1, а.с. 19-21). Щодо поданої заяви, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму).

Проте, звертаючись із відповідною заявою, прокурор не обґрунтував та не подав доказів вчинення відповідачем дій, які утруднять чи зроблять неможливим виконання можливого рішення господарського суду про задоволення позову. А відтак, судова колегія не знаходить підстав для задоволення поданої заяви.

Щодо застосування строків позовної давності судова колегія зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника підприємства необхідного обсягу дієздатності (постанова ВСУ від 20.08.2013 р. у справі № 3-18гс13).

З доказів, на які посилається відповідач вбачається лише те, що міністерству та прокуратурі було відомо про укладення спірного договору ще у 2009 р., проте даними документами не підтверджується, що вказаним сторонам було відомо саме про порушення порядку укладення спірного договору.

Однак, з моменту укладення договору строк позовної давності рахується тільки щодо сторони правочину, оскільки прокуратура та міністерство не були сторонами спірного правочину та не знали про незаконність відчуження майна, тому даному випадку строк позовної давності слід обчислювати з моменту, коли вони дізналися саме про порушення закону при укладенні такого договору.

З поданих до матеріалів справи доказів вбачається, що про факт допущення порушень міністерство та органи прокуратури дізналися після проведення Фондом державного майна України перевірки щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" та складання відповідного висновку. Наступного дня, а саме 21.03.2013 року до єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідну інформацію.

Відтак, строк позовної давності для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даному випадку не сплинув.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи та не були враховані місцевим господарським судом, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року у даній справі.

Відповідно до вимог ст. 105 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Пунктом 4.7. постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Враховуючи, що апеляційним судом встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій концерну "Військторгсервіс", який допустив порушення закону при вчиненні правочину, відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на нього слід покласти судові витрати.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року у справі № 914/3178/13 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.09.2008 року нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК".

4. Витребувати у ТзОВ "Дует-СК" (79014, м. Львів, вул. І.Вільде 22/2 код ЄДРПОУ 33285493) нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м та повернути їх у власність держави в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПУО 33689922).

5. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) 5373,68 грн. судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої інстанції.

6. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) 2722,34 грн. судового збору в доход Спеціального Фонду Державного бюджету України за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109, 110 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2015 року.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.