Постанова

від 24.09.2015 по справі 2а-2185/10/0770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 876/907/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Яворського І.О., Носа С.П.

з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

В червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ОСОБА_1) «Еліт Вуд» звернулося в суд з адміністративним позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі - Ужгородська МДПІ), яку ухвалою суду від 13.05.2014 р. із занесенням до журналу судового засіданні було замінено на правонаступника - Ужгородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 9/23-2/33868861/0/394 від 18.01.2010 р. та № 9/23-2/33868861/1/394 від 25.03.2010 р., про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 810 476,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 46 271,00 грн., № 10/23-1/33868861/0/395 від 18.01.2010 р. та № 10/23-1/33868861/1/395 від 25.03.2010 р., яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 245 473,50 грн., в тому числі 163 649,00 грн. за основним платежем та 81 824,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 р. про відмову у задоволенні адміністративного позову та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 р., якою її було залишено без змін, були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2014 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення скасовано з тих підстав, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено та не здійснено аналізу платіжних доручень, податкових накладних, наявності фактичної сплати позивачем податку постачальнику в ціні придбаного товару, не досліджено питання правомірності формування валових витрат в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вищевказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача, а також не досліджено наявності у позивача первинних документів, які підтверджували б транспортування товарів за умовами договору, його оприбуткування на склад.

За результатами розгляду справи, після скасування судових рішень ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2014 р., Закарпатським окружним адміністративним судом постановою від 01.12.2014 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 «Еліт Вуд» подало апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення осіб та не взяв до уваги висновки суду касаційної інстанції стосовно того, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Порушення при оподаткуванні, допущені контрагентами позивача, не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для нікчемності угод. Тому просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2014 р. та прийняти нову, якою повністю задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 «Еліт Вуд».

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що в період з 25.12.2009 р. по 11.01.2010 р. Ужгородською МДПІ була проведена невиїзна перевірка ОСОБА_1 «Еліт Вуд» (код ЄДРПОУ - 33868861) з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт № 1/23-2/33868861 від 11.01.2010 р.

В ході перевірки були встановлені порушення ст.67 Конституції України, ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч.1 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого зменшено задеклароване від'ємне значення об'єкту оподаткування на загальну суму 2 815 465,00 грн. та донараховано податок на прибуток в сумі 163 649,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в загальній сумі 182 759,00 грн.; ст.67 Конституції України, ст.207 ГК України, ч.1 ст.203, ч.2 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого перевіркою встановлено завищення суми податкового кредиту на суму 708 924,00 грн. та суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 810 476,00 грн.

На підставі зазначеного вище акту перевірки, 18.01.2010 р. Ужгородською МДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення за № 10/23-1/33868861/0/395, яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 245 473,50 грн., в тому числі 163 649,00 грн. за основним платежем та 81 824,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, за № 9/23-2/33868861/0/394, яким товариству було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 810 476,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 46 271,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження до Ужгородської МДПІ та на підставі рішення про результати розгляду первинної скарги № 4973/10/10 від 25.03.2010 р., Ужгородською МДПІ 25.03.2010 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення за № 10/23-1/33868861/1/395, яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 245 473,50 грн., в тому числі 163 649,00 грн. за основним платежем та 81 824,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, за № 9/23-2/33868861/1/394, яким товариству було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 810 476,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 46 271,00 грн.

На підставі рішення ДПА у Закарпатській області про результати розгляду скарги № 985/10/25-055 від 03.06.2010 р. за наслідками адміністративного оскарження до ДПА у Закарпатській області, 11.06.2010 р. Ужгородською МДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення за № 10/23-1/33868861/395/2, яким ОСОБА_1 «Еліт Вуд» було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 245 473,50 грн., в тому числі 163 649,00 грн. за основним платежем та 81 824,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, за № 9/23-2/33868861/394/2, яким товариству було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 810 476,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 46 271,00 грн., за № 000261/23-2/33868861/2639, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 60,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 30,00 грн. та податкове повідомлення-рішення за № 000260/23-1/33868861/2637, яким товариству було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 27 549,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.06.2014 р. провадження у справі в частині скасування податкових повідомлень-рішень Ужгородської МДПІ № 9/23-2/33868861/0/394, № 10/23-1/33868861/0/395 від 18.01.2010 р. було закрито.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 р. провадження у справі в частині скасування податкових повідомлень-рішень Ужгородської МДПІ № 9/23-2/33868861/1/394, № 10/23-1/33868861/1/395 від 25.03.2010 р. було також закрито, оскільки їх фактично скасовано в досудовому порядку шляхом прийняття нових податкових повідомлень-рішень.

Зазначені вище ухвали не були оскаржені сторонами в апеляційному та касаційному порядку.

Тому суд першої інстанції вірно визначив, що предметом розгляду в даній адміністративній справі є податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ № 9/23-2/33868861/394/2, № 10/23-1/33868861/395/2, № 000261/23-2/33868861/2639 та № 000260/23-1/33868861/2637 від 11.06.2010 р.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз показників фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача ОСОБА_1 «Бердо» та ОСОБА_1 «ТП Вімар» свідчить про відсутність у даних товариств необхідних ресурсів для здійснення реальних господарських операцій з оптової торгівлі товарами, а саме : основних засобів, складських приміщень, земельних ділянок, найманих працівників, транспортних засобів, тобто встановлено відсутність необхідних ресурсів для здійснення реальних господарських операцій. Фактично дані підприємства є посередником, а реальними постачальниками лісопродукції до ОСОБА_1 «Еліт Вуд» є зовсім інші суб'єкти господарювання, зокрема ПП «Євроторг-2012», ОСОБА_1 «Монтажбудсервіс», ПП «Надія плюс», ДП «Великоберезнянське лісове господарство», ОСОБА_1 «Старвуд Закарпаття», філія «Воловецьдержспецлісгосп» та інші. В матеріалах справи містяться пояснення посадових осіб підприємств та приватних підприємців, згідно яких ними фактично здійснювалось постачання лісоматеріалу на територію заводу ОСОБА_1 «Еліт Вуд». Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 «Еліт Вуд» було обізнано у відсутності поставок з боку ОСОБА_1 «Бердо», оскільки поставки лісопродукції від продавців «третьої ланки» безпосередньо здійснювалось на території ОСОБА_1 «Еліт Вуд» без переходу права власності по ланцюгу постачання з оформленням відповідних документів на території зазначеного товариства. При цьому суд констатував, що на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України, якою було скасовано постанову судів першої та апеляційної інстанцій, у відповідності до висновків про необхідність дослідження та аналізу первинних документів, зокрема, які підтверджували б транспортування товарів за умовами договору - такі були відсутні під час перевірки та не надані позивачем суду під час розгляду справи, тому суд прийшов до висновку про їх відсутність взагалі.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступних міркувань.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. із змінами і доповненнями, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. за № 334/94-ВР, який втратив чинність з 01.04.2011 р., діючий та в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. за № 168/97-ВР, який втратив чинність з 01.01.2011 р., чинний та в редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р., яким було затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, ГК України, ЦК України та КАС України.

У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 статті 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтею 3 ГК України передбачено, що обов'язковими ознаками господарської діяльності та вказаного вище пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, її спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг та результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст.8, 9 цього Закону.

Згідно п.5.1 ст.5 цього Закону, валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищевказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

У відповідності до п.12 цього Положення, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити : назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15 пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим підпунктом, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Як вірно вказав суд першої інстанції, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відхиляючи доводи позивача стосовно протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції послався на ч.1 ст.228 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті є нікчемним.

Крім того, вказав, що згідно ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 цього ж Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 статті 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Проте, до таких висновків суд першої інстанції прийшов з урахуванням обставин, наведених в акті перевірки, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, в якому йдеться посилання на відповідь ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 1020/16-016 «Про результати зустрічної звірки», згідно довідки № 261/16-00/33205617 від 24.01.2009 р. «Про результати документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 «ТП Вімар» (код ЄДРПОУ 33205617) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ОСОБА_1 «Бердо» (код ЄДРПОУ 337966907010) за період з 01.09.2007 р. по 30.06.2008 р. та відповіді за № 3059/7/16-016 від 27.03.2009 р. «Про результати зустрічної звірки», згідно довідки № 261/16-00/33205617 від 24.01.2009 р. «Про результати документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 «ТП Вімар» (код ЄДРПОУ 33205617) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ОСОБА_1 «Бердо» (код ЄДРПОУ 337966907010) за період з 01.09.2007 р.

Як видно з матеріалів справи, 01.10.2006 р. між ОСОБА_1 «Бердо» та ОСОБА_1 «Еліт Вуд» було укладено договір купівлі-продажу за № 1/10-06, предметом якого було постачання, передачі та прийняття товару (дошка дубова обрізна 1,2 та 3 сортів).

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій з ОСОБА_1 «Бердо» позивачем долучено до матеріалів справи видаткові касові ордери, акти здачі-прийняття робіт, цивільно-правові договори, звіти про використання коштів, митні декларації, видаткові та податкові накладні, які підтверджують транспортування лісоматеріалів, їх отримання та прийняття.

Відхиляючи доводи суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З аналізу наведених вище міркувань, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на матеріали перевірок контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про відсутності реального здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про нікчемність спірного договору, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства можуть ґрунтуватися виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак, доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано. В оскаржуваній постанові робиться посилання лише на пояснення посадових осіб підприємств «третьої ланки», які були відібрані працівниками Ужгородського міжрайонного відділу податкової міліції ДПІ у м. Ужгороді.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскаржуване судове рішення фактично мотивоване лише відсутністю у ОСОБА_1 «Бердо» та ОСОБА_1 «Вімар» необхідних ресурсів для здійснення реальних господарських операцій з оптової торгівлі товарами, а також поясненнями посадових осіб підприємств «третьої ланки», при цьому залишено поза увагою висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України, які у відповідності до ч.5 ст.227 КАС України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Згідно ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З матеріалів справи видно, що предметом адміністративного позову є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, проте, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не виконав обов'язку, передбаченого ч.2 ст.71 КАС України та не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних позивачем рішень.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.202 цього Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги, є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року по справі № 2а-2185/10/0770 скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області № 9/23-2/33868861/394/2, № 10/23-1/33868861/395/2, № 000261/23-2/33868861/2639 та № 000260/23-1/33868861/2637 від 11.06.2010 р.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : І.О.Яворський

ОСОБА_2

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29.09.2015 р.