Постанова

від 12.07.2017 по справі 921/71/17-г/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2017 р. Справа№ 921/71/17-г/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Кропивної Л.В.

Зубець Л.П.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представники сторін:

від позивача - Бобров В.В., дов. № 1 від 03.01.2017 року;

від відповідача 1 - Качуровський В.В., дов. №38 від 26.10.2016 року;

від відповідача 2 - Пантелеєнко Р.М., дов. № 31-4/6 від 10.01.2017 року;

від третьої особи - не прибув;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Тернопільській області

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.04.2017 року

у справі № 921/71/17-г/14 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича

компанія Гірничодобувна промисловість

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Тернопільській області

2. Міністерства аграрної політики та продовольства України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство Полупанівський кар'єр

про визнання односторонніх правочинів недійсними, визнання

продовженим договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства Полупанівський кар'єр про визнання односторонніх правочинів недійсними, визнання продовженим договору оренди задоволено.

Визнано недійсним правочин, оформлений листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452, про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу Державного підприємства Полупанівський кар'єр від 10.12.2004 року.

Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу Державного підприємства Полупанівський кар'єр від 10.12.2004 року та повернення майна.

Визнано продовженим договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства Полупанівський кар'єр № 10-ЦМК від 10.12.2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, тобто з 13.12.2016 року по 13.10.2021 року.

Стягнуто солідарно з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 800,00 грн. та за забезпечення позову в сумі 800,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 року апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.07.2017 року.

11.07.2017 року через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Міністерства аграрної політики та продовольства України у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Представник Державного підприємства Полупанівський кар'єр у судове засідання не прибув, про дату та час слухання справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників присутніх сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.12.2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі - орендодавець, відповідач-1, РВ ФДМУ по Тернопільській області) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гірничодобувна промисловість (далі - орендар, позивач, ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість ) був укладений Договір оренди цілісного майнового комплексу ДП Полупанівський кар'єр № 10-ЦМК (далі - Договір).

За умовами Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП Полупанівський кар'єр .

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що строк дії договору становить 5 років - з 10.12.2004 року до 10.12.2009 року включно.

Додатковими угодами № 1 від 17.12.2009 року, № 2 від 23.11.2010 року, № 3 від 08.12.2011 року, № 4 від 11.01.2012 року, № 5 від 07.03.2012 року сторони продовжили строк дії договору до 12.12.2016 року.

Додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 року сторони доповнили розділ 5 Договору Обов'язки Орендаря п. 5.13, яким передбачено, що орендар зобов'язується звернутися не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії Договору до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії Договору на новий строк (у разі наявності наміру продовжувати термін дії Договору). Викладено п. 10.6 Договору у наступній редакції: Продовження дії цього договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, і оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору .

Згідно з актом приймання-передавання від 10.12.2004 року, РВ ФДМУ по Тернопільській області передало, а ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість прийняло в строкове платне користування державне нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ДП Полупанівський кар'єр , загальною вартістю 560 534,00 грн.

10.03.2016 року у зв'язку із наближенням строку закінчення дії договору оренди та з метою дотримання умов Договору щодо його продовження, позивач листом № 114 звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України, як до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, з проханням надати згоду на продовження терміну договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року на новий строк.

Листом № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 року Міністерство аграрної політики та продовольства України надало згоду на продовження дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року на термін до п'яти років (т. 1 а.с. 44-45).

Листом № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 року - додатково підтвердило намір продовжити дію вказаного договору (т. 1 а.с. 46-47).

Отримавши вказані погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики, відповідач-2), позивач неодноразово звертався до РВ ФДМУ по Тернопільській області з листами № 267 від 02.06.2016 року, № 320 від 14.07.2016 року, № 407 від 13.09.2016 року, № 388 від 02.11.2016 року, у яких просив продовжити йому дію договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року на новий строк та укласти відповідну додаткову угоду.

РВ ФДМУ по Тернопільській області, у відповідь на вказані листи, повідомляло про те, що вказане питання буде вирішуватись протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди. Листом № 18-14-04252 від 09.11.2016 року відповідач-1 надав відповідь ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість , у якому зазначив, що Мінагрополітики виказало намір використовувати цілісний майновий комплекс ДП Полупанівський кар'єр для власних потреб, про що повідомило РВ ФДМУ по Тернопільській області листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року. Також відповідач-1 повідомив, що РВ ФДМУ по Тернопільській області надіслав ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість угоду про комплекс заходів і процедур, пов'язаних з поверненням орендованого державного майна після припинення договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року, яку просив розглянути та підписати, а також просив у термін до 10.10.2016 року надати представника позивача до складу інвентаризаційної комісії та комісії по розмежуванню та оцінці майна орендованого цілісного майнового комплексу ДП Полупанівський кар'єр .

16.12.2016 року РВ ФДМУ по Тернопільській області направило на адресу позивача лист, яким повідомило останнього про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року та необхідність повернення орендованого майна органу уповноваженому ним управляти - Мінагрополітики.

Позивач зазначає, що лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 про відмову в погодженні у продовженні терміну дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року та лист РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819 про припинення дії вказаного договору і повернення майна, є односторонніми правочинами, які суперечать ст.ст. 9, 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , а отже, вчинені з порушенням закону та є недійсними, а тому не створюють юридичних наслідків для сторін.

З огляду на зазначене, враховуючи заяву про зміну предмету позову, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати односторонні правочини недійсними, а також просив вважати продовженим Договір на той самий термін (4 роки 10 місяців, тобто з 13.12.2016 року по 13.10.2021 року) і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що припинення дії договору оренди майна можливе у разі вчинення однією із сторін дії - подання заяви про припинення договору.

Отже, заяви про припинення договору та непогодження продовження його дії на новий термін - це односторонні правочини, які породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки обох сторін договору, їх слід вважати вчиненими в момент отримання стороною повідомлення про припинення договору, яке можна належно ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору.

Виходячи з положень частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України, одностороння заява про припинення договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Вказана позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 14.04.2009 року по справі № 2-22/8317-2008, від 03.02.2015 року по справі № 921/401/14-г/17 та від 05.04.2016 року по справі № 910/20720/15.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 та лист РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, наслідками яких є фактичне припинення дії Договору, є односторонніми правочинами.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

З огляду на зазначене, позивач обрав передбачений законом спосіб захисту своїх прав (визнання односторонніх правочинів недійсними).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Положеннями п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними та п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Позивач у даному позові зазначає, що односторонні правочини, які ним оскаржуються, суперечать нормам цивільного законодавства, що регулює відносини оренди державного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об'єктами державної власності уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема у разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди.

Як встановлено вище, позивач отримав погодження органу уповноваженого управляти орендованим майном - Мінагрополітики (листи № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 року та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 року) та звернувся до РВ ФДМУ по Тернопільській області із заявою про продовження строку дії вказаного договору (лист № 267 від 02.06.2016 року), тобто у строк встановлений Додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 року (не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії Договору).

Наступне листування між позивачем та РВ ФДМУ по Тернопільській області не містить посилання на відмову в подовженні строку дії Договору.

Проте, через майже 6 місяців, РВ ФДМУ по Тернопільській області, посилаючись на лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452, відмовив у продовженні дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року (листи № 18-14-04252 від 09.11.2016 року та № 18-14-04819 від 16.12.2016 року), у зв'язку з наміром використовувати цілісний майновий комплекс для власних потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Отже, з огляду на зазначені приписи закону, суд зобов'язаний з'ясувати, що стало підставою для відмови уповноваженим органом управління у наданні згоди на продовження дії договору оренди та з якою саме метою буде використовуватися об'єкт оренди уповноваженим органом управління, а якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, встановити, чи повідомив власник орендаря про намір використовувати спірний об'єкт для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року Мінагрополітики повідомив не орендаря, а РВ ФДМУ по Тернопільській області про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Належних доказів направлення даного листа позивачу, як орендарю, не надано. Неможливість встановити таке надсилання позивачу також підтверджується листом Дніпропетровської дирекції Укрпошта від 07.11.2016 року № 9-13-01-4231.

При цьому, позивач заперечує, що лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 про непогодження продовження строку дії договору він не отримав, а дізнався про нього від відокремленого структурного підрозділу позивача - Полупанівської філії, яку у свою чергу, повідомив РВ ФДМУ по Тернопільській області своїм листом від 09.11.2016 року № 18-14-04252.

Доводи РВ ФДМУ по Тернопільській області про те, що позивач був обізнаний про вказаний лист Мінагрополітики під час розгляду іншої справи № 921/784/16-г/10 за позовом ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість до РВ ФДМУ по Тернопільській області про визнання договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року продовженим, яка розглядалась Господарським судом Тернопільської області, колегія суддів не приймає з огляду на те, що, по-перше, вказані обставини не спростовують встановленого законом обов'язку Мінагрополітики попередити орендаря про використання орендованого майна для власних потреб, як це передбачено ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна . По-друге, навіть якщо позивачем отримано даний лист Мінагрополітики разом з листом РВ ФДМУ по Тернопільській області № 18-14-04252 від 09.11.2016 року, то його отримання відбулося поза межами строків передбачених ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна . При цьому, дана норма передбачає, що саме власник майна повинен повідомити орендаря про намір його використання для власних потреб.

Пунктом 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29.05.2013 року № 12 передбачено, що судом мають досліджуватися обставини, пов'язані з наміром власника використовувати для власних потреб майно, стосовно якого виник спір, в тому числі наявність доказів, які однозначно свідчать про відповідний намір.

Лист Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 не містить належного обгрунтування мети, цілей та способу використання об'єкту оренди для власних потреб власником майна.

Іншіх доказів, які б свідчили про намір відповідача-2 використовувати орендоване майно для власних потреб, станом на час такого повідомлення, суду не надано. Посилання на відновлення діяльності ДП Полупанівський кар'єр та передання йому майнового комплексу на праві господарського відання колегією сприймається критично, оскільки вказані накази були прийняті вже після закінчення дії Договору.

Крім того, представник Мінагрополітики в судовому засіданні не зміг пояснити з яких підстав та з якою метою відповідач-2 буде використовувати об'єкт оренди.

Таким чином, відповідач-2 спочатку листами № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 року та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 року не заперечував проти продовження дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року на новий строк, а у спірному листі № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року відповідач-2 не вказав про причини та мотиви прийнятого ним рішення.

Отже, Мінагрополітики листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року безпідставно та всупереч положенням Закону України Про оренду державного та комунального майна не надало згоду на продовження строку дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року на новий строк.

Більш того, Мінагрополітики не направило належним чином письмового попередження позивачу за 3 місяці до закінчення договору про намір використовувати орендоване майно для власних потреб.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що односторонній правочин Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Стосовно визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819, про припинення дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року та повернення орендованого майна, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Положеннями ч. 4 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, зокрема, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Підставою для відмови у продовженні Договору стала незгода власника майна, як органу, уповноваженого ним управляти, яка оформлена листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року.

Як встановлено вище, інших підстав для розірвання Договору відповідачами не вказано та належним чином не підтверджено.

Колегією встановлено, що відмова Мінагрополітики від продовження дії Договору, оформлена листом № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року, як односторонній правочин, є недійсною, оскільки суперечить вимогам законодавства.

Відмова РВ ФДМУ по Тернопільській області від продовження дії Договору, оформлена листом № 18-14-04819 від 16.12.2016 року, як одностороннім правочином, мотивована відмовою Мінагрополітики від продовження дії Договору з огляду на лист № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року, а отже, вона не відповідає вимогам ч. 4 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна та відповідно положенням ст. 17 вказаного Закону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист РВ ФДМУ по Тернопільській області № 18-14-04819 від 16.12.2016 року, як односторонній правочин, який було видано на підставі листа Мінагрополітики № 37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 року, недійсність якого встановлено вище, був вчинений без достатніх правових підстав, визначених Законом України Про оренду державного та комунального майна , а тому підлягає визнанню недійсним.

Інші листи відповідачів, направлені пізніше за листи, які визнані недійсними, з посиланням у їх тексті на відсутність підстав для продовження строку дії Договору колегія суддів не приймає, оскільки вони посилаються на відмову зазначену в листах, які визнано недійсними як односторонні правочини.

Стосовно позовних вимог про визнання продовженим Договору на той самий строк і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, колегія суддів зазначає наступне.

Додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 року до Договору було доповнено та змінено деякі пункти Договору, зокрема, п.п. 5.13, 10.6 передбачено, що орендар зобов'язується звернутися не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії Договору до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії Договору на новий строк (у разі наявності наміру продовжувати термін дії Договору). Продовження дії цього договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, і оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору

Додатковою угодою № 5 від 07.03.2012 року до Договору його дія продовжувалась на 4 роки 10 місяців, тобто з 12.02.2012 року по 12.12.2016 року

Вище встановлено недійсність листів Мінагрополітики від 12.09.2016 року № 37-27-4-15/14452 про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди та РВ ФДМУ по Тернопільській області від 16.12.2016 року № 18-14-04819 про припинення дії Договору, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи недійсність відмови відповідачів у продовженні дії Договору та зважаючи на наявність попередніх листів Мінагрополітики № 37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 року та № 37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 року про погодження подальшої дії Договору, а також відсутність належним чином обґрунтованої відмови від продовження дії Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстави для продовження вказаного Договору на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

Умови Договору та положення ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачають, що однією з підстав для продовження строку дії Договору є належне виконання орендарем обов'язків за договором оренди.

Належне виконання позивачем своїх обов'язків за Договором підтверджується копією звіту з перевірки стану виконання орендарем - ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість умов договору оренди № 10-ЦМК цілісного майнового комплексу ДП Полупанівський кар'єр від 10.12.2004 року, яка була проведена комісією за участю представників РВ ФДМУ по Тернопільській області та ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість .

За наслідками перевірки встановлено, що істотні умови договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року орендарем - ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість виконуються належним чином.

Станом на час розгляду даної справи ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість продовжує сплачувати орендні платежі за Договором, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями за період з лютого по березень 2017 року, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29.05.2013 року № 12 для продовження дії договору оренди не вимагається обов'язку укладення нового договору чи внесення змін до нього, оскільки за конструкцією ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна приймаються ті самі умови та строк, що були передбачені договором до його пролонгації.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 року вважається продовженим на 4 роки та 10 місяців, тобто з 13.12.2016 року по 13.10.2021 року, на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

Щодо тверджень скаржника на невірний спосіб захисту, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові на власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес чи спосіб його захисту. А суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Предметом спору в даній справі є, зокрема, вимога позивача вважати Договір продовженим у зв'язку із безпідставною відмовою відповідача-2 погодити продовження дії Договору, незаконним припиненням Договору з боку відповідача-1 та недотримання ним договірних та передбачених чинним законодавством заходів для поновлення терміну його дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту особам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.

Власністю в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції є оренда майна.

У справі Меллахер та Інші проти Австрії (1989 р.), Європейський Суд з прав людини вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

Власністю у розумінні ст. 1 Першого Протоколу є законні сподівання на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності (справа Компанії ПайнВеллідевелопментс ЛТД проти Ірландії (1991 р.).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства (2003 р.), майном у значенні ст. 1 Першого Протоколу вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Враховуючи зазначені обставини, судова колегія вважає, що позивачем вірно обрано спосіб захисту.

Судова колегія також звертає увагу, що Закон України Про управління об'єктами державної власності прийнято з метою управління об'єктами державної власності та повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Як зазначено вище п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об'єктами державної власності , уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Тобто, одним із базових принципів вказаного Закону є обов'язок органу управління здійснювати ефективне використання орендованого майна.

Приймаючи рішення про відмову у продовженні строку дії договору оренди з метою власного користування об'єктом оренди, їх рішення повинно бути обґрунтованим та таким, що відповідає принципу ефективного використання орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 року було забезпечено позов та заборонено РВ ФДМУ по Тернопільській області та Мінагрополітики, а також іншим особам, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, вилучати, витребовувати, забирати та/чи вчиняти будь-які інші дії, пов'язані з поверненням майна, яке перебуває у користуванні ТОВ ВК Гірничодобувна промисловість , а саме - цілісного майнового комплексу ДП Полупанівський кар'єр та/чи передавати цілісний майновий комплекс ДП Полупанівський кар'єр в користування чи у власність третім особам.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою забезпечення позову та гарантією виконання рішення суду вжиті заходи забезпечення позову скасуванню не підлягають до набрання рішенням у даній справі законної сили та виконання рішення суду.

Інші доводи апелянта, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обставини, викладені Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 року по справі № 921/71/17-г/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 921/71/17-г/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Л.В. Кропивна

Л.П. Зубець

Повний текст рішення складено 14.07.2017 року.

З окремою думкою судді Кропивної Л.В.