КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.10.2011 № 33/22-22/574 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Сотнікова С.В. Остапенка О.М. при секретарі: за участю представників сторін: від позивача: Півнюк С.Я. – провідний юрисконсульт за довіреністю № 4 від 04.01.2011 р.; від відповідача: не з'явилися; від третьої особи: Кільбурт Д.М. - представник за довіреністю № 0229 від 31.12.2010 р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. у справі № 33/22-22/574 за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз», м. Черкаси до товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна», м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», м. Київ про відшкодування шкоди ВСТАНОВИВ: В грудні 2008 року відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» про відшкодування шкоди у сумі 55 993 грн., завданої джерелом підвищеної небезпеки. Позовні вимоги мотивовані тим, що відкритому акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), що відбулась 06.08.2008 р., було завдано збитки. Оскільки винуватцем ДТП визнано водія, який керував транспортним засобом, належним товариству з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна», позивач, посилаючись на норми ст. ст. 22, 526, 530, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача завдані збитки у сумі 55 993 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 р. до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Оскільки приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», яким було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача, сплатило позивачу частину коштів, позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути різницю між фактичним розміром шкоди (реальних збитків) та страховою виплатою у сумі 27 747 грн. 50 коп. Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. у справі № 33/22-22/574 за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» до товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» про відшкодування шкоди позовні вимоги задоволено частково (суддя Р.І. Самсін). Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» 25 468 грн. 67 коп. як відшкодування збитків, 252 грн. 49 коп. витрат по сплаті державного мита, 107 грн. 38 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 751 грн. 62 коп. витрат на проведення експертизи. Рішення обґрунтоване ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. у справі № 33/22-22/574 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована не застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. ст. 6, 9, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2011 р. 21.09.2011 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання щодо відкладення розгляду справи за вих. № 54/29-11 від 20.09.2011 р. у зв'язку з ненадходженням копії апеляційної скарги позивачу з підстав неотримання апеляційної скарги від представника третьої особи (апелянта) та зазначила про неправильність адреси, яку зазначає апелянт в свої процесуальних документах, як адресу позивача, а саме «Громова, 15», замість правильного «Громова, 142». Представник позивача в судовому засіданні 21.09.2011 р. підтримала вказане клопотання з викладених в ньому підстав. Представник відповідача в судове засідання 21.09.2011 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений. Представник третьої особи заперечив проти вказаного вище клопотання. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 12.10.2011 р. Відповідно до розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 р. № 01-23/3/2 склад колегії суддів у справі № 33/22-22/574 змінено: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Остапенко О.М., Сотніков С.В. Представник третьої особи в судових засіданнях підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. у справі № 33/22-22/574 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Представник позивача в судових засіданнях проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача в судові засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки № 8176752 УДАІ УМВС України в Черкаській області 06.08.2008 року о 10 год. 30 хв. на перехресті вул. Чайковського - Пастерівська у місті Черкаси сталась дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту – ДТП) - зіткнення за участю автомобіля марки «Шкода Фабіа», державний номер АА 2453 ВІ, належного відповідачу, під керуванням водія Лиман К.В. та автомобіля марки «Опель Вівара», державний номер 07745 ME, належного позивачу, під керуванням водія Савченко М.Г. ДТП сталася в результаті порушення водієм Лиман К.В. п. 2.3 б, п. 16.13 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення постановою Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2008 року справа №3-30873/2008. Внаслідок ДТП транспортний марки «Опель Віваро», державний номер 07745 ME, належний позивачу, отримав механічні пошкодження, витрати на усунення яких (ремонт) згідно акту виконаних робіт списання з/ч та матеріалів від 09.02.2009 р. становить 55 493 грн. 00 коп. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу була сплачена позивачем фізичній особі – підприємцю Лебедєву С.О. згідно платіжного доручення № 253 від 07.11.2008 р. Цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «Шкода Фабіа», державний номер АА 2453 ВІ, належного відповідачу, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована третьою особою на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ВА/1214583). Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Як було встановлено судом, третя особа перерахувала на користь позивача грошові кошти в сумі 24 990 грн. в рахунок сплати страхового відшкодування згідно договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВА/1214583), що підтверджується платіжним дорученням № 13158 від 27.10.2008 р. Окрім того, відповідальність відповідача в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «Шкода Фабіа», державний номер АА 2453 ВІ, була застрахована третьою особою за договором страхування № 021.36695.0045 від 01.01.2008 р. і третя особа сплатила позивачу 3 255 грн. 50 коп. страхового відшкодування за страховим випадком (ДТП), який стався 06.08.2008 р., про що свідчить платіжне доручення № 13159 від 27.10.2008 р. Таким чином, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, не покритих страховим відшкодуванням, у сумі 27 747 грн. 50 коп. (згідно заяви про уточнення позовних вимог). Здійснюючи розрахунок своїх вимог, позивач виходив з того, що на ремонт транспортного засобу після ДТП, яка сталась 06.08.2008 р., було витрачено 55 493 грн. та проведено оплату за евакуацію транспортного засобу в сумі 500 грн., про що свідчать квитанції № 275 від 06.08.2008 р., № 123 від 18.08.2008 р. Фактично позовні вимоги у розмірі 27 747 грн. 50 коп. являються різницею між сумою, витраченою позивачем на ремонт автомобіля (55 493 грн. + 500 грн.) та коштами, сплаченими страховиком відповідача (24 990 грн. згідно полісу ВА/1214583 та 3 255 грн. 50 коп. за договором страхування №021.36695.0045 від 01.01.2008 р.). Зважаючи на те, що відповідач відмовляється в добровільному порядку виплатити позивачу матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у сумі 27 747 грн. 50 коп., позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача вищезгадану суму. Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими в частині стягнення з відповідача 25 468 грн. 67 коп. збитків та понесених позивачем судових витрат, розподілених судом між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що згідно з висновком судової експертизи у справі №33/22-22/574 від 22.06.2011 р. вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 53 214 грн. 17 коп., а матеріальний збиток 25 618 грн. 84 коп. Оскільки третя особа здійснила виплату страхового відшкодування на користь позивача у сумі 28 245 грн. 50 коп., а розмір шкод, завданий позивачу становить 25 618 грн. 84 коп., суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову повністю. Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями третьої особи, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав. Насамперед необхідно зазначити, що в своїй апеляційній скарзі третя особа посилається на норми законодавства, якими врегульовані відносини між страхувальником та страховиком. Однак спір у даній справі стосується загального порядку відшкодування шкоди, визначеного главою 82 Цивільного кодексу України, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (правовласності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка заподіяла шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ст. ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6 (зі змінами і доповненнями) та Рекомендацій президії Вищого господарського суду України № 04-5/239 від 29.12.2007 р. «Про внесення змін та доповнень до Роз'ясненнях президії Вищого господарського суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (зі змінами та доповненнями). Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) (стаття 623 Цивільного кодексу України). У визначенні збитків слід виходити з положень статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Цивільного кодексу України. Витрати потерпілої особи з виправлення пошкодженого майна її засобами і коштами визначаються, виходячи з реальних витрат позивача. Як вбачається з матеріалів справи, вина працівника відповідача в заподіянні шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, яка мала місце 06.08.2008 р., встановлена постановою Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2008 р. у справі №3-30873/2008. Розмір понесених позивачем збитків, пов'язаних з ремонтом транспортного засобу підтверджується наявними у справі доказами, а саме: договором на виконання робіт № 80 від 09.09.2008р., рахунком-фактури № ПЛ-0000296 від 09.09.2008р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітом про оцінку автомобіля № 27-1 від 26.09.2008 р. На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 03.09.2009р. № 33/22, які є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, Господарським судом міста Києва було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Згідно з висновком експертизи № 3387/11-16 від 22.06.2011 р. матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля марки «Опель Віваро», державний номер 07745 ME (позивачу), в результаті його пошкодження при ДТП, яка сталася 06.08.2008 р., становить 25 618 грн. 84 коп., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу - 53 214 грн. 17 коп. Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів на спростування висновків судової експертизи. Доводи апеляційної скарги щодо застосування коефіцієнту фізичного зносу стосуються визначення розміру вартості матеріального збитку, а не оцінки вартості ремонтно-відновлювальних робіт, що є предметом спору. Приймаючи до уваги вартість робіт, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП 06.08.2008р., підтверджену експертним висновком № 3387/11-16 від 22.06.2011 р., у розмірі 53 214 грн. 17 коп., витрати на оплату послуг за евакуацію автомобіля у сумі 500 грн. та загальну суму коштів, отриманих від третьої особи, у розмірі 28 245 грн. 50 коп., з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки у загальному розмірі 25 468 грн. 67 коп. (53 214,17 + 500 – 28 245,50 = 25 468,67). Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено порушення відповідачем порядку та строків виплати збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки, а також враховуючи відсутність доказів, які б свідчили, що вказане порушення сталось не з вини відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 25 468 грн. 67 коп. збитків. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 43 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Залишити рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 р. у справі № 33/22-22/574 без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - без задоволення. Головуючий суддя Разіна Т.І. Судді Сотніков С.В. Остапенко О.М.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 12.10.2011 |
Оприлюднено | 16.09.2015 |
Номер документу | 50085140 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Разіна Т.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні