Рішення

від 16.03.2017 по справі 906/91/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" березня 2017 р. Справа № 906/91/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Кратюк О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Кузнєцова М.О. - довіреність № 26/14 від 10.01.2017;

від відповідача-1: не прибув

від відповідача-2: не прибув

від третіх осіб: не прибули

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирської міської ради ( м.Житомир)

до 1. Фізичної особи-підприємців ОСОБА_2 (м. Житомир)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" (с. Глибочиця, Житомирського р-ну)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичні особи-підприємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (м. Житомир)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки загальною площею 18,10 кв.м. від 28.12.2012р.

Господарським судом Житомирської області здійснювався новий розгляд справи № 906/91/16 , порушеної за позовом Житомирської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та ТОВ "Житомир Будделюкс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автостоянки літ. "А", цегла, загальною площею 18 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, укладеного 28.12.2012р. та посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 16344 (далі - будівля автостоянки).

Скасовуючи судові акти першої та апеляційної інстанції про відмову у позові, Вищий господарський суд України від 26.12.2016р. надав обов'язкові до виконання вказівки щодо встановлення при новому розгляді справи обставин наявності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 правових підстав для укладання 28.12.12р. спірного договору купівлі-продажу.

До початку нового розгляду справи по суті - 23.02.2017р. позивачем предмет або підстави позову не змінено, відповідачами зустрічного позову не подано.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 в засіданні суду 23.02.2017р. проти позовних вимог заперечував та доводив, що нерухоме майно побудоване на земельній ділянці ще в 1999 році, і про її існування Житомирська міська рада знала, оскільки вона давала дозволи на будівництво об'єктів нерухомості.

Представник відповідача-2 в засіданні суду 23.02.2017р. проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та вважає, що єдиною підставою для скасування рішення першої інстанції та апеляційної інстанції Вищий господарський суд України вказав, що суди не з'ясували, чи існували правові підстави для укладення суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 спірного договору купівлі-продажу. З таким твердженням Вищого господарського суду України останній не погоджується та просить суд відмовити позивачу в позові повністю.

16.03.2017р. до суду відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи №906/91/16 посилаючись на те, що ними не отримано відповіді від Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області та Житомирського обласного Державного нотаріального архіву щодо доказів сплати земельного податку за період 2013-2016 років та поточного 2017 року.

Крім того, 15.03.2017р. третя особа ОСОБА_3 подав суду клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на необхідність надання більш тривалого часу на формування документів.

Господарський суд, розглянувши подані клопотання прийшов до висновку відмовити у їх задоволенні з огляду на відсутність підтверджуючих доказів неможливості подання суду витребуваних доказів.

Як роз'яснено у підп. 3.9.2. п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа ОСОБА_4 відзиву на позов не подав, участі у змагальному процесі не брав.

В ході судового розгляду спору суд ознайомлювався з матеріалами справи №18/5007/775/12. Судом надсилався запит до Житомирського районного суду Житомирської області щодо витребування цивільної справи № 2-2256/12, на який отримано супровідним листом від 16.01.2017р. № 754/2017 копію ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира Драча Ю.І. від 21.08.14р. у справі № 296/7447/14-к про вилучення цієї цивільної справи прокуратурою Житомирської області ( а.с. 149-151, т.2).

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, та за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, справу розглянуто за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 1997 року між виконавчим комітетом Житомирської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що виконком передає у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,1637га на підставі рішення №470 від 28.08.1997 р. "Про передачу права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди по АДРЕСА_4 підприємцю ОСОБА_2.".

Згідно пункту 1.2. договору земельна ділянка надається в тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки.

Пунктом 3.2.2. договору визначено, що землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку тільки за цільовим призначенням, а розпочати будівництво об'єктів на орендованій земельній ділянці вправі тільки після розробки та погодження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку.

У розділі 5 договору "Особливі умови" сторони погодили , що об'єкти, збудовані землекористувачем на орендованій земельній ділянці, є власністю землекористувача і використовуються останнім самостійно. Після закінчення строку дії договору, якщо землекористувач не бажає його продовження, будівлі та споруди, в тому числі незавершені будівництвом , переходять безкоштовно в комунальну власність міста.

Договір набув чинності з моменту його реєстрації. Договір зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею 18 вересня 1997 року за №74 виконавчим комітетом Житомирської міської ради.

Судом встановлено, що 05 січня 2007 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до виконавчого комітету Житомирської міської ради з заявою №1 про надання дозволу на продовження оренди земельної ділянки.

Листом №25/С-98 від 02.02.2007р. виконавчий комітет Житомирської міської ради повідомив, що лист позивача розглянуто та для подальшого продовження дії договору запропоновано виконати певні роботи, а також - повідомив визначену підрядну організацію, яка має ліцензію на виконання робіт землевпорядного та землеоціночного характеру.

Як встановлено судом, 30.04.2009р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин" для виконання проектних робіт для оформлення (продовження дії) договору оренди. Комунальним підприємством , на підставі укладеного 12.05.2009р. договору із замовником , була виготовлена технічна документація із землеустрою.

Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища 28.09.2009р. направило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 і управлінню регулювання земельних відносин міської ради висновок №04/09 щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні технічної документації із землеустрою. У висновку зверталась увага на містобудівні обмеження та умови землекористування для даної земельної ділянки і зазначалось, що питання прийняття рішення про передачу конкретної земельної ділянки на термін землекористування належить до компетенції Житомирської міської ради.

03.03.2011р. Житомирська міська рада прийняла рішення №80, відповідно до якого відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та розробленням плану детального планування даної території, а також рекомендовано орендарю звільнити земельну ділянку та повернути до земель міської ради у стані, придатному для використання.

Не погодившись із прийнятим рішенням фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оскаржив його до господарського суду Житомирської області, а саме просив суд скасувати рішення Житомирської міської ради №80 від 03.03.2011р. про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_4 та вважати договір від 15.09.1997р. продовженим (поновленим) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 24.11.2011р. по справі №9/5007/106/11 в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2012р.

В подальшому фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся із позовною заявою про зобов'язання поновити договір від 15.09.1997 року на право тимчасового користування землею загальною площею 0,1637га строком на 10 років для розміщення автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_4, укладений між ним та Виконавчим комітетом Житомирської міської ради, з посиланням на ст.33 Закону України "Про оренду землі". За цим позовом було порушено провадження у справі №18/5007/775/12.

В свою чергу, прокурором м. Житомира у справі №18/5007/775/12 була подана зустрічна позовна заява , яка ухвалою від 20.07.12р. прийнята господарським судом Житомирської області для спільного розгляду із первісним позовом.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, прокурор посилався на рішення 3 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 03.03.2011р. № 80, яким відмовлено фізичній особі -підприємцю ОСОБА_2 у поновленні договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_4 у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди, законність якого підтверджена судовими рішеннями у справі №9/5007/106/11.

На підставі вищевикладеного, прокурор просив господарський суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,1637га по АДРЕСА_4.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. у справі №18/5007/775/12 в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_2 було відмовлено, а зустрічний позов прокурора задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. рішення суду першої інстанції було скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. у справі №18/5007/775/12 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012р. та залишено в силі рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. в частині задоволеного зустрічного позову прокурора, яким зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,1637га по АДРЕСА_4. у стані, придатному для використання.

Судом встановлено, що 27.02.2013р. на примусове виконання рішення господарського суду Житомирської області від 03.09.2012р. та постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2013р. у справі №18/5007/775/12 видано наказ, згідно якого фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 зобов'язано повернути Житомирській міській раді земельну ділянку площею 0,0637 га по м. Житомир, АДРЕСА_4 у стані, придатному для використання.

Однак в подальшому фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Житомирської області із заявою про визнання судового наказу про повернення земельної ділянки таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що землею не користується та не є власником нерухомого майна на цій земельній ділянці, оскільки договір оренди земельної ділянки закінчився, а нерухоме майно продано 28.12.2012р. ТОВ "Житомир Будделюкс".

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р. (вступила в законну силу) задоволено заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та визнано наказ господарського суду №18/5007/775/12 від 27.02.2013р. таким, що не підлягає виконанню.

Як встановлено судом при новому розгляді цієї справи з ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 21.08.2014року у справі № 296/7447/14-к, фізична особа ОСОБА_2 21.12.2012року ( тобто, після прийняття Рівненським апеляційним господарським судом 05.12.2012р. постанови у справі №18/5007/775/12 ) звернувся з позовною заявою до Житомирського районного суду Житомирської області про визнання права власності на будівлю автостоянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4. Згідно протоколу розподілу справи між суддями від 21.12.2012р. справі присвоєно номер: 2-2256/12 . 24.12.2012року ухвалою суду відкрито провадження по справі за позовною заявою фізична особа ОСОБА_2 про визнання права власності . Справу для розгляду призначено на 4 січня 2013р. на 15:00год.

Судом при новому розгляді цієї справи встановлено, що ухвала Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.12р. про відкриття провадження у цивільній справі №2-2256/12 та призначення засідання суду на 04.01.2013р. надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень: 13.02.2017; зареєстровано: 13.02.2017; оприлюднено: 15.02.2017р.

Таким чином, господарським судом достовірно встановлено, що станом на 04.12.2012р. у Житомирському районному суді ще не було позову фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності на будівлю автостоянки, оскільки такий позов подано лише 21.12.2012року; що станом на 04.12.2012р. у Житомирському районному суді ще не було протоколу розподілу справи між суддями, оскільки датою такого протоколу є 21.12.12р. ; що станом на 04.12.2012р. у Житомирському районному суді ще не було цивільної справи за № 2-2256/12 , оскільки номер останньої присвоєно лише 21.12.12р. , та що провадження у цій справі судом відкрито лише 24.12.12р. , а перше засідання суду у справі призначено на 04.01.13р.

Вищевикладене доводить відсутність станом на 04.12.2012р. рішення Житомирського районного суду у справі № 2-2256/15, копія якою з відміткою "рішення вступило в законну силу 15.12.2012р." є в матеріалах цієї справи ( а.с. 26, т.1).

Водночас, як встановлено судом за матеріалами цієї справи, за рішенням Житомирського районного суду у цивільній справі №2-2256/12 з датою його винесення - 04.12.2012р., позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи ОСОБА_6 про визнання права власності на майно задоволено частково. Визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - будівлю автостоянки, що розташована по АДРЕСА_4 та складається із будинку охорони (літ.А), металевих воріт, площею 10, 8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит, площею 379, 6 кв.м., асфальтного дворового покриття, площею 1589 кв.м., бетонного маслозабірника, об'ємом 4 куб.м. (а.с.228-229, т.1).

Судом при новому розгляді цієї справи встановлено, що рішення Житомирського районного суду з датою його прийняття 04.12.2012р. у цивільній справі №2-2256/12 надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень: 22.02.2017р., зареєстровано: 22.02.2017; оприлюднено: 24.02.2017р.

Водночас фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2. рішення Житомирського районного суду з датою його прийняття 04.12.2012р. у цивільній справі №2-2256/12 було подано 21.12.2012р. до Житомирського обласного міжміського бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації права власності на будівлю автостоянки, та на підставі якого 21.12.2012р. органом державної реєстрації прав було проведено державну реєстрацію права приватної власності фізичної особи ОСОБА_2 на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 18,10 кв.м , з присвоєнням реєстраційного номеру майна 38742935. Технічний опис майна: об'єкт, який є окремо розташованим нерухомим майном, складається з будівлі автостоянки з огорожею асфальтобетонним дворовим покриттям та маслозбірником , про що в книзі 183 здійснено запис за № 878 ( а.с. 26, т.1, а.с. 133, т.2).

На підставі вчинених 21.12.2012р. реєстраційних дій щодо виникнення права приватної власності на будівлю автостоянки за адресою: АДРЕСА_4 фізичною особою ОСОБА_2 28.12.2012р. укладено з TOB "Житомир Будделюкс" договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ."А", цегла, загальною площею 18,10 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським A.B. та зареєстрований цього ж дня в реєстрі за №16344 за ТОВ "Житомир Будделюкс" (а.с. 23-24, т. 1).

В пункті 1.2. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. обумовлено, що вказаний об'єкт нерухомого майна належить продавцю, ОСОБА_2, на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2012 року по справі №2-2256/12, що вступило в законну силу 15 грудня 2012 року; право власності зареєстроване за продавцем 21 грудня 2012 року Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради за реєстраційним номером 38742935, номер запису в книзі 183.

Згідно п. 1.3. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р., відчужуваний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_5. Згідно довідки із земельно-облікових даних щодо реєстрації прав на земельну ділянку та обмежень (обтяжень) у її використанні, виданої 25 грудня 2012 року Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області за №19/2, відомості щодо реєстрації за продавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний об'єкт нерухомого майна, відсутні.

За умовами п.2.2. договору купівлі-продажу від 28.12.2012р. сторони засвідчили, що розрахунок за цим договором здійснений повністю до підписання договору.

Договір купівлі-продажу від 28.12.2012р. зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 28.12.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. за номером у реєстрі нотаріальних дій 16344 (а.с. 57).

Як повідомив приватний нотаріус Ковалевський А.В. у своєму листі від 23.02.2016р. за №08/01-16, оригінали документів вилучено із справи 31.10.2013р. старшим слідчим СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області Кононко Р.В. на виконання ухвали слідчого судді Богунського райсуду м. Житомира Корицької В.О. по справі №295/17299/13-к категорія 1-кс/295/7078/13 від 29.10.2013р. (а. с. 5384-85, т. 1).

Як свідчать матеріали справи, Головне управління національної поліції в Житомирській області повідомило про те, що працівниками Корольовського РВ до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом не виконання рішення Вищого господарського суду України, з визначеною правовою кваліфікацією учиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України . На даний час по кримінальному провадженню № 12013060040002538 від 25.09.2013 триває досудове розслідування та проводяться слідчі (розшукові) дії ( а.с.172, 184-185, т.1).

На підставі ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 21.08.2014року у справі № 296/7447/14-к у Житомирського районного суду Житомирської області вилучено цивільну справу № 2-2256/12 працівниками слідчого відділу прокуратури Житомирської області ( а. с. 149-151, т.2).

Судом при новому розгляді цієї справи встановлено, що ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. було виправлено описку в даті прийняття Житомирським районним судом Житомирської області рішення у справі №2-2256/12 замість "04.12.2012р." на "04.01.2013р." (а.с.230,т.1).

Водночас судом не встановлено, чи відбулось фактично засідання суду у цивільній справі № 2-2256/12 - 04 січня 2013р., про дату проведення якого було зазначено в ухвалі Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.12р. за участю фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Як встановлено судом при новому розгляді цієї справи, 11 березня 2014р. Апеляційний суд Житомирської області скасував рішення Житомирського районного суду Житомирської області у цивільній справі №2-2256/12, вказавши дату його прийняття "04.01.2013р." , яку виправлено ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.02.2013р. замість "04.12.2012р." , одночасно встановивши , що з позовом до Житомирського районного суду Житомирської області фізична особа ОСОБА_2 звернувся саме 21.12.2012р., що спростовує факт наявність рішення у цій справі станом на 04.12.12р.

Мотивами скасування рішення Житомирського районного суду Житомирської області з датою прийняття - 04.12.12р., Апеляційний суд Житомирської області вказав наступні:

- 15 вересня 1997 року між виконавчим комітетом Житомирської міської ради та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі, за умовами якого позивачеві надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку, площею 0,1637 га, розташовану по АДРЕСА_4 для розміщення автомобільної стоянки;

- 12 вересня 1997 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надано дозвіл на виконання будівельних робіт відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої 28 серпня 1997 року;

- право власності у порядку передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК України, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом;

- визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту ст.ст. 376,331 ЦК України;

- за правилами ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації;

- відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 15,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30 березня 2012 року, виходячи зі змісту частини третьої статті 376 ЦК України, при доведенні визначених нею умов суд, може визнати право власності на самочинно збудоване майно за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування;

- позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам;

- судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_4 припинив свою дію 15 вересня 2007 року. Будь-яких доказів, які б підтвердили факт передачі позивачеві вказаної земельної ділянки у власність чи в користування після завершення будівництва, матеріали справи не містять;

- звертаючись до суду з даним позовом, фізична особа ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів того, що будівля автостоянки прийнята в експлуатацію;

- наявний в матеріалах справи експертний звіт про проведення технічного обстеження конструкцій та інженерних мереж спірної будівлі не свідчить про те, що будівельні роботи здійснені відповідно до будівельних, архітектурних, санітарно-екологічних норм і відповідають державним стандартам;

- окрім того, земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля автостоянки, перебуває у комунальній власності. Разом з тим, позов пред'явлений до ОСОБА_6, який є неналежним відповідачем;

- враховуючи вищезазначене, рішення суду в частині визнання за позивачем права власності на будівлю автостоянки підлягає скасуванню з ухваленням нового, - про відмову у задоволенні цих позовних вимог (а. с. 28-31, т.1).

Господарським судом за відомостями Публічної кадастрової карти України на сайті http://www.map.land.gov.ua/kadastrova-karta встановлено, що до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, цільове призначення: для ведення комерційної діяльності, площа: 0,1637 га, місце розташування: Житомирська область, м. Житомир, АДРЕСА_4, власником якої значиться Житомирська міська рада. Відомості про орендаря (користувача) цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відсутні.

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав доводить відсутність державної реєстрації як права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, так і прав користування нею за будь-якою особою.

Судом також встановлено факт прийняття Житомирською міською радою на 17 сесії 6 скликання рішення від 30 серпня 2012року за № 409 про надання Управлінню культури Житомирської міської ради на праві постійного користування земельної ділянки площею 0,4248га , яка розташована у АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_4 ), для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування , про що видано Державний акт на право постійного користування серії НОМЕР_3 від 09.10.2012р. за № 18101000300002 ( а. с. 129). Кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_4.

Окрім того, рішенням 35 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 04.04.2014р. № 670 " Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам" відмовлено ТОВ "Житомирбудделюкс" у наданні дозволу на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_4, площею 0,1637 га , на якій розміщено нерухоме майно. Підстава ст. 83 ЗК України ( право на земельну ділянку посвідчено державним актом від 09.10.2012р. № 181010003000024) ( а. с. 128, т.3).

У постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2016р. у цій справі надані наступні обов'язкові вказівки:

- з'ясувати, чи існували правові підстави для укладання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 спірного договору купівлі-продажу 28.12.2012р., оскільки рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.12.2012р. не існувало, а рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11.03.2014р. було скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.01.2013р. в частині визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 права власності на будівлю автостоянки, що розташована в АДРЕСА_4, та складається із будинку охорони (літ.А); металевих воріт, площею 10,8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит площею 379, 6 кв.м.; асфальтованого дворового покриття, площею 1589 кв.м.; бетонного маслозбірника, об'ємом 4 куб.м., та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані учасниками судового процесу докази на підтвердження своїх вимог та заперечень за правилами ст. ст. 4-7, 33 та 43 ГПК України, оцінивши їх доводи по суті законодавчого регулювання спору, виконуючи обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 26.12.2012 року, господарський суд прийшов до висновку позов задовольнити , виходячи з наступного.

За змістом положень ст. ст. 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачено ст. 331 цього Кодексу. Зокрема, установлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (втратило чинність 01.01.2013р.) було передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації. При цьому зазначено, що не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею. Тобто реєстрації підлягали саме капітальні споруди, на які може бути видано окреме свідоцтво про право власності.

Крім того, у ч. 2 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на 21.1 2.12р.) було передбачено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Отже, державній реєстрації підлягало право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку (постанова ВСУ від 19.09. 2011 року у справі № 3-82гс11, постанова ВСУ від 27.05.2015року у цивільній справі № 6-159цс15).

Відповідно до п. п. 2 ч.1 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у редакції, чинній на 21.12.12р.) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчували виникнення речових прав на нерухоме майно, зокрема, права власності, визнавалось свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону державним реєстратором.

Згідно з п.п. 1 ч.1 ст. 18 Закону (у редакції, чинній на 21.12.12р.) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що мало б підтвердити виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видавалось фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Згідно з ч.2 цієї статті свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписувалось державним реєстратором і засвідчувалось печаткою.

Як встановлено рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11 березня 2014р. у цивільній справі №2-2256/12, фізична особа ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів того, що будівля автостоянки була прийнята в експлуатацію. Такі докази не подано фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 і в цій справі.

За відсутності факту прийняття в експлуатацію у встановленому порядку будівлі автостоянки , відповідачу не могло бути видане свідоцтво про право власності на підставі ст. ст. 18 та 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень .

Крім того, Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів (зокрема п. 6 цих Правил встановлено певні вимоги до обладнання автостоянок) і не визначають правового статусу автостоянки, як майна (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 03.06.2015р. у господарській справі № 3-202гс15, № в реєстрі 44807132).

Підпункт 5 ч. 1 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у редакції, чинній на 21.12.12р.) підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно визнавалось рішення суду, що набрало законної сили.

Як достовірно встановлено судом при вирішенні цієї справи, рішення суду, що набрало законної сили станом на 21.12.12р. , на підставі якого фізична особа ОСОБА_2 набув право власності на будівлю автостоянки у складі будинку охорони (літ.А); металевих воріт, площею 10,8 кв.м., огорожі на основі залізобетонних плит площею 379, 6 кв.м.; асфальтованого дворового покриття, площею 1589 кв.м.; бетонного маслозбірника, об'ємом 4 куб.м., не існувало , про що судом вже надано правову оцінку.

Судом також достовірно встановлено, що фізична особа ОСОБА_2 знав про те , що з позовом до Житомирського районного суду про визнання права власності на вище наведені об'єкти звернувся лише 21.12.12р., а тому рішення суду про задоволення позову не могло бути прийнятим судом 04.12.12р. та вступити в законну силу 15.12.12р., тобто, раніше за дату звернення з позовом до суду. Однак попри це свідомо звернувся 21.12.12р. із заявою та з копією цього рішення суду до державного реєстратора для реєстрації факту виникнення права власності на вище наведені об'єкти.

Судом також достовірно встановлено, що Житомирська міська рада , як власник земельної ділянки, заперечувала проти надання фізичній особі ОСОБА_2 у користування на праві оренди земельної ділянки по АДРЕСА_4 площею 0,1637 га , на якій розміщені вище наведені об'єкти в судовому порядку ( рішення судів у господарських справах №9/5007/106/11 та№18/5007/775/12 ), і про ці обставини відповідачу -1 було достовірно відомо.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України ( у редакції, чинній на 21.12.12р.), особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набувала права власності на нього.

Суд міг визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадку укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що давав право забудови земельної ділянки.

Однак якщо власник земельної ділянки заперечував проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушувало права інших осіб, майно підлягало знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України (у редакції, чинній на 21.12.12р.).

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно могло бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником земельної ділянки. Зазначена умова була єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою як станом на 04.12.12р., так і станом 21.12.12р. (правова позиція ВСУ від 28.01.2015 у цивільній справі № 6-225цс15, № в реєстрі судових рішень 42862039).

Окрім того, у статті 417 ЦК України "Правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою" (у редакції, чинній на 21.12.12р.) було передбачено наступне:

- у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення;

- у разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

Вказані статті 376 та 417 ЦК України в такій самій редакції діяли станом на 04.12.12р., на 21.12.12р. та на час укладення оспорюваного договору 28.12.12р., відповідали вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст яких був публічним та загальнодоступним. Сумнівів у правильності їх тлумачення щодо неможливості набуття права власності на самочинне будівництво, здійснене на земельній ділянці комунальної власності без дозволу її власника, за рішенням суду не могло бути. Однак відповідачем за позовом про визнання права власності на будівлю автостоянки по АДРЕСА_4 у цивільній справі №2-2256/12 Житомирська міська рада визначена не була, тоді як фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 було відомо про наявність судових рішень у господарських справах №9/5007/106/11 та№18/5007/775/12 щодо відсутності прав користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій це майно розташоване.

Предметом спору у цій справі є вимога визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі автостоянки по АДРЕСА_4 укладений 28.12.2012р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з ТОВ "Житомир Будделюкс" з підстав відсутності у продавця легітимних прав власника на це майно.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимагати визнання правочину недійсним, укладеного іншими особами, може заінтересована особа.

Як розтлумачив Верховний Суд України, власний інтерес "заінтересованої особи" полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав ( постанова ВСУ від 25.05.2016р. у цивільній справі № 6-605цс16 , № в реєстрі 57933051).

Саме тому, у спорі про визнання правочину недійсним судом встановлюється не лише наявність підстав його недійсності ( ст. 203 ЦК України), але й визначається зміст порушеного права "заінтересованої особи" цим правочином, та можливість поновлення (відновлення) порушеного права в обраний спосіб захисту ( ст. 16 ЦК України) ( постанова ВСУ від 30.03.2016р. у цивільній справі № 6-265цс16, № в реєстрі 57035432).

Судом вже наголошено, що Житомирська міська рада вправі від імені територіальної громади міста як власника земельної ділянки на підставі ч.4 ст. 376 та ст. 417 ЦК України заперечувати проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності та вимагати його знесення.

Окрім того, статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють їх від імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах , зокрема, міста, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею ( ст.1 № 280/97-ВР ).

Отже, Житомирська міська рада, представляючи територіальну громаду міста Житомира, діє в її інтересах як суспільних ( п.3.2 мотив. частини Рішення КСУ від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Європейський суд з прав людини у п. 54 рішенні від 02.11.2004 р. у справі Трегубенко проти України категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) № 14-рп/2000 від 13.12.2000 року зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину (постанова ВСУ від 16.09.2015р. у цивільній справі 6-101цс15, № в реєстрі 51751899).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, що відповідач -1 набув право власності на будівлю автостоянки по АДРЕСА_4 у м. Житомирі в спосіб, який за формальними ознаками мав вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача -1 на нерухоме майно стало можливим у результаті подання 21.12.12р. державному реєстратору копії рішення Житомирського районного суду прийнятого начебто 04.12.12р. начебто у цивільній справі № 2-2256/12, та яке начебто вступило в законну силу 15.12.12р. , тоді як такого юридично достовірного факту не існувало. В подальшому вже як рішення суду від 04.01.13р. у цивільній справі № 2-2256/12, було скасовано в апеляційному порядку.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне наголосити, що статті 1 Першого протоколу Конвенції, який ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV "Про міжнародні договори України", не захищає незаконно набуте право власності.

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Натомість її гарантії не поширюються на випадки незаконного набуття особою права власності на майно вперше та на його подальше відчуження іншим особам.

Суд установив, що оспорюваний договір укладено з боку сторони - продавця, який знав про незаконність набуття ним права власності на предмет продажу, а тому договір є недійсним з підстави ч.1 ст. 203 ЦК України.

Оскільки загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України), а відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати зловживання правом в інших формах, оспорюваний договір не відповідає принципам розумності та справедливості, що також спростовує презумпцію його дійсності за правилом ст. 204 ЦК України.

Нормами ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язання .

Отже, дійсне зобов'язання (правочин) повинно ґрунтуватись на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду і повинно бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків. Водночас оспорюваний договір таким вимогам не відповідає, тому визнається недійсним за рішенням суду.

Щодо застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до обґрунтувань позивача , останнім не порушений строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про його порушене право він довідався з ухвали господарського суду Житомирської області від 26.11.2013р., якою визнано наказ №18/5007/775/12, виданий господарським судом Житомирської області 27.02.2013р. таким, що не підлягає виконанню.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, роз'яснено, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну.

Згідно п. 4.4 цієї Постанови у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі автостоянки літ. "А", цегла, загальною площею 18 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, укладений 28.12.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ( 10008, АДРЕСА_1, реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс" ( 12403, Житомирська область, Житомирський район, село Глибочиця, вул. Польова, будинок 3, код ЄДРПОУ 34658709), посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 16344.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Житомирської міської ради ( 10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, будинок 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) - 689,00 грн судового збору за подання позову, 344,50 грн судового збору за заяву про забезпечення позову , 826,80 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Будделюкс"( 12403, Житомирська область, Житомирський район, село Глибочиця, вул. Польова, будинок 3, код ЄДРПОУ 34658709) - 689,00 грн судового збору за подання позову, 344,50 грн судового збору за заяву про забезпечення позову , 826,80 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 23.03.17р.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу , 2 - позивачу (простою) , 3 - ФОП ОСОБА_2: 10008, АДРЕСА_2 (реком. з повід.)

4 - ТОВ "Житомир Будделюкс": 12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Глибочиця, вул.Польова, буд.3 (реком.з повід.)

5 - ФОП ОСОБА_3 (АДРЕСА_5) (рек. з пов..) , 6- фізичній особі ОСОБА_4 (М. Житомир, АДРЕСА_3) (рек. з пов.)