Постанова

від 01.09.2009 по справі 41/259

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

41/259

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.09.2009                                                                                           № 41/259

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Суліма  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Гардер О.В. – представник за дов. № 1590/22 від 12.01.2009р.;  

 від відповідача - Гаваз О.С.- представник за дов. № 07-04/13-Д від 07.04.2009р.;

 від третьої особи 1: не з'явився;

 від третьої особи 2: не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Вугілля України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 30.07.2009

 у справі № 41/259 (суддя  

 за позовом                               ВАТ "ДЕК "Центренерго"

 до                                                   Державне підприємство "Вугілля України"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача           Державне підприємство "Свердловантрацит"

          Державне підприємство "Антрацит"

 про                                                   стягнення 11666,93 грн.

 Суть рішення і апеляційної скарги:

           Відкрите акціонерне товариство “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” (далі – позивач) у квітні 2009 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства “Вугілля України” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 11666,93 грн. основного боргу, 116,67 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009р. було залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство “Свердловантрацит”, Державне підприємство “Антрацит”.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2009р. у справі                  № 41/259 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача , 11666,93 грн. основного боргу, 116,67 грн. витрат по оплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення суду обґрунтоване приписами ст.ст. 610, 623  Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України та п. 5.7 договору № 02-ЕН/08 від 20.07.2007р.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2009р. у справі № 41/259 та відмовити Відкритому акціонерному товариству “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суд першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.

Крім того, апелянт зазначив, що продукція була завантажена безпосередньо ЦЗФ  Вантажовідправників, вина Державного підприємства “Вугілля України” в порушенні завантаження відсутня.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2009р. у справі № 41/259, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

          Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/15 від 01.09.2009р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 41/259 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів                 Дзюбко П.О., Гарник Л.Л.          

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 01.09.2009р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2009р. по справі № 41/259 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, у даному відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції оцінивши надані докази згідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняв рішення по справі № 42/76 у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання Київського апеляційного господарського суду 01.09.2009р. представники третіх осіб не з'явилися, проте вони були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення №№ 9670835, 9670800 (знаходяться в матеріалах справи).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, треті особи не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 01.09.2009р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третіх осіб за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

 Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 26.01.2004р. було укладено договір № 1-01/1-П про постачання вугілля (далі – договір), предметом якого відповідно до пункту 1.1. є зобов'язання постачальника (відповідач) на умовах передбачених даним договором поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити вугілля кам'яне енергетичне українського походження (далі – вугілля). Поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих піввагонах, погодженим графіком. Мінімальна партія відвантаження – залізничний піввагон. Відвантажене вугілля, повинно супроводжуватись комплектом перевізних документів відповідно до вимог Статуту залізниць України. (п.п. 2.1, 2.1.1, 2.1.2 – договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, вугілля приймається по вазі, визначеній при зважуванні на тензометричних терезах ТЕС вантажоотримувача.

Порядок розрахунків сторони погодили розділом - 6 договору, в силу положень якого оплата за поставлене вугілля здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі або відкриття акредитиву покупцем на користь постачальника. Покупець також має право здійснювати передплату грошовим коштами на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

На виконання умов договору на Трипільську ТЕС, яка є структурним підрозділом позивача, було поставлено вугілля, зокрема, 28.03.2006 р. на адресу вантажоотримувача Трипільської ТЕС надійшов вагон №67357574, 16.03.2006 р. надійшов вагон № 60654712, 01.04.2006 р. надійшов вагон № 63814149, що підтверджується залізничними накладними №№ 48215959, 52663448, 52695306 (знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 32 Статуту залізниць України вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона.

Відповідно до ч. 1 ст. 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту  або відправником (одержувачем) у порядку встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б його збереження на всьому шляху перевезення. (п. 4  Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачаться з матеріалів справи, зазначені вагони було зважено вантажовідправниками з порушенням вимог щодо завантаження вагонів відповідно до їх вантажопідйомності та без додержання  Правил розміщення вантажу у вагонах,   зокрема:- вагон № 67357574  завантажений з порушенням вимог пункту 3.1. Договору та статті 32 Статуту залізниць України. По документах значиться нетто 69000, після комісійного переважування встановлено нетто 73950, тобто більше проти накладної на 4950 кг., про що на станції “Миронівна” складено комерційний акт № АК317307/70/81 від 29.03.2006 року; вагон № 60654712 завантажений з порушенням вимог пункту 3.1. Договору та статті 32 Статуту залізниць України. По документах значиться нетто 70000, після комісійного переважування встановлено нетто 81800, тобто більше проти накладної на 11800 кг., про що на станції “Миронівна” складено комерційний акт № АК317297/58/67 від 17.03.2006 року; вагон № 63814149 завантажений з порушенням вимог пункту 3.1. Договору та статті 32 Статуту залізниць України. По документах значиться нетто 65000, після комісійного переважування встановлено нетто 70750, тобто більше проти накладної на 5750 кг., про що на станції “Миронівна” складено комерційний акт № 317310/78/83 від 01.04.2006 року.

Відповідно до ст. 32 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457 (далі - Статут залізниць України) вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона (контейнера).

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що мають бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Зокрема, комерційний акт складається для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

           Відповідно до статті 125 Статуту залізниць України, після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною другою цієї статті передбачено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Наявні в матеріалах справи накладні є підтвердженням укладення договору перевезення, в якому позивач по справі є вантажоодержувачем, тобто особою на користь якої виконуються умови договору перевезення.

Згідно з умовами договору поставки № 1-01/1-ІІ Відповідач зобов'язався поставити вугілля, при цьому поставка здійснюється залізничним транспортом.

Статтею 528 Цивільного кодексу України передбачено покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Аналіз договору поставки свідчить про те, що його умовами не заборонено покладення обов'язків поставки вугілля в частині навантаження та перевезення на третіх осіб.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідач поклав обов'язок перевезення вугілля на виконання договору поставки поклав на третіх осіб у справі. При цьому апелянт не довів суду факту, що він погодив із позивачем осіб, які здійснили навантаження та перевезення вугілля, а отже відповідальність за особу вантажовідправника та організації, яка здійснила навантаження вугілля на виконання договору поставки він несе самостійно. Не надав відповідач доказів й того, що між позивачем та вантажовідправником та організацією, яка здійснила навантаження вугілля, будь-які відносини щодо перевезення вантажу.

Апелянт у своїй скарзі посилається на те, що у графі № 3 накладних зазначено, що вантажовідправник чи організація, яка здійснює навантаження, несе відповідальність за наслідки недотримання Техніки умов навантаження і кріплення вантажів. Як встановлено колегією, позивач не є стороною договору перевезення вантажу, а тому відповідальність за порушення Техніки умов навантаження та кріплення вантажу цим договором перевезення треті особи перед позивачем не несуть.

Водночас, ст. 618 Цивільного кодексу України встановлено, що божник відповідає за порушення зобов'язання іншими особам на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

З огляду на зазначене, позивач правомірно звернувся із вимогами про відшкодування збитків, завданими внаслідок порушенням Техніки умов навантаження та кріплення вантажу саме до відповідача, як боржника за договором поставки в частині зобов'язань навантаження та перевезення вугілля.

           Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи вагони, в яких були виявлені зазначені вище порушення, відчіплялись для усунення вказаних недоліків, внаслідок чого позивачем були понесенні збитки, а саме:

          - Збитки  по вагону № 67357574: провізна плата у сумі 3367,20 грн., витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 835,61 грн. (підтверджується накладною № 32051213, довідкою “перелік 0504” від 05.04.2006р. та довдкою “перелік 1304 від 13.04.2006р. знаходяться в матеріалах справи).

- Збитки по вагону № 60654712: провізна плата у суму 3141, 60 грн., витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 1269,60 грн. (підтверджується накладною № 32503818, довідкою “перелік 0504” від 05.04.2006р. та довідкою виданою залізницею “перелік 1304” від 13.04.2006р. знаходяться в матеріалах справи).

- Збитки по вагону № 63814149: провізна плата у сумі 2208,00 грн. витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 844,62 грн. (підтверджуюся накладною № 32051242, довідкою “перелік 1704” від 17.04.2006р. та довідкою виданою залізницею “перелік 1304” від 13.04.2006р. знаходяться в матеріалах справи).

           Бурштинська ТЕС Відкритого акціонерного товариства “Західенерго” оплатила ДТГО “Південно-Західна залізниця” суму 11666,93 грн. що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене, загальна вартість завданих збитків складає                11666,93 грн.

Відповідно до ч 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками в силу ч.2 цієї статті розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача збитки у розмірі 11666,93 грн.

Відповідно до ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності складає 3 роки, перебіг якого розпочинається з  дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Відповідно до п. 2.5 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 (далі-Правила), платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг.

Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.

Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу.

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (п.2.6. Правил).

Пунктом 2.8. Правил визначено, що після закінчення звітного місяця розрахунковий підрозділ видає платнику виписку з особового рахунку.

Виписку з особового рахунку, з якої вбачається за що і в якій сумі списані залізницею кошти позивач отримав лише в кінці квітня 2006 року, а позов до суду подано 23.04.2009 року, таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції  строк позовної давності позивач не пропустив.  

Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідача, що продукція була завантажена безпосередньо ЦЗФ  Вантажовідправників і вина Державного підприємства “Вугілля України” в порушенні завантаження відсутня, тобто Вантажовідправник є винною стороною, з огляду на наступне.

          Відповідно до ст.ст. 24, 122 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаній у накладній.

          Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням позивача викладеним в відзиві на апеляційну думку, що враховуючи те, що за договором обов'язок щодо постачання вугілля у відповідності до вищевказаних нормативно-правових актів покладено саме на постачальника – Державне підприємство “Вугілля України”, останнє повинно було забезпечити правильність завантаження вагонів вугіллям.

          Інші доводи наведені  Державним підприємством “Вугілля України” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні              ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Вугілля України” залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2009р. у справі          № 41/259 залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 41/259 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді