Постанова

від 14.03.2007 по справі 15/333-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/333-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 березня 2007 р.                                                                                   № 15/333-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Кравчука Г.А.

суддів:                                Мачульського Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну скаргуПриватного спеціалізованого підприємства         "УкрРосХим"

на постановуХарківського апеляційного господарського судувід 05.12.2006р.

у справі                                    № 15/333-06

господарського судуСумської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торопилівська база хімпоставок"

доПриватного спеціалізованого підприємства         "УкрРосХим"

простягнення 18 000 грн.

за участю представників

- позивача:не з'явився

- відповідача:

Нестеренка А.В. (довіреність від 12.03.07р.), -

В С Т А Н О В И В:

          Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Івакіна В.О., суддів Сіверін В.І., Фоміна В.О.) залишено без змін рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2006р. (суддя Резниченко О.Ю.), яким вказаний позов задоволено повністю, постановлено стягнути з Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торопилівська база хімпоставок" 18 000 грн. боргу, 180 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2006р. і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст.762 Цивільного кодексу України, ст.71 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998р., п. 2.1 "Правил обслуговування залізничних під'їзних колій" (ст.ст. 12, 64-77 Статуту).

          Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

          Позивач не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

          Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.11.2005р. між сторонами був укладений договір №2005/11-23 оренди складського приміщення, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування складські приміщення загальною площею 630 м2, що підтверджується актом прийняття-передачі від 30.10.2005р., підписаним представниками сторін. Згідно умов договору орендна плата встановлена у розмірі 3 600 грн. в місяць, яку відповідач був зобов'язаний сплачувати у вигляді передоплати. Внаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо здійснення орендних платежів, у нього станом на 01.05.2006р. виникла заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати в сумі 18 000 грн. 12.05.2006р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити борг протягом місяця, але відповідач у відзиві на претензію №146 від 24.05.2006р. відхилив вимоги позивача, аргументуючи це відсутністю можливості використовувати складські приміщення відповідно до умов договору. Внаслідок цього позивач звернувся до господарського суду  з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 18 000 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази. Так, місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що хоча статтею 762 Цивільного кодексу України встановлена така підстава звільнення орендаря від сплати орендної плати як невикористання ним майна через обставини, за які він не відповідає, неможливість використання орендованих складських приміщень через неможливість користуватися для подачі вагонів локомотивом, який належить ТОВ "Облтехінноцентр" (з яким відповідач уклав договір оренди локомотива), на що відповідач посилається як на обставину що перешкодила користуванню орендованим майном, згідно висновків місцевого господарського суду не відповідає приписам ст.71 Статуту залізниць України, згідно якої якщо підприємство не має свого локомотива, подача і забирання вагонів та маневрова робота провадяться локомотивом залізниці за плату згідно з тарифом, також приписам ст.42 Господарського кодексу України, та не ґрунтується на умовах договору оренди. Крім того, місцевим господарським судом було визнано необґрунтованим посилання відповідача на направлений позивачу 02.12.2005р. лист №139 з пропозицією розірвати договір оренди, на який відповідач посилався як на підставу своїх заперечень, оскільки, як зазначено в рішенні, 13.12.2005р. за вих. №150 відповідач направив інший лист про анулювання вказаного листа №139 та в якому гарантував передоплату послуг за надані в оренду складські приміщеня. За вказаних обставин місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 42, 173, 193, 286 Господарського кодексу України, ст. 762 Цивільного кодексу України, визнав позовні вимоги щодо стягнення 18 000 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зокрема зазначивши в своїй постанові, що приймаючи рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства, насамперед ст.ст.33, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи відповідно до чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Такі висновки судів ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Так, із договору оренди не вбачається що сторонами обумовлювались певні вимоги щодо особливостей використання під'їзних колій.

Зокрема, п.4.2.3 цього договору визначено обов'язок орендаря проводити роботи, пов'язані зі зберіганням, прийманням, відпуском, розвантаженням, навантаженням товарів які знаходяться на зберіганні в складському приміщенні, та безпосередньо з одного транспортного засобу в інший тільки приладами, механізмами справними та придатними для використання даного виду робіт, та працівниками, які пройшли медичний огляд та отримали допуск для роботи, діяльність яких пов'язана з прийманням, відпуском, розвантаженням, навантаженням. Пунктом 4.2.4 вказаного договору передбачено обов'язок орендаря проводити відпуск товару в транспорт, придатний для транспортування даного виду продукції.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує ту обставину, що господарськими судами правомірно було визнано необґрунтованим посилання відповідача на факт направлення позивачу 02.12.2005р. листа №139 з пропозицією розірвати договір оренди, оскільки, як зазначено в рішенні, 13.12.2005р. за вих. №150 відповідач направив лист про анулювання вказаного листа №139 та в якому гарантував передоплату послуг по наданню в оренду складських приміщень.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 цього кодексу визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, при ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

          Касаційну скаргу Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. у справі №15/333-06 Господарського суду Сумської області –без змін.

Головуючий суддя                                                                 Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                           В.І. Шаргало