Ухвала

від 31.08.2016 по справі 2-3877/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Антипова Л.О.

№22-ц/796/11872/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №2-3877/11

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Рубан С.М., Іванченка М.М.

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, зацікавлена особа: ОСОБА_1 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з відповідача борг за договорами зворотної безвідсоткової фінансової допомоги у сумі 388 300 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалася на те, що 30.01.2011 року, 01.02.2011 року та 15.03.2011 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договори зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики грошових коштів) у розмірі 14 400 грн., що в еквіваленті на 30 січня 2011 року складає 1 500 євро по комерційному курсу на день позики, 279 400 грн., що в еквіваленті складає 25 750 євро по комерційному курсу на день позики та 94 500 грн., що в еквіваленті складає 9 000 євро по середньо - комерційному курсу на день позики відповідно.

Проте, в обумовлені договорами строки виконання своїх зобов'язань, відповідач грошові кошти не повернула, у зв'язку з чим вона вимушена була звернутися до суду із вказаним позовом.

В процесі розгляду справи, представники сторін по справі звернулися до суду із заявою про визнання мирової угоди.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2011 року затверджено мирову угоду, за якою:

1. ОСОБА_3 визнає позовні вимоги ОСОБА_2 у сумі 390 120 грн., які складаються з 388 300 грн. - борг за договорами позики грошових коштів від 30.01.2011р., 01.02.2011 p., 15.03.2011р. та 1700 грн. - сплачене позивачем держмито та 120 грн. - сплачені витрати на ІТЗ.

2. З метою погашення заборгованості перед позивачем відповідач ОСОБА_3 передала право власності на нерухоме майно, що належить їй на праві власності, ОСОБА_2, а ОСОБА_2 прийняла право власності на нерухоме майно, а саме:

- Машиномісце №6 площею 12,90 кв.м., в підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Машиномісце належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 16.11.2011 p., виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 15.11.2004 р. № 2129- С/НП та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 19.11.2004 p. (запис у реєстрову книгу №200 за реєстровим № 20202; реєстраційний № 31093856 електронний запис 40202 в книзі 200-215 від 29.07.2010 p.).

- Чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 100,20 кв.м., жилою площею 66,40 кв.м. Вказана квартира належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Суворовим В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.08.2003 p., № 914, та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 19.08.2003 р. (запис у реєстрову книгу д.558-66 за реєстровим № 460/6109; реєстраційний № 31026655, номер запису 4690/6109 в книзі д.558-66 від 22.07.2010 p.).

- 1/2 частина трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 124,1 кв.м., жилою площею 67,3 кв. м. Частина квартири належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 25.01.2002 p., виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 10.09.2001 р. № 1006-С/КІ та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 30.01.2002 p. (записана у реєстрову книгу за реєстровим № 43001; реєстраційний № 31068737 номер запису 43001 в книзі 328-17 від 27.07.2010 p.).

3. Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- Машиномісце №6 площею 12,90 кв.м., в підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Машиномісце належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 16.11.2011 p., виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 15.11.2004 р. № 2129- С/НП та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 19.11.2004 p. (запис у реєстрову книгу №200 за реєстровим № 20202; реєстраційний № 31093856 електронний запис 40202 в книзі 200-215 від 29.07.2010 p.).

- Чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 100,20 кв.м., жилою площею 66,40 кв.м. Вказана квартира належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Суворовим В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.08.2003 p., № 914, та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 19.08.2003 р. (запис у реєстрову книгу д.558-66 за реєстровим № 460/6109; реєстраційний № 31026655, номер запису 4690/6109 в книзі д.558-66 від 22.07.2010 p.).

- 1/2 частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 124,1 кв.м., жилою площею 67,3 кв. м. Частина квартири належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 25.01.2002 p., виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 10.09.2001 р. № 1006-С/КІ та зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 30.01.2002 p. (записана у реєстрову книгу за реєстровим № 43001; реєстраційний № 31068737 номер запису 43001 в книзі 328-17 від 27.07.2010 p.).

Провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що в супереч ст.74-76 ЦПК України, навіть не зважаючи на те, що в позові та ухвалі суду від 01.07.2011 року було зазначено, що він є зацікавленою особою, жодного разу не був повідомлений про місце, дату та час проведення судового засідання, копія позовної заяви з додатками на його адресу судом надіслано також не було.

Крім того, суд не перевірив чи порушують умови мирової угоди права та інтереси інших осіб, тобто його права, як співвласника спільного сумісного майна подружжя.

Вказує на те, що відповідач є приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу з 20-ти річним стажем, a відтак, вона усвідомлювала наслідки укладання такої мирової угоди та протиправність її вчинення. Вартість майна, що перейшло у власність позивача на момент затвердження мирової угоди судом в декілька разів перевищувало суму заборгованості за фіктивними договорами позики.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Затверджуючи між сторонами по справі мирову угоду та закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що договори позики сторонами не оспорюються, умови договорів не суперечать чинному законодавству, сторони прийшли до врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, а тому на підставі п. 4 ст. 130 та ст. 175 ЦПК України визнав мирову угоду та закрив провадження у справі.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

Згідно з ч. 5 цієї ж статті якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики, які укладені у простій письмовій формі.

Разом з тим, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України визнаючи мирову угоду, фактично визнав за позивачем право власності на нерухоме майно, незважаючи на відсутність таких позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядку набуття права власності на нерухоме майно за договором позики чинним законодавством не передбачено.

Крім того, з наданих ОСОБА_1 доказів вбачається, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з апелянтом з 21.09.1996 року по 12.12.2011 року.

Згідно з нормами ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладання одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово.

Затверджуючи мирову угоду щодо нерухомого майна, суд не звернув уваги на той факт, що ця угода порушує права та інтереси ОСОБА_1 як співвласника спірного майна, оскільки воно було придбано подружжям під час шлюбу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 04.03.2009 року у справі № 6-18365св08.

Отже, визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 5 ст. 175 ЦПК України, вирішив питання про права та інтереси осіб, які не брали участі у справі.

Правовідносини, які виникли з договору позики, регулюються главою 71 ЦК України, зокрема ст.ст. 1046 та 1049, які передбачають обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачений обов'язок позичальника, який своєчасно не повернув суму позики, сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, законодавством, яке регулює правовідносини, які виникають з договору позики, не передбачена можливість передачі у власність позикодавця майна, яке належить позичальнику. Позикодавець має право на вимогу виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Між позивачем та відповідачем були укладені договори позики, природа яких не передбачає можливості набувати право власності на майно позичальника.

На вказані норми матеріального права не звернув уваги суд першої інстанції і прийшов до помилкового висновку про те, що визнання права власності за позикодавцем у рахунок погашення боргу позичальника не суперечить закону.

Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що визнання права власності на майно не є предметом позову, з яким звернувся до суду позивач, що суперечить природі мирової угоди.

Крім того, судом першої інстанції не було з'ясовано, хто проживає і зареєстрований у даній квартирі АДРЕСА_1 та квартирі АДРЕСА_2 та має право на користування ними, а також не було перевірено чи є ці квартири предметом спільної сумісної власності, тобто суд першої інстанції не перевірив чи не порушуються права та інтереси інших осіб даною мировою угодою.

Відповідно до п.4 ч 2.ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду суперечить вимогам закону, а тому підлягає скасуванню з направлення справи для продовження її розгляду.

Разом з тим, враховуючи те, що заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно до ухвали від 16 серпня 2016 року, не можуть бути застосовані в подальшому у даній справі, у якій предметом позову є грошові кошти за договорами зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики грошових коштів) , колегія дійшла висновку про скасування заходів забезпечення позову відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України.

Керуючись ст. 303,304,307,311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2011 року скасувати, направити справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, зацікавлена особа: ОСОБА_1 про стягнення боргу для продовження розгляду до суду першої станції.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року, -скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді