Рішення

від 10.05.2012 по справі 32/143пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.05.12 р. Справа № 32/143пн

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гриник М.М.

суддів: Мальцева М.Ю., Соболєвої С.М.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка

до відповідача-1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Горлівка

до відповідача-2 Донецької міської ради, м. Донецьк

за участю третьої особи-1 без самостійних вимог ОСОБА_3, м. Донецьк

за участю третьої особи-2 без самостійних вимог ОСОБА_4, м. Донецьк

за участю третьої особи-3 без самостійних вимог ОСОБА_5, м. Донецьк

про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

від третьої особи-3: не з'явився

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Макіївка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Горлівка, про визнання дій відповідача такими, що порушують право позивача, яке виражається у невизнанні права власності позивача на спірне нежитлове приміщення; визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а», загальною площею 117,3 кв.м, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га; зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди вказаного нерухомого майна на умовах, визначених протоколом домовленостей від 05.05.2011р.

Ухвалою від 22.09.2011р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №32/143пн, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Автоматизованою системою „Документообіг судуВ» для розгляду вищевказаної справи призначено суддю Гриник М.М.

Ухвалою від 08.11.2011р. суд залучив до участі у справі відповідача-2 Донецьку міську раду, розгляд справи розпочався спочатку.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Мальцева М.Ю., Сич Ю.В.

Ухвалою від 10.01.2012р. до участі у справі суд залучив третю особу-1 без самостійних вимог ОСОБА_3, м. Донецьк, третю особу-2 без самостійних вимог ОСОБА_4, м. Донецьк, третю особу-3 без самостійних вимог ОСОБА_5, м. Донецьк.

Треті особи без самостійних вимог надали до суду письмові пояснення, в яких проти позовних вимог не заперечували, просили суд розглянути справу без участі їх представників. Клопотання судом розглянуті та задоволені, оскільки неявка представників третіх осіб не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 12.03.2012р.суддю ОСОБА_6 замінено на суддю Соболєву С.М.

Відповідач-1 у жодне судове засідання не з'явився, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Суд виконав належним чином вимоги закону щодо повідомлення відповідача-1 в установленому порядку про дату, час та місце проведення судових засідань, про необхідність надання доказів.

Відповідач-1 відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що між позивачем та виконавчим комітетом Донецької міської ради 07.12.2006р. укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення для експлуатації існуючого павільйону, що знаходиться на території м. Донецька по вул. 50-річчя СРСР (на північ від будинку №153), загальною площею 80 кв.м. Крім того, відповідач зазначає, що інформація стосовно майнових прав третіх осіб, можливого порушення їх прав при будівництві спірного майна у міській раді відсутня. Також відповідач звернув увагу суду на те, що Донецька міська рада не приймала рішень та не вчиняла жодних дій, що могли б свідчити про невизнання, оспорювання чи спростування приналежності вказаних об'єктів тій чи іншій особі. В контексті ст. 376 ЦК України відповідач до моменту подачі позову не заперечував проти збереження та подальшого існування спірного майна.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 10.05.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт №ОО/303 від 25.09.2000р. позивачу разом з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 надано дозвіл на виконання будівельних робіт з розміщення торгівельних павільйонів з реалізації товарів народного споживання по вул. 50-річчя СРСР у Ворошиловському районі м. Донецька у відповідності до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої згідно паспортів №1672, №1671, №1593 Головним управлінням містобудування та архітектури. Будівельні роботи виконано товариством з обмеженою відповідальністю «Сітал» на підставі договору про виконання будівельних підрядних робіт.

Відповідно до акту приймання об'єктів малороздрібної торгівлі та побутового обслуговування №495/4 від 12.12.2001р. приймальною комісією Ворошиловського району міста Донецька оглянуто пред'явлений до здачі торгівельний павільйон по вулиці 50-річчя СРСР біля будинку 155 «а» та встановлено відсутність відступлення від технічної документації, недоробок у виконанні будівельних робіт. Згідно висновків комісії пред'явлений до здачі торгівельний павільйон по вулиці 50 років СРСР біля будинку 155 «а» у Ворошиловському районі м. Донецька вважається прийнятим.

Рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної ради №495/4 від 12.12.2001р. затверджено акт приймання до експлуатації торгівельного павільйону з реалізації продовольчих товарів підприємця ОСОБА_1 за адресою: м. Донецьк-100, вул. 50-річчя СРСР біля будинку 155 «а».

Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» 13.09.2001р. виготовлено технічний паспорт на будівлю по вул. 50-річчя СРСР біля будинку 155 «а».

Згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №538/2 від 20.09.2006р. затверджено технічну документацію з відведення земельної ділянки площею 0,0080 га для експлуатації існуючого торгівельного павільйону по вул. 50-річчя СРСР (на північ від будинку №153 у Ворошиловському районі); надано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га в оренду із земель житлової та громадської забудови.

07.12.2006р. між позивачем та виконавчим комітетом Донецької міської ради укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) для експлуатації існуючого павільйону, що знаходиться на території Ворошиловського району м. Донецька по вул. 50-річчя СРСР (на північ від будинку №153), загальною площею 80 кв.м. Договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис від 26.12.2006р. за №040614600157.

05.05.2011р. позивач та відповідач-1 підписали протокол про наміри (угоду), згідно якого сторони домовилися про укладення в майбутньому в строк до 15.09.2011р. договору оренди нерухомого майна, розташованого по вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а» (магазин продовольчих товарів), загальною площею 117,3 кв.м. Позивач направив відповідачу-1 лист від 13.09.2011р. з проханням повідомити про час та місце укладення договору. Відповідач-1 надав відповідь від 15.09.2011р. про відсутність підстав для укладення договору оренди, оскільки позивач не є власником об'єкта нерухомого майна.

Позивач, звертаючись з даним позовом посилається на те, що на відповідач-1 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заперечує право власності позивача, у зв'язку з тим, що відмовляється укласти договір оренди нерухомого майна (основний договір), на виконання попередньої домовленості про укладення договору оренди, вказуючи на відсутність правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності позивача, а відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передачі майна в оренду має власник або особа, якій належать майнові права, а тому на підставі ст. ст. 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України просить визнати за ним право власності на спірне майно.

Одним із вимог позивача є визнання права власності на нежитлову будівлю - торгівельний павільйон з реалізації продовольчих товарів, що розташований за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР біля будинку 155 «а», на підставі ст. ст. 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України.

При цьому, заперечення прав позивача полягає у відмові відповідача-1 укладати договір оренди спірного майна на виконання протоколу про наміри (угоду) від 05.05.2011р.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст. 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу зазначених норм вбачається, що такий позов має бути позадоговірним.

В той же час судом встановлено, що спір виник з відмови відповідача укладати договір оренди, а тому, в силу існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, спір про право власності або його заперечення між позивачем та відповідачем-1 відсутній.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально визначеного майна, право якого оспорюються або не визнається іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, а відповідачем -особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Натомість, право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, підлягає захисту шляхом застосування відповідних норм зобов'язального права, а не норм, що регулюють право власності або інші речові права.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання дій відповідача-1 такими, що порушують право позивача, яке виражається у невизнанні права власності позивача на спірне нежитлове приміщення; визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а», загальною площею 117,3 кв.м, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га, є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача-1 укласти з позивачем договір оренди нерухомого майна на умовах, визначених протоколом домовленостей від 05.05.2011р., є також необґрунтованими, оскільки даний спір між сторонами відноситься до категорії переддоговірних спорів, які виникають на стадії укладення господарського договору, укладення якого є добровільним для сторін. Згідно ст. 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. З матеріалів справи вбачається, що сторонами не були додержані усі необхідні умови щодо порядку укладення господарських договорів, передбачені ст. 181 ГК України, у період досудового розгляду, що свідчить про відсутність необхідності та правомірності розгляду даного спору у господарському суді. Разом з тим, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. На підставі викладеного, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Донецької міської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а», загальною площею 117,3 кв.м, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га, суд дійшов наступних висновків:

Оскільки роботи з будівництва спірного нерухомого майна були проведені позивачем на земельній ділянці, що не була для цього відведена, цей об'єкт вважається таким, що побудований самочинно, позивач звернувся до Донецької міської ради, як власника земельної ділянки з позовом про визнання за ним права власності на підставі ст.376 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, за змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Згідно п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Законодавець встановлює, що позов про визнання права - це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, як визнання права, який може виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначена стаття стосовно підстав набуття права власності встановлює принцип В«все дозволеноВ» , крім того, що „забороненоВ» законом. Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду.

Дійсно, за загальними правилами самовільно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

На виняток із наведеного загального правила суд може визнати право власника земельної ділянки на самочинно збудований ним об'єкт, якщо це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та якщо будівля приведена у відповідність із встановленими вимогами. При цьому можлива за рішенням компетентного органу зміна цільового призначення земельної ділянки, якщо це не суперечить законодавству.

Власник земельної ділянки (в тому числі орган, що здійснює право державної чи комунальної власності на землю) вправі подати позов про визнання його права власності на об'єкт, що збудований іншою особою самочинно. Якщо цей позов задоволено, власник земельної ділянки має відшкодувати особі, що здійснила самочинне будівництво, витрати на будівництво.

Якщо самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці, що є в державній або комунальній власності, відповідний орган вправі відповідно до законодавства прийняти рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети. Якщо таке рішення прийнято, суд визнає право власності особи, що здійснила будівництво, на об'єкт, створений в результаті такого будівництва.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі -самочинному будівництві були порушені.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

Необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Самовільне будівництво пов'язано з нормою права та містить обов'язково наступні умови:

- побудова на земельної ділянці, не відведеній для цієї мети;

- відсутність дозволу чи неналежно затвердженого проекту;

- істотні порушення будівельних норм і правил.

Документи, які підтверджували, що спірне самочинно збудоване майно порушує права інших осіб в матеріалах справи відсутні. З пояснень Донецької міської ради вбачається, що інформація стосовно майнових прав третіх осіб, можливого порушення їх прав при будівництві спірного майна у міській раді відсутня. Рішення стосовно знесення вказаних об'єктів в матеріалах справи відсутнє. Треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є власниками суміжних об'єктів права власності, в письмових поясненнях проти позовних вимог не заперечували, оскільки визнання за позивачем права власності на об'єкт самочинного будівництва не спричиняє шкоду їх майну та не порушує особистих інтересів.

Здійснення позивачем самочинного будівництва нерухомого майна на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, не позбавляє його права власності на це майно.

Стаття 15 Цивільного кодексу України наголошує, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ст. 16 даного Кодексу визначають в якості способу захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Матеріали технічної інвентаризації спірного об'єкту свідчить про те, що нерухомість є неподільною річчю, тобто річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, містяться у ст. 181 ЦК України.

При цьому, виходячи з приписів ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності може пред'являтися у тому випадку, коли зацікавлена особа, яка звертається до суду з таким предметом позову, довела та надала суду докази з урахуванням конкретних обставин справи про вчинення відповідачем дій, які можуть бути розцінені як невизнання його права власності.

Відповідно до п.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Одночасно суд зазначає, що до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб під час проведення робіт з будівництва та при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди від 07.12.2006р.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень Донецької міської ради до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» встановлено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

Позивач є орендарем земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно (договір оренди земельної ділянки від 07.12.2006р.) та використовує її за призначенням (для експлуатації існуючого павільйону, що знаходиться на території м. Донецька по вул. 50-річчя СРСР (на північ від будинку №153). Тобто земельну ділянку надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення. Під час будівництва об'єкту нерухомості додержано архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми і правила згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, про що свідчить акт приймання об'єктів малороздрібної торгівлі та побутового обслуговування в експлуатацію №495/4 від 12.12.2001р., затверджений рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної ради №495/4 від 12.12.2001р.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного будівельно-технічного обстеження №46/11, складеним судовим експертом ОСОБА_8 20.06.2011р., магазин продовольчих товарів загальною площею 117,3 кв.м, розташований по вул. 50-річчя СРСР, 155 «а» в м. Донецьку згідно візуальному обстеженню відповідає вимогам приведених будівельних норм та може використовуватися як магазин продовольчих товарів при дотриманні експлуатаційних, санітарних та протипожежних вимог.

Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд також приймає до уваги вищезазначений висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні будівництва спірного об'єкту нерухомості.

За таких підстав, приймаючи до уваги, що спірний об'єкт збудований на земельній ділянці, не відведеній для цього, але в подальшому наданій позивачу в користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормам і правилам, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання права власності в цій частині є обґрунтованими. При цьому, з наданого позивачем до суду технічного паспорту на будівлю магазину від 14.03.2012р. вбачається, що площа спірного об'єкту нерухомості складає 116,9 кв.м, тому саме такий розмір площі суд враховує при задоволенні позовних вимог. Крім того, в техпаспорті вказана адреса спірного майна: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «б», яка також приймається судом до уваги.

Позивачем під час звернення з позовною заявою не були у повному обсязі проведені необхідні дії, для вирішення спору у досудовому порядку. Однак вказані обставини не перешкоджають розгляду спору по суті та винесенню рішення у справі. Відповідно до частини другої статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. З урахуванням викладеного, судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка до відповідача-1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Горлівка, про визнання дій відповідача такими, що порушують право позивача, яке виражається у невизнанні права власності позивача на спірне нежитлове приміщення; визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а», загальною площею 117,3 кв.м, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га; зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди вказаного нерухомого майна на умовах, визначених протоколом домовленостей від 05.05.2011р.

Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка до відповідача-2 Донецької міської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «а», загальною площею 117,3 кв.м, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136300:00:004:0093) площею 0,0080 га - задовольнити частково.

Визнати право власності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 155 «б», загальною площею 116,9 кв.м.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Гриник М.М.

Суддя Мальцев М.Ю

Суддя Соболєва С.М.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2012р.