Рішення

від 13.04.2017 по справі 921/71/17-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 Справа № 921/71/17-г/14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість"

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавне підприємство "Полупанівський кар'єр" про визнання односторонніх правочинів недійсним, визнання продовженим договору оренди

за участю представників:

від позивача:Бобров В.В.- представник за довіреністю № 1 від 03.01.2017 р. від відповідача -1:Зубарєва Н.В.- представник за довіреністю № 40 від 26.10.2016 рю від відповідача -2:не з'явився від третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (далі - ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість") звернулось до господарського суду з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі - РВ ФДМУ по Тернопільській області) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) про визнання односторонніх правочинів недійсними, укладення договору на новий строк.

Позов обгрунтований тим, що у зв'язку із закінченням дії договору оренди цілісного майнового комплексу ДП "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК від 10.12.2004 р., укладеного між ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" та РВ ФДМУ по Тернопільській області, позивач у строк, передбачений вказаним договором, звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України, як до органу уповноваженого управляти майном, та до РВ ФДМУ по Тернопільській області з проханням продовжити дію вказаного договору оренди. У відповідь на вказане прохання Мінагрополітики спочатку надало свою згоду на таке продовження, однак, у подальшому РВ ФДМУ по Тернопільській області повідомило позивача, що продовження дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. Мінагрополітики не погоджено (лист від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452), оскільки воно має намір використовувати цілісний майновий комплекс для власних потреб. За таких обставин у продовженні дії договору оренди РВ ФДМУ по Тернопільській області позивачу відмовило (лист від 16.12.2016 року № 18-14-04819) та вважає вказаний договір припиненим. ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" зазначає, що листи (рішення) відповідачів від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 та від 16.12.2016 року № 18-14-04819 спричиняють наслідки цивільно-правового характеру, які впливають на припинення дії договору оренди та повернення орендованого майна, а відтак, за своєю правовою природою вони є односторонніми правочинами, які укладені всупереч положенням цивільного законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

У позові ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" просило суд:

- визнати недійсним правочин, оформлений листом Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452, про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 року;

- визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 року та повернення майна;

- визнати укладеним договір оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 року на новий строк - 4 (чотири) роки та 10 (десять) місяців, а саме з 13 грудня 2016 року по 13 жовтня 2021 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2017 р. за вказаними позовними вимогами порушено провадження у справі та залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Полупанівський кар'єр" (далі - ДП "Полупанівський кар'єр").

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2017 р. забезпечено позов шляхом заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області та Міністерству аграрної політики та продовольства України, а також іншим особам, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, вилучати, витребовувати, забирати та/чи вчиняти будь-які інші дії, пов'язані з поверненням майна, яке перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", а саме - цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр", що розташований за адресою: с. Полупанівка, Підволочиський район, Тернопільська область, 47875, та/чи передавати цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" у користування чи у власність третім особам.

До початку розгляду справи по суті позивачем була подана заява про зміну предмету позову, в якій, він так само просив визнати односторонні правочини недійсними, а також просив вважати продовженим договір оренди цілісного майнового комплексу ДП "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на той самий термін (4 роки 10 місяців, тобто з 13.12.2016 р. по 13.10.2021 р.) і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього. Вказана заява була прийнята судом до розгляду відповідно до ст. 22 ГПК України та п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував змінені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів-1, 2 проти позову заперечили, посилаючись на те, що строк дії договору № 10-ЦМК від 10.12.2004 р., передбачений до 12.12.2016 р., закінчився, у зв'язку з чим відповідачем-1 (РВ ФДМУ по Тернопільській області) за погодженням з відповідачем-2 (Мінагрополітикою) було повідомлено ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" про відсутність підстав для продовження строку дії договору оренди. У той же час, уповноважений орган управління майном - яким є Мінагрополітики, виявив бажання використовувати об'єкт оренди для власних потреб. Отже, підстав передбачених законодавством для визнання договору автоматично продовженим, немає, а тому просили відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи - ДП "Полупанівський кар'єр" в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 10.12.2004 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (орендар) був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу ДП "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК (далі - договір). Відповідно до вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП "Полупанівський кар'єр" (п. 1.1 договору).

Орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено строк дії договору 5 років - з 10.12.2004 р. до 10.12.2009 р. включно.

У подальшому додатковими угодами № 1 від 17.12.2009 р., № 2 від 23.11.2010 р., № 3 від 08.12.2011 р., № 4 від 11.01.2012 р., № 5 від 07.03.2012 р. сторони продовжили строк дії договору до 12.12.2016 р.

Також у додатковій угоді № 5 від 07.03.2012 р. сторони домовились, що у разі наявності наміру у орендаря продовжувати термін дії договору, то останній зобов'язаний не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору звернутися до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії договору на новий строк. При цьому продовження дії договору на новий строк можливе за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, яке оформляється додатковою угодою.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору оренди, РВ ФДМУ по Тернопільській області передало, а ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" прийняло в строкове платне користування державне нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ДП "Полупанівський кар'єр", загальною вартістю 560 534,00 грн., що підтверджується актом приймання - передавання від 10.12.2004 року.

10.03.2016 р. у зв'язку із наближенням строку закінчення дії договору оренди (12.12.2016 р.) та з метою дотримання умов договору щодо його продовження, позивач звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України, як до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, з проханням (лист № 114 від 10.03.2016 р.) надати згоду на продовження терміну договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на новий строк.

У відповідь на вказане прохання Міністерство аграрної політики та продовольства України листом № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 р. надало згоду на продовження дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на термін до п'яти років, а листом № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 р. - додатково підтвердило намір продовжити дію вказаного договору.

Позивач, отримавши вказані погодження Мінагрополітики, неодноразово звертався до відповідача-1 - РВ ФДМУ по Тернопільській області з листами № 267 від 02.06.2016 р., № 320 від 14.07.2016 р., № 407 від 13.09.2016 р., № 388 від 02.11.2016 р., у яких просив продовжити йому дію договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на новий строк та укласти відповідну додаткову угоду.

У відповідь на вказані листи, РВ ФДМУ по Тернопільській області повідомляло про те, що вказане питання буде вирішуватись протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди. А 09.11.2016 р. листом № 18-14-04252 відповідач-1 надав відповідь ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість", у якому зазначив, що Міністерство аграрної політики та продовольства України виказало намір використовувати цілісний майновий комплекс ДП "Полупанівський кар'єр" для власних потреб, про що повідомило РВ ФДМУ по Тернопільській області листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 р. Також відповідач-1 повідомив, що РВ ФДМУ по Тернопільській області надіслав ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" угоду про комплекс заходів і процедур, пов'язаних з поверненням орендованого державного майна після припинення договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р., яку просив розглянути та підписати, а також просив у термін до 10.10.2016 р. надати представника позивача до складу інвентаризаційної комсії та комісії по розмежуванню та оцінці майна орендованого цілісного майнового комплексу ДП "Полупанівський кар'єр".

У подальшому - 16.12.2016 р. РВ ФДМУ по Тернопільській області направило на адресу позивача лист, яким повідомило останнього про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. та необхідність повернення орендованого майна органу уповноваженому ним управляти - Мінагрополітики.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 про відмову в погодженні у продовженні терміну дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року та лист РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819 про припинення дії вказаного договору і повернення майна, є односторонніми правочинами, які суперечать статтям 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а отже, вчинені з порушенням закону та є недійсними, а тому не створюють юридичних наслідків для сторін.

Суд, перевіряючи зазначені доводи сторін та вирішуючи спір по суті, виходив з наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що припинення дії договору оренди майна можливе у разі вчинення однією із сторін дії - подання заяви про припинення договору.

Отже, заяви про припинення договору та непогодження продовження його дії на новий термін - це односторонні правочини, які породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки обох сторін договору, їх слід вважати вчиненими в момент отримання стороною повідомлення про припинення договору, яке можна належно ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору.

Виходячи з положень частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, одностороння заява про припинення договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Вказана позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 14.04.2009 по справі № 2-22/8317-2008, від 03.02.2015 по справі № 921/401/14-г/17 та від 05.04.2016 по справі № 910/20720/15.

За таких обставин, лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 та лист РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, наслідками яких є фактичне припинення дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. та повернення майна, суд вважає односторонніми правочинами.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Позивач у даному позові зазначає, що односторонні правочини, які ним оскаржуються, суперечать нормам цивільного законодавства, що регулює відносини оренди державного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін (ст. 17 вказаного Закону України).

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, отримавши спочатку погодження органу уповноваженого управляти орендованим майном - Мінагрополітики (листи № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 р. та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 р.), звернувся до РВ ФДМУ по Тернопільській області із заявою про продовження строку дії вказаного договору (лист № 267 від 02.06.2016 р.), тобто у строк встановлений додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 р. (не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору). Проте, через майже 6 місяців, РВ ФДМУ по Тернопільській області, посилаючись на лист Мінагрополітики від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452, відмовив у продовженні дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. (листи № 18-14-04252 від 09.11.2016 р. та № 18-14-04819 від 16.12.2016 р.).

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема у разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Отже, з огляду на зазначені приписи закону, суд зобов'язаний з'ясувати, що стало підставою для відмови уповноваженим органом управління у наданні згоди на продовження дії договору оренди та з якою саме метою буде використовуватися об'єкт оренди уповноваженим органом управління, а якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, встановити, чи повідомив власник орендаря про намір використовувати спірний об'єкт для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Судом встановлено, що орган, уповноважений управляти майном за договором оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. (Мінагрополітики) про своє непогодження повідомив не орендаря, а РВ ФДМУ по Тернопільській області про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб (лист від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452), що суперечить вимогам ч. 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний лист позивачу, як орендарю, не направлявся, про що свідчать пояснення позивача, в яких він вказував, що лист Мінагрополітики від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 про непогодження продовження строку дії договору він не отримав, а дізнався про нього від відокремленого структурного підрозділу позивача - Полупанівської філії, яку у свою чергу, повідомив РВ ФДМУ по Тернопільській області своїм листом від 09.11.2016 р. № 18-14-04252.

При цьому відповідач-2 на вимогу суду не надав, а у матеріалах справи відсутні, докази направлення листа від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 Мінагрополітики позивачу, що також підтверджується листом Дніпропетровської дирекції "Укрпошта" від 07.11.2016 р. № 9-13-01-4231.

Доводи РВ ФДМУ по Тернопільській області про те, що позивач був обізнаний про вказаний лист Мінагрополітики під час розгляду іншої справи № 921/784/16-г/10 за позовом ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" до РВ ФДМУ по Тернопільській області про визнання договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. продовженим, яка розглядалась господарським судом Тернопільської області, суд не приймає, оскільки вказані обставини не спростовують встановленого законом обов'язку Мінагрополітики попередити орендаря про використання орендованого майна для власних потреб, як це передбачено ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Що стосується мети використання об'єкту оренди - цілісного майнового комплексу ДП "Полупанівський кар'єр", то необхідно зазначити, що судом мають досліджуватися обставини, пов'язані з наміром власника використовувати для власних потреб майно, стосовно якого виник спір, в тому числі наявність доказів, які однозначно свідчать про відповідний намір (п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду раїни № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Як вбачається з листа Мінагрополітики від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452, вказане повідомлення не містить належного обгрунтування мети, цілей та способу використання об'єкту оренди для власних потреб Мінагрополітикою, а у матеріалах справи відсутні інші докази, які б свідчили про намір відповідача-2 використовувати орендоване майно для таких потреб. У той же час, суд враховує, що спочатку листами № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 р. та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 р. Мінагрополітики не заперечувало проти продовження дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на новий строк, а у спірному листі від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 відповідач-2 не вказує про причини та мотиви прийнятого ним рішення.

На підставі викладеного та враховуючи встановлені обставини по справі, суд вважає, що відповідач-2 12.09.2016 р. безпідставно та всупереч положенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не надав згоду на продовження строку дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на новий строк, не направив письмового попередження позивачу за 3 місяці до закінчення договору про намір використовувати орендоване майно для власних потреб, а тому односторонній правочин Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить вимогам цивільного законодавства.

Що стосується визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року та повернення орендованого майна, суд приймає до уваги наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється.

Отже, стаття 17 спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає переважне право орендаря на продовження дії договору оренди.

При цьому, оскільки нормами вказаної статті визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (п. 4.1 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Згідно з приписами статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо:

- прийнято рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів;

- об'єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи органів місцевого самоврядування;

- орган Антимонопольного комітету України не дає згоди, виходячи з підстав, наведених в абзацах другому - четвертому частини другої цієї статті;

- орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди;

- орендодавець, зазначений в абзацах другому і третьому статті 5 цього Закону, прийняв рішення про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою;

- є інші підстави, передбачені законом.

Як вже було встановлено судом, підставою для відмови у продовженні договору оренди стала незгода органу, уповноваженого управляти майном (Мінагрополітики), оформлена листом від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452.

У той же час, односторонній правочин Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 був визнаний вище судом недійсним, а тому він не створює жодних правових наслідків для сторін, а відтак - і односторонній правочин відповідача-1 від 16.12.2016 року № 18-14-04819, як похідний від правочину № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року, суд вважає, що був вчинений без достатніх правових підстав, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а тому підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" у частині визнання односторонніх правочинів недійсними підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання продовженим договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК від 10.12.2004 р. на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, суд виходив з такого.

Пунктами 10,1, 10.6 договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, із урахуванням змін в законодавстві, які діють на дату продовження цього договору. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

Додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 р. сторонами була передбачена умова про продовження договору на 4 роки 10 місяців, тобто з 12.02.2012 р. по 12.12.2016 р., а також умова про те, що у разі наявності наміру у орендаря продовжувати термін дії договору, то останній зобов'язаний не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору звернутися до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії договору на новий строк. При цьому продовження дії договору на новий строк можливе за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, яке оформляється додатковою угодою.

Оскільки листи Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди та РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819 про припинення дії договору, суд визнав такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, та визнав їх недійсними, тому суд застосовує положення ч. 1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якого недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, за таких обставин, враховуючи недійсність відмови відповідачів у продовженні дії договору та зважаючи на наявність попередніх листів Мінагрополітики № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 р. та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 р. про погодження подальшої дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 р., суд вважає, що є підстави для продовження вказаного договору на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

При цьому щодо обставин, які свідчать про належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди, суд вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи міститься копія звіту з перевірки стану виконання орендарем - ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" умов договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 р., яка була проведена комісією за участю представників РВ ФДМУ по Тернопільській області та ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість". За наслідками вказаної перевірки комісією встановлено, що істотні умови договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року орендарем - ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" виконуються належним чином.

Також судом встановлено, що на час розгляду даної справи ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" продовжує сплачувати орендні платежі за договором оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями за період з лютого по березень 2017 р., наявними у матеріалах справи.

У частині визначення строку дії договору, на який він продовжується, необхідно взяти до уваги, що пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", передбачає, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Обов'язковість виконання зазначеного законодавчого припису не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна (п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Також суд враховує, що відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" для продовження дії договору оренди не вимагається обов'язку укладення нового договору чи внесення змін до нього, оскільки за конструкцією ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приймаються ті самі умови та строк, що були передбачені договором до його пролонгації.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги строк, запропонований орендарем, суд приходить до висновку, що договір оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року вважається продовженим на 4 роки та 10 місяців, тобто з 13 грудня 2016 року по 13 жовтня 2021 року, як просив позивач, на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, а тому позовні вимоги ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" у повному обсязі.

Окрім усього, суд відхиляє доводи відповідача-1 щодо неправильного обрання позивачем способу захисту, оскільки відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не уперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи довільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного іхисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові на власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес чи спосіб його захисту. А суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб хисту відновлення порушеного права позивача.

Предметом спору в даній справі є, в тому числі, вимога позивача вважати договір оренди продовженим у зв'язку із безпідставною відмовою відповідача-2 погодити продовження договору, незаконним припиненням договору оренди з боку відповідача-1 та недотримання ним договірних та передбачених чинним законодавством заходів для поновлення терміну його дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту особам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.

Крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції є оренда майна. Так, у справі Меллахер та Інші проти Австрії (1989 р.), Європейський Суд з прав людини вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

Також власністю у розумінні ст. 1 Першого Протоколу є законні сподівання на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності (справа Компанії ПайнВеллідевелопментс ЛТД проти Ірландії (1991 р.). А згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства (2003 р.), майном у значенні ст. 1 Першого Протоколу вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги зазначену вище практику Європейського Суду з прав людини, суд вважає доводи відповідача-1 щодо обрання неправильного способу захисту позивачем, необгрунтованими.

Крім того, розглянувши спір по суті, суд повинен вирішити питання про застосовані заходи забезпечення позову.

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання щодо забезпечення позову вирішується господарським судом, який розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Як вже вказувалось, ухвалою суду від 15.02.2017 р. було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області та Міністерству аграрної політики та продовольства України, а також іншим особам, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, вилучати, витребовувати, забирати та/чи вчиняти будь-які інші дії, пов'язані з поверненням майна, яке перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", а саме - цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр", що розташований за адресою: с. Полупанівка, Підволочиський район, Тернопільська область, 47875, та/чи передавати цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" в користування чи у власність третім особам.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26 грудня 2011 року визначено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Оскільки суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, при цьому вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду та потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову скасуванню не підлягають до набрання рішенням у даній справі законної сили та виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на відповідача, з якого також підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" про визнання односторонніх правочинів недійсним, визнання продовженим договору оренди задовольнити.

Визнати недійсним правочин, оформлений листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452, про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 року.

Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 року та повернення майна;

Вважати продовженим договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК від 10.12.2004 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (вул. Червона, 37, прим. 2, м. Дніпро, 49069, ідентифікаційний код 31261769) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль, 46008, ідентифікаційний код 14037372) на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, тобто з 13.12.2016 р. по 13.10.2021 р.

Стягнути солідарно з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль, 46008, ідентифікаційний код 14037372), Міністерства аграрної політики та продовольства України (вул. Хрещатик, 24, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 37471967) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (вул. Червона, 37, прим. 2, м. Дніпро, 49069, ідентифікаційний код 31261769) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. та за забезпечення позову в сумі 800 (вісімсот) грн.00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 13 квітня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 20 квітня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.