Постанова

від 16.09.2009 по справі 8/39-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/39-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.09                                                                                           Справа  № 8/39-92

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                 Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                                                        Давид Л.Л.    

                                                                                                           Мурська Х.В.

                       розглянувши апеляційну скаргу  ВАТ «Кредобанк»в особі Волинської філії ВАТ «Кредобанк», м.Луцьк №02/1956 від 15.06.2009р.

на рішення господарського суду Волинської  області від 3.06.2009р.

у справі № 8/39-92

за позовом Торчинського міжгосподарського підприємства по птахівництву, смт.Торчин Луцького району.

до відповідача-1: ВАТ «Кредобанк»в особі Волинської філії ВАТ «Кредобанк», м.Луцьк.

    відповідача-2: ТзОВ «Спецбудмонтаж», смт.Торчин Луцького району.

про визнання недійсним договору застави від 23.12.2003р.

За участю представників сторін:

від позивача: не з»явився.

від відповідача-1: не з»явився.

від відповідача-2: не з»явився.

 Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду вносились зміни у склад колегії (знаходиться в матеріалах справи).

            Рішенням господарського суду Волинської  області від 03.06.2009 року у справі №8/39-92 (суддя Кравчук А.М.) позовні вимоги Торчинського міжгосподарського підприємства по птахівництву, смт.Торчин Луцького району задоволено, визнано недійсним договір застави від 23.12.2003р., укладений між ТзОВ «Спецбудмонтаж», смт.Торчин Луцького району та АТ «Кредит Банк (Україна)», відшкодовано судові витрати  з відповідачів порівно.

          Суд мотивував рішення тим, що договір застави від 23.12.2003р. укладено з порушенням ст.11 Закону України «Про заставу», ст.583 ЦК України, оскільки на момент укладення договору, ТзОВ «Спецбудмонтаж» не було належним власником заставленого майна, так як реєстрація права власності  на нерухоме майно, яке знаходиться в смт.Торчин Луцького району по вул.Незалежності,8 за товариством скасована, рішення виконавчого комітету Торчинської селищної ради Луцького району №72 від 25.07.2002р. про передачу у власність товариства майна визнано нечинним.

          Відповідач - ВАТ «Кредобанк»в особі Волинської філії ВАТ «Кредобанк», м.Луцьк не погоджуючись з рішенням суду, вважаючи його таким, що винесено з порушенням норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду  скасувати, справу направити на новий розгляд в іншому складі суду.

     Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що господарський суд виніс рішення за відсутності представника відповідача, керуючись тільки доказами позивача, не взято до уваги апеляційну скаргу відповідача на ухвалу суду від 13.05.2009р.

    Позивач у відзиві, вимоги апеляційної скарги заперечив, вказуючи на те, що  твердження апелянта про те, що суд не повідомив  відповідача по справі належним чином про місце і час засідання суду не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, ухвали про відкладення розгляду справи надіслані відповідачам за поштовою адресою, яка зазначена у позовній заяві, неодноразово зобов»язано відповідачів  надати суду пояснення по суті позовних вимог та докази в їх обґрунтування.

    Ухвала суду від 29.07.2009р., направлена на адресу ТзОВ «Спецбудмонтаж», повернута відділенням пошти без вручення адресату з відміткою «адресат не з»явився».

    Відповідно до положень Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006 року №01-8/1228 - до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших дій. Тому, ухвала суду від 29.07.2009р., направлена на адресу ТзОВ «Спецбудмонтаж», повернута відділенням пошти без вручення адресату з відміткою «адресат не з»явився»може вважатися належним доказом виконання господарським судом обов‘язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

   Ухвалою суду від 29.07.2009р. участь представників сторін в судовому засіданні визнана не обов»язковою.

         Львівським апеляційним господарським судом встановлено:

        Згідно акту передачі будівель, споруд та майна Торчинського МПП від 30.03.1999р., будівлі та споруди, в тому числі зерносклад, курятники, інкубаційний цех, заправочна станція передано на баланс ВФ «Спецбудмонтаж».

        На підставі цього акту, виконавчим комітетом Торчинської селищної ради прийнято рішення №71 та №72 «Про оформлення за ТзОВ «Спецбудмонтаж» право власності  на об»єкти нерухомості перелічені в акті передачі від 30.03.1999р.

        На підставі рішень №71, №72, Волинське обласне бюро технічної інвентаризації видало ТзОВ «Спецбудмонтаж»свідоцтво на право власності на нерухоме майно.

        23  грудня 2003  року між ТзОВ  «Спецбудмонтаж»та АТ «Кредит Банк (Україна)», правонаступником якого є ВАТ «Кредобанк»згідно п.1.1  Статуту (а.с.   58), укладено  договір  застави,  який  посвідчено  приватним  нотаріусом Луцького   районного   нотаріального   округу   Волинської   області   І.В.   Дехтяру,  реєстр N 6350 (а. с.11).

        Згідно п.1 договору застави від 23.12.2003 р., даною заставою забезпечується зобов'язання по кредитному договору №295/03 від 23.12.2003р.

        Предметом застави згідно п.2 вказаного договору є приміщення інкубаційного цеху,   зерноскладу,   заправочної   станції,   шести   курятників,   що   знаходяться в смт. Торчин Луцького району Волинської області  по  вул. Незалежності,8, та належать   заставодавцю   на   підставі   свідоцтва   про   право   власності,   виданого виконкомом Торчинської селищної ради 25.07.2002р. на підставі  рішення від 25.07.2002р. за №72 і зареєстрованого у Волинському бюро технічної інвентаризації  03.09.2002р.  за  №72.

       Постановою господарського суду Волинської області від 11.04.2008 року по справі №1/149-11А, що набрала законної сили, визнано нечинними рішення виконавчого комітету Торчинської селищної ради Луцького району №71 та №72 від 25.07.2002 року "Про визнання права власності на комплекс будівель і споруд за ТзОВ «Спецбудмонтаж".

        Згідно повідомлення КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»від 29.01.2009 року №402 (а. с. 37) реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке знаходиться в смт. Торчин Луцького району по вул. Незалежності, 8 за ТзОВ «Спецбудмонтаж»скасовано 24.12.2008 року.  

       Заставне майно належить позивачу згідно рішення виконавчого комітету Торчинської селищної ради від 26.03.2009 року №36 (а. с. 38) та реєстраційного посвідчення, виданого 29.12.1998р. (а.с.8).

       Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи та правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного:

        Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою тощо.

       Згідно зі ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

       Згідно зі ст.11 Закону України "Про заставу" (в редакції  Закону від 18 листопада 2003 року N 1255-IV, яка діяла на час укладення договору застави від 23.12.2003р.) та п. З Роз'яснення арбітражного суду України N 02-5/602 від 24.12.99 р. "Про деякі питання практики  вирішення  спорів,  пов'язаних  із  застосуванням  Закону  України   «Про заставу», заставодавцем при заставі майна може бути підприємство чи організанізація, що є власником майна і має право відчужувати заставлене майно, або держава в особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи організація, яким власником передано це майно і право застави на нього.

У відповідності з п. 3.4 вказаного роз'яснення, договір застави може бути —визнаний недійсним за позовом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй на праві власності чи повного господарського відання і довела цю обставину. У разі застави кредиторові речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і не повинен був знати, що річ не належить заставодавцю, право власника підлягає захисту лише за умови, що дана річ була власником загублена, або в нього викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його волею.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали  річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України).   

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч.З ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний  судом недійсним.

Оскільки ТзОВ ВФ «Спецбудмонтаж»на момент укладення спірного договору не було належним власником заставленого майна, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний  договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений всупереч Закону України «Про заставу», ст.583 ЦК України.

       Вимоги апеляційної скарги справу направити справу на новий розгляд в іншому складі суду не можуть бути задоволені, так як зазначені дії суду відносяться до повноважень касаційної інстанції, а не апеляційної.

       Подання відповідачем апеляційної скарги на ухвалу суду від 13.05.2009р. про відкладення розгляду апеляційної скарги, яка не підлягає оскарженню згідно норм ГПК України, не впливає на прийняття місцевим господарським судом законного та обґрунтованого рішення, а свідчить, що дії відповідача спрямовані на затягування судового процесу (Інформаційний лист Верховного Суду України від 10.09.2008р. №32-2008).

       Як вбачається із матеріалів справи, розгляд справи неодноразово судом відкладався, тобто сторони по даній справі мали рівні можливості, оскільки  жоден з них не був позбавлений права приймати участь у справі, подавати докази та заперечення, тому покликання апелянта на те, що судом винесено рішення у відсутності представника відповідача  не заслуговують на увагу.

       Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

       Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

       Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

       Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

       Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

       Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34 ГПК України скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

       Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України врахував наведене: всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив  наявні в матеріалах справи докази та керуючись законом, дійшов вірного висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, прийняв рішення, яке відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

       Враховуючи  вищенаведене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

       Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської  області від 3.06.2009р.

у справі №8/39-92 залишити без змін, апеляційну скаргу ВАТ «Кредобанк»в особі Волинської філії ВАТ «Кредобанк», м.Луцьк без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку

3.Матеріали справи повернути в господарський суд Волинської  області.

Головуючий-суддя                                                                      Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                              Давид Л.Л.

Суддя                                                                                            Мурська Х.В.