Рішення

від 04.10.2016 по справі 906/703/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" жовтня 2016 р. Справа № 906/703/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Герасименко М.В., довіреність від 05.02.2016;

від відповідача: Шуляк В.Л., довіреність №4 від 07.09.2016.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватне підприємство "Максимум-інвест"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран"

про стягнення 202939,05 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 202939,05 грн. заборгованості, з яких: 159800,00 грн. - основний борг, 2377,92 грн. - 35 річних, 33106,49 грн. - пеня, 7654,65 грн. - інфляційні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві, просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 19.09.2012 по 04.07.2013 між Приватним підприємством "ПФ "МАКС" (код ЄДРПОУ 37318637) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" (код ЄДРПОУ 33320925) (відповідач) були укладені договори позики (поворотної фінансової допомоги) (а.с. 69-95), а саме:

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.09.2012 на суму 5700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 21.09.2012 на суму 1850,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 25.09.2012 на суму 7800,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.09.2012 на суму 2000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 05.10.2012 на суму 5000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 15.10.2012 на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.10.2012 на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 24.10.2012 на суму 650,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.10.2012 на суму 12800,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 16.11.2012 на суму 4000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.11.2012 на суму 2000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 29.11.2012 на суму 5400,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 07.12.2012 на суму 4000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 12.12.2012 на суму 600,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 18.12.2012 на суму 10000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.12.2012 на суму 14100,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 18.01.2013 на суму 10000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 24.01.2013 на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 29.01.2013 на суму 13000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.01.2013 на суму 200,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 13.02.2013 на суму 4700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 13.03.2013 на суму 11000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.03.2013 на суму 15200,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 22.03.2013 на суму 2700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.04.2013 на суму 15000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01.06.2013 на суму 1450,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 04.07.2013 на суму 1650,00 грн.

Загальна сума поворотної фінансової допомоги, яка була надана за вищезазначеними договорами позики відповідачу в період з 19.09.2012 по 04.07.2013 складає 159800,00 гривень, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 12-44).

Відповідно п.п. 2.2. договорів позики є безпроцентними.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договорів позикодавець надає позику протягом десяти календарних днів з моменту підписання цього договору. Позика надається у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів позикодавця на розрахунковий рахунок, що підтверджує оформлене платіжне доручення і банківська виписка.

Пунктом 4.1. договорів встановлено, що строк повернення позики позичальнику становить 36 календарних місяців (3 роки) з моменту надання позики.

Також сторони погодили, що позика повертається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця. Позика вважається поверненою в момент фактичної передачі позичальником позикодавцеві суми позики, визначеної в п.п. 2.1. цього договору, що підтверджує оформлене належним чином платіжне доручення і зарахування грошової суми, що позичалася, на поточний рахунок позикодавця (п. 5 договорів).

Відповідно до п. 7 договорів останні підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками та вважаються укладеними з моменту надання позики позичальнику. Договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строки надання позики можуть бути подовженими за згодою сторін, які оформляються додатковими угодами до договорів. У цьому випадку додаткові угоди набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками.

Приватне підприємство "ПФ "МАКС" свої зобов'язання згідно зазначених вище договорів виконало належним чином, своєчасно перерахувавши в повному обсязі усі суми позик відповідачу.

В подальшому права вимоги за вищезгаданими договорами були передані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна енерго-сервісна компанія" (ід. код 34600161) на підставі Договору про відступлення прав вимоги №020215/1 від 02.02.2015 (а.с. 45-46).

Про заміну кредитова Товариство з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" було повідомлено листом від 04.03.2015 за вих. №3 (а.с. 54).

02.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальна енерго-сервісна компанія" передало зазначені права вимоги за договорами позики на користь Приватного підприємства "Максимум-Інвест" (ід. код 40168202) на підставі Договору про відступлення прав вимоги №02-02-2016/1 від 02.02.2016 (а.с. 47-48).

Таким чином, кредитором TOB "Диво-Гран" за договорами позики, укладеними між останнім та ПП "ПФ "МАКС", є ПП "Максимум-Інвест".

27.04.2016 на адресу відповідача направив повідомлення-претензію про зміну кредитора та про сплату заборгованості (а.с. 50-53).

В послідуючому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. виходячи з наступного.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 частина 1 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За своєю правовою природою договори позики (надання поворотної фінансової допомоги), укладені за період 19.09.2012 по 04.07.2013 є договорами позики.

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як визначається в ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зважаючи на вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 159800,00 грн. основного боргу.

Крім цього, позивач звернувся до суду з позовом 2377,92 грн. - 3% річних, 33106,49 грн. - пені та 7654,65 грн. - інфляційних.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок, поданий позивачем (а.с. 11), господарський суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення вимоги щодо стягнення 2370,27 грн. 3% річних та 7267,04 грн. інфляційних. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 7,65 грн. 3% річних та 387,61 грн. інфляційних.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 33106,49 грн. господарський суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Проте в Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Дослідивши заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на те. що договори про надання позики є діючими на даний момент не спростовують його обов'язку виконання покладених на ТОВ "Диво-Гран" грошових зобов'язань.

Крім зазначеного, відповідач акцентував увагу на тому, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору, що виключає судове провадження у даній справі.

Дані заперечення також є необґрунтованими, оскільки ч. 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

При застосуванні досудового порядку врегулювання спорів слід також пам'ятати, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Заперечення відповідача щодо стягнення 3% річних також не є обґрунтованими.

Так, відповідач заперечуючи нарахування 3% річних, зазначив, що це суперечить договору (п.п. 2.2.) та законодавству.

Господарський суд звертає увагу на те, що ст. 625 ЦК України. яка застосовується в даному випадку не регулюються питання одержання від позичальника процентів від суми позики, що передбачено ст. 1048 ЦК України.

Так ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Також п.п. 6.1. Постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 зазначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.

Крім вищенаведеного відповідач зазначив, що 12.09.2016 за вих. №14 позивачу направлено лист з пропозицією продовження строку надання позики.

В свою чергу суд, господарський суд виходячи зі змісту п.п. 7.4. договорів приходить до висновку, що за відсутності підписаної сторонами додаткової угоди щодо продовження строку надання позики, строк виконання зобов'язання по всім договорам настав.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України oбставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Oбов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду достатніх доказів на спростування позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 159800,00 грн. основного боргу, 2370,27 грн. 3% річних, 7267,04 грн. інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" (12423, Житомирська область, Житомирський район, с. Буки, вул. Леніна, 11, ід. код 33320925)

- на користь Приватного підприємства "Максимум-інвест" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Івана Франка, 25, ід. код 40168202) 159800,00 грн. основного боргу, 2370,27 грн. 3% річних, 7267,04 грн. інфляційних, а також 2541,57 грн. сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.10.16

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу.