Постанова

від 16.11.2016 по справі 906/703/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

16 листопада 2016 року Справа № 906/703/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" на рішення господарського суду Житомирської області від 04.10.16 р. у справі № 906/703/16

за позовом Приватного підприємства "Максимум-інвест"

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран"

про стягнення 202939,05 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 4 від 07.09.2016 р.);

відповідача: ОСОБА_3 (довіреність б\н від 05.02.2016 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.10.16р. у справі №906/703/16 задоволено частково позов Приватного підприємства "Максимум-інвест" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" про стягнення 202939,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" на користь Приватного підприємства "Максимум-інвест" 159800,00 грн. основного боргу, 2370,27 грн. 3% річних, 7267,04 грн. інфляційних, а також 2541,57 грн. сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ "Диво-Гран" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 162-165).

Апелянт зазначає, що у зв'язку з можливістю визнання договору №020215/1 від 02.02.2015р. про відступлення права вимоги недійсним, представник ТОВ «Диво - Гран» 28 вересня 2016 року звернувся до господарського суду Житомирської області з клопотанням про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ПП «ПФ «МАКС» в особі арбітражного керуючого ОСОБА_4

29.09.2016р. клопотання було розглянуто господарським судом Житомирської області, у його задоволенні судом було відмовлено. При цьому господарським судом не наведено ніяких передбачених діючим законодавством підстав для відмови у задоволенні клопотання. Суд не врахував, що задоволення позову ПП «Максимум-інвест» до ТОВ «Диво - Гран» про стягнення суми може вплинути на права ПП «ПФ «МАКС» в частині стягнення з товариством заборгованості за договорами позики і погашення боргів банкрута в рамках ліквідаційної процедури.

На думку апелянта, залучення до справи арбітражного керуючого надало б можливість з'ясувати які дії були вчинені арбітражним керуючим у зв'язку з наданням йому інформації відносно наявності підстав для подання заяви про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

У разі, якщо він звернувся до господарського суду з такою заявою, у господарського суду Житомирської області з'явилися б підстави для зупинення розгляду справи згідно статті 79 ГПК України.

На підставі викладеного апелянт просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2016 року у справі №906/703/16 скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Диво-Гран» на користь Приватного підприємства «Максимум-інвест» 159800,00 грн. основного боргу, 2370,27 грн. 3% річних, 7267,04 грн. інфляційних, а також 2541,57 грн. сплаченого судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.10.2016р. апеляційну скаргу ТОВ «Диво-Гран» прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 16.11.2016р. о 12:15 год. Зобов'язано скаржника надіслати на адресу суду оригінал доказів направлення апеляційної скарги позивачеві (арк.справи 161).

07.11.2016р., на виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 28.10.2016р., від скаржника надійшли оригінали доказів направлення апеляційної скарги позивачу по справі (опис та касовий чек) та оригінал повідомлення про вручення копії апеляційної скарги позивачу.

11.11.2016р. від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (арк.справи 177-179).

У відзиві позивач звертає увагу, що в період перебування ОСОБА_4 розпорядником майна ПП «ПФ «МАКС», в період з 22 травня 2014 року по 07 квітня 2015 року, арбітражним керуючим не було подано заяви про визнання недійсним Договору про відступлення прав вимоги №020215/1 від 02 лютого 2015 року в межах справи про банкрутство.

Зважаючи на ч.3 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у арбітражного керуючого був необмежений доступ до фінансово-господарських документів ПП «ПФ «МАКС», його рахунку, документів, що стосуються дебіторської заборгованості останнього.

Тому, позивач приходить до висновку, що арбітражним керуючим повністю проаналізовано фінансово-господарські операції підприємства, даний договір розцінений як такий, що не суперечить нормам закону, не є фіктивним або удаваним та не наніс фінансової шкоди підприємству, не вплине на відновлення платоспроможності останнього. Саме тому розпорядником майна не було реалізовано своє право на звернення до суду щодо визнання недійсним Договору №020215/1 від 02 лютого 2015 року в межах справи про банкрутство.

Також звертає увагу, що арбітражний керуючий - ОСОБА_4, починаючи з 01 липня 2016 року не має жодного відношення до діяльності ПП «ПФ «МАКС», оскільки замінений на іншого ліквідатора - ОСОБА_5, що підтверджується ухвалою господарського суду Черкаської області у справі №925/724/14 від 01 липня 2016 року.

На підставі викладеного просить суд залишити рішення господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2016 року по справі №906/703/16 без змін, а скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 16.11.2016р. представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в ній; просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області скасувати та прийняти нове про відмову у позовних вимогах повністю.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечила повністю з підстав викладених в відзиві; просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

У період з 19.09.2012р. по 04.07.2013р. Приватним підприємством "ПФ "МАКС" (код ЄДРПОУ 37318637) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" (код ЄДРПОУ 33320925) (відповідач) було укладено договори позики (поворотної фінансової допомоги) (арк.справи 69-95), а саме:

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.09.2012 р. на суму 5700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 21.09.2012 р. на суму 1850,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 25.09.2012 р. на суму 7800,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.09.2012 р. на суму 2000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 05.10.2012 р. на суму 5000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 15.10.2012 р. на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.10.2012 р. на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 24.10.2012 р. на суму 650,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.10.2012 р. на суму 12800,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 16.11.2012 р. на суму 4000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.11.2012 р. на суму 2000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 29.11.2012 р. на суму 5400,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 07.12.2012 р. на суму 4000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 12.12.2012 р. на суму 600,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 18.12.2012 р. на суму 10000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 28.12.2012 р. на суму 14100,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 18.01.2013 р. на суму 10000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 24.01.2013 р. на суму 3000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 29.01.2013 р. на суму 13000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.01.2013 р. на суму 200,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 13.02.2013 р. на суму 4700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 13.03.2013 р. на суму 11000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 19.03.2013 р. на суму 15200,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 22.03.2013 р. на суму 2700,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.04.2013 р. на суму 15000,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01.06.2013 р. на суму 1450,00 грн.;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 04.07.2013 р. на суму 1650,00 грн.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, загальна сума поворотної фінансової допомоги, яка була надана за вищезазначеними договорами позики відповідачу в період з 19.09.2012р. по 04.07.2013р. складає 159800,00 гривень, що підтверджується копіями банківських виписок (арк.справи 12-44).

Підпунктами 2.2. договорів сторони погодили, що позики є безпроцентними.

Як встановлено п.п.3.1., 3.2. договорів позикодавець надає позику протягом десяти календарних днів з моменту підписання цього договору. Позика надається у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів позикодавця на розрахунковий рахунок, що підтверджує оформлене платіжне доручення і банківська виписка.

Пунктами 4.1. договорів встановлено, що строк повернення позики позичальнику становить 36 календарних місяців (3 роки) з моменту надання позики.

Також сторони погодили, що позика повертається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця. Позика вважається поверненою в момент фактичної передачі позичальником позикодавцеві суми позики, визначеної в п.п.2.1. цього договору, що підтверджує оформлене належним чином платіжне доручення і зарахування грошової суми, що позичалася, на поточний рахунок позикодавця (п.5 договорів).

Згідно пунктів 7 договорів останні підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками та вважаються укладеними з моменту надання позики позичальнику. Договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строки надання позики можуть бути подовженими за згодою сторін, які оформляються додатковими угодами до договорів. У цьому випадку додаткові угоди набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками.

Приватне підприємство "ПФ "МАКС" свої зобов'язання згідно зазначених вище договорів виконало належним чином, своєчасно перерахувавши в повному обсязі усі суми позик відповідачу.

В подальшому права вимоги за вищезгаданими договорами були передані на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Муніципальна енерго-сервісна компанія" (ід.код 34600161) на підставі Договору про відступлення прав вимоги №020215/1 від 02.02.2015р. (арк.справи 45, 46).

Про заміну кредитора ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" було повідомлено листом від 04.03.2015р. за вих.№3 (арк.справи 54).

02.02.2016р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Муніципальна енерго-сервісна компанія" передало зазначені права вимоги за договорами позики на користь Приватного підприємства "Максимум-інвест" (ід.код 40168202) на підставі Договору про відступлення прав вимоги №02-02-2016/1 від 02.02.2016р. (арк.справи 47, 48).

Таким чином, кредитором TOB "Диво-Гран" за договорами позики, укладеними між останнім та ПП "ПФ "МАКС", є ПП "Максимум-інвест".

27.04.2016р. ПП «Максимум-інвест» на адресу ТОВ «Диво-гран» направив повідомлення-претензію про зміну кредитора та про сплату заборгованості (арк.справи 50-53).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як встановлено ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За своєю правовою природою договори позики (надання поворотної фінансової допомоги), укладені за період 19.09.2012р. по 04.07.2013р. є договорами позики.

У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зважаючи на зазначенні норми, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог щодо стягнення 159800,00 грн. основного боргу.

Позивачем також були заявлені вимоги про стягнення 2377,92 грн. - 3% річних та 7654,65 грн. - інфляційних.

Відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2) .

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок позивача (арк.справи 11) та перерахунок суду першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення вимоги встановлені судом першої інстанції, а саме: щодо стягнення 2370,27 грн. 3% річних та 7267,04 грн. інфляційних. Суд правомірно відмовив у позові в частині стягнення 7,65 грн. 3% річних та 387,61 грн. інфляційних.

Також позивачем були заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 33106,49 грн.

Як встановлено ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Проте, в Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов'язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Щодо твердження апелянта про неправомірність відмови у заяві ТОВ "Диво-Гран" (вх.№02-44/861/16) про залучення до участі у справі №906/703/16 Приватного підприємства "ПФ "Макс" в особі арбітражного керуючого в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень п.1.6. Постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»: «ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому».

В період перебування ОСОБА_4 розпорядником майна ПП «ПФ «МАКС» (з 22 травня 2014 року по 07 квітня 2015 року) арбітражним керуючим не було подано заяви про визнання недійсним Договору про відступлення прав вимоги №020215/1 від 02 лютого 2015 року в межах справи про банкрутство.

Зважаючи на ч.3 ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розпорядник майна зобов'язаний: розглядати заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли в установленому цим Законом порядку; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вживати заходів для захисту майна боржника; аналізувати фінансово-господарську діяльність, інвестиційне становище боржника та його становище на ринках; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; скликати збори кредиторів та організовувати їх проведення; надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника; не пізніше двох місяців від дня порушення провадження у справі про банкрутство разом з боржником організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість; брати участь у розробці плану санації у випадках, передбачених цим Законом, та за можливості проведення санації боржника розробити разом з боржником не пізніше двох місяців від дня порушення провадження у справі про банкрутство план санації боржника та подати його на розгляд комітету кредиторів; виконувати інші повноваження, що передбачені цим Законом.

Оскільки у арбітражного керуючого був доступ до фінансово-господарських документів ПП «ПФ «МАКС», його рахунку, документів, що стосуються дебіторської заборгованості останнього, тому, можна зробити висновок, що арбітражним керуючим проаналізовано фінансово-господарські операції підприємства, даний договір розцінений як такий, що не суперечить нормам закону, не є фіктивним або удаваним та не наніс фінансової шкоди підприємству, не вплине на відновлення платоспроможності останнього. Саме тому розпорядником майна не було реалізовано своє право на звернення до суду щодо визнання недійсним Договору №020215/1 від 02 лютого 2015 року в межах справи про банкрутство.

Також, колегія суддів звертає увагу, що арбітражний керуючий - ОСОБА_4, починаючи з 01 липня 2016 року замінений на іншого ліквідатора - ОСОБА_5, що підтверджується ухвалою господарського суду Черкаської області у справі №925/724/14 від 01 липня 2016 року (арк.справи 180-183).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з наведеного у заяві відповідача (вх.№02-44/861/16 від 28.09.2016р.) про залучення до участі у справі №906/703/16 третьої особи не вбачається наявність підстав для залучення Приватного підприємства "ПФ "Макс" у особі арбітражного керуючого в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а тому у задоволенні заяви останнього суд відмовив правомірно.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 159800,00 грн. основного боргу, 2370,27 грн. 3% річних, 7267,04 грн. інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, тому задоволені правомірно, в іншій частині підлягали відмові.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Диво-Гран" на рішення господарського суду Житомирської області від 04.10.16р. у справі № 906/703/16 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.