Рішення

від 07.06.2016 по справі 905/1228/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.06.2016 Справа № 905/1228/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.,

при секретарі судового засідання Степаненко Д.І.,

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства В«ФростінвестВ» , м. Маріуполь, Донецька область,

до відповідача: Маріупольської міської ради, м.Маріуполь

про стягнення грошових коштів в розмірі 6083526,87 грн.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 26.01.2016 р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 031-41 від 04.01.2016; ОСОБА_3 за довіреністю № 031-157 від 14.03.2016 р.

присутня особа: ОСОБА_4

В судовому засіданні 06.06.2016 р. було оголошено перерву

до 07.06.2016р. до 16.30 год.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство В«ФростінвестВ» , м. Маріуполь, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, про стягнення грошових коштів в розмірі 6083526,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Маріупольської міської ради №5/5-582 від 26.09.2006 р. В«Про затвердження Детального плану території прибережної зони Приморського районуВ» , рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 від 20.02.2007 р. В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» , рішення Маріупольської міської ради від 23.02.2010р. №5/41-6429 В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 Приватному підприємству В«ФростінвестВ» , договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007р., договір оренди земельної ділянки від 23.03.2010р., постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012р., ухвалу Вищого адміністративного суду від 15.03.2011 р. по справі № 39357/09 та від 04.02.2014 р. по справі № К/800/44348/13.

Мотивуючи позовні вимоги приватне підприємство В«ФростінвестВ» посилається на те, що на підставі рішення Маріупольської міської ради №5/5-582 від 26.09.2006р. В«Про затвердження Детального плану території прибережної зони Приморського районуВ» на конкурс були виставлені земельні ділянки із земель рекреаційного призначення у прибережній зоні у Приморському районі м. Маріуполя для будівництва курортного готелю та торгівельно-розважального комплексу. На засіданні конкурсної комісії 21.05.07 р. позивача було визнано переможцем конкурсу на зазначену земельну ділянку. Між позивачем та відповідачем 31.05.2007 р. був укладений Договір щодо набуття права оренди земельної ділянки. На виконання умов договору позивачем було перераховано до цільового фонду бюджету м. Маріуполя грошові кошти за отримання права оренди земельної ділянки в сумі 2 600 000,00грн.

В подальшому позивачу стало відомо, що постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012 р., яка була залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р., рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 від 20.02.2007 р. В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» та №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, дільниця №12 приватному підприємству В«ФростінвестВ» визнані такими, що не відповідають закону та скасовані.

В подальшому, рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2015 р. договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р. укладений між приватним підприємством «Фростінвест» та Маріупольською міською радою був визнаний недійсним. Цим же рішенням було стягнуто з Маріупольської міської ради на користь приватного підприємства «Фростінвест» грошові кошти в розмірі 2 600 000,00 грн.

При визнанні недійсним договору щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р. судом були застосовані наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Проте, як зазначає позивач, з 27.06.2007 р. (дата оплати позивачем грошових коштів в сумі 2 600 000,00 грн.) по 20.01.2016 р.(дата повернення грошових коштів) останній був позбавлений можливості користуватися своїми грошовими коштами весь цей час. Внаслідок інфляційних процесів, гроші втратили частину своєї реальної вартості, чим була завдана шкода позивачу, в зв'язку із чим останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Нормативно свої вимоги обґрунтовує ст. ст. 22, 216, 236, 1173, 1175 Цивільного кодексу України.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

11.05.2016 р. через канцелярію господарського суду Донецької області від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній додатково звернув увагу суду на те, що підставою скасування рішення Маріупольської міської ради №5/5-582 від 26.09.2006р. В«Про затвердження Детального плану території прибережної зони Приморського районуВ» є прийняття рішення за відсутністю екологічної та державної експертизи. Позивач зазначає, що відповідачу було відомо про незаконність прийнятого рішення, але це не перешкодило йому прийняти на його підставі в подальшому рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 від 20.02.2007 р. В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» та №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, дільниця №12 приватному підприємству В«ФростінвестВ» на підставі яких було укладено договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р., на підставі якого на користь відповідача були перераховані грошові кошти в сумі 2 600 000,00 грн. Таким чином, позивач зазначає, що прийняття протиправних рішень, які були в подальшому скасовані судом, позбавили позивача можливості користуватися своїми грошовими коштами, та як наслідок інфляційних процесів, позивач зазнав збитків.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Надав заперечення на позов від 26.05.2016 р. № 05/1285, в яких посилався на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Протягом розгляду справи сторони надавали додаткові пояснення та заперечення, висловлюючи свою правову позицію щодо предмету спору.

02.06.2016 р. через канцелярію господарського суду Донецької області від відповідача надійшло клопотання про залучення у справі прокурора м. Маріуполя. У задоволенні даного клопотання судом відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах , форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

В зв'язку із тим, що прокурор ніяким чином не ініціював свою участь у справі, не повідомляв суд ані в письмовій, ані в усній формі, у господарського суду Донецької області відсутні підстави для залучення прокурора м. Маріуполя до розгляду даної справи.

В судовому засіданні 06.06.2016 р. відповідачем було заявлено усне клопотання про призначення колегіального розгляду спору.

Відповідно до ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Представником відповідача не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав для призначення колегіального розгляду справи, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Перед початком розгляду справи по суті представників було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Маріупольської міської ради №5/5-582 від 26.09.2006р. В«Про затвердження Детального плану території прибережної зони Приморського району м.МаріуполяВ» було затверджено Детальний план території прибережної зони Приморського району м.Маріуполя, який був розроблений по завданню виконкому міської ради Державним підприємством В«Науково-дослідним і проектним інститутом містобудуванняВ» у 2005 році.

20.02.2007р. Рішенням Маріупольської міської ради №5/9-1424 В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» були виставлені на конкурс земельні ділянки із земель рекреаційного призначення в прибережній зоні в Приморському районі міста для будування курортного готелю площею 22600м.кв. та торгівельно-розважального комплексу площею 1520м.кв.

Згідно протоколу засідання конкурсної комісії з проведення земельного конкурсу №12 від 21.05.2007р. позивача було визнано переможцем конкурсу на земельну ділянку №12 для будівництва курортного готелю в прибережній зоні в Приморському районі міста Маріуполя.

31.05.2007р. між позивачем та відповідачем був укладений договір щодо набуття права оренди земельної ділянки (далі - договір) у зв'язку з визнанням ПП В«ФростінвестВ» переможцем земельного конкурсу проведеного Маріупольською міською радою 15.05.07р.

Відповідно до умов договору, а саме п. 1.3 право на оренду земельної ділянки за адресою: Прибережна зона в Приморському районі міста ПП В«ФростінвестВ» набуває після прийняття рішення Маріупольською міською радою про надання земельної ділянки в оренду

За умовами п.1.2., 1.4. договору ПП В«ФростінвестВ» згідно з умовами конкурсу та наданою конкурсною пропозицією перераховує до спеціального фонду міського бюджету м.Маріуполя грошові кошти в сумі 2600000,00грн.

Відповідно до п.2.2.1. договору Маріупольська міська рада зобов'язується розглянути питання про надання земельної ділянки за адресою: Прибережна зона у Приморському районі міста Маріуполя, площею 2,2600 га в оренду ПП В«ФростінвестВ» для будівництва курортного готелю після розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та отримання позитивних висновків державної землевпорядної документації.

Пунктом 2.2.5. Договору передбачено, що Маріупольська міська рада зобов'язується повернути кошти, що перераховані ПП В«ФростінвестВ» за отримання права оренди земельної ділянки у разі прийняття Маріупольською міською радою рішення про відмову в наданні земельної ділянки ПП В«ФростінвестВ» .

Згідно платіжного доручення № НОМЕР_1 ОСОБА_5 27.06.2007 р. було перераховано 2 600 000,00 грн. від переможця земельного конкурсу ПП В«ФростінвестВ» за земельну ділянку у прибережній зоні Приморського району м. Маріуполя відповідно до договору № б/н від 31.05.07 р.

Рішенням Маріупольської міської ради від 23.02.2010р. №5/41-6429 В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 приватному підприємству В«ФростінвестВ» , був затверджений проект землеустрою з відводу та надання із земель запасу рекреаційного призначення в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий номер 1412337200:01:009:0391) площею 2,2600га для діяльності готелів (будування та подальше функціонування курортної готелю) у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 Приватному підприємству В«ФростінвестВ» .

23.03.2010 р. між сторонами був укладений Договір оренди земельної ділянки, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 3.1., якого орендодавець згідно до рішення Маріупольської міської ради від 23.02.2010р. №5/41-6429, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: у прибережній зоні у Приморському районі міста Маріуполя, ділянка №12, площею 2,2600 га, строком на 10 років до 23.02.2020 року.

Укладений договір оренди було підписано представниками сторін, скріплено їх печатками. 19.07.2010 року даний договір було зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП В«ЦДЗКВ» , про що у книзі записів державної реєстрації договорів вчинено запис №04.10:199.00016; посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №1119.

В подальшому постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06.04.2009 р. позовні вимоги прокурора м. Маріуполя про скасування рішення Маріупольської міської ради від 20.05.2008 р. № 5/21-3650 «Про протест прокурора м. Маріуполя на рішення Маріупольської міської ради № 5/5-582 від 26.09.2006 р. «Про затвердження детального плану території прибережної зони Приморського району» були задоволені.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2011 р. по справі № К -39357/09 постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06.04.2009 р. залишено в силі.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012 р. по справі №2а/0519/318/12 р. було задоволено позов прокурора м.Маріуполя, рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 від 20.02.2007 р. В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» та №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 Приватному підприємству В«ФростінвестВ» визнані такими, що не відповідають закону та скасовані.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р. по справі №К/800/44348/13 постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012р. залишено в силі.

В подальшому рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2015 р. договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р. укладений між приватним підприємством «Фростінвест» та Маріупольською міською радою був визнаний недійсним. Цим же рішенням було застосовані наслідки передбачені ст.. 216 Цивільного кодексу України та стягнуто з Маріупольської міської ради на користь приватного підприємства «Фростінвест» грошові кошти в розмірі 2 600 000,00 грн.

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (ч. 2 ст. 22 Конституції України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб . З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб (Постанова Верховного Суду України від 17.12.2014 року).

Досліджуючи це суд виходить з того, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду позивач посилається на необхідність судового захисту його порушеного права у спосіб стягнення шкоди, завданою незаконними рішеннями органами місцевого самоврядування.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права за своїми ознаками відповідає способу захисту, визначеному п. 4, 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України відновлення становища, яке існувало до порушення та відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ст.1173 ЦК України, на яку послався позивач в обґрунтування позовних вимог, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади , органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що рішення Маріупольської міської ради № 5/5-582 від 26.09.2006 р. «Про затвердження детального плану території прибережної зони Приморського району» було скасоване постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06.04.2009 р.

Також постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012 р. по справі №2а/0519/318/12 р. було задоволено позов прокурора м. Маріуполя, рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» та №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 Приватному підприємству В«ФростінвестВ» визнані такими, що не відповідають закону та скасовані.

Відтак, рішення, яке слугували підставою для подальшого оформлення прав на земельну ділянку були скасовані у судовому порядку.

Підставою до скасування зазначених рішень стало порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, а саме: проект землеустрою не пройшов державної експертизи, що є порушенням чинного законодавства при ухваленні спірного рішення №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 приватному підприємству В«ФростінвестВ» , не була проведена державна екологічна експертиза, спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній зоні на рекреаційних землях, на яких взагалі заборонена господарська діяльність.

Суд звертає увагу, що після того, як було скасоване рішення Маріупольської міської ради № 5/5-582 від 26.09.2006 р. «Про затвердження детального плану території прибережної зони Приморського району» і навіть після визнання такими, що не відповідають закону та скасування судом рішень В«Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об'єктів в прибережній зоні в Приморському районі містаВ» та №5/41-6429 від 23.02.2010р. В«Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка №12 Приватному підприємству В«ФростінвестВ» відповідач продовжував утримувати грошові кошти, які були йому перераховані на виконання договору від 31.05.2007 р.

Таким чином, позивача можна певною мірою віднести до потерпілої особи від незаконних дій держави, оскільки він постраждав внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме прийняття незаконних рішень, хоча внаслідок своєї правової впевненості був впевнений в правомірності дій та не міг припустити про порушення Закону органом державної влади в особі Маріупольської міської ради.

Позивач, навпаки, впевнений в прийнятих рішеннях відповідачем, діяв правомірно, перерахувавши суму в розмірі 2 600 000,00 грн. в строк встановлений договором.

В силу положень ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Згідно з приписами п.п. 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України"" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідач знаючи про незаконність прийнятих рішень, продовжував діяти неправомірно, утримуючи грошові кошти тривалий час, а саме до 20.01.2016 року, що призвело до знецінення грошових коштів позивача.

Крім того, Маріупольська міська рада, зловживала своїми правами, наслідком чого стали втрати позивача, оскільки останній:

1. Не отримав земельну ділянку з метою, на яку він розраховував;

2. Позбавився економічної складової коштів, які знецінилися.

Суд вбачає зловживанням правом також укладання відповідачем договору щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р. Так, зокрема, даний договір, як певний вид правочину, не передбачений ані положеннями Земельного кодексу України, ані Цивільного кодексу України, ані Господарського кодексу України.

Тобто, відповідач, який мав діяти виключно у спосіб передбачений законом, в порушення ст.. 19 Конституції України, перебрав у своїх повноваженнях. Як слід мав усвідомлювати наслідки таких дій (залучення коштів до бюджету у спосіб не передбачений законом).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вказувалося вище, рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

У п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 вказано, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відповідно до приписів п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 поняття "майно" може означити "існуюче право" або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право; і в цілях статті 1 Першого протоколу Конвенції - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав (п. 35 вказаного рішення).

Отже, виконання приватним підприємством «Фростінвест» своїх зобов'язань за договором щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007 р., а саме п. п. 1.4, 2.1.3 договору шляхом перерахування до спеціального фонду місцевого бюджету м. Маріуполя коштів в розмірі 2 600 000,00 грн. на надання права оренди земельної ділянки, мало законне сподівання на оренду земельної ділянки з метою здійснення підприємницької діяльності за рахунок вказаних коштів.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Грошові кошти є певним видом майна, ознакою економічної втрати якого є знецінення. Еквівалентом такого знецінення є індекс інфляції.

Тобто, в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванням втрат щодо володіння майном у вигляді грошових коштів є визначення їх обсягу з урахуванням індексу інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи на розміщені кошти позивач не отримав зисків, а лише втратив, оскільки позбавився, як можливості користуватися майном у вигляді грошових коштів та отримувати вигоду за рахунок цього майна.

Відповідно до частини 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.. 536 цього кодексу).

Водночас, зазначена норма Цивільного кодексу України не виключає прав власника на відшкодування збитків, від особи, яка неправомірно володіла майном. Суд підкреслює, що в межах даної справи, позивач наполягає на відшкодуванні збитків, розмір яких дорівнює інфляційної індексації грошових коштів, як об'єктивної, аналітично визначеної споживчої цінності цього виду майна.

Проте, суд зауважує, що має місце безпідставне збільшення Позивачем періоду нарахування інфляційних втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.).

Позивачем була заявлена до стягнення сума в розмірі 6 083 526,87 грн.

Проте, зважаючи на те, що сума в розмірі 2 600 000,00 грн. була повернута позивачу 20.01.2016 р., то індекс інфляції за січень 2016 р. застосовуватись не повинен.

З урахуванням цього за підрахунками суду належна до стягнення сума становить 5 585 028,11 грн.

Стаття 33 ГПК України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі вищевикладеного , керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства В«ФростінвестВ» , м. Маріуполь до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про стягнення грошових коштів у розмірі 6083526,87 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 33852448) на користь Приватного підприємства В«ФростінвестВ» , м. Маріуполь (87500, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 34843502) грошові кошти у розмірі 5585028,11 грн.

Стягнути з Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Леніна, буд. 70, код ЄДРПОУ 33852448) на користь державного бюджету України (отримувач: Управління державної казначейської служби м.Харкова, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, ЄДРПОУ 37999649, рахунок 31216206783002, код бюджетної класифікації 22030001) суму судового збору у розмірі 83775,42 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2016 року.

Суддя Ю.В. Бокова