Постанова

від 10.10.2017 по справі 922/1227/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Справа № 922/1227/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вершина, ЛТД", м. Харків (далі - Товариство),

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016

зі справи № 922/1227/16

за позовом Товариства

до фірми "Трикотажне об'єднання", м. Харків (далі - Фірма),

про визнання дійсним договору та визнання права власності,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Харківська міська рада, м. Харків (далі - Міська рада),

за участю заступника прокурора Харківської області, м. Харків.

Судове засідання проведено за участю:

представника Товариства - не з'яв.,

представника Фірми - не з'яв.,

представника Міської ради - не з'яв.,

прокурора - Доценко Т.О. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України).

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання дійсним договором купівлі-продажу від 16.03.1998, укладеного Товариством і Фірмою, та про визнання за Товариством права власності на нежитлову споруду "ремонтного участку" площею 210,5 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська, 55.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2016 (суддя Калініченко Н.В.): позов задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу від 16.03.1998 № 4/4 (далі - Договір), укладений Товариством і Фірмою; за Товариством визнано право власності на нежитлову споруду "участку" площею 210,5 кв.м, що знаходиться за вказаною адресою (далі - Споруда); з Фірми стягнуто на користь Товариства 2 756 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий, Сіверін В.І. і Геращенко О.І.): задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області від 16.05.2016 у даній справі; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; з Товариства стягнуто на користь прокуратури Харківської області 3 031,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи; рішення місцевого господарського суду від 16.05.2016 залишити без змін; стягнути з прокуратури Харківської області на користь Товариства судовий збір у сумі 1653,60 грн. за подання касаційної скарги. Останню мотивовано прийняттям згаданої постанови з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про власність", Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Договір було укладено Товариством як покупцем і Фірмою як продавцем. За умовами цього договору:

- продавець зобов'язується продати належну йому на праві власності Споруду, виділену з комплексу споруд котельної фабрики трикотажного полотна та х/б виробів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обумовлену Договором суму за вказану Споруду. Вартість останньої визначається протоколом погодження договірної ціни, складеним на момент укладення даного договору, що додається до Договору як невід'ємна частина (розділ 1);

- після кінцевого розрахунку між сторонами, про що складається окремий акт, до покупця переходить право власності на придбане майно, яке він у подальшому "оформлює згідно діючого законодавства" (пункт 2.4) ;

- вартість Споруди складає 834 гривні (з урахуванням ПДВ 139 грн.). Кінцевий розрахунок повинен бути проведений не пізніше 25.03.1998 (пункт 2.5);

- строк дії Договору встановлюється з 25.02.1998 по 25.03.1998 (пункт 5.1).

Відповідно до акта від 20.03.1998 (додаток до Договору) продавець (Фірма) передав, а покупець (Товариство) прийняв у власність Споруду. Усі розрахунки за Споруду до підписання даного акта сторонами проведено в повному обсязі, претензій одна до одної вони не мають.

За твердженням Товариства, ним виконані усі умови Договору; однак у зв'язку із зміною законодавства виникла необхідність нотаріального посвідчення Договору, але Фірма ухиляється від такого посвідчення, чим порушує права та майнові інтереси Товариства.

Договір укладено правомочними особами та у формі, що відповідала нормам ЦК УРСР (у чинній на момент укладення Договору редакції). Матеріалами справи підтверджується прийняття Товариством Споруди на баланс (виробничий будинок за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська, 55, площа - 210,5 кв.м).

01.01.2004 набув чинності ЦК України, яким, зокрема, передбачено укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією (статті 203, 657).

Товариством (після укладення та виконання Договору) не враховано необхідність подальшої державної реєстрації переходу права на майно (на майно, правовий режим якого підлягає державній реєстрації, право власності виникає у момент реєстрації переходу права); лише 03.03.2016 Товариством замовлено та одержано технічний паспорт на Споруду за адресою: м. Харків, вул. Основ'янська, 55, нежитлова будівля літера "1-А-1". Водночас Товариство звернулося до Фірми з питання нотаріального посвідчення Договору (лист від 27.02.2016 № 907), але Товариству було відмовлено.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

З боку Фірми відсутнє порушення прав Товариства, оскільки Фірма станом на дату подання позовної заяви та дату розгляду справи була згодна з позовними вимогами, не заперечувала проти визнання Договору та проти нотаріального посвідчення Договору і державної реєстрації.

Доказів ухилення Фірми від нотаріального посвідчення Договору матеріали справи не містять.

Сторонами не подано доказів належності права власності на нерухомість продавцю і доказів правомірного користування продавцем чи набувачем земельною ділянкою, на якій розташовано нежитлові будівлі. Так, у матеріалах справи наявний лист КП "ХМБТІ", з якого вбачається, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи за адресою вул. Основ'янська, 55: право власності на нежитлові будівлі в цілому (в тому числі парокотетльної з майстернею по ремонту насосів та складом солі літера "Х-1", до складу якої входили приміщення ремонтної ділянки загальною площею 210, 5 кв.м) було зареєстровано за фірмою "Трикотажне об'єднання" у вигляді колективного підприємства на підставі свідоцтва Фонду державного майна України від 11.06.1993 № П-25; підтвердження права власності на нерухоме майно, яке викуплено у складі цілісного майнового комплексу згідно з актом купівлі-продажу від 24.12.1991, виданого фінансовим відділом Червонозаводського виконкому районної Ради народних депутатів, наказом названого Фонду від 10.06.1993 № 15П. Реєстрацію у бюро на паперових носіях проведено 29.04.1999 за № 3057.

Отже, спірне нерухоме майно (будівля парокотельної з майстернею по ремонту насосів та складом солі літера "Х-1") входило до складу цілісного майнового комплексу без його виділення в окремий об'єкт нерухомості, та не було зареєстроване відповідно до чинних на той час правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства (скаржника) з відмовою суду апеляційної інстанції у задоволенні його (Товариства) позовних вимог щодо Договору та Споруди.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, касаційної скарги та інших матеріалів справи, Товариство обґрунтовувало свої вимоги посиланням на статтю 220 ЦК України, згідно з частиною другою якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України це Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З установлених попередніми судовими інстанціями і відображених також у цій постанові обставин справи НЕ випливає, що відносини, пов'язані з укладенням та виконанням Договору його сторонами, продовжували б існувати після такого виконання і після набрання чинності ЦК України, тобто 01.01.2004 (пункт 1 тих же Прикінцевих та перехідних положень).

Тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення як згаданої статті 220 ЦК України, так і інших норм цього Кодексу, на які посилалося Товариство, в тому числі його статей 203, 640, 657.

Водночас положеннями ЦК УРСР, чинними на час укладення та виконання Договору, не передбачалося обов'язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Отже, вимога позивача (скаржника) щодо визнання Договору дійсним і похідна від неї вимога про визнання права власності на майно (яке, тобто право, відповідачем у даній справі й не заперечується та не оспорюється) не є такими, що ґрунтувалися б на законі, а права та законні інтереси позивача - такими, що потребували б судового захисту з наведених позивачем мотивів і доводів. Тому суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, хоча й не обґрунтував цей висновок належним чином.

Поряд з тим Вищий господарський суд України вважає достатньо обґрунтованими (зокрема в апеляційній скарзі з даної справи) підстави для представництва прокурора у даній справі.

Отже, визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 зі справи № 922/1227/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вершина, ЛТД" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Студенець