Постанова

від 19.12.2016 по справі 922/1227/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р. Справа № 922/1227/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

прокурор - Горгуль Н.В. (посвідчення 036152 від 29.10.15 р.)

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 30.08.2016 р.

відповідача - не з'явився

третьої особи - ОСОБА_2 за довіреністю № 08-11/3671/2-16 від 20.10.16 р.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. № 2826Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2016 р. у справі № 922/1227/16

за позовом ТОВ "Вершина, ЛТД", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Харківська міська рада, м. Харків

до фірми "Трикотажне об'єднання", м. Харків

про визнання дійсним договору та визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2016 р. ТОВ "Вершина, ЛТД" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до фірми "Трикотажне об'єднання" про визнання дійсним договором купівлі-продажу від 16 березня 1998 року, укладеного між ТОВ "Вершина, ЛТД" та фірмою "Трикотажне об'єднання", за яким позивач придбав у власність у відповідача споруду ремонтної ділянки площею 210,5 кв.м. за адресою: місто Харків, вулиця Основ'янська 55; визнання права власності за позивачем на нежитлову споруду ремонтної ділянки площею 210,5 кв.м., за адресою: місто Харків, вулиця Основ'янська, 55.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем 16 березня 1998 року було укладено договір № 4/4 купівлі-продажу, відповідно до якого позивачем було придбано у власність у відповідача споруду ремонтної ділянки загальною площею 210,5 кв.м., за адресою: місто Харків, вулиця Основ'янська, 55, сторонами даний договір було виконано в повному обсязі, однак, в зв'язку зі зміною законодавства, у позивача виникла необхідність нотаріального посвідчення спірного договір, але відповідач ухиляється від даної дії (нотаріального посвідчення), внаслідок чого порушує права та інтереси позивача.

26 квітня 2016 р. від відповідача через канцелярію місцевого господарського суду надійшла заява (вх. № 14047 від 26 квітня 2016 року) відповідно до якої відповідач повністю визнає позовні вимоги позивача та просить суд розглядати вказану справу без участі його представника.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2016 р. (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено в повному обсязі.

Визнано дійсним договір № 4/4 купівлі-продажу від 16 березня 1998 року, укладений між ТОВ "Вершина, ЛТД" та фірмою "Трикотажне об'єднання".

Визнано право власності за ТОВ "Вершина, ЛТД" (код ЄДРПОУ 31939034) на нежитлову споруду ділянки площею 210,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська, 55.

Стягнуто з фірми "Трикотажне об'єднання" (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, буд. 55, код ЄДРПОУ 00307454) на користь ТОВ "Вершина, ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, 55, код ЄДРПОУ 31939034) 2 756,00 грн. судового збору.

Заступник прокурора Харківської області з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким відмовити ТОВ "Вершина, ЛТД" у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2016 р. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Харківську міську раду, м. Харків

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 р. розгляд справи відкладено на 19.12.2016 р.

Позивач 16.12.2016 р. надав за вх. № 12753 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги прокурора заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Прокурором 19.12.2016 р. надано клопотання про витребування у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» для огляду та дослідження в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкти нерухомості по вул. Основ'янській, 55 Червонозаводського району м. Харкова та про викликання в судове засідання уповноваженої посадової особи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з метою дачі пояснень з приводу наступних обставин: створення технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. 1-А-1 щодо власника майна - ТОВ «Вершина ЛТД» станом на 03.03.2016 р., складання довідки від 04.03.2016 щодо обстеження на місці 03.03.2016 р. та проведення комплексу робіт, за наслідками якого встановлено технічні характеристики майна літ. 1-А-1 площею 210,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська, 55.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів вирішила у його задоволенні відмовити, оскільки відповідно до приписів ст. 38 ГПК України витребування доказів судом можливе лише у тому разі, коли доказ не може бути отриманий стороною самостійно. Відповідно, закон зобов'язує заявника клопотання зазначити причини неможливості отримання ним доказу.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що органи прокуратури мають достатню компетенцію щодо доступу до оригіналів документів КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та передбачене законом право отримання посвідчених копій необхідних документів. Однак клопотання не містить об'єктивного обґрунтування неможливості отримання доказів прокурором самостійно. За таких обставин клопотання є безпідставним.

Третьою особою 19.12.2016 р. надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання, призначене на 19.12.2016 р. представник відповідача не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, наявність клопотання про розгляд справи без участі його представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу прокурора за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржуване - скасуванню, виходячи з наступного.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції, послався на те, що договір купівлі - продажу від 16.03.1998 р. є належним доказом законності набуття права власності позивачем на об'єкти, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, 16 березня 1998 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір № 4/4 купівлі-продажу.

Відповідно до розділу № 1 договору, продавець зобов'язується продати належну йому на праві власності будівлю ремонтної ділянки площею 210,5 кв.м., видалене з комплексу споруд котельної фабрики трикотажного полотна та х/б виробів по вулиці Основ'янська, 55 в м. Харкові, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обумовлену даним договором суму за вказану будівлю. Вартість будівлі, яка продається, визначається протоколом погодження договірної ціни, складеним на момент укладення даного договору та додається до договору, як невід'ємна частина.

Після кінцевого розрахунку між сторонами, про складається окремий акт, до покупця переходить право власності на придбане майно, яке він в подальшому оформлює згідно діючого законодавства (п. 2.4 договору).

Вартість будівлі ремонтного участку складає 834 гривні, з врахуванням ПДВ 139 грн. Кінцевий розрахунок повинен бути проведений не пізніше 25 березня 1998 року (п. 2.5 договору).

Згідно п. 5.1 договору, строк дії договору встановлюється з 25 лютого 1998 року по 25 березня 1998 року.

Відповідно до Акту (додатку до договору купівлі-продажу № 4/4 від 16 березня 1998 року) від 20 березня 1998 року, продавець (відповідач по справі) передав, а покупець (позивач по справі) прийняв у власність будівлю ремонтного участку, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська. 55, загальною площею 210,5 кв.м. Усі розрахунки за будівлю до підписання даного Акту сторонами проведені в повному обсязі, претензій один до одного не мають.

Як стверджує позивач у позовній заяві, ним виконані усі умови спірного договору, однак, у зв'язку зі зміною законодавства, виникла необхідність нотаріального посвідчення вказаного договору, втім відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору № 4/4 купівлі-продажу від 16 березня 1998 року, чим порушує майнові права та інтереси позивача, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України, одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Так, у відповідності до ст.ст. 1, 21 ГПК України судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Тобто, за змістом зазначеної норми вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на дату розгляду справи був згоден з позовними вимогами, не заперечував проти визнання договору, а у зв'язку з цим, не заперечував проти укладення договору у нотаріальній формі та державній реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, що визначено вимогами ст. 657 ЦК України.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 цієї статті якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. .

Тобто, законом встановлено право суду визнати правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, за умови як що одна із сторін цього правочину ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Також Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначив, що суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Жодних доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення угоди матеріали справи не містять, а тому задоволення позову місцевим господарським судом є безпідставним.

Крім того, у п. 13 цієї ж постанови ВСУ від 06.11.2009 № 9 зазначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таке тлумачення відповідає закону.

За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Викладене свідчить про повну правову безпідставність вимог позивача щодо визнання угоди дійсною та визнання права власності на річ.

Слід констатувати, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України рішення суду є підставою державної реєстрації. Як наслідок, прийняття судами рішень про визнання права на нерухоме майно, надає можливість особам уникнути обов'язку виконання законних вимог щодо нотаріального посвідчення договору та реєстрації нерухомості.

Як свідчать матеріали справи, сторонами не надано ані доказів належності права власності на нерухомість продавцю, ані доказів правомірного користування продавцем чи набувачем земельною ділянкою, на якій розташовано побудовані нежитлові будівлі.

Так, в матеріалах справи наявний лист КП «ХМБТІ» зі змісту якого вбачається, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: вул. Основ'янська, 55 право власності на нежитлові будівлі в цілому (в тому числі будівлю парокотельної з майстернею по ремонту насосів та складом солі літ. «Х-1» до складу якої входили приміщення ремонтної ділянки загальною площею 210,5 кв.м.) було зареєстровано за фірмою «Трикотажне об'єднання» у вигляді колективного підприємства на підставі Свідоцтва Фонду державного майна України від 11.06.1993 р., р № П-25; підтвердження права власності на нерухоме майно, яке викуплено у складі цілісного майнового комплексу згідно з актом купівлі-продажу від 24.12.1991 р., виданого фінвідділом Червонозаводського виконкому районної Ради народних депутатів, наказом Фонду Державного майна України від 10.06.1993 р.,№ 15П. Реєстрацію у бюро на паперових носіях проведено 29.04.1999 р. за № 3057.

З наведеного вбачається, що оспорюване нерухоме майно (будівля парокотельної з майстернею по ремонту насосів та складом солі літ. «Х-1») входило до складу цілісного майнового комплексу без його виділу у окремий об'єкт нерухомості, та не було зареєстроване відповідно до діючих на той час правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про незаконність позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що твердження прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, а тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Керуючись ст. ст. 99, 101,102, п.2 ст. 103, п. п. 2-4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2016 р. у справі № 922/1227/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2016 р. у справі № 922/1227/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмвити.

Стягнути з ТОВ "Вершина, ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, 55, код ЄДРПОУ 31939034 на користь прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108, 61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, р/р №35212041007171, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) 3031,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.