Ухвала

від 07.12.2016 по справі 380/274/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 380/274/14-ц Головуючий у І інстанції Архангельський А. М. Провадження № 22-ц/780/5379/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 58 07.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

7 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря : Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 25 липня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 про стягнення з боржника виконавчого збору,

у с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною скаргою, посилаючись на те, що на виконанні у відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) перебував виконавчий лист № 380/274/14-ц, виданий Тетіївським районним судом Київської області 23 квітня 2014 року, про солідарне стягнення з нього та інших осіб на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 7 153 654,00 грн. Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами під час виконання рішення суду, та закрито виконавче провадження. Незважаючи на це, 5 серпня 2015 року державний виконавець Черток О.Ф. виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 715 365,40 грн. Постановою від 18 серпня 2015 року виконавче провадження було закінчено згідно ухвали суду від 23 січня 2015 року, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору виділена в окреме виконавче провадження. 18 вересня 2015 року державним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження. Заявник вважає , що стягнення з нього виконавчого збору та подальше накладення арешту на його майно суперечить вимогам Закону України Про виконавче провадження , оскільки між учасниками виконавчого провадження було укладено мирову угоду, яка затверджена в судом, тобто порядок і спосіб добровільного виконання рішення суду було встановлено до здійснення державним виконавцем заходів примусового характеру.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 25 липня 2016 року скаргу задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 строк для подання скарги. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Черток О.Ф. від 5 серпня 2015 року про стягнення із ОСОБА_2 виконавчого збору у виконавчому провадженні № 43307072. Зобов'язано державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Черток О.Ф. зняти арешт з майна ОСОБА_2 та заборону на його відчуження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що 23 квітня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 380/274/14-ц про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та інших осіб на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 7 153 654,00 грн.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Черток О.Ф. від 12 травня 2014 року відкрито виконавче провадження № 43307072 та надано ОСОБА_2 семиденний термін добровільно виконати рішення суду.

Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року було визнано мирову угоду, укладену між сторонами під час виконання рішення суду, та закрито виконавче провадження.

Постановою державного виконавця від 3 липня 2015 року оголошено в розшук майно боржника, а саме автомобілі НОМЕР_1 та LEXUS LS 460 д.н.з. НОМЕР_2.

Постановою державного виконавця від 5 серпня 2015 року із ОСОБА_2 стягнуто виконавчий збір у розмірі 715 365,40 грн.

В подальшому , постановою від 18 серпня 2015 року виконавче провадження було закінчено згідно ухвали суду від 23 січня 2015 року, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору виділена в окреме виконавче провадження.

Як зазначив заявник, 18 вересня 2015 року державним виконавцем також була винесена постанова про накладення арешту на його майно та оголошено заборону на його відчуження.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця не було правових підстав для винесення оскаржуваної постанови, оскільки державним виконавцем не проведено виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду, а майновий спір врегульовано відповідно до вимог 372 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України Про виконавче провадження у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

За правилом ч. ч. 1, 2 ст. 6 цього Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону).

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України вказані положення закону та обставини справи врахував, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець протягом строку, встановленого ч. 2 ст. 30 Закону України Про виконавче провадження , з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не вчинив жодних дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, і при цьому виніс постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та накладення арешту на його майно після визнання судом мирової угоди, укладеної між боржниками та стягувачем, та закриття виконавчого провадження.

Не зайвим буде зазначити, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2015 року 6-785цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також матеріали справи не містять доказів того, що на виконання вимог ч. 5 ст. 25 та ч. 1 ст. 31 Закону України Про виконавче провадження постанова про відкриття виконавчого провадження надсилалася боржнику у спосіб, який визначений законом, а як наслідок надання можливості боржнику в добровільному порядку виконати рішення суду.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно поновлено строки для звернення зі скаргою на дії державного виконавця не приймаються до уваги колегії суддів з огляду на недоведеність тих обставин, що заявник був обізнаний про стягнення з нього виконавчого збору та оголошення його майна в розшук шляхом надсилання йому відповідних постанов.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312 - 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відхилити.

Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

ОСОБА_5