Постанова

від 01.10.2009 по справі 30/346

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/346

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 01 жовтня 2009 р.                                                                                    № 30/346  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. - головуючий,Могил С.К.,Самусенко С.С. - доповідач,

розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20 травня 2009 року

у справі№30/346

господарського судуміста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Миколаївське спеціалізоване автотранспортне підприємство 1401"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер"

провитребування майна

за участю представників сторін

від позивача -Войтович С.О.,

від відповідача -Дубина В.В., Суровцева С.О.

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Миколаївське спеціалізоване автотранспортне підприємство 1401" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" про витребування з незаконного володіння транспортного засобу "Renault MAGNUM 470" 1999 року випуску та напівпричепу "TRAILER" 1996 року випуску.

В процесі розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд визнати за ним право власності на зазначені транспортний засіб та напівпричіп, зобов'язати відповідача передати їх позивачеві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 березня 2009 року у справі №30/346 позов задоволено частково; визнано за позивачем право власності на транспортний засіб - "Renault MAGNUM 470" 1999 року випуску та напівпричіп "TRAILER" 1996 року випуску за договором купівлі-пролажу транспортних засобів від 27 листопада 2006 року № 07/11; в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення господарського суду міста Києва мотивоване тим, що відповідачем перераховано позивачеві кошти за транспортні засоби в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу, за актами приймання-передачі передав їх покупцю - позивачу, тому відбулося повне виконання умов договору № 07/11 купівлі-продажу транспортного засобу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 травня 2009 року у справі №30/346 рішення господарського суду міста Києва від 10 березня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер", вважаючи рішення та постанову у даній справі такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, вказуючи на ст.ст. 34, 35, 37 Закону України "Про дорожній рух", ст.ст. 4, 6, 204, 213, 214, 328, 334, 638, 639 ЦК України, ст.ст. 4-3, 16, 33, 34, 38 ГПК України, п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 "Про судове рішення", ст. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 "Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок", просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Вищим господарським судом України ухвалою від 11 серпня 2009 року у справі №30/346 порушено касаційне провадження.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.09.2009 у справі №30/346 призначено наступний склад колегії суддів: Борденюк Є.М.- головуючий, судді Могил С.К., Самусенко С.С.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у даній справі.

27 листопада 2006 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір №07/11 купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до п.1.1 якого продавець продає належний йому транспортний засіб марки "Renault" модель "Magnum 470", рік випуску - 1999, № шасі -VF611GTA0E0015894, тип Т3 - вантажний сідловин тягач, колір - білий, свідоцтво про реєстрацію - серія КХС №787209, та напівпричіп тентований марки "Trailer", № шасі - VFNSYY3CXTAL11582, рік випуску - 1996, колір - сірий, свідоцтво про реєстрацію - серія КІС №541367.

Відповідно до п.2.3 договору передача транспортних засобів проводиться шляхом підписання біржової угоди та акту приймання-передачі.

Відповідно до п.2.4 договору транспортні засоби передаються покупцеві за умови повної оплати вартості ТЗ та повної оплати вартості передпродажної підготовки.

Загальна ціна транспортних засобів, що продаються за договором, складає 123000 грн. Оплата проводиться шляхом переведення безготівкових коштів на рахунок продавця відповідно до п.3.1 договору.

На виконання умов договору відповідачем були виставлені рахунки-фактури від 28 листопада 2006 року №СФ-430 на суму 114000 грн. та №СФ-431 на суму 9000 грн. на оплату "Рено Магнум" АА 71-20 ВА та трейлера 052-04 КА.

Суди встановили, що за платіжними дорученнями від 21 грудня 2006 року №427 та №429 позивачем було здійснено оплату виставлених рахунків на загальну суму 123000 грн., що, згідно з п.3.1 договору є загальною ціною транспортних засобів, які продаються за договором.

Господарськими судами попередніх інстанцій зазначено, що копії залучених видаткових та податкових накладних, виписаних відповідачем, вказують на схвалення відповідачем дії позивача та виконання ним умов договору.

Актами приймання-передачі від 28 грудня 2006 року, які є додатками до договору №07/11, продавець передав, а покупець прийняв транспортний засіб марки "Renault" модель "Magnum 470" та напівпричіп тентований марки "Trailer".

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст.344 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що оскільки між сторонами відбулося повне виконання договору №07/11 купівлі-продажу транспортного засобу, оспорюване відповідачем право власності у даному випадку підлягає захисту.

Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що додатковою угодою від 18 грудня 2006 року сторонами було розірвано договір купівлі-продажу від 27 листопада 2006 року №07/11 та погоджено укладання договору оренди за тим же номером, що й основний договір.

У запереченні на касаційну скаргу позивач стверджує, що інших угод щодо транспортних засобів, крім договору №07/11, між позивачем та відповідачем не укладалося.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що до матеріалів справи додані дві копії договору №07/11 оренди транспортних засобів від 31 грудня 2006 року в різних редакціях, одна з яких не містить підпису та печатки позивача, тобто факт укладання іншої угоди щодо транспортних засобів, на яку посилається відповідач, не доведений належним чином.

Господарським судом апеляційної інстанції також зазначено, що доводи відповідача про підписання договору від 18.12.2006 про розірвання договору №07/11 купівлі-продажу транспортного засобу, його виконання та щодо двох актів приймання-передачі від 28 грудня 2006 року на виконання договору оренди від 31 грудня 2006 року не знайшли свого підтвердження, зокрема, тому, що акти підписані 28.12.2006, тобто раніше 31.12.2006, і в самих актах приймання-передачі не зазначено, що вони укладені на майбутнє на виконання умов договору оренди від 31 грудня 2006 року.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" такими, що не знайшли свого підтвердження, тому погоджується з висновками Київського апеляційного господарського суду, постанову якого залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 травня 2009 року у справі №30/346 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                            Є. Борденюк

Судді:                                                                                С. Могил

          С. Самусенко