Постанова

від 17.01.2017 по справі 922/2783/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 922/2783/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - Крайник К.О., за довіреністю № 32-20-14-19686/0/19-15 від 23 грудня 2015 року,

2-го відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №1174 від 17 жовтня 2016 року,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2988 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі №922/2783/16

за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт", с. Глинське, Ізюмський район, Харківська область

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Фізичної особи ОСОБА_3, с. Стара Гнилиця, Чугуївський район, Харківська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Ізюмська районна державна адміністрація, м. Ізюм, Харківська область

про визнання права оренди, визнання права на поновлення (укладення на новий строк) договору, визнання недійсним договорів оренди, визнання укладеною додаткової угоди

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ФО ОСОБА_3, в якому просив суд:

- визнати за СТОВ "Хлібопродукт" право оренди земельних ділянок площею 52,0019 га із земель державного земельного запасу, а саме - ріллі: контур НОМЕР_1 площею 33,9019 га кадастровий номер НОМЕР_2, контур НОМЕР_3 площею 18,1000 га кадастровий номер НОМЕР_4 із земель державного земельного запасу на умовах Договору оренди землі від 09.09.2004р., зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004р. за № 706 строком до 21.09.2019р.;

- визнати за СТОВ "Хлібопродукт" пріоритетне право на поновлення (укладення на новий строк) Договору оренди землі від 09.09.2004р., зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004р. за № 706;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області 27.05.2016р., зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.07.2016р. за номером запису 15336541 щодо права оренди земельної ділянки загальною площею 33,9019 га з кадастровим номером НОМЕР_2;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області 27.05.2016р., зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.07.2016р. за номером запису 15332478 щодо права оренди земельної ділянки загальною площею 18,1 га з кадастровим номером НОМЕР_4;

- визнати укладеною між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та СТОВ "Хлібопродукт" Додаткову угоду до Договору оренди землі від 09.09.2004р., зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004р. за № 706 у редакції, що викладена у прохальній частині позовної заяви.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/2783/16 (суддя Погорелова О.В.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог СТОВ "Хлібопродукт" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі від 27.05.2016р., укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_3 про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_5 та про визнання недійсним договору оренди землі від 27.05.2016р., укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_3 про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_6 на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи при прийнятті оскаржуваного рішення, порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/2783/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що позивачем не було направлено до Ізюмської районної державної адміністрації проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 09.09.2004р., оскільки з пояснень третьої особи вбачається, що позивачем було додано проект відповідної додаткової угоди до листа СТОВ "Хлібопродукт" про поновлення договору оренди землі на новий строк.

Зазначає, що суд першої інстанції в порушення положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дійшов висновку, що для поновлення договору оренди землі необхідно прийняття рішення Ізюмською районною державною адміністрацією про поновлення договору оренди землі, тоді як в даному випадку для поновлення договору оренди землі, на думку апелянта, необхідно встановити такі юридичні факти: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору.

Вказує на те, що розпорядженням голови Ізюмської районної державної адміністрації № 110 від 24.03.2009р. надано згоду на поновлення договору оренди землі № 706 від 21.09.2004р. та дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації. Також зазначає, що в момент видання зазначеного розпорядження між позивачем та Ізюмською районною державною адміністрацією було погоджено усі суттєві умови поновлення договору оренди землі.

Вважає, що до оприлюднення у Публічній кадастровій карті України даних про реєстрацію оспорюваних правочинів між відповідачами від 27.05.2016р., у позивача не було можливості дізнатись про порушення його прав та законних інтересів, у зв'язку з чим суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2016 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 для розгляду даної справи №922/2783/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді - Камишевої Л.М., судді Гетьмана Р.А., судді Пелипенко Н.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2016 року у справі № 922/2783/16 розгляд справи відкладено на 17 січня 2017 року.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16 січня 2017 року у зв'язку із відпусткою судді Гетьмана Р.А., для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М., суддя Россолов В.В.

У призначене судове засідання представники позивача та третьої особи не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 2, а.с. 36-37).

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та третьої особи.

У призначеному судовому засідання представник першого відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/2783/16 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - без задоволення

Представник другого відповідача - Фізичної особи ОСОБА_3, також заперечував проти доводів апелянта та просив рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/2783/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників відповідачів, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 09.09.2004р. між Ізюмською РДА та СГ ТОВ "Хлібопродукт" був укладений договір оренди землі (далі - договір), відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки площею 52,0019 га із земель державного земельного запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Левківської сільської ради (пункт 1 договору).

Згідно з пунктом 2 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 52,0019 га із земель державного земельного запасу, у тому числі -ріллі: контур №29 площею 33,9019 га, контур №40 площею 18,1000 га, із земель державного земельного запасу (згідно матеріалів інвентаризації земель).

Відповідно до пункту 8 договору цей договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У пунктом 18 договору встановлено, що передача земельних ділянок в оренду здійснюється з розробленням Технічного звіту по встановленню меж земельних ділянок та оформлення права оренди СГ ТОВ Хлібопродукт для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель державного запасу контурів НОМЕР_1,НОМЕР_3 на території Левківської сільської ради .

Підставою розроблення Технічного звіту по встановленню меж земельних ділянок та оформлення права оренди СГ ТОВ Хлібопродукт для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель державного запасу контурів НОМЕР_1,НОМЕР_3 на території Левківської сільської ради є розпорядження Ізюмської райдержадміністрації № 204 від 12.05.2003р. та № 278 від 26.06.2003р.

Відповідно до пункту 20 договору передача земельних ділянок орендарю здійснюється у 5-ти денний термін після державної реєстрації цього договору за актом їх приймання-передачі.

Згідно з пунктом 21 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в оренду.

Пунктом 37 договору встановлено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 43 договору договір набирає чинності після підписання сторонами та його реєстрації.

Невід'ємними частинами договору є: план або схема земельних ділянок; кадастровий план земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених сервітутів; акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками та зареєстрований 21.09.2004р. в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.09.2004р. №706.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23.05.2016р. №4362-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3 укладений договір оренди землі від 27.05.2016р., відповідно до якого передано в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 18,1000 га із кадастровим номером НОМЕР_6, яка знаходиться за межами населених пунктів Левківської сільської ради на території Ізюмського району Харківської області.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23.05.2016р. №4363-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3 укладений договір оренди землі від 27.05.2016р., відповідно до якого передано в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 33,9019 га із кадастровим номером НОМЕР_5, яка знаходиться за межами населених пунктів Левківської сільської ради на території Ізюмського району Харківської області.

Зазначене стало підставою для звернення СГ ТОВ Хлібопродукт до суду з даним позовом, в обґрунтування якого позивач, керуючись приписами ст.ст. 13, 21, 30, 33 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 122, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, посилається, зокрема, на те, що на підставі договору оренди землі від 09.09.2004р., який зареєстрований 21.09.2004р. в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру, він має право на користування спірними земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 52,0019га, оскільки завчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та фактично продовжує користуватись цими земельними ділянками, тоді як укладені договори оренди між відповідачами порушують його переважне право.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції, керуючись приписами ст.ст. 16, 33 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 122, 124, 125, 126, 159 Земельного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, виходив з того, що строк укладеного договору оренди землі від 09.09.2004р. закінчився 21.09.2009р.; в матеріалах справи відсутнє рішення суб'єкта владних повноважень щодо надання в оренду СГ ТОВ "Хлібопродукт" земельних ділянок з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 33,9019 га та з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 18,1000 га строком на 49 років, у зв'язку з чим дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, враховуючи, що другий відповідач - ОСОБА_3, в установленому порядку не набував статусу суб'єкта підприємницької діяльності, дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог СТОВ "Хлібопродукт" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі від 27.05.2016р., укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_3 про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_5 та про визнання недійсним договору оренди землі від 27.05.2016р., укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_3 про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_6, на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно положень ч. 1 ст. 93 Земельного Кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Порядок поновлення договору оренди врегульовано статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), де зазначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

При цьому, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені договором строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі №911/1707/15, від 13.04.2016р. у справі №6-2027цс15, від 25.02.2015р. у справі №6-219цс14.

Як уже було зазначено у цій постанові, 09.09.2004р. між Ізюмською РДА та СГ ТОВ "Хлібопродукт" був укладений договір оренди землі (далі - договір), відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки площею 52,0019 га із земель державного земельного запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Левківської сільської ради (пункт 1 договору).

У пункті 8 договору встановлено, що цей договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Враховуючи, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його реєстрації (п. 43 договору), а зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками та зареєстрований 21.09.2004р. в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.09.2004р. №706, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк дії договору сплив 21.09.2009р.

З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2009 року позивач, як орендар, звернувся із листом до Ізюмської районної державної адміністрації, в якому просив поновити договір оренди земельної ділянки, строк дії якого спливає 21 вересня 2009 року та укласти договір оренди земельної ділянки строком на 49 років (т. 1 а.с. 34).

З вказаного листа не вбачається, що позивачем у встановленому законом порядку було додано до листа-повідомлення проект додаткової угоди, проте колегія суддів приймає до уваги, що третя особа - Ізюмська районна держана не заперечує факт одержання цієї додаткової угоди (т.1 а.с. 86-87).

Розпорядженням голови Ізюмської районної державної адміністрації № 110 від 24 березня 2009 року надано СГ ТОВ Хлібопродукт дозвіл на поновлення договору оренди землі № 706 від 21.09.2004р. та на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та оформлення права оренди за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 52,0019 га, у тому числі ріллі із земель державного земельного запасу: контур НОМЕР_1 площею 33,9019 га та контур № НОМЕР_3 площею 18,1000 га, розташованих на території Левківської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У пункті 3 вказаного розпорядження зазначено, що технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) надати районній державній адміністрації для розгляду.

Отже, із змісту вказаного розпорядження вбачається, що орендодавець не заперечував щодо поновлення договору оренди землі від 09.09.2004р., однак за умови виготовлення позивачем технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для подальшого розгляду даного питання. Зазначене свідчить про необхідність узгодження орендодавцем та орендарем істотних умов договору оренди землі та укладення додаткової угоди.

Крім того, як убачається із матеріалів справи, позивач (лист-звернення від 10.03.2009 р.) пропонував поновити договір не на той самий строк, який був раніше встановлений (п'ять років), а змінити строк дії договору на 49 років, тобто позивачем було запропоновано змінити істотну умову договору оренди землі, а не укласти угоду за наслідками поновлення договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах, що в свою чергу також зумовлює необхідність укладення додаткової угоди.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що для поновлення договору оренди землі необхідно прийняття відповідного рішення Ізюмською районною державною адміністрацією, з огляду на таке.

Підставами набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності у відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України є рішення виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, у тому числі розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ст. 17 Земельного кодексу України).

Земельний кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлював, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень).

Відповідно ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а згідно пункту 2 частини 1 статті 21 цього закону місцева державна адміністрація, зокрема, при здійсненні своїх повноважень, розпоряджається землями державної власності відповідно закону.

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, Ізюмська районна державна адміністрація була належним державним органом виконавчої влади по розпорядженню земельною ділянкою на час укладення спірного договору та виникнення переважного права у позивача на його поновлення, та мала повноваження на її передання в оренду шляхом укладення договору на підставі прийнятого рішення.

Враховуючи, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством та умовами договору не передбачено автоматичного поновлення договору оренди землі, колегія суддів зазначає, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання буде суперечити вимогам законодавства.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13, від 12 листопада 2012 року у справі № 21-288а12, від 20 листопада 2012 року у справі 3-52гс12.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Так, згідно з п.2 ч.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року № 01-06/1821/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Якщо чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена у ч. 4 п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року за № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", де, зокрема, зазначено, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011 р., до статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідним є врахування, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Оскільки на момент закінчення договору та виникнення у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі від 09.09.2004р., тобто на вересень 2009 року, діяла редакція статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного розпорядження Ізюмської районної державної адміністрації.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідного рішення Ізюмською районною державною адміністрацією про поновлення договору оренди або укладення додаткової угоди до вказаного договору строком на 49 років. Позивачем також не заперечується факт відсутності такого рішення.

При цьому, посилання апелянта на поновлення договору оренди від 09.09.2004р. на підставі розпорядженням голови Ізюмської районної державної адміністрації № 110 від 24.03.2009р. є необґрунтованими, оскільки вказане розпорядження не є підставою для поновлення спірного договору, а свідчить про те, що для прийняття рішення про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі позивач повинен був виготовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують його право на земельні ділянки.

В подальшому, Законом України від 06.09.2012 за № 5245- VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 01.01.2013р., внесено зміни до Земельного кодексу України. Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Наказом від 25.01.2013р. №40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до пунктів 2 та 5 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014р. № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" було передбачено реорганізацію територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. З часу утворення Головного управління Держгеокадастру у Харківської області повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або в користування для всіх потреб в межах Харківської області перейшло до першого відповідача.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015р. № 294-р "Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядником земель за договором оренди землі на час вирішення даного спору є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Матеріали справи не містять доказів, що протягом часу з моменту припинення договору (майже 8 років), позивач звертався до Головного управління Держземагенства в Харківській області або Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди або протиправного ухиляння уповноважених органів від укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 09.09.2004р. про його поновлення, а тому укладення між ОСОБА_4 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області оспорюваних правочинів не свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення договору.

Колегія суддів також зазначає, що продовження користування орендованими земельними ділянками позивачем поза межами строку дії цього договору та виконання обов'язків зі сплати орендної плати не є підставою для визнання укладеної додаткової угоди, оскільки позивач протягом всього часу фактичного користування земельною ділянкою не дотримався всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу і не вчинив належних дій по приведенню у відповідність з вимогами законодавства права користування землею як щодо отримання рішення про надання йому землі в оренду, так і щодо реєстрації права оренди, у зв'язку з чим, встановивши, що рішення компетентного органу про надання позивачеві в оренду спірної земельної ділянки взагалі не приймалось, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не реалізував передбачене ст. 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право на поновлення договору оренди землі від 09.09.2004р.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Разом з тим, у змісті рішення у справі "ПайнВеліДевелопментЛтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

За таких обставин, враховуючи, що позивач не дотримався всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі йому земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захистові.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Матеріали справи містять заяву другого відповідача про застосування строку позовної давності (т.1, а.с. 81-85).

Слід зазначати, що відповідно до положень ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Так, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165 від 12.06.2007р., якою вказано про необхідність мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду на вищевстановлені обставини, встановивши відсутність порушення права або охоронюваного інтересу позивача, судова колегія дійшла висновку про незастосування строку позовної давності до вказаних правовідносин, у зв'язку з чим заперечення апелянта щодо спливу строку позовної давності, оскільки до оприлюднення у Публічній кадастровій карті України даних про реєстрацію оспорюваних правочинів між відповідачами від 27.05.2016р., у позивача не було можливості дізнатись про порушення його прав та законних інтересів, не приймаються судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог СТОВ "Хлібопродукт" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_3, з огляду на таке.

Так, у пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними встановлено, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Така правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2).

Також, відповідно до положень пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24 жовтня 2011 року Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам , на які посилається апелянт в обґрунтування своїх доводів, встановлено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори пов'язані, зокрема, з визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону).

Отже, зважаючи на те, що другий відповідач - ОСОБА_3, в установленому порядку не набував статусу суб'єкта підприємницької діяльності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог СТОВ "Хлібопродукт" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди землі від 27.05.2016р.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що твердження апеляційної скарги відхиляються з наступних підстав: на момент закінчення договору оренди землі, закон ніяким чином не зобов'язував орендодавця обов'язково поновити договір, тобто мати волю виключно на поновлення договору або продовження строку його дії, як помилково вважає скаржник; порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін на момент закінчення строку дії договору законом не встановлено; чинна на момент звернення позивача до орендодавця норма ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначала можливість поновлення договору за волевиявленням сторін, зокрема, в розглядуваному випадку це повинно було відбуватися шляхом прийняття та оформлення відповідного розпорядження районної державної адміністрації про поновлення договору оренди землі, натомість відповідного розпорядження не було прийнято, неприйняття відповідного рішення щодо поновлення або відмови у такому поновленні договору оренди позивачем не було оскаржено; доводи щодо нової редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі" відхиляються, оскільки відповідна редакція до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі №922/2783/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі №922/2783/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 23 січня 2017 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Россолов В.В.