Рішення

від 02.09.2009 по справі 23/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.09                                                                                           Справа№ 23/134

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Цяпка О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства (надалі –ПП) “Аптечний склад “Біосет”, м. Львів,

до відповідача Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм, ЛТД”, м. Київ,

про визнання договору частково недійсним

За участю представників:

від позивача  -  Марусич О.Р. - представник,

від відповідача – Стасько Ю.В. - представник.

Суть спору:           ПП “Аптечний склад “Біосет”, м. Львів, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Спільного українсько-естонського ТзОВ “Оптіма-Фарм, ЛТД”, м. Київ, про визнання недійсними пунктів 6.2. та 9.4. Договору № 37260 від 22.04.2008 р. Згодом позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить визнати недійсним вищезгаданий договір в цілому. Позовні вимоги мотивовані нормами ст.ст. 43, 207 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України.

          Представник позивача у судовому збільшені позовні вимого підтримав повністю.

          Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

          Відпоідно до ст. 207 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач стверджує, що п. 1.2. договору № 37260 від 22 квітня 2008 р. є недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 207 ГК України, оскільки допускає можливість односторонньої зміни відповідачем умов договору. Однак, зігдно з п. 1.2. спірного Договору сторони погодили, що найменування, асортимент та ціна товару визначаються за цим договором на підставі прайс-листа Продавця (відповідача), що діє на момент замовлення товару Покупцем (позивачем). Зміна та/або оновлення такого Прайс-листа здійснюється за внутрішніми правилами Продавця (відповідача). Проте з аналізу п.п. 1.2., 2.1., 2.2., 8.1. Договору № 37260 вбачається, що сторонам на момент укладення Договору не було точно відомо, які саме лікарські препарати та у якій кількості будуть необхідні позивачу протягом дії договору (з 22 квітня 2008 р. до 31 грудня 2011 р.) та якою, з огляду на динаміку зміни цін на лікарські препарати, буде ціна замовленого позивачем товару на момент здійснення замовлення. Відтак, сторони законно передбачли у Договорі (п.п. 1.2., 2.1., 2.2.), що на підставі Прайс-листа відповідача, з якого вбачається які саме лікарські препарати та по якій ціні, є в наявності, позивач повідомляє відповідача про найменування, асортимент та кількість товару, який він хоче придбати. У матеріалах справи відсутні та позивачем суду не подані докази, які спростовували посилання відповідача на те, що зміна та/або оновлення Прайс-листа є необхідними з огляду на постійну зміну асортименту, кількості та ціни товару на складі відповідача і правом позивача протягом дії договору визначати, які саме лікарські препарати йому необхідні у той чи інший момент відповідно до попиту на них та кон”юнктури ринку. Згідно з умовами п.п. 1.3., 1.4. Договору № 37260, кількість товару та ціна товару за одиницю визначаються сторонами та встановлюються у видаткових накладних, які є невід”ємними складовими Договору. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зміна та/або оновлення Прайс-листа, здійснена за внутрішніми правилами відповідача, є необхідним способом доведення до відома позивача асортименту, кількості та ціни продукції, яка є в наявності у відповідача і підлягає реалізації у кожен окремий момент. Вказана інформація не може бути відомою позивачу, а відтак, він не може приймати участі у її зміні чи оновленні. За таких обставин, п. 1.2. Договору не допускає односторонню зміну відповідачем умов договору. Адже істотні умови договору (асортимент, кількість та ціна товару) встановлюються сторонами договору на підставі досягнутої між ними домовленості у видаткових накладних, що є невід”ємними складовими договору (п.п. 1.3., 1.4. Договору) і договір положень щодо можливості їх односторонньої зміни з боку однієї з сторін не містить.

          Що стосується п. 2.6. договору № 37260, то згідно з його умовами позивача зобов”язано здійснювати виключно роздрібний продаж товарів, придбаних у відповідача, перелік яких міститься у додатку № 1 до договору. Крім цього, встановлено право відповідача протягом дії договору в односторонньому порядку змінювати перелік таких товарів, шляхом надсилання позивачу повідомлення по факсу або електронною поштою, яке позивач зобов”язаний скріпити печаткою та підписом і по факсу направити відповідачу у строк 2 (двох) робочих днів з моменту одержання. Вказаним пунктом договору допускається одностороння зміна умов договору відповідачем та обмежується право позивача вільно розпоряджатись придбаною продукцією. Наведене суперечить приписам ст.ст. 203, 215, 319 ЦК України, ст. 43 ГК України. Відтак, договір в цій частині слід визнати недійсним.

          Доводи позивача про те, що п.п. 6.2., 9.4. договору суперечать вимогам ст.ст. 3, 203 ЦК України необгрунтовані. Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відтак, сторони у договорі № 37260 законно передбачили (п. 6.2.) обов”язок позивача сплатити пеню за порушення строків виконання зобов”язань за договором, а за прострочення виконання зобов”язанння понад тридцять днів - додатково обов”язок позивача сплатити штраф у розмірі 7 % від вартості видаткової накладної на товар, з якого допущено прострочення. Аналогічну відповідальність встановлено й для відповідача за прострочення виконання ним взятих на себе зобов”язань за договором (п. 6.1. Договору). Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов”язання не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Вказані висновки суду відповідають висновкам Вищого господарського суду України, зробленим у п. 49 Інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 р. та у постанові від 25.05.2006 р. у справі № 44/406. Нормами ст. 536 ЦК України, ч. 3 ст. 692 ЦК України передбачено право продавця товару вимагати від покупця сплати процентів за користування чужими коштами. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому положення п. 9.4. договору відповідають нормам ст.ст. 6, 14, 627 ЦК України і підстави для визнання договору в цій частині недійсним теж відсутні.

          Враховуючи наведене, а також те, що матеріалах справи відсутні та позивачем суду не подані докази, які б свідчили про те, що на момент укладення Договору № 37260 волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, підстави для визнання Договору № 37260 в цілому недійсним відсутні.

          На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на сторони пропоційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -  

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

Визнати недійсним пункт 2.6. Договору № 37260, укладеного 22 квітня 2008 р. між Приватним підприємством “Аптечний склад “Біосет” (79021, м. Львів, вул. петлюри, 36, ЄДРПОУ 35816595) та Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм,ЛТД” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, ЄДРПОУ 21642228).

2. Стягнути з Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм,ЛТД” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, ЄДРПОУ 21642228) на користь Приватного підприємства “Аптечний склад “Біосет” (79021, м. Львів, вул. петлюри, 36, ЄДРПОУ 35816595) 42,5 грн. державного мита та 156,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному або касаційному порядку.

6. Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України та підписане 18.09.2009 р.

Суддя                                                                                             Бортник О.Ю.