Ухвала

від 08.06.2016 по справі 7/46/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

08 червня 2016 р. Справа № 7/46/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ТОВ "Магазин ВВВТ" № 5 від 23.03.2016 р. на дії посадової особи Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві у справі

за позовом: Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс", який є структурним підрозділом Міністерства, м. Київ

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ", м. Вінниця

про визнання недійсним правочину

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

Концерн "Військторгсервіс": ОСОБА_1, паспорт серії СН № 28881 виданий Московським РУГУ МВС України 12.12.1997 р.

Міністерства оборони України: ОСОБА_2, довіреність № 220/797/д від 30.12.2015 р., посвідчення офіцера УК № 185047 видане 23.06.2007 р.

Представник ТОВ "Магазин ВВВТ" (заявник): ОСОБА_3, довіреність № б/н від 01.07.2015 р., паспорт серії виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 05.03.1997 р.

Військової прокуратури Вінницького гарнізону: не з'явився.

Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

Заступником військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс", який є структурним підрозділом Міністерства заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" про визнання недійсним правочину - договору купівлі-продажу від 11.03.2011 р. та застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою від 10.07.2012 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/46/2012/5003.

24.09.2012 р. у справі № 7/46/2012/5003 прийнято рішення відповідно до якого позов задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення 12.12.2012 р. було видано відповідні накази, які надіслані на адресу стягувача.

05.10.2012 р. матеріали справи № 7/46/2012/5003 надіслано до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 р. рішення Господарського суду Вінницької області залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2013 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 р. у господарській справі № 7/46/2012/5003 залишено без змін.

25.03.2016 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" надійшла скарга № 5 від 23.03.2016 р. на дії посадової особи Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві.

Ухвалою від 28.03.2016 р. призначено розгляд скарги на 20.04.2016 р.

Ухвалою суду від 20.04.2016 р. розгляд скарги відкладено до 25.05.2016 р.

16.05.2016 р. від заступника Військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України надійшли письмові пояснення в яких останній просить суд у скарзі ТОВ "Магазин ВВВТ" від 23.03.2016 р. відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.05.2016 р. продовжено строк розгляду справи № 7/46/2012/5003 в порядку ст.69 ГПК України на 15 днів та відкладено розгляд справи до 08.06.2016 р.

07.06.2016 р. до суду надійшли письмові пояснення Військової прокуратури Вінницького гарнізону, який не погоджується з вимогами поданої до суду скарги, вважає, що державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУ у м.Києві вжито усі заходи щодо фактичного виконання рішення суду, проте рішення залишається невиконаним на теперішній час не з вини Концерну "Військторгсервіс"; просить суд у задоволенні скарги ТОВ "Магазин ВВВТ" від 23.03.2016 р. відмовити в повному обсязі.

07.06.2016 р. на адресу суду надійшли також додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" відповідно до яких останній уточнив свої вимоги та просить суд скаргу на дії ДВС задоволити, визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського, районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 при виконанні наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. про зобов'язання концерну "Військторгсервіс" повернути ТОВ "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сум 769 326,00, грн в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р. у зв'язку із укладенням мирової угоди, яку скасувати ; визнати незаконною та скасувати постанову від 06.01.2015 року головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про скасування процесуального документу, зокрема, постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р.; визнати незаконною та скасувати постанову від 23.02.2016 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження № 36392242 та зобов'язати головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 провести виконавчі дії при виконанні наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" примусово стягнувши з Концерну "Військторгсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сумі 769 326,00 грн.

Військова прокуратура Вінницького гарнізону та Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві до суду не з'явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання останні були повідомлені належним чином - ухвалою суду від 25.05.2016 р. надісланої рекомендованою кореспонденцією суду.

При цьому, суд при вирішенні скарги на дії ДВС бере до уваги письмові пояснення представника прокуратури, які надійшли до суду 16.05.2016 р. та 07.06.2016 р.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення військової прокуратури та органу ДВС належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представники Концерну "Військторгсервіс" та МОУ проти доводів скарги заперечили, просили суд в задоволенні скарги на дії ДВС відмовити.

Представник відповідача (скаржника) скаргу підтримав, просив суд їх вимоги задоволити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Концерну "Військторгсервіс", МОУ та ТОВ "Магазин ВВВТ", з'ясувавши фактичні обставини та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення вказаної заяви по суті судом встановлено наступне.

За наслідками розгляду справи № 7/46/2012/5003 24.09.2012 р. судом винесено рішення, відповідно до якого позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу нерухомого майна належного державі в особі Міністерства оборони України і яке знаходиться на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс" укладений 11.03.2011 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ", посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі за № 381. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" повернути державі Україна в особі Концерну "Військторгсервіс" нерухоме майно - 18/25 часток вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, а саме приміщення № 107, № 1- № 22, площею 470,7 кв.м., І поверху багатоквартирного житлового будинку, що знаходяться в житловому будинку за № 62, що по провулку Київському 1 в м. Вінниці отримане Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" за договором купівлі-продажу від 11.03.2011 р. Також зобов'язано Концерн "Військторгсервіс" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сумі 769 326 грн 00 коп., отримані Концерном "Військторгсервіс" за договором купівлі-продажу від 11.03.2011 р.

Також вказаним рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 16 459 грн 52 коп.

На виконання вказаного рішення 12.12.2012 р. було видано відповідні накази, які надіслані на адресу стягувача.

07.02.2013 р. старшим державним виконавцем ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_7 було відкрито виконавче провадження № ВП 36392242 по примусовому виконанню наказу господарського суду Вінницької області від 12.12.2012 р. у справі № 7/46/2012/5003 (а.с.33, т.7).

06.01.2015 р. головним державним виконавцем Штойкою Л.Р. на підставі п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу суду від 12.12.2012 р. в зв'язку з затвердженням сторонами виконавчого провадження мирової угоди (а.с.34, т.7).

06.01.2015 р. тим же державним виконавцем Штойкою Л.Р. в порядку ст.83 ЗУ "Про виконавче провадження" винесена постанова про скасування процесуального документу, а саме попередньої постанови про закінчення виконавчого провадження (а.с.35, т.7).

19.01.2015 р. державним виконавцем Штойкою Л.Р. надіслано вимогу на адресу Концерну "Військторгсервіс" про виконання рішення суду (а.с.36, т.7).

28.12.2015 р. державним виконавцем Штойкою Л.Р. винесена постанова про накладення на боржника штрафу в розмірі 680,00 грн за невиконання без поважних причин у встановлений ДВС строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії (а.с.38, т.7).

20.01.2016 р. державним виконавцем Штойкою Л.Р. винесено постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі в сумі 1 360,00 грн за повторне невиконання без поважних причин у встановлений ДВС строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, які можуть бути виконані лише боржником (а.с.40, т.7).

08.02.2016 р. державним виконавцем Штойкою Л.Р. на адресу Солом'янського РУ ГУМВС України в м.Києві було внесено подання за № 76/10 про притягнення посадових осіб Концерну "Військторгсервіс" до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення) (а.с.43-44, т.7).

23.02.2016 р. головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49, ст.ст. 50, 75 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з направленням матеріалів до правоохоронних органів для притягнення винних осіб за ст.382 КК України за невиконання рішення суду (а.с.45, т.7).

Як вбачається із змісту поданої скарги боржник не погоджується із прийнятими Відділом державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві постановою від 06.01.2015 р. про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з фактичною відсутністю між сторонами мирової угоди; постановою від 06.01.2015 р. про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2015 р., на підставі того, що вказаний державний виконавець не мав права виходити за межі своїх повноважень та скасовувати свою ж попередню постанову та постановою від 23.02.2016 р. про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки державним виконавцем неправильно, на думку скаржника, було застосовано ст.75 ЗУ "Про виконавче провадження" при винесенні оскаржуваної постанови від 23.02.2016 р.

На підставі вказаного скаржник просить суд скаргу на дії ДВС задоволити, визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського, районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 при виконанні наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. про зобов'язання концерну "Військторгсервіс" повернути ТОВ "Магазин ВВВТ" грошові кошти в загальній сумі 769 326,00 грн в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р. у зв'язку із укладенням мирової угоди, яку скасувати; визнати незаконною та скасувати постанову від 06.01.2015 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р.; визнати незаконною та скасувати постанову від 23.02.2016 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження № 36392242 та зобов'язати головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 провести виконавчі дії при виконанні наказу Господарського, суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" примусово стягнувши з Концерну "Військторгсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сумі 769 326,00 грн.

Суд зазначає, що за змістом статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Способом та порядком виконання рішення є визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.

Закон України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. У статті 1 вказаного Закону зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до підпункту 1.5.1 п.1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ повинна містити такі обов'язкові реквізити:

а) вступну частину із зазначенням:

назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;

найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;

назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);

за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;

б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);

в) резолютивну частину із зазначенням:

прийнятого рішення державного виконавця;

прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови;

строку і порядку оскарження постанови;

г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;

ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою;

д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.

Інші посадові особи органів ДВС у випадках, передбачених Законом та цією Інструкцією, виносять постанови з урахуванням вимог, визначених цим пунктом.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення , зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Пунктом 2 ч.1 ст. 49 вказаного Закону (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваної дії, а саме постанови від 06.01.2015 р.) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання .

06.01.2015 р. головним державним виконавцем Штойкою Л.Р. виконавче провадження по примусовому виконанню наказу суду від 12.12.2012 р. закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з затвердженням мирової угоди сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що факт укладення сторонами у справі № 7/46/2012/5003 мирових угод ні на момент винесення рішення суду (24.09.2012 р.), ні в процесі виконання вказаного судового акту свого підтвердження не знайшов. Протилежного в судових засіданнях 20.04.2016 р. та 25.05.2016 р. сторонами не наведено.

Жодних доказів в спростування даного факту матеріали справи не містять, що свідчить про винесення вказаної постанови без наявності для цього відповідного юридичного факту, яким являється визнана судом мирова угода між стягувачем та боржником.

Згідно ч.1 ст.83 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваної дії, а саме постанови від 06.01.2015 р.) контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу , якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби, які своєю постановою можуть скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем.

Відповідно до п.1.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 безпосередній контроль за діями державного виконавця покладається на начальників відділів примусового виконання рішень та начальників відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних та міжрайонних управлінь юстиції (далі - начальник відділу).

При цьому, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова (ч.3 ст.83 ЗУ "Про виконавче провадження").

06.01.2015 р. тим же державним виконавцем Штойкою Л.Р. в порядку ст.83 ЗУ "Про виконавче провадження" винесена постанова про скасування процесуального документу, а саме попередньої постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2015 р.

Надаючи юридичну оцінку спірній постанові від 06.01.2015 р. про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2015 р., суд наголошує, що по суті викладених обставин та підстав її винесення - це не виправлення помилки в процесуальному документі від 06.01.2016 р., адже виправлення помилки за власною ініціативою державного виконавця не може мати наслідком скасування попередньої постанови, а лише виправляє арифметичні чи граматичні помилки в попередній, не змінюючи її суті, при цьому, вона повинна відповідати назві, тобто, постанова про виправлення помилки, тощо.

Натомість, як свідчать матеріали справи, оскаржувана постанова називається і по суті є постановою, яка скасовує попередню, відтак, має виноситись уповноваженими законом на те особами (начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби), а не державним виконавцем Штойкою Л.Р.

Крім того, в порушення приписів вказаної вище Інструкції (підпункту 1.5.1) державним виконавцем Штойкою Л.Р. при винесенні постанови від 06.01.2015 р. не наведено жодного мотиву, з яких державний виконавець прийняв рішення (дійшов певних висновків) про скасування попередньої постанови про закінчення виконавчого провадження згідно ст.83 ЗУ "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2015 р. та постанова від 06.01.2015 р. про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2015 р. є такими, які винесені неправомірно - з порушенням наведених вище приписів ЗУ "Про виконавче провадження".

Що стосується оскаржуваної постанови від 23.02.2016 р., винесеної головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з направленням матеріалів до правоохоронних органів для притягнення винних осіб за ст.382 КК України за невиконання рішення суду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин першої - третьої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваної дії, а саме постанови від 23.02.2016 р.) після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника , державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом , та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо , державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

До рішень, які не можуть бути виконані без участі боржника належать рішення, які полягають у вчиненні дій, які боржник може вчинити тільки особисто (спростувати неправдиву інформацію, розглянути заяву про надання земельної ділянки та прийняти відповідне рішення тощо), а будь-яка інша особа таких дій здійснити не може.

Натомість у випадку, коли рішення суду про зобов'язання боржника особисто виконати певну дію може бути виконано без участі боржника (усунути перешкоди у користуванні майном, знести самовільно збудовану споруду, виселити чи вселити у житлове приміщення тощо) організація такого виконання державним виконавцем відповідно до його повноважень прямо передбачена частиною другою статті 75 наведеного вище Закону.

З вказаного вбачається, що державний виконавець помилково пов'язав можливість виконання рішення суду про вчинення зобов'язальних дій з участю/без участі боржника лише з наявністю особи-боржника, який до вчинення таких дій зобов'язується рішенням особисто, не перевіривши фактичний характер та природу цих дій.

Дії в частині повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошових коштів в сумі 769 326,00 грн, отриманих концерном "Військторгсервіс" за договором купівлі-продажу від 11.03.2011 р. може бути здійснено без участі боржника і організація виконання такого судового рішення у випадку невиконання його боржником належним чином належить до прямих обов'язків державного виконавця; закінчення виконавчого провадження у цій справі унеможливлює виконання рішення суду та порушує законодавчі приписи щодо обов'язковості виконання рішення суду.

Таким чином, дії державного виконавця Штойки Л.Р. в даному випадку є неправомірними, оскільки ним не були виконані усі дії, що передбачені законом та передують винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відтак, постанова про закінчення виконавчого провадження від 23.02.2016 р. винесена державним виконавцем передчасно, без врахування всіх обставин справи, а тому є незаконною.

Окрім того суд зауважує, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У розгляді скарг на дії чи бездіяльність ДВС суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією, які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 р. зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 р. існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_8 проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009 р.).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002 р.; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., рішення у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. (заява № 67534/01).

У рішенні від 17.05.2005 р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00), яке загадувалось вище, суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч.1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом

Роз'яснюючи деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України Вищий господарський суд України у п. 9.13 постанови пленуму від 17.10.2012 р. № 9 за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" встановлено, що заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 121 2 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 248 24 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

За наведених обставин суд приходить до переконання про задоволення скарги ТОВ "Магазин ВВВТ" № 5 від 23.03.2016 р. на дії посадової особи Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві в повному обсязі з підстав наведених вище.

Задовольняючи скаргу в частині вимоги про зобов'язання вчинити дії визначені Законом України "Про виконавче провадження" суд прийняв до уваги те, що саме ухилення державного виконавця від вчинення дій по повному виконанню рішення суду і стало підставою для подання даної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 115, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Скаргу ТОВ "Магазин ВВВТ" № 5 від 23.03.2016 р. на дії посадової особи Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 при виконанні наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. про зобов'язання концерну "Військторгсервіс" повернути ТОВ "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сум 769 326,00 грн в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р. у зв'язку із укладенням мирової угоди.

3. Визнати недійсною постанову від 06.01.2015 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження № 36392242.

4. Визнати недійсною постанову від 06.01.2015 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 36392242 від 06.01.2015 р.

5. Визнати недійсною постанову від 23.02.2016 р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження № 36392242.

6. Зобов'язати Солом'янський Відділ державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії щодо виконання наказу Господарського суду Вінницької області № 7/46/2012/5003 від 12.12.2012 р. у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" примусово стягнувши з Концерну "Військторгсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" грошові кошти в сумі 769 326,00 грн .

7. Ухвалу надіслати прокурору та Солом'янському Відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - прокурору - вул. Стрілецька (колишня вул.Червоноармійська), 105, м.Вінниця, 21007.

3, 4 - Солом'янському Відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві- вул.Соціалістична, 3, м.Київ, 03151; вул.Повітрофлотський, 40-А, м.Київ, 03186.