Постанова

від 05.04.2017 по справі 922/2783/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 922/2783/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівКорсака В.А., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт", с. Глинське, Харківська обл. на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі господарського суду Харківської області за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт", с. Глинське, Харківська обл. до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків; 2. Фізичної особи ОСОБА_4, с. Стара Гнилиця, Харківська обл. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаІзюмської районної державної адміністрації, м. Ізюм, Харківська обл. провизнання права оренди, визнання права на поновлення договору, визнання недійсним договорів оренди, визнання укладеною додаткової угоди

за участю представників

позивача: Красин С.М.,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібопродукт" (далі за текстом - СГ ТОВ "Хлібопродукт") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), фізичної особи ОСОБА_4 (далі за текстом - ОСОБА_4.) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на предмет спору на стороні позивача - Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (далі за текстом - Ізюмська РДА) про:

- визнання за СГ ТОВ "Хлібопродукт" права оренди земельних ділянок площею 52, 0019 га із земель державного земельного запасу, а саме - ріллі: контур № 29 площею 33, 9019 га кадастровий номер НОМЕР_1, контур 40 площею 18, 1000 га кадастровий номер НОМЕР_2 із земель державного земельного запасу на умовах Договору оренди землі від 09.09.2004 року, зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004 року за № 706 строком до 21.09.2019 року;

- визнання за СГ ТОВ "Хлібопродукт" пріоритетного права на поновлення (укладення на новий строк) Договору оренди землі від 09.09.2004 року, зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004 року за № 706;

- визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ГУ Держгеокадастру у Харківській області 27.05.2016 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.07.2016 року за номером запису 15336541 щодо права оренди земельної ділянки загальною площею 33, 9019 га з кадастровим номером НОМЕР_1;

- визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ГУ Держгеокадастру у Харківській області 27.05.2016 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.07.2016 року за номером запису 15332478 щодо права оренди земельної ділянки загальною площею 18,1 га з кадастровим номером НОМЕР_2;

- визнання укладеною між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та СГ ТОВ "Хлібопродукт" Додаткової угоди до Договору оренди землі від 09.09.2004 року, зареєстрованого в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру 21.09.2004 року за № 706, в редакції, що викладена в прохальній частині позовної заяви.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року припинено провадження у справі в частині позовних вимог СГ ТОВ "Хлібопродукт" до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору оренди землі від 27.05.2016 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_4, про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_1 та про визнання недійсним Договору оренди землі від 27.05.2016 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_4, про передачу в оренду земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_2; в решті позовних вимог - відмовлено повністю.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що строк укладеного Договору оренди землі від 09.09.2004 року закінчився 21.09.2009 року; в матеріалах справи відсутнє рішення суб'єкта владних повноважень щодо надання в оренду СГ ТОВ "Хлібопродукт" земельних ділянок з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 33, 9019 га та з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 18, 1000 га строком на 49 років, а тому з урахуванням приписів ст. ст. 16, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 122, 124, 125, 126, 159 Земельного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України у задоволенні позовних вимог відмовлено; в частині позовних вимог про визнання недійсними Договорів оренди землі від 27.05.2016 року, укладених ГУ Держгеокадастру у Харківській області з громадянином ОСОБА_4, провадження у справи припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спори за участю фізичних осіб не підлягають вирішенню в господарських судах України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, СГ ТОВ "Хлібопродукт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року та рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідачами та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року та рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року - скасувати і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду .

Відповідачів та третю особу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.09.2004 року Ізюмською РДА (орендодавець) та СГ ТОВ "Хлібопродукт" (орендар) укладено Договір оренди землі (далі за текстом - Договір оренди), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки площею 52, 0019 га із земель державного земельного запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Левківської сільської ради.

Відповідно до п. 2 Договору оренди в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 52, 0019 га із земель державного земельного запасу, у тому числі - ріллі: контур № 29 площею 33, 9019 га, контур № 40 площею 18, 1000 га, із земель державного земельного запасу (згідно матеріалів інвентаризації земель).

В п. 8 Договору оренди сторони погодили, що його укладено на 5 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За умовами п. п. 20, 21 Договору оренди передача земельних ділянок орендарю здійснюється у 5-ти денний термін після державної реєстрації цього Договору за актом їх приймання-передачі. Після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в оренду.

Згідно з п. 37 Договору оренди дія цього Договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 43 Договору оренди цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його реєстрації. Невід'ємними частинами Договору є: план або схема земельних ділянок; кадастровий план земельних ділянок з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених сервітутів; акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Зазначений Договір оренди підписано уповноваженими представниками сторін, підписи скріплено печатками та зареєстровано в Ізюмській районній філії Харківського регіонального центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель 21.09.2004 року вчинено запис № 706.

10.03.2009 року позивач як орендар звернувся з листом за № 51 до орендодавця - Ізюмської РДА, в якому просив про поновлення Договору оренди землі № 706 від 09.09.2009 року, строк дії якого закінчувався 21.09.2009 року, на строк 49 років. Зазначений лист не містить посилання щодо направлення будь-яких додатків.

Розпорядженням Ізюмської РДА від 24.03.2009 року за № 110 надано дозвіл на поновлення Договору оренди землі № 706, зареєстрованого 21.09.2004 року, та на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) СГ ТОВ "Хлібопродукт"; зобов'язано СГ ТОВ "Хлібопродукт" виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та нормативну грошову оцінку земельних ділянок (п. 2); зобов'язано СГ ТОВ "Хлібопродукт" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) надати районній адміністрації для розгляду (п. 3).

В подальшому, рішенням XXVII сесії VI скликання Ізюмської районної ради Харківської області від 14.12.2012 року № 338-VI затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які надаються в оренду СГ ТОВ "Хлібопродукт", за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для визначення розміру орендної плати на території Левківської сільської ради (за межами населених пунктів) Ізюмського району Харківської області.

При цьому, Додаткову угоду про поновлення Договору оренди землі від 09.09.2004 року сторонами укладено не було.

Водночас, на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 4362-СГ та № 4363-СГ від 23.05.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_4 укладено наступні Договори:

- Договір оренди землі від 27.05.2016 року, відповідно до якого передано в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 18, 1000 га із кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться за межами населених пунктів Левківської сільської ради на території Ізюмського району Харківської області;

- Договір оренди землі від 27.05.2016 року, відповідно до якого передано в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 33, 9019 га із кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться за межами населених пунктів Левківської сільської ради на території Ізюмського району Харківської області.

Позивач, звернувшись до суду з позовом, свої вимоги обґрунтував тим, що укладаючи вказані Договори оренди від 27.05.2016 року відповідачі порушили право СГ ТОВ "Хлібопродукт" на правомірне володіння та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення та переважне право, передбачене ст. 33 Закону України "Про оренду землі" на поновлення (пролонгацію) договору оренди, оскільки він, будучи орендарем, належним чином виконував свої договірні зобов'язання, завчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк та фактично продовжує користуватись цими земельними ділянками після закінчення строку дії Договору, а тому за відсутності заперечень орендодавця щодо пролонгації Договору має право на поновлення Договору оренди землі на тих же умовах, які були передбачені Договором, у зв'язку з чим з посиланням на приписами ст. ст. 13, 21, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 122, 125, 126, 152 Земельного кодексу України просив визнати за ним право оренди зазначених земельних ділянок, визнати за ним пріоритетне право на поновлення Договору оренди землі від 09.09.2004 року, захистити його порушене переважне право на оренду шляхом визнання недійсними Договорів оренди землі від 27.05.2016 року, укладених між відповідачами, та визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 09.09.2004 року в редакції, запропонованій у позовній заяві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права оренди земельних ділянок площею 52, 0019 га та поновлення Договору оренди землі шляхом укладення Додаткової угоди до нього, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк Договору оренди землі від 09.09.2004 року закінчився 21.09.2009 року, у зв'язку з чим до правовідносин щодо поновлення Договору оренди підлягають застосуванню норми земельного законодавства в редакції, чинній на момент закінчення строку дії Договору, які не передбачали автоматичного поновлення Договору оренди без прийняття рішення суб'єктом владних повноважень; при цьому, судам не надано доказів прийняття суб'єктом владних повноважень рішення щодо надання в оренду СГ ТОВ "Хлібопродукт" земельних ділянок з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 33, 9019 га та з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 18, 1000 га строком на 49 років, у зв'язку з чим з посиланням на приписами ст. ст. 16, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 122, 124, 125, 126, 159 Земельного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України суди дійшли висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в цій частині. Крім того, щодо вимоги про визнання переважного права на поновлення Договору оренди землі місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні такої вимоги у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем-2, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність порушеного переважного права позивача на поновлення Договору оренди землі, а тому у задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування положень про позовну давність до спірних правовідносин.

В частині позовних вимог про визнання недійсними Договорів оренди землі від 27.05.2016 року, укладених ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_4 щодо земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_1 та земельної ділянки державної власності із кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно, господарськими судами припинено провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст. ст. 1, 12 ГПК України, ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками господарських судів попередніх інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Цивільного кодексу України визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Закон України "Про оренду землі" є спеціальним нормативно-правовим актом в сфері земельних орендних правовідносин, а, отже, цей Закон підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

При цьому, судами вірно констатовано, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої у позивача як орендаря виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, в ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що дія договору оренди землі припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Порядок поновлення договору оренди врегульовано ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (переважного права)), яка на той час визначала, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору (ч. 1). У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (ч. 2). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням (ч. 3).

Вказаними правовими приписами передбачено, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. При цьому, зазначена редакція не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалась з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі Договору оренди землі від 09.09.2004 року ТОВ "Хлібопродукт" як орендарю надано в строкове платне користування земельні ділянки площею 52, 0019 га із земель державного земельного запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Левківської сільської ради, строком на 5 років, перебіг якого розпочався з моменту державної реєстрації, тобто, з 21.09.2004 року, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що строк дії Договору оренди землі закінчився 21.09.2009 року.

До закінчення строку дії Договору оренди землі ТОВ "Хлібопродукт" 10.03.2009 року звернулось з листом-повідомлення до орендодавця з проханням поновити Договір оренди землі від 09.09.2004 року, строк дії якого закінчувався 21.09.2009 року, та укласти договір оренди земельної ділянки строком на 49 років. Зі змісту цього листа не вбачається надсилання орендодавцю проекту додаткової угоди, проте судами прийнято до уваги ту обставину, що третя особа - Ізюмська РДА не заперечувала факт одержання такої додаткової угоди.

Водночас, чинне на той час законодавство не передбачало автоматичного поновлення договору оренди землі, а відповідно до норм земельного права передача в оренду земельних ділянок здійснювалась за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та у порядку, передбаченому ст. 123 Земельного кодексу України, тобто, на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а тому суди дійшли правомірних висновків, що на підставі Розпорядження голови Ізюмської РДА № 110 від 24.03.2009 року СГ ТОВ "Хлібопродукт" надано дозвіл на поновлення Договору оренди землі № 706 від 21.09.2004 року та на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) СГ ТОВ "Хлібопродукт", яку останньому відповідно до п. 3 цього Розпорядження необхідно було надати районній державні йадміністрації для розгляду та прийняття рішення щодо поновлення Договору оренди землі на запропонованих орендарем умовах. Проте, рішення про поновлення Договору оренди землі на підставі розробленої технічної документації органом виконавчої влади не приймалось та з урахуванням пропозиції орендаря змінити строк оренди землі на 49 років сторонами не узгоджувались істотні умови Договору, що свідчить про відсутність правових підстав як для поновлення Договору на той самий строк та на тих самих умовах, так і укладення Договору оренди землі на умовах, запропонованих орендарем, які не узгоджувались сторонами та щодо яких не приймалось рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на те, що на момент закінчення строку дії Договору та виникнення у СГ ТОВ "Хлібопродукт" переважного права на поновлення Договору оренди землі від 09.09.2004 року діяла редакція ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише при дотриманні законодавчої процедури щодо розроблення технічної документації, її затвердження та прийняття відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, оскільки строк дії Договору оренди землі від 09.09.2004 року закінчився 21.09.2009 року і його поновлення в установленому законом порядку позивачем не здійснено, Договір оренди землі є припинени в силу ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі".

В подальшому, Законом України від 06.09.2012 року за № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 01.01.2013 року, внесено зміни до Земельного кодексу України, відповідно до ч. 4 ст. 122 якого центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Наказом від 25.01.2013 року № 40 Міністерство аграрної політики України затверджено зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з п. 4.32 якого Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" передбачено реорганізацію територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. З часу утворення Головного управління Держгеокадастру у Харківської області повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або в користування для всіх потреб в межах Харківської області здійснюється останнім.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року № 294-р "Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Отже, за змістом вищенаведених законодавчих положень розпорядником земель за Договором оренди землі на час вирішення даного спору є ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з моменту припинення Договору оренди землі від 09.09.2004 року позивач не звертався до ГУ Держземагенства в Харківській області або ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про поновлення Договору оренди землі шляхом укладення Додаткової угоди на запропонованих умовах або протиправного ухилення уповноважених органів від укладення Додаткової угоди до Договору оренди землі від 09.09.2004 року про його поновлення, а тому укладення між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_6 оспорюваних правочинів не свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення Договору.

При цьому, судами правомірно зауважено, що продовження користування позивачем орендованими земельними ділянками поза межами строку дії цього Договору та виконання обов'язків зі сплати орендної плати не є підставою для визнання укладеною Додаткової угоди, оскільки позивач протягом всього часу фактичного користування земельною ділянкою не дотримався вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу і не вчинив належних дій по приведенню у відповідність з вимогами законодавства права користування землею як щодо отримання рішення про надання йому землі в оренду, так і щодо реєстрації права оренди, у зв'язку з чим, встановивши, що рішення компетентного органу про надання позивачу в оренду спірних земельних ділянок не приймалось, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що позивач не реалізував передбачене ст. 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право на поновлення Договору оренди землі від 09.09.2004 року, що свідчить про відсутність порушеного права позивача оспорюваними Договорами оренди, украденими між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_6, і є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З урахуванням приписів ст. ст. 1, 12 ГПК України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України) або господарських (ст. 3 Господарського кодексу України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України.

При цьому, розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Так, земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративних судів.

Враховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що оскільки ОСОБА_4 в установленому порядку не набував статусу суб'єкта підприємницької діяльності, провадження у справі в частині позовних вимог СГ ТОВ "Хлібопродукт" до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та громадянина ОСОБА_4 про визнання недійсними Договорів оренди землі від 27.05.2016 року підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на те, що спори за участю фізичних осіб не підлягають вирішенню у господарських судах України.

При цьому, апеляційним господарським судом з урахуванням приписів ст. ст. 256, 257, ч. ч. 1, 5 ст. 261, ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України правомірно зауважено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а, отже, і наслідки спливу позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність порушеного переважного права позивача щодо укладення Договору оренди землі, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки у задоволенні таких вимог відмовлено за недоведеністю наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Водночас, апеляційним господарським судом правомірно відхилено посилання на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії", рішення у справі "ПайнВеліДевелопментЛтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 року та інші, оскільки позивач не дотримався всіх вимог земельного законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі йому в оренду земельної ділянки, у зв'язку з чим він не може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захисту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що вимоги позивача про захист порушеного переважного права на оренду земельних ділянок, за захистом якого той звернувся до суду, є безпідставними, необгрунтованими та не доведеними належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи СГ ТОВ "Хлібопродукт", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі № 922/2783/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.А. Корсак В.О. Швець