Рішення

від 13.04.2017 по справі 920/99/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.04.2017 Справа № 920/99/17

за позовом Індивідуального підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест", м. Дніпро,

про стягнення 285 000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 131 062 грн. 95 коп.,

Суддя Жерьобкіна Є.А.

Представники:

Від позивача - не з`явився;

Від відповідача - не з`явився;

При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 285 000,00 російських рублів за надані послуги відповідно до договору № 02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015, а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката.

Позивач подав заяву (вх. № 1983 від 24.02.2017), в якій зазначає ціну позову відповідно до ст. 55 ГПК України: 285 000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 123367 грн. 95 коп.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Позовна заява подана 25.01.2017 згідно зі штампом на поштовому конверті, відповідно 285 000 російських рублів заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017 становить 131 062 грн. 95 коп.

Відповідач подав відзив на позовну заяву № 29/03-2017 від 29.03.2017, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказує на те, що договір-заявку № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016 відповідач не підписував, у накладних CMR № 3848574, № 3848576 відсутні будь-які посилання на договір № 02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015 чи на договір-заявку № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016, оригінали документів, що є підставою для оплати послуг відповідно до умов договору, відповідачем не отримані.

Позивач подав додаткові письмові обґрунтування позовних вимог з урахуванням заперечень відповідача.

Позивач подав клопотання (вх. № 993к від 13.04.2017) в якому просить суд продовжити строк розгляду спору по справі з метою подання додаткових доказів в обґрунтування позовних вимог.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору, достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та підстави для продовження строку розгляду спору по справі відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні відповідного клопотання позивача (вх. № 993к від 13.04.2017).

Підсудність справи Господарському суду Сумської області визначена ч. 3 ст. 4, ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Україною та Республікою Казахстан, ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" та п. 7.1. договору № 02.07.15 про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів в міжнародному сполученні від 02.07.2015, згідно з яким, всі спори вирішуються відповідно до чинного законодавства України та підлягають розгляду у господарському суді України, а також ст. 31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна відповідно до Закону України від 01.08.2006 № 57-V, якою визначено, що в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: a) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2015 між сторонами укладено договір № 02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні згідно з умовами якого позивач зобов'язався здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом, а відповідач оплачувати надані транспортні послуги.

Згідно з договором-заявкою № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016, що є додатком до договору № 02.07.2015 від 02.07.2015, позивач зобов'язався доставити з місця призначення в місце призначення доручений до перевезення вантаж у строки узгоджені сторонами, видати вантаж уповноваженій на отримання особі, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити послуги позивача на умовах та у строки визначені договором-заявкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 вересня 2016 року направив відповідачу документи на оплату послуг, що надані за договором-заявкою № 78, поштовим перевізником АТ КАЗПОШТА , бандероллю RR096838218KZ, які вручено відповідачу 7 жовтня 2016 року, однак останній порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 285 000 російських рулів.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначає, що договір-заявку № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016 не підписував, у накладних CMR № 3848574, № 3848576 відсутні будь-які посилання на договір № 02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015 чи на договір-заявку № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016, оригінали документів, що є підставою для оплати послуг відповідно до умов договору, відповідачем не отримані.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідач вказує на неподання позивачем оригіналів документів, доданих до позовної заяви.

Ухвалами господарського суду Сумської області від 14.02.2017, від 03.04.2017 у справі № 920/99/17 позивача зобов'язано подати оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду у судовому засіданні.

Вимоги зазначених ухвал позивачем не виконані.

Разом з цим, відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 2.3., 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наведеного вбачається, що суд, у випадку неподання стороною витребуваних оригіналів документів, здійснює розгляд справи по суті за наявними доказами, оцінка яких проводиться відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПКУ. Тобто, незважаючи на невиконання вимог суду щодо надання оригіналів документів, суд повинен здійснити розгляд спору по суті, а непідтверджені оригіналами копії документів оцінити відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПКУ та прийняти з їх врахуванням судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що копії доданих позивачем до позовної заяви документів засвідчені підписом позивача із зазначенням прізвища та ініціалів, підпис скріплений печаткою.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В матеріалах справи наявна копія договору № 02.07.15 від 02.07.2015 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні.

Відповідач не заперечує факту укладення з позивачем вказаного договору і той факт, що протягом терміну його дії неодноразово звертався до позивача за послугами з перевезення вантажів у міжнародному транспортному сполученні.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах, яка застосовується до використання електронних повідомлень у зв'язку з укладенням чи виконанням договорів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення.

З копії договору № 02.07.15 від 02.07.2015 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні, вбачається, що останній підписаний позивачем та відповідачем, підписи сторін скріплені печатками.

Відповідно до п. 9.3. договору, сторони домовились, що договір підписаний за допомогою засобів факсимільного зв'язку має силу оригіналу.

Що стосується договору - заявки № 78 від 27.04.2016, останній також підписаний позивачем та відповідачем, підписи сторін скріплені печатками.

При цьому слід зазначити, що згідно з п. 2.1., п. 2.2., п. 2.5. Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У п.5.26 ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів" визначено, що відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.

Відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Відтиском печатки засвідчується, серед іншого, також справжність підпису її власника. Порядок використання печатки встановлюється її власником самостійно, власник на свій розсуд розпоряджається печаткою, а також самостійно відповідає за її збереження.

Відповідачем не надано суду доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з викраденням чи втратою печатки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача чи всупереч його волі.

Договором-заявкою № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016 (додаток до договору № 02.07.2015 від 02.07.2015), за яким позивач зобов'язався доставити з місця призначення в місце призначення доручений до перевезення вантаж, визначено маршрут перевезення: Україна - Казахстан; вартість строки та форма оплати: 285 000 російських рублів безготівковим розрахунком протягом 14 банківських днів за оригіналами документів та CMR; місце та дата навантаження, вантажовідправник: Україна, м. Суми, вул. Машинобудівників, буд. 28а, 05.05.2016 о 8 год. 00 хв.; адреса вантажоодержувача: 1) м. Кокчетау, вул. Валиханова, 183Е; 2) м. Астана, вул. Пушкіна, 55/1.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна відповідно до Закону України від 01.08.2006 № 57-V, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Матеріалами справи, а саме міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 3848574, № 3848576, підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором - заявкою № 78.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Міжнародні товарно-транспортні накладні CMR № 3848574, № 3848576 містять дані, передбачені Конвенцією, в тому числі визначена вага вантажу (графа 11 накладних), зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, тощо. При цьому, положеннями Конвенції не вимагається необхідність посилання на договір перевезення.

За приписами статті 9 Конвенції саме вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

15 вересня 2016 року позивачем відповідачу було направлено документи на оплату послуг поштовим перевізником АТ КАЗПОШТА , бандероллю RR096838218KZ, які вручено відповідачу 7 жовтня 2016 року. Про вказане свідчить квитанція АТ Казпошта , а також інформація про отримання документів на сервісі відстеження АТ КАЗПОШТА за номером відправлення.

Відповідачем не спростовано факту отримання від позивача оригіналів документів для оплати. При цьому, посилання на неотримання оригіналів документів без надання будь-яких доказів суд вважає необґрунтованим.

Судом встановлено, що факт надання позивачем та прийняття відповідачем послуг перевезення за договором-заявкою № 78 від 27.04.2016 підтверджується актом виконаних робіт, підписаним сторонами та скріпленим печатками (а.с. 49).

З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на те, що у накладних CMR № 3848574, № 3848576 відсутні будь-які посилання на договір № 02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015 чи на договір-заявку № 78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016.

Стосовно заперечень відповідача, що вантаж прийнятий до перевезення 04.05.2016, а за умовами договору-заявки № 78 дата завантаження - 05.05.2016, суд вважає, що відповідне не спростовує факту здійснення перевезення вантажу саме на підставі договору - заявки № 78, який укладений 27.04.2016, тобто вантаж прийнятий до перевезення після укладення відповідного договору-заявки, маршрут перевезення, місце навантаження, вантажовідправник, адреса вантажоодержувача, вказані у накладних CMR № 3848574, № 3848576 відповідають інформації щодо перевезення, визначеній сторонами у договорі-заявці.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлений судом факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення на загальну суму 285000 російських рублів за договором - заявкою № 78, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 3848574, № 3848576 з відміткою у графі 24 про отримання вантажу вантажоодержувачем, актом виконаних робіт (наданих послуг), що підписаний сторонами та скріплений печатками, виходячи з презумпції правомірності правочину, оскільки відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти позову, підтверджених належними та допустимими доказами, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 285 000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017 (день подання позову) становить 131 062 грн. 95 коп. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач просить суд стягнути суму витрат понесених на оплату послуг адвоката у розмірі 11 000 грн. 00 коп.

Згідно зі ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2016 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 507, видане 16.05.2008) укладено договір доручення № 1-12/KZ за умовами якого адвокат зобов'язався надати позивачу правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ Діола-Інвест , провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу, підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву та вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

Згідно з пунктом 2.2. договору доручення, винагорода адвоката становить 12 000 грн. 00 коп.

Факт оплати позивачем послуг адвоката в сумі 12 000 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи, зокрема квитанцією до прибуткового касового ордера № 06/12 від 26.12.2016.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з акта приймання-передачі наданих послуг № 5/12 від 27.12.2016 адвокат надав, а позивач прийняв послуги загальною вартістю 12 000 грн. 00 коп., в тому числі вивчення та огляд документів, інших доказів за їх місцезнаходженням; проведення заходів досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, підготовка пакета документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви та вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, зважаючи на те, що ГПК не передбачено застосування господарським судом закону за аналогією (у здійсненні господарського судочинства), при визначенні згаданих сум не підлягають застосуванню за аналогією приписи Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 N 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Враховуючи викладене, суд вважає розумною та співрозмірною суму витрат позивача на оплату послуг адвоката, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 3000 грн. 00 коп., враховуючи в тому числі, що спір є майновим розрахунковим, предметом спору є стягнення основного боргу, ціна позову складає 285 000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017 (день подання позову) становить 131 062 грн. 95 коп.

Абзацом третім частини першої статті 6 Закону України Про судовий збір передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті. За змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті: для нерезидентів (за їх бажанням) - в іноземній валюті, для інших платників - у гривнях. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати , а не на день подання позову (абзац третій частини першої статті 6 Закону).

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4275, 00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 27.12.2016 становить 1850 грн. 52 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест" (вул. Автопаркова, буд 1Г, м. Дніпро, 49127, код ЄДРПОУ 39054713) на користь Індивідуального підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) заборгованість в сумі 285 000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 131 062 грн. 95 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4275, 00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1850 грн. 52 коп., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.04.2017.

Суддя Є.А. Жерьобкіна