Рішення

від 04.08.2016 по справі 906/91/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" серпня 2016 р. Справа № 906/91/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук О.Г., довіреність №26/136 від 25.02.2016р.,

від відповідачів:

1) ФОП ОСОБА_2: не з'явився,

2) ТОВ "Житомир Будделюкс": не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Житомирської міської ради (м.Житомир)

до

1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Житомир),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

Житомирська міська рада (м.Житомир) звернулася до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир), Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця) про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

Також, у позові заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову, а саме, Житомирська міська рада просила з метою забезпечення позову заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" вчиняти дії, а саме, будь-яким чином відчужувати будівлю автостоянки літ."А", цегла, загальною прощею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, що складається з будинку охорони з огорожею асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозабірником.

Господарським судом ухвалою від 09.02.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/91/16, розгляд справи призначено на 10.03.2016р. та зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень. При цьому, судом направлено запит до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського Андрія Вячеславовича з метою витребування відповідних доказів.

З приводу заяви про забезпечення позову господарський суд прийняв до уваги наведене у пункті 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" та визнав за необхідне розгляд заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову здійснювати в призначеному судом засіданні, з викликом в засідання усіх учасників процесу, для можливості надання ними пояснень та доказів в обґрунтування своїх доводів та заперечень щодо вищевказаної заяви. Суд ухвалою від 09.02.2016р. прийняв заяву Житомирської міської ради про забезпечення позову до розгляду та призначив судове засідання для розгляду заяви на 10.03.2016р.

За результатами розгляду заяви Житомирської міської ради про забезпечення позову вказану заяву ухвалою від 10.03.2016р. господарським судом задоволено та з метою забезпечення позову до вирішення спору по суті та набрання рішенням у справі №906/91/16 законної сили заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця, вул.Польова,3, ідентифікаційний код 34658709) вчиняти дії з відчуження будь-яким чином будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, що складається з будинку охорони з огорожею, асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозабірником.

Враховуючи неявку в засідання представників відповідачів, подану першим відповідачем заяву про відкладення розгляду справи, та необхідність подання сторонами і витребування від правоохоронних органів додаткових доказів по справі, а також, з метою забезпечення можливості відповідачам реалізувати передбачені чинним законодавством процесуальні права та виконати встановлені ухвалою суду вимоги, господарський суд ухвалою від 10.03.2016р. відклав розгляд справи на 04.04.2016р.

При цьому, господарський суд звернувся з запитом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області для отримання інформації щодо результатів розгляду кримінального провадження №12013060040002538 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 с.382 КК України.

Станом на день слухання справи 04.04.2016р. відповідь на вказаний запит від ГУ Національної поліції в Житомирській області до суду не надійшла.

04.04.2016р. через діловодну службу суду від другого відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх.№3876, а.с.118-124) з додатками, та заява про застосування строку позовної давності (вх.№3877, а.с.162). Заяву про застосування строку позовної давності заявник мотивує тим, що позивач свої вимоги обґрунтовує порушеннями земельного законодавства, а оскільки на позивача покладено здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права (якщо таке порушено) не пізніше моменту здійснення порушення. Тому, враховуючи що оспорюваний правочин укладено 28.12.2012р., а позов у справі подано 03.02.2016р., позивач просить застосувати позовну давність.

В ході розгляду справи представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, у зв'язку з необхідністю надання до справи додаткових доказів (вх.№3940/16, а.с.164). Представник другого відповідача проти задоволення вказаного клопотання не заперечила, про що підписалась на вказаному клопотанні.

Господарським судом ухвалою від 04.04.2016р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 19.05.2016р.

При цьому, господарський суд повторно звернувся з запитом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області для отримання інформації щодо результатів розгляду кримінального провадження №12013060040002538 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

В судове засідання 19.05.2016р. сторони повноважних представників не направили, хоча про час і місце засідання суду повідомлялися своєчасно та належним чином.

11.04.2016р. на адресу суду від Житомирського відділу поліції надійшла відповідь на запит суду від 11.03.2016р.

18.04.2016р. та 19.04.2016р. на адресу суду повернулися неврученими примірники ухвали суду від 04.04.2016р. про відкладення розгляду справи №906/91/16 на 19.05.2016р., які направлялися на адреси відповідачів, з відмітками поштового відділення щодо причин повернення "за закінченням терміну зберігання".

25.04.2016р. на адресу суду від Слідчого управління Національної поліції в Житомирській області надійшла відповідь на повторний запит суду від 08.04.2016р.

19.05.2016р. через діловодну службу суду надійшло клопотання Житомирської міської ради (вх.№5906), згідно якого позивач на виконання вимог ухвали суду надав письмові пояснення від 18.05.2016р. (а.с.188-189), просив розгляд справи №906/91/16 відкласти та не розглядати її без участі представника Житомирської міської ради.

Розглянувши клопотання позивача, зважаючи на неявку в судове засідання повноважних представників сторін, для надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні, з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи та зважаючи на необхідність подання додаткових доказів, господарський суд відклав розгляд справи на 02.06.2016р., вкотре зобов'язавши сторони надати додаткові докази по справі.

У зв'язку з перебуванням судді Ляхевич А.А. на лікарняному, розгляд справи №906/91/16, призначений на 02.06.2016р., не відбувся.

Зважаючи на наведені обставини ухвалою суду від 10.06.2016р. слухання справи призначено на іншу дату, з врахуванням при цьому, запланованої відпустки судді, а саме, на 04.08.2016р.

09.06.2016р. до господарського суду надійшли заперечення ТОВ "Житомир Будделюкс" на позовну заяву (вх.№6993, а.с.195-196) з додатками; вказані документи долучені до матеріалів справи.

14.06.2016р. до суду надійшов та долучений до матеріалів справи відзив ФОП ОСОБА_2 на позовну заяву (вх.№7183, а.с.204-206).

Представник позивача в засіданні суду подав до справи письмові пояснення від 18.05.2016р., копію рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. по справі №2-2256/12, копію ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. по справі №2-2256/12. Подані документи долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Зазначив, що Житомирській міській раді нічого не відомо з приводу дозволів, наданих ФОП ОСОБА_2 на будівництво об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці.

Відповідачі повноважних представників в судове засідання не направили, хоча про час і місце засідання суду повідомлялися своєчасно та належним чином (реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції та список відправлень за 14.06.2016р., а.с.223,224).

04.08.2016р. на електронну адресу суду надійшло клопотання представника другого відповідача за довіреністю про відкладення розгляду справи (а.с.221).

Як зазначено у п.3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, правові позиції обох відповідачів по справі викладені письмово у відповідних поясненнях, що містяться в матеріалах справи.

Так, перший відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.20-205) пояснив, зокрема, що на підставі договору від 15.09.1997р. між виконавчим комітетом Житомирської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на право тимчасового користування землею (в т.ч. на умовах оренди) загальною площею 0,1637 га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки використовував земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2. Пунктом 5.1. договору на право тимчасового користування землею від 15.09.1997р. передбачає, що об'єкти, збудовані землекористувачем на орендованій земельній ділянці, є власністю землекористувача і використовується останнім самостійно. Як стверджує перший відповідач, таким чином сторони укладанням договору імперативно погодили як можливість будівництва на зазначеній ділянці, так і однозначно встановили власника збудованих об'єктів. ФОП ОСОБА_2 вказує також, що для здійснення будівництва ним розроблялись усі необхідні проектні документації та отримано дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт №61/97; станом на 1998 рік ним виконано усі передбачені проектом роботи та збудовано автостоянку, що складається з будинку охорони з огорожею, асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозабірником. Посилаючись на зазначені обставини ФОП ОСОБА_2 зазначає про безпідставність доводів позивача та просить відмовити в задоволенні позову.

Другий відповідач у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.118-124) просив відмовити в задоволенні позову Житомирської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу автостоянки від 28.12.2012р. Також, як уже зазначалось, другим позивачем заявлено про застосування позовної давності у даній справі (а.с.162). В запереченнях на позовну заяву за вх.№6993 від 09.06.2016р. (а.с.195-196) другий відповідач зауважив, що всупереч вимогам чинного законодавства, в позовній заяві не вказано право позивача, яке б порушувалося вчиненим правочином та потребувало б захисту, з огляду на що вважає позов безпідставним.

Враховуючи наведене, а також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин, так і з врахуванням невиконання вимог суду сторонами, що перешкоджало забезпеченню повного та всебічного розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.08.2016р. без участі представників відповідачів. Тому, у клопотанні представника другого відповідача про відкладення розгляду справи суд відмовляє.

Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, неодноразово для надання можливості сторонам подати відповідні докази в наступне слухання справи, призначене на іншу дату, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору. Сприяли тривалому часу розгляду справи також наявні об'єктивні та поважні причини, як то - запланована відпустка судді та її перебування на лікарняному, з урахуванням яких слухання справи переносились.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши їх доводи та заперечення по справі, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Заявляючи вимогу про визнання недійсним укладеного 28.12.2012р. між фізичною особою ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" договору купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А" загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, Житомирська міська рада мотивувала позов наступним.

ФОП ОСОБА_2 звернувся з позовом до Житомирської міської ради, виконавчого комітету Житомирської міської ради про зобов'язання поновити договір від 15.09.1997р. на право тимчасового користування землею площею 0,1637 за адресою: АДРЕСА_2. Одночасно, прокурор м.Житомира подав зустрічний позов в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до ФОП ОСОБА_2 про повернення вказаної земельної ділянки Житомирській міській раді.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено, а зустрічний позов прокурора задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. касаційну скаргу першого заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. у справі №18/5007/775/12 задоволено частково; постанову апеляційного господарського суду по справі скасовано повністю. Рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в частині відмови в задоволенні первісного позову фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_2 про зобов'язання Житомирської міської ради поновити договір від 15.09.1997 року на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) загальною площею 0,1637га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Виконавчим комітетом Житомирської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, скасовано та припинено провадження у справі в цій частині. В решті рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 залишено без змін.

27.02.2013р. на примусове виконання рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. та постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. видано наказ, згідно якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 слід повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,0637га по АДРЕСА_2, у стані, придатному для використання (а.с.11-17).

На підставі рішення Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. у справі №18/5007/775/12 видано судовий наказ, який в подальшому спрямований до органів виконавчої служби для його примусового виконання.

У подальшому, ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Житомирської області із заявою про визнання судового наказу про повернення земельної ділянки таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що землею не користується та не є власником нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки договір оренди земельної ділянки закінчився, а нерухоме майно продано 28.12.2012р. ТОВ "Житомир Будделюкс". Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р. заяву ФОП ОСОБА_2 задоволено та визнано наказ №18/5007/775/12, виданий Господарським судом Житомирської області 27.02.2013р. таким, що не підлягає виконанню (а.с.18-22).

Як зазначає у позовній заяві Житомирська міська рада, за змістом договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. об'єкт нерухомого майна належить ОСОБА_2 на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15.12.2012р. Право власності на будівлю автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2, зареєстровано 21.12.2012р. КП "Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації". Зазначений об'єкт нерухомого майна, складається з будинку охорони з огорожею та асфальтобетонним дворовим покриттям з маслозабірником. Позивач вказує, що за змістом ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині визначення терміну "об'єкт нерухомого майна" до об'єктів нерухомого майна не можуть бути віднесені асфальтоване покриття, огорожа на основі залізобетонних плит, бетонний маслозабірник, металеві ворота.

Також, позивач зазначає, що з вивчення матеріалів цивільної справи №2-2256/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно встановлено, що ОСОБА_2 21.12.2012р. звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 та на земельну ділянку площею 0,1031 га, що розташована в с.Глибочиця Житомирського району. Рішенням Житомирського районного суду від 04.12.2012р. позов задоволено частково; визнано за ФОП ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно по вул.Шевченка у м.Житомирі. В решті позовних вимог ФОП ОСОБА_2 відмовлено (а.с.228-229).

28.12.2012р. на підставі даного рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. ФОП ОСОБА_2 уклав з TOB "Житомир Будделюкс" договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським A.B. та зареєстрований цього ж дня в реєстрі за №16344 за ТОВ "Житомир Будделюкс".

В подальшому, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. виправлено описку в рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. по справі №2-2256/12; датою винесення рішення суду зазначено 04.01.2013р. замість 04.12.2012р. (а.с.230).

Позивач зазначає, зокрема, що відповідно до положень ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Посилаючись на викладені обставини, норми ст.ст.656, 215, 203 Цивільного кодексу України, Житомирська міська рада зазначає, що ФОП ОСОБА_2 на момент вчинення правочину 28.12.2012р. не мав необхідного обсягу прав для відчуження майна, оскільки рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. (як зазначено в п.1.2. договору купівлі-продажу), на підставі якого визнано право власності на це майно, станом на 28.12.2012р. не існувало. Вважає таким чином, що вказаний договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. суперечить вимогам цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню його недійсним.

Вказує також, що прокуратурою Житомирської області оскаржено рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на нерухоме майно. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. апеляційну скаргу прокуратури задоволено; рішення місцевого суду в частині скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивач зазначає, що відповідно до ст.12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Посилаючись на наведені норми чинного законодавства та вказуючи, що спірні правовідносини щодо права власності на вищевказане майно безпосередньо пов'язані із реалізацією міськради ради прав на землю, на якій вказане майно розташоване, а також те, що відповідачем ОСОБА_2 дане майно набуте незаконно та є самочинним будівництвом, то своїми діями відповідачі позбавили Житомирську міську раду можливості у встановленому законом порядку виконувати повноваження щодо розпорядження комунальним майном, в тому числі у земельній сфері, забезпечувати земельні права громадян.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги, окрім вищевикладеного, наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ст.ст.6, 627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У даному випадку, укладаючи договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. (а.с.54-55) сторони погодили, що ОСОБА_2 передав у власність (продав), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" прийняло у власність (купило) будівлю автостоянки (далі в тексті - "об'єкт нерухомого майна"), літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та сплатило за нього грошову суму, визначену у п.2.1. цього договору. Зазначений об'єкт нерухомого майна складається з будинку охорони з огорожею та асфальтобетонним покриттям з маслозабірником.

Як зазначено в пункті 1.2. договору вказаний об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_2, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15 грудня 2012 року; право власності зареєстроване за продавцем 21 грудня 2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183.

В пункті 1.3. договору зафіксовано, що відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1. Згідно Довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25 грудня 2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні.

В п.2.2. договору сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Слід зазначити, що на виконання вимог ухвали господарського суду приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу А.В.Ковалевський надіслав до суду засвідчені копії документів, що містяться в нотаріальній справі щодо оформлення договору купівлі-продажу будівлі автостоянки, літ."А", цегла, загальною площею 18,10кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс", посвідченого 28 грудня 2012 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. за реєстром №16344. Додатково, нотаріус повідомив, що оригінали документів вилучено із зазначеної справи 31.10.2013р. старшим слідчим СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області Кононко Р.В. на виконання ухвали слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира Корицької В.О. по справі №295/17299/13-к категорія 1-кс/295/7078/13 від 29.10.2013р. (а.с.53-85).

При цьому, на неодноразові запити, що надсилались судом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області для отримання інформації щодо результатів розгляду кримінального провадження №12013060040002538 та відповідних письмових доказів з даного приводу, повідомлено лише, що на час надання останньої відповідача по кримінальному провадженню №12012060040002538 від 25.09.2013 триває досудове розслідування та проводяться слідчі (розшукові) дії.

Станом на день розгляду справи сторонами у справі не надано суду будь-яких доказів щодо стану розслідування в зазначеному кримінальному провадженні.

На думку суду, обставини, розслідування та встановлення яких триває в межах кримінального провадження (згідно пояснень сторін при розгляді справи вказане провадження є об'єднаним та до кола питань розслідування входить також питання щодо використання при укладенні оспорюваного договору 28.12.2012р. рішення суду від 04.12.2012р.) могли б мати значення для вирішення даного господарського спору після встановлення відповідних обставин компетентними органами в ході проведення слідчих дій, зокрема, й перевірки слідчими органами наявності ознак злочину та встановлення винних осіб. Однак, в даному випадку, зупинення провадження до завершення кримінального провадження з метою отримати додаткові докази для розгляду справи по суті мало б наслідком порушення принципів рівності перед законом і судом (ст.42 Господарського процесуального кодексу України); змагальності (ст.43 Господарського процесуального кодексу України), обов'язку доказування і подання доказів (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів лежить на сторонах. Водночас, положення пункту 2 частини 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України та статті 90 Господарського процесуального кодексу України не пов'язують надіслання матеріалів справи до слідчих органів та зупинення у зв'язку із цим провадження у справі саме з неможливістю з'ясувати певні обставини при вирішенні господарського спору.

Викладені норми покладають обов'язок доведення відповідних обставин на кожну з сторін, натомість положення статей 38, 75 Господарського процесуального кодексу України передбачають витребування господарським судом доказів, а у разі їх недостатності та у випадку їх неподання - розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Отже, господарський суд, відповідно до норм процесуального закону, може вирішити справу незалежно від наслідків кримінального провадження на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вивчивши матеріали справи, в т.ч. отримані судом від нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу А.В.Ковалевського засвідчених копій документів з нотаріальної справи щодо оформлення договору купівлі-продажу будівлі автостоянки, літ."А", цегла, загальною площею 18,10кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між відповідачами 28.12.2015р., посвідченого нотаріусом та внесеного того ж дня до реєстру, суду зазначає, що існування ухвали про виправлення описки в даті рішення не пояснює наявність у ОСОБА_2 станом на 21.12.2012р. (дата реєстрації права власності на спірні об'єкти - витяг про державну реєстрацію прав, а.с.61) та на дату укладення оспорюваного договору 28.12.2012 р. примірника рішення з гербовою печаткою та підписом суддів, а також записом про набрання законної сили 15.12.2012р. Встановити особу, внаслідок зловживань якої стали можливими вищевикладені обставини господарський суд не має повноважень, тому при вирішенні спору у даній справі має керуватись вимогами як матеріального, так і процесуального права та виходити з підтверджених належними доказами обставин. При цьому, рішення в справі може бути переглянуто у разі встановлення в межах кримінального провадження та при розгляді кримінальної справи фактів, які можна буде вважати нововиявленими обставинами у даній справі.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У відповідності до п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що станом на день укладення оспорюваного договору "об'єкт нерухомого майна" - будівля автостоянки існувала, а право власності ОСОБА_2 на нього підтверджувалось документально, про що свідчать надані копії документів з нотаріальної справи щодо оформлення договору купівлі-продажу.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено факт порушення прав та законних інтересів заявника внаслідок укладання договору та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Проте, за висновками суду, наведені в позові твердження позивача не свідчать про порушення саме внаслідок укладання оспорюваного правочину прав та законних інтересів Житомирської міської ради (при тому, що за змістом позову саме факт невиконання наказу по справі №18/5007/775/12 про повернення земельної ділянки порушує права позивача), а самостійне застосування такого способу захисту як визнання недійсним даного договору не направлене на настання певних юридичних наслідків (зокрема, реституція має місце лише у правовідносинах сторін договору та ніяким чином не впливатиме на права та інтереси третіх осіб), та, як наслідок, не спрямоване на забезпечення відновлення права, яке позивач вважає порушеним.

Стосовно доводів позивача, викладених у письмових поясненнях (а.с.188-189) про незаконне вибуття з володіння територіальної громади міста Житомира як власника поза його волею об'єктів нерухомості за адресою АДРЕСА_2, суд зауважує, що у даній справі позивачем заявлено не віндикаційний позов, про витребування спірного майна від добросовісного набувача згідно з ч.1 ст.388 ЦК України, а про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами - саме зазначений предмет позову мав бути доведений позивачем.

Необґрунтованими також є доводи позивача про те, що передані за оспорюваним договором об'єкти не є об'єктом нерухомого майна, з огляду на встановлені в межах адміністративної справи №806/6923/13-а обставини.

З огляду на викладене, враховуючи, що обставин, які б дійсно вказували на порушення внаслідок укладання спірного правочину прав та законних інтересів позивача, як і наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, ним не доведено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Як уже зазначалось, при розгляді справи другим відповідачем подано суду заяву про застосування позовної давності, посилаючись статті 256, 257, 261 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, вказана норма містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У даному випадку, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог по справі та відсутність порушеного права, господарський суд відмовляє у позові, залишаючи при цьому, заяву другого відповідача про застосування строку позовної давності без задоволення, що в цій частині відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові Судової палати у господарських справах від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165, згідно якої, якщо суд, розглянувши справу у відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, прийде до висновку щодо відсутності у позивача суб'єктивного права чи відсутності порушень такого права з боку відповідача, він має відмовити в позові не за пропуском строку позовної давності, а по суті спору.

За наведених обставин, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог та у відповідності до приписів ст.49 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на позивача.

Також, статтею 68 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

У зв'язку з тим, що по справі винесено рішення, тобто, настала обставина, до якої ухвалою суду від 10.03.2016р. вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" вчиняти дії з відчуження будь-яким чином спірного нерухомого майна, вжиті заходи до забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 49, 68, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Скасувати вжиті ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.03.2016р. у справі №906/91/16 заходи до забезпечення позову, а саме, заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця, вул.Польова,3, ідентифікаційний код 34658709) вчиняти дії з відчуження будь-яким чином будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2, що складається з будинку охорони з огорожею, асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозабірником.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.08.16

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (наручно)

3 - ФОП ОСОБА_2: 10008, АДРЕСА_1 (реком.)

4 - ТОВ "Житомир Будделюкс": 12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця, вул.Польова, буд.3 (реком.)