Постанова

від 18.08.2009 по справі 53/292

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

53/292

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.08.2009                                                                                           № 53/292

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Суліма  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Нагребецький О.О. – представник за дов. б/н від 03.08.2009р.;

 від відповідача -Гержан Г.В. – представник за дов. б/н від 26.05.2009р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Медичне науково-виробниче об"єднання "Біокон"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2009

 у справі № 53/292 (суддя  

 за позовом                               ТОВ "Медичне науково-виробниче об"єднання "Біокон"

 до                                                   Приватне підприємство "Компанія "Дана, Я"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 6754,17 грн.

 Суть рішення і апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Медичне науково-виробниче об'єднання “Біокон” (далі – позивач) у травні 2009 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “Дана, Я” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 6232,60 грн. основного боргу, 302,96 грн. пені, 37,87 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, 180,74 грн. інфляційних, 102,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні Господарського суду міста Києва надав заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій просив припинити провадження у справі в частині стягнення 6232,60 грн. основного боргу.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2009р. у справі                 № 53/292 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 180,74 грн. інфляційних, 18,07 грн. витрат по оплаті державного мита та 8,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

          Рішення суду обґрунтоване приписами ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173 Цивільного кодексу України та п. 4.4 договору № 28 від 01.01.2008р. з огляду на те, що  відповідач прострочив оплату товару за спірним договором.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2009р. у справі № 53/292 в частині відмови від стягнення пені, процентів, та у частині розподілу витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, і прийняти нове рішення, яким визнати правомірним та законним стягнення 302,96 грн. пені, стягнути з відповідача на користь позивача 3787 грн. процентів та 414,50 грн. судових витрат, з яких 102,00грн. державного мита та 312,50грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Крім того, апелянт зазначив, що господарський суд першої інстанції розподілив судові витрати не у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства та обставинами справи.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2009р. у справі № 53/292, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/24 від 27.07.2009р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 53/292 колегії суддів у складі: Сотніков С.В. - головуючий суддя, суддів         Іваненко Я.Л., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2009р. було відкладено розгляд справи на підставі п. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Медичне науково-виробниче об'єднання “Біокон” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, крім того в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 18.08.2009р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та просив рішення Господарського суду міст Києва від 15.06.2009р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/622 від 17.08.2009р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 53/292 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Дзюбко П.О., Лосєв А.М.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

 Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 01.01.2008р. було укладено договір поставки № 28  (далі – договір), предметом якого відповідно до пункту 1.1 договору є  зобов'язання постачальника (позивач) систематично передавати (постачати) у зумовлені строки другій стороні покупцеві продукцію виробництва ТОВ МНВО “Біокон”, та інші товари народного вжитку у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (специфікаціями), що є невід'ємними частинами цього договору,  а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти вказаний товар і своєчасно сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, що оформлюються постачальником на замовлення покупця, у строки погоджені сторонами.

Покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30-ти днів від дати поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, позивач виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 11232,60 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № КІЕ-0003155 від 22.12.2008р. та № КІЕ-0003288 від 24.12.2008р. та довіреності № 509 від 19.12.2008р. (аркуші справи 16-17).

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції та не заперечується відповідачем останній в порушення умов вказаного контракту з позивачем за поставлений товар розрахувався лише частково в сумі  5000,00 грн., борг відповідача перед позивачем складав 6232,60 грн.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи (платіжне доручення № 851, аркуш справи 31) відповідач у повному обсязі оплатив послуги та вартість одержаного товару, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача але з порушенням встановленого строку.

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на час винесення Господарським судом міста Києва спірного рішення був відсутній предмет спору щодо стягнення з відповідача 6232,60 грн. заборгованості за договором поставки № 28 від 01.01.2008р.

Як встановлено п. 1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у випадку, коли після порушення провадження у справі виявлено такі обставини:

-          спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

-          відсутній предмет спору;

-          є рішення господарського суду або іншого органу, який в  межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

-          позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

-          сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

-          підприємство чи організацію, які є сторонами ліквідовано;

-          сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом;

          Перелік підстав припинення провадження у справі є вичерпним, тобто суд не має права припиняти провадження у справі з підстав, не передбачених  ст. 80 ГПК України (аналогічна позиція міститься в п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 17.06.1993 № 01-8/683 “Про окремі недоліки у вирішенні господарських спорів”).

          Так, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 статті 80 ГПК України), зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору (здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта, тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним, тощо ) після звернення кредитора  з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

          Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами. В разі якщо суд встанови, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав в повному обсязі, але не в строки передбачені умовами договору (під час розгляду в суді першої інстанції), він повинен припиняти провадження у справі, а не відмовити в позові, мотивувавши свої доводи в рішенні суду у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

          Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що позивач в заяві про зменшення розміру позовних вимог, яка була подана 01.06.2009р. в судовому засіданні Господарського суду міста Києва просив прийняти зменшення розміру позовних вимог та припинити провадження у справі в частині стягнення 6232,60 грн. основного боргу.

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення основного боргу в сумі           6232,60 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, закінчення дії строку договору навіть в повному обсязі не звільняє сторони від відповідальності за його порушення від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку порушення строків оплати/поставки товару винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми прострочення.

Враховуючи, що відповідач платіжним дорученням № 890 від 28.05.2009р. (після порушення провадження у справі) перерахував позивачу пеню в сумі 302,96 грн. згідно п. 6.2 договору № 28, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення пені в сумі 302.96 грн. також  підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було допущено порушення договору – прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму інфляційних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання підлягає задоволенню в сумі 180,74 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язується сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізично особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Київський апеляційний господарський суд приймає як належне твердження господарського суду першої інстанції, що з точки зору правової природи процентів, проценти розглядаються як борг, а не як відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника. Позивач в свою чергу просив стягнути проценти за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу  України як відповідальність за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Таким чином Господарський суд міста Києва  дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача по справі процентів за використання чужими коштами в розмірі 37,87 грн. не підлягає задоволенню.

Інші доводи наведені  Товариством з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2009р. по даній справі підлягає скасуванню в частині відмови позивачеві у стягнені з відповідача основного боргу та пені  з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 4 ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Медичне науково-виробниче об'єднання “Біокон” – частковому задоволенню.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.     

Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції на відповідача.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” задовольнити частково.

2. Пункт 4 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2009р. у справі № 53/292 скасувати в частині відмови в стягненні основного боргу та пені.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 6232,60 грн. основного боргу та 302,96 грн. пені.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2009р. у справі № 53/292 змінити в частині стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Приватного підприємства “Дана, Я” (03148, м. Київ, вул. Сім'ї  Сосніних, 3, ідентифікаційний код 24362995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Медичне науково-виробниче об'єднання “Біокон” (83009 м. Донецьк, проспект Партизанський, 43, ідентифікаційний код 13490613) 102,00 грн. (сто дві гривні 00 копійок) державного мита та 312,50 грн. (триста дванадцять гривень 50 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В решті рішення залишити без змін.

5.  Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

6.  Матеріали справи № 53/292 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді