Постанова

від 25.10.2016 по справі 906/91/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2016 р. Справа № 906/91/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Філіпова Т.Л.

суддів Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.16 р.

у справі № 906/91/16 (суддя Ляхевич А.А. )

позивач Житомирська міська рада

відповідач Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ФОП ОСОБА_5

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

за участю представників сторін:

позивача - Поліщук О.Г. ( представник довіреність у справі)

відповідача 1- не з"явився

відповідача 2- не з"явився

третя особа - не з"явилась

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.08.2016 р. у справі № 906/91/16 (суддя Ляхевич А.А.) в позові Житомирської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р. відмовлено.

Скасовані вжиті ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.03.2016р. у справі №906/91/16 заходи до забезпечення позову, а саме, скасовано заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця, вул.Польова,3, ідентифікаційний код 34658709) вчиняти дії з відчуження будь-яким чином будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1, що складається з будинку охорони з огорожею, асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозабірником.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст.11, 51, 215,203,627-629,656 Цивільного кодексу України та прийшов до висновку, що станом на день укладення оспорюваного договору "об'єкт нерухомого майна" - будівля автостоянки існувала, а право власності ФОП ОСОБА_3 на нього підтверджувалось документально, про що свідчать копії документів з нотаріальної справи щодо оформлення договору купівлі-продажу; наведені в позові твердження позивача не свідчать про порушення саме внаслідок укладання оспорюваного правочину прав та законних інтересів Житомирської міської ради.

Не погодившись з постановленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, серед іншого, вказує, що ФОП ОСОБА_3 на момент вчинення правочину 28.12.2012р. не мав необхідного обсягу прав для відчуження майна, оскільки рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. (як зазначено в п. 1.2. договору купівлі-продажу), на підставі якого визнано право власності на це майно, станом на 28.12.2012р. не існувало.

Скаржник наголосив, що у зв'язку із тим, що вказаний договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. суперечить вимогам цивільного законодавства, відповідно до приписів ст.ст. 203-215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Зазначає, що прокуратурою Житомирської області оскаржено рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на нерухоме майно. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. апеляційну скаргу прокуратури задоволено. Рішення місцевого суду в частині скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання права власності на нерухоме майно.

Апелянт у скарзі наголосив, що враховуючи те, що правовідносини щодо права власності на вказане майно безпосередньо пов'язані із реалізацією міської ради прав на землю, на якій вказане майно розташоване, а також те, що оскільки відповідачем ФОП ОСОБА_3, дане майно набуто незаконно та є самочинним будівництвом, то своїми діями відповідачі позбавили Житомирську міську раду можливості у встановленому законом порядку виконувати повноваження щодо розпорядження комунальним майном, в тому числі у земельній сфері, забезпечувати земельні права громадян.

Вважає, що суд в порушення наведених норм права, виніс рішення про відмову у задоволенні позову Житомирської міської ради.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.16р. у справі №906/91/16.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 вважає рішення господарського суду Житомирської області виваженим, законним та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що просить суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.

Вказав, що 15.09.97р. між Виконавчим комітетом Житомирської міської ради та ФОП ОСОБА_3 укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) загальною площею 0,1637 га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки. Пунктом 5.1 Договору погоджено право на будівництво на зазначеній ділянці.

Зокрема, для здійснення будівництва ним в Управлінні містобудування та архітектури Житомирської міської ради замовлено "Паспорт вихідних даних на проектування тимчасової автостоянки на правах оренди по АДРЕСА_1", містобудування та архітектури м. Житомира. Замовлено "Проект тимчасової1 автостоянки на правах оренди по АДРЕСА_1".

Зазначає, що станом на 1998 рік ним були виконані усі передбачені проектом роботи (копія інвентарної справи наявна в матеріалах справи, рік побудови зазначено в оцінювальному акті інвентарної справи) та збудовано автостоянку, що складається з будинку охорони (літера "А" згідно з планом) залізобетонний 48 кв. м., воріт металевих площею 10, 8 кв. м., огорожі на основі залізо-бетонних плит, площею 379,6 кв. м., асфальтне дворове покриття площею 1598 кв. м. та маслозбірник бетонний об'ємом 4 м. куб.

19.11.2012 року ОСОБА_3 отримано "Звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта" №18-11-2012, згідно з п. 7 якого будівля - (площа- 16,6 кв. м., будівельний об'єм - 83 кв. м.; дворове асфальтове покриття - 1589 кв. м.) відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації.

З огляду на зазначене, вважає доводи позивача щодо незаконності здійснення будівництва не обґрунтованими, а нерухомість, що йому належала, є повноцінним об'єктом цивільного обороту.

Вважає, що жодним чином права позивача не порушені, просить рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.2016р. залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "Житомир Будделюкс" зазначив, що оскаржуване рішення є справедливим, винесеним з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги позивача - безпідставними.

Вказує, що подання позивачем такого позову є спробою перегляду справи №18/5007/775/12,з огляду на що в задоволенні вимог апеляційної скарги має бути відмовлено.

Просить застосувати до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України,викладений в постанові від 04.04.2011 року у справі №3-18гс11.

Крім того, ТзОВ "Житомир Будделюкс" у відзиві на апеляційну скаргу наголошує, що у позовній заяві не вказано, які саме права та охоронювані законом інтереси позивача, які б підлягали захисту шляхом подання позову щодо недійності правочину, порушено укладенням договору. Наголошує, що Житомирська міська рада укладенням спірного договору жодним чином не позбавлена права розпоряджатися будь-якими земельними ділянками в межах вітчизняного законодавства, а тому й порушень прав позивача не існує.

ТзОВ "Житомир Будделюкс" зазначає, що рішенням Житомирського районного суду від 04.01.2013 р. у справі № 2-2256/12 було визнано право власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на будівлю автостоянки, яка розташована в АДРЕСА_1, на земельній ділянці комерційного призначення, кадастровий номер: НОМЕР_1 та складається з будинку охорони (літера "А" згідно з планом) залізобетонного площею 48 кв. м., воріт металевих площею 10,8 кв. м., огорожі на основі залізо-бетонних плит, площею 379,6 кв. м., асфальтного дворового покриття площею 1598 кв. м. та маслозбірника бетонного об'ємом 4 м. куб.

В подальшому. 11.03.2014 р. рішення Житомирського районного суду скасовано рішенням апеляційного суду Житомирської області.

При цьому зауважує, що на момент укладення договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_3 було зареєстровано у встановленому порядку, а сторони дійшли згоди щодо усіх умов укладеного договору, з огляду на що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.12 р. в зв'язку із скасуванням рішення Житомирського районного суду також немає.

З огляду на зазначене та положення Європейського суду з прав людини, просить в задоволенні вимог апеляційної скарги Житомирської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу автостоянки від 28.12.2012 р. відмовити в повному обсязі, а рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.2016 року залишити без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2016р. у справі № 906/91/16 залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача -ФОП ОСОБА_5 ( а.с. 20-22, т.2).

Відповідно до Інформаційної довідки № 71325175 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, станом на 25.10.2016( 13:13:59) право власності на будівлю автостоянки за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 187807818101 зареєстрована за ФОП ОСОБА_5

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФОП ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що з доводами апеляційної скарги не погоджується, рішення господарського суду Житомирської області вважає виваженим, законним та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та додатково вказав, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 на момент вчинення правочину 28.12.2012 року не мав необхідного обсягу прав для відчуження майна, оскільки рішення районного суду Житомирської області від 04.12.2012, як зазначено в п. 1.2. договору купівлі-продажу, на підставі якого визнано право власності на майно, станом на 28.12.2012 р. не існувало. Представник відповідача вказує, що договір купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв. м. від 28.12.2012р. суперечить вимогам цивільного законодавства, а тому відповідно до приписів ст. 203-215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню його недійсним.

Крім того, скаржник зазначив, що він не пропустив строк позовної давності для звернення до суду. Просить задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Відповідачі 1,2 , третя особа в судове засідання не з"явились, про час та місце розгляду справи попереджались в установленому законом порядку, про що свідчить поштовий реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції суду від 07.10.2016р. ( витяг з реєстру долучений до матеріалів справи).

Разом з тим, від відповідача 1, третьої особи повернувся поштовий конверт з відміткою "за закінченням терміну зберігання " ( а.с. 30,33,38, т.2).

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене у п.п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, судова колегія встановила, що в матеріалах справи відсутні докази неможливості розгляду справи без участі представників відповідачів 1,2, третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Житомирської міської ради не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 звертався з позовом до Житомирської міської ради, виконавчого комітету Житомирської міської ради про зобов'язання поновити договір від 15.09.1997р. на право тимчасового користування землею площею 0,1637 за адресою: АДРЕСА_1. Одночасно, прокурор м.Житомира звертався із зустрічним позовом в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до ФОП ОСОБА_3 про повернення вказаної земельної ділянки Житомирській міській раді.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено, а зустрічний позов прокурора задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. касаційну скаргу першого заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. у справі №18/5007/775/12 задоволено частково; постанову Рівненського апеляційного господарського суду по справі скасовано повністю. Рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в частині відмови в задоволенні первісного позову фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_3 про зобов'язання Житомирської міської ради поновити договір від 15.09.1997 року на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) загальною площею 0,1637га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Виконавчим комітетом Житомирської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 скасовано та припинено провадження у справі в цій частині. В решті рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 залишено без змін ( а.с.11-17, т.1).

27.02.2013р. на примусове виконання рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. та постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. видано наказ, згідно якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 слід повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,0637 га по АДРЕСА_1, у стані, придатному для використання.

У подальшому, ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Житомирської області із заявою про визнання судового наказу про повернення земельної ділянки таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що землею не користується та не є власником нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки договір оренди земельної ділянки закінчився, а нерухоме майно продано 28.12.2012р. ТОВ "Житомир Будделюкс".

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р. заяву ФОП ОСОБА_3 задоволено та визнано наказ №18/5007/775/12, виданий господарським судом Житомирської області 27.02.2013р. таким, що не підлягає виконанню (а.с.18-22, т.1).

Крім того, рішенням Житомирського районного суду від 04.12.2012р. у цивільній справі №2-2256/12 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно задоволено частково. Визнано за ФОП ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1. В решті позовних вимог ФОП ОСОБА_3 відмовлено (а.с.228-229,т.1).

28.12.2012р. на підставі даного рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. ФОП ОСОБА_3 уклав з TOB "Житомир Будделюкс" договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським A.B. та зареєстрований цього ж дня в реєстрі за №16344 за ТОВ "Житомир Будделюкс".

В подальшому, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. виправлено описку в рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. по справі №2-2256/12; датою винесення рішення суду зазначено 04.01.2013р. замість 04.12.2012р. (а.с.230,т.1).

Вважаючи, що ФОП ОСОБА_3 зазначене майно набуте незаконно та є самочинним будівництвом, що на момент вчинення договору купівлі-продажу 28 грудня 2012р. він не мав необхідного обсягу прав для відчуження майна , оскільки рішення Житомирського районного суду Житомирської області не існувало, а вказаний договір суперечить нормам цивільного законодавства, Житомирська міська рада звернулась з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв. м. від 28.12.2012р.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

В силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст.ст. 627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів зауважує, що укладаючи договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. сторони погодили, що ОСОБА_3 передав у власність (продав), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" прийняло у власність (купило) будівлю автостоянки (далі в тексті - "об'єкт нерухомого майна"), літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та сплатило за нього грошову суму, визначену у п.2.1. цього договору. Зазначений об'єкт нерухомого майна складається з будинку охорони з огорожею та асфальтобетонним покриттям з маслозабірником (а.с.54-55 т.1).

Як зазначено в пункті 1.2. договору, вказаний об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_3, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15 грудня 2012 року. В свою чергу, право власності зареєстроване за продавцем 21 грудня 2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183.

В пункті 1.3. договору зафіксовано, що відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1. Згідно Довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25 грудня 2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні.

В п.2.2. договору сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Житомирської області були витребувані у нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу А.В.Ковалевського належним чином засвідчені копії документів з нотаріальної справи щодо оформлення договору купівлі-продажу будівлі автостоянки, літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між відповідачами 28.12.2015р., посвідченого нотаріусом та внесеного того ж дня до реєстру.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку , що на день укладення договору купівлі-продажу від 28.12.2012, зазначений об'єкт нерухомості належав на праві власності продавцю -ФОП ОСОБА_3.

Щодо доводів апелянта про те, що на день укладення договору купівлі - продажу будівлі автостоянки ОСОБА_3 не був її власником, з огляду на існування ухвали про виправлення описки в даті рішення суду , колегія суддів зауважує таке.

Так, в матеріалах справи містяться Листи № 6097/201/2016 від 06.04.2016р. та № 4822/105/2016 від 19.04.2016р. Головного управління національної поліції в Житомирській області, згідно якого 25.09.2013р. працівниками Корольовського РВ до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом не виконання рішення Вищого господарського суду України, з визначеною правовою кваліфікацією учиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України . На даний час по кримінальному провадженню № 12013060040002538 від 25.09.2013 триває досудове розслідування та проводяться слідчі ( розшукові) дії ( а.с.172, 184-185, т.1).

Колегія суддів зауважує, що ні на день розгляду справи в місцевому господарському суді, ні в суді апеляційної інстанції сторонами у справі не надано суду будь-яких доказів щодо стану розслідування в зазначеному кримінальному провадженні.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, господарський суд відповідно до норм процесуального закону, може вирішити справу незалежно від наслідків кримінального провадження на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що існування ухвали про виправлення описки в даті рішення не пояснює наявність у ФОП ОСОБА_3 станом на 21.12.2012р. (дата реєстрації права власності на спірні об'єкти - витяг про державну реєстрацію прав, а.с.61) та на дату укладення оспорюваного договору 28.12.2012 р. примірника рішення з гербовою печаткою та підписом суддів, а також записом про набрання законної сили 15.12.2012р. В свою чергу, суд позбавлений можливості встановити особу, внаслідок зловживань якої стали можливими вищевикладені обставини,а тому при вирішенні спору у даній справі має керуватись вимогами як матеріального, так і процесуального права та виходити з підтверджених належними доказами обставин.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що рішення в справі може бути переглянуто у разі встановлення в межах кримінального провадження та при розгляді кримінальної справи фактів, які можна буде вважати нововиявленими обставинами у даній справі.

З огляду на положення ст.203 ЦК України, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У відповідності до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується, що станом на день укладення оспорюваного договору "об'єкт нерухомого майна" - будівля автостоянки існувала, а право власності належало ФОП ОСОБА_3

Крім того, слід зауважити, що доводи апелянта про порушення саме внаслідок укладання оспорюваного правочину прав та законних інтересів Житомирської міської ради не підтверджені доказами .

Так, відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на позивача.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем всупереч зазначеним нормам не надано доказів на підтвердження порушення його прав фактом укладення оспорюваного договору.

Щодо застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до обґрунтувань позивача , останнім не порушений строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про його порушене право він довідався з ухвали господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р., якою визнано наказ №18/5007/775/12, виданий господарським судом Житомирської області 27.02.2013р. таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим, колегія судів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених позовних вимог та відсутності порушеного права, а тому залишає заяву відповідача 2 про застосування строку позовної давності без задоволення, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові Судової палати у господарських справах від 12.06.2007р. у справі №П-9/161-16/165, згідно якої, якщо суд, розглянувши справу у відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, прийде до висновку щодо відсутності у позивача суб'єктивного права чи відсутності порушень такого права з боку відповідача, він має відмовити в позові не за пропуском строку позовної давності, а по суті спору.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийнято з урахуванням всіх обставин справи, доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції ,а тому підстави для його скасування відсутні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської області від 04 серпня 2016 року у справі № 906/91/16.

Керуючись ст.ст. 49.99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 04 серпня 2016 року у справі № 906/91/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Житомирської міської ради залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.