Постанова

від 07.06.2018 по справі 2-3877/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 712/2-3877/2011

провадження № 61-900 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4, відповідач -ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області у складі суддів: Кожух О. А., Фазикош Г. В., Мацунича М. В., від 22 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення порядку володіння майном, поділ майна та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Встановив:

У січні 2010 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення порядку володіння майном, поділ майна та усунення перешкод у здійсненні права власності .

Позовна заява мотивована тим, що їй та відповідачу належить на праві приватної власності по 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначала, що сторони у добровільному порядку не можуть домовитися про порядок володіння та користування спільним будинком, відповідач не визнає її права власності та відмовляє позивачу в користуванні будинком.

Уточнивши позовні вимоги, остаточно просила: виділити їй в натурі 1/2 частини спірного будинку згідно з варіантом 2, викладеним у висновку будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2014 року № 007/2014; зобов'язати ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, що є спільною частковою власністю, а саме 1/2 частини будинку АДРЕСА_1; стягнути з відповідача сплачений судовий збір та витрати на проведення експертизи.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 липня 2017року позов задоволено. Проведено поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до варіанту № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2014 року № 007/2014, а саме:

виділено ОСОБА_4 згідно з планом реального розподілу зазначеному в додатку № 2 до експертизи наступні приміщення по позиціях:

поз 1 - площею 9,6 м кв. (веранда);

поз 2 - площею 2,7 м кв. (коридор);

поз 3 - площею 7,5 м кв. (коридор);

поз 5 - площею 23,7 м кв. (перша кімната);

поз 8 - площею 6,7 м кв. (передпокій);

поз 9 - площею 14,7 м кв. (кухня).

Всього - 64,9 м кв. відхилення від ідеальної долі + 1,95 м кв.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження виділеною їй в натурі частиною житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 51,00 грн, 120,00 грнвитрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 3 500,00 грн за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону та належним чином підтверджені доказами, а тому позов підлягає задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_4 1/2 частини в натурі зі спільної часткової власності у житловому будинку АДРЕСА_1, відповідно до варіанту № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2014 року№ 0007/2014, а саме:

поз 4 - площею 6,9 м кв. (коридор),

поз 6 - площею 17,3 м кв. (друга кімната),

поз 7 - площею 14,6 м кв. (третя кімната),

поз 10 - площею 0,7 м кв. (вбиральня),

поз 11 - площею 2,4 м кв. (ванна кімната),

поз 12 - площею 8,8 м кв. (веранда),

поз 13 - площею 10,3 м кв. (комора),

всього - 61,0 м кв., відхилення від ідеальної долі - 1,95 м кв.

Виділеноу власність ОСОБА_5 1/2 частинив натурі зі спільної часткової власності у житловому будинку АДРЕСА_1, відповідно до варіанту № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2014 року № 0007/2014, а саме:

поз 1 - площею 9,6 м кв. (веранда);

поз 2 - площею 2,7 м кв. (коридор);

поз 3 - площею 7,5 м кв. (коридор);

поз 5 - площею 23,7 м кв. (перша кімната);

поз 8 - площею 6,7 м кв. (передпокій);

поз 9 - площею 14,7 м кв. (кухня).

Всього - 64,9 м кв. відхилення від ідеальної долі + 1,95 м кв.Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, та судом порушено норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення суду першої інстанції позивачу виділено переважно приміщення, які фактично використовуються відповідачем для проживання її сім'ї.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про часткове задоволення позову та не вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 передано на розгляд до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно із частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини 1 статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Установлено, що ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частинибудинку АДРЕСА_1, інша 1/2 частиницього будинку належить ОСОБА_5

Після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, тому при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки спільна часткова власність припиняється для обох її учасників та утворюються нові ізольовані приміщення, тому позовна вимога ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, що є спільною частковою власністю, а саме 1/2 частини спірного будинку - є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив усі докази у справі та дійшов хибного висновку про часткове задоволення позову. Однак апеляційний суд надав належну оцінку наданим доказам у справі та обґрунтовано дійшли висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська