Постанова

від 05.07.2017 по справі 920/99/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2017 р. Справа №920/99/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Оганезова О.А., за довіреністю б/н від 26.06.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1606С/1-41 від 18.05.2017р.) , на рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2017р. у справі №920/99/17,

за позовом Індивідуального підприємця ОСОБА_2, селище Дар'їнське, Зеленівський район, Західно-Казахстанська область, Республіка Казахстан,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест", м. Дніпро,

про стягнення 285000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 131062,95 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2017р. (суддя Жерьобкіна Є.А. ) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест" на користь Індивідуального підприємця ОСОБА_2 заборгованість в сумі 285000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 131062,95 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 4275,00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1850,52 грн., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному з'ясуванні обставин справи, просить рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2017р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що договір-заявку №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р. відповідач не підписував, у накладних CMR №3848574, №3848576 відсутні будь-які посилання на договір №02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015р. чи на договір-заявку №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р., оригінали документів, що є підставою для оплати послуг відповідно до умов договору, відповідачем не отримані. Також, відповідач зазначає, що оскільки у договорі про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів в міжнародному сполученні №02.07.15 від 02.07.2015р. сторони не узгодили конкретні адреси електронної пошти та номери факсів, за допомогою яких будуть обмінюватися документами, вважаємо, що посилання позивача на безперечний факт дотримання письмової форми правочинів є необґрунтованим.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 05.07.2017р.

26.06.2017р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6813), в якому просить суд апеляційної інстанції скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін, з підстав того, що суд належним чином оцінив усі докази та прийняв справедливе та обґрунтоване рішення. Також, позивач, посилаючись на об'єктивну неможливість надання документів до суду першої інстанції в межах строків розгляду справи, надав суду отримані від керівника FM Polska Віктора Маноріка документи, які підтверджують, що перевезення виконане ІП ОСОБА_2 було оплачене посереднику ТОВ "Діола-Інвест", який, у свою чергу, мав оплатити його позивачу, залишивши собі винагороду за посередництво. Ці документи, на думку позивача, спростовують безпідставні заяви відповідача про те, що він не має будь-якого відношення до спірного перевезення та не подавав перевізнику заявку на спірне перевезення. Надані позивачем документи долучено до матеріалів справи.

Також представник позивача надав клопотання про слухання справи без участі його представника за наявними в справі матеріалами (вх.№6814 від 26.06.2017р.) та заяву про зміну рішення суду в частині стягнення судових витрат (вх.№6815 від 26.06.2017р.), а саме позивач просить суд рішення с в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, виклавши цю частину в наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест" витрати на оплату послуг адвоката в сумі 12000,00 грн.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на заявлене позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 05.07.2017р. представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити її в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2015р. між сторонами укладено договір №02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні згідно з умовами якого позивач зобов'язався здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом, а відповідач оплачувати надані транспортні послуги.

Згідно з договором-заявкою №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р., що є додатком до договору №02.07.2015р. від 02.07.2015р., позивач зобов'язався доставити з місця призначення в місце призначення доручений до перевезення вантаж у строки узгоджені сторонами, видати вантаж уповноваженій на отримання особі, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити послуги позивача на умовах та у строки визначені договором-заявкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.09.2016р. направив відповідачу документи на оплату послуг, що надані за договором-заявкою №78, поштовим перевізником АТ "Казпошта", бандероллю RR096838218KZ, які вручено відповідачу 07.10.2016р., однак останній порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 285000,00 російських рублів.

У зв'язку із зазначеним, позивач просить в позовній заяві, поданій до суду першої інстанції, стягнути з відповідача на свою користь 285000,00 російських рублів за надані послуги відповідно до договору №02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015р., а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначає, що договір-заявку №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р. не підписував, у накладних CMR №3848574, №3848576 відсутні будь-які посилання на договір №02.07.15 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні від 02.07.2015р. чи на договір-заявку №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р., оригінали документів, що є підставою для оплати послуг відповідно до умов договору, відповідачем не отримані.

Суд першої інстанції, враховуючи встановлений судом факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення на загальну суму 285000,00 російських рублів за договором - заявкою №78, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №3848574, №3848576 з відміткою у графі 24 про отримання вантажу вантажоодержувачем, актом виконаних робіт (наданих послуг), що підписаний сторонами та скріплений печатками, виходячи з презумпції правомірності правочину, оскільки відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти позову, підтверджених належними та допустимими доказами, дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 285000,00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017р. (день подання позову) становить 131062,95 грн. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1. договору експедитор інформує перевізника про строки і об'єми майбутніх перевезень, кількість і необхідний тип рухомого складу. Інформація передається факсимільним зв'язком у вигляді договору-заявки, що містить додатково, зокрема, наступну інформацію: адреси місця завантаження та розвантаження, дата та час подачі автомобіля на завантаження, вага та вид вантажу, сума, форма та строки оплати перевезення, інші особливості перевезення конкретного вантажу.

Відповідно до п. 9.3. договору, сторони домовились, що договір підписаний за допомогою засобів факсимільного зв'язку має силу оригіналу. Всі зміни та доповнення до договору є дійсними лише у випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані обома сторонами та є його невід'ємною частиною.

В матеріалах справи не міститься доказів розірвання або визнання недійсним даного договору.

Судом першої інстанції вірно визначено, що договір - є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (ст. ст. 929 - 935 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо), відповідно до вимог законодавства.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (стаття 929 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, за договором-заявкою №78 транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2016р. (додаток до договору №02.07.15 від 02.07.2015р.), позивач зобов'язався доставити з місця призначення в місце призначення доручений до перевезення вантаж, визначено маршрут перевезення: Україна - Казахстан; вартість строки та форма оплати: 285000,00 російських рублів безготівковим розрахунком протягом 14 банківських днів за оригіналами документів та CMR; місце та дата навантаження, вантажовідправник: АДРЕСА_1, 05.05.2016р. о 8 год. 00 хв.; адреса вантажоодержувача: 1) АДРЕСА_2; 2) АДРЕСА_3.

Зазначена заявка надіслана відповідачем за допомогою електронної пошти.

Можливість передання заявки на перевезення вантажів телефонограмою телетайпом, телеграфом, іншим фіксованим шляхом передбачена і у пункті 3.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363.

Вищезазначена заявка містить печатки підприємств та підписи сторін. Відповідачем не надано доказів, що на дату надіслання заявок печатку підприємства було втрачено чи нею користувалася неуповноважена на те особа.

Колегія суддів зазначає, що відповідач і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції вказував на неподання позивачем оригіналів документів, доданих до позовної заяви.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що по-перше, відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 2.3., 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наведеного вбачається, що суд, у випадку неподання стороною витребуваних оригіналів документів, здійснює розгляд справи по суті за наявними доказами, оцінка яких проводиться відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Тобто, незважаючи на невиконання вимог суду щодо надання оригіналів документів, суд повинен здійснити розгляд спору по суті, а непідтверджені оригіналами копії документів оцінити відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти з їх врахуванням судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що копії доданих позивачем до позовної заяви документів засвідчені підписом позивача із зазначенням прізвища та ініціалів, підпис скріплений печаткою.

По-друге, як вже було зазначено вище та надано відповідну правову оцінку вказаному, згідно пункту 9.3. договору, сторони домовились, що договір підписаний за допомогою засобів факсимільного зв'язку має силу оригіналу. Отже, неподання позивачем оригіналів не свідчить про те, що наявні належним чином засвідчені копії документів не можуть бути прийняті судом до уваги як належні докази.

Далі, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМЕ) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Частиною 1 статті 240 Цивільного кодексу України передбачено, що представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі інший особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно зі статтею 241 Цивільного кодексу України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення є наявні у справі міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Матеріалами справи, а саме міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №3848574, №3848576, підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором - заявкою №78.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Міжнародні товарно-транспортні накладні CMR №3848574, №3848576 містять дані, передбачені Конвенцією, в тому числі визначена вага вантажу (графа 11 накладних), зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, тощо. При цьому, положеннями Конвенції не вимагається необхідність посилання на договір перевезення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів укладання між сторонами іншого договору крім того, що є предметом розгляду даної справи. Тому відсутність посилання в міжнародних товарно-транспортних накладних на договір №02.07.15 від 02.07.2015р. чи на договір заявку №78 від 27.04.2016р. не є підставою вважати, що їх складено за іншими правовідносинами.

Вартість перевезення вантажу за договором-заявкою №78 від 27.04.2016р. становить 285000 росс. рубл.

15.09.2016р. позивачем відповідачу було направлено документи на оплату послуг поштовим перевізником АТ "Казпошта", бандероллю RR096838218KZ, які вручено відповідачу 07.10.2016р. Про вказане свідчить квитанція АТ "Казпошта", а також інформація про отримання документів на сервісі відстеження АТ "Казпошта" за номером відправлення.

Відповідач не спростував жодними належними доказами факт не отримання від позивача вищезазначеного пакету документів.

Стосовно заперечень відповідача, що вантаж прийнятий до перевезення 04.05.2016р., а за умовами договору-заявки №78 дата завантаження - 05.05.2016р., суд першої інстанції обґрунтовано вважає, що відповідне не спростовує факту здійснення перевезення вантажу саме на підставі договору - заявки №78, який укладений 27.04.2016р., тобто вантаж прийнятий до перевезення після укладення відповідного договору-заявки, маршрут перевезення, місце навантаження, вантажовідправник, адреса вантажоодержувача, вказані у накладних CMR №3848574, №3848576 відповідають інформації щодо перевезення, визначеній сторонами у договорі-заявці.

Крім того, факт надання позивачем та прийняття відповідачем послуг перевезення за договором-заявкою №78 від 27.04.2016р. підтверджується наявним в матеріалах справи актом виконаних робіт, підписаним сторонами та скріпленим печатками.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з господарським судом першої інстанції, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати за послуги перевезення за договором №02.07.15 від 02.07.2015р. в розмірі 285000,00 росс.рублів.

Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи встановлений факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення на загальну суму 285000 російських рублів за договором - заявкою №78, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №3848574, №3848576 з відміткою у графі 24 про отримання вантажу вантажоодержувачем, актом виконаних робіт (наданих послуг), що підписаний сторонами та скріплений печатками, виходячи з презумпції правомірності правочину, оскільки відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти позову, підтверджених належними та допустимими доказами, обгрунтовано визнав вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 285000 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017р. (день подання позову) становить 131062,95 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення суми витрат, понесених на оплату послуг адвоката у розмірі 11000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2016р. між позивачем та адвокатом Лозою В.М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, видане 16.05.2008р.) укладено договір доручення №1-12/KZ за умовами якого адвокат зобов'язався надати позивачу правову допомогу у спорі, що виник з ТОВ "Діола-Інвест", провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу, підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву та вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

Згідно з пунктом 2.2. договору доручення, винагорода адвоката становить 12000 грн. 00 коп.

Факт оплати позивачем послуг адвоката в сумі 12000,00 грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема квитанцією до прибуткового касового ордера №06/12 від 26.12.2016р.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з акта приймання-передачі наданих послуг №5/12 від 27.12.2016р. адвокат надав, а позивач прийняв послуги загальною вартістю 12000,00 грн., в тому числі вивчення та огляд документів, інших доказів за їх місцезнаходженням; проведення заходів досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, підготовка пакета документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви та вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, зважаючи на те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено застосування господарським судом закону за аналогією (у здійсненні господарського судочинства), при визначенні згаданих сум не підлягають застосуванню за аналогією приписи Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р. №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що розумною та співрозмірною сумою витрат позивача на оплату послуг адвоката, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача є 3000,00 грн., враховуючи в тому числі, що спір є майновим розрахунковим, предметом спору є стягнення основного боргу, ціна позову складає 285000,00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.01.2017р. (день подання позову) становить 131062,95 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що на рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2017р. у справі №920/99/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діола-Інвест" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2017р. у справі №920/99/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 10 липня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий