Постанова

від 11.10.2017 по справі 921/71/17-г/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 921/71/17-г/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В. суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників: позивачаБобров В.В. відповідачів 1)Зубарєва Н.В.; 2)Пантелеєнко Р.М. третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скаргиРегіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від12.07.2017 у справі №921/71/17-г/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" до відповідача 1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області; 2.Міністерства аграрної політики та продовольства України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавне підприємство "Полупанівський кар'єр" провизнання односторонніх правочинів недійсним, визнання продовженим договору оренди

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Полупанівський кар'єр" про визнання одностороннього правочину недійсним та визнання продовженим договору оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 (суддя Головіна К.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним правочин, оформлений листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 №37-27-4-15/14452, про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди №10-ЦМК цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 16.12.2016 №18-14-04819, про припинення дії договору оренди №10-ЦМК цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004 та повернення майна. Визнано продовженим договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" №10-ЦМК від 10.12.2004, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області на той самий термін і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, тобто з 13.12.2016 по 13.10.2021. Стягнуто солідарно з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4800,00 грн. та за забезпечення позову в сумі 800,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Кропивна Л.В., Зубець Л.П.), рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірних судових рішень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" вказує про обставини, які на його думку, спростовують доводи касаційної скарги, а також просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутніх у судовому засіданні 11.10.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Зі змісту статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.12.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (орендар) був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" № 10-ЦМК.

За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Полупанівський кар'єр".

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди

Пунктом 10.1 договору передбачено, що строк дії договору становить 5 років - з 10.12.2004 до 10.12.2009 включно.

У подальшому, додатковими угодами №1 від 17.12.2009, №2 від 23.11.2010, №3 від 08.12.2011, №4 від 11.01.2012, №5 від 07.03.2012 сторони продовжили строк дії договору до 12.12.2016.

Додатковою угодою №5 від 07.03.2012 сторони доповнили розділ 5 договору "Обов'язки орендаря" п.5.13, яким передбачено, що орендар зобов'язується звернутися не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії договору на новий строк (у разі наявності наміру продовжувати термін дії договору). Викладено п.10.6 договору у наступній редакції: "Продовження дії цього договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, і оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору".

Згідно з актом приймання-передавання від 10.12.2004, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" прийняло в строкове платне користування державне нерухоме майно - цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Полупанівський кар'єр", загальною вартістю 560534,00 грн.

Судами встановлено, що 10.03.2016 у зв'язку із наближенням строку закінчення дії договору оренди та з метою дотримання умов договору щодо його продовження, позивач листом №114 звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України, як до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, з проханням надати згоду на продовження терміну договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 на новий строк.

У відповідь на вказане прохання, листом №37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 Міністерство аграрної політики та продовольства України надало згоду на продовження дії договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 на термін до п'яти років (т. 1 а.с. 44-45), а листом №37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 - додатково підтвердило намір продовжити дію вказаного договору (т. 1 а.с. 46-47).

З огляду на матеріали справи, отримавши вказані погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" неодноразово зверталося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області з листами № 267 від 02.06.2016 (т. 1 а.с. 49), №320 від 14.07.2016 (т. 1 а.с. 51), №407 від 13.09.2016 (т. 1 а.с. 53), №441 від 29.09.2016 (т. 1 а.с. 56), №388 від 02.11.2016 (т. 1 а.с. 64), у яких просив продовжити йому дію договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004 на новий строк та укласти відповідну додаткову угоду.

В свою чергу, у відповідь на вказані листи, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області повідомило позивача, що вказане питання буде вирішуватись протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди.

Листом №18-14-04252 від 09.11.2016 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" про те, що Мінагрополітики вказало про намір використовувати цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" для власних потреб, про що повідомило регіональне відділення листом №37-27-4-15/14452 від 12.09.2016. Також Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області повідомило про те, що надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" угоду про комплекс заходів і процедур, пов'язаних з поверненням орендованого державного майна після припинення договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004, яку просило розглянути та підписати, а також у термін до 10.10.2016 надати представника позивача до складу інвентаризаційної комісії та комісії по розмежуванню та оцінці майна орендованого цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр".

16.12.2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області направило на адресу позивача лист, яким повідомило про припинення дії договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 та необхідність повернення орендованого майна органу уповноваженому ним управляти - Мінагрополітики.

Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" зазначає про те, що лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 №37-27-4-15/14452 про відмову в погодженні продовжувати термін дії договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 та лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 16.12.2016 №18-14-04819 про припинення дії вказаного договору і повернення майна, є односторонніми правочинами, які суперечать статтям 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а отже, вчинені з порушенням закону та є недійсними, а тому не створюють юридичних наслідків для сторін.

Тому, враховуючи заяву про зміну предмету позову, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" просить визнати односторонні правочини недійсними, а також вважати продовженим договір оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 на той самий термін (4 роки 10 місяців, тобто з 13.12.2016 по 13.10.2021) і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" в повному обсязі суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (частина 5).

Виходячи з положень вищезазначеної статті, заяви про припинення договору та непогодження продовження його дії на новий термін - це односторонні правочини, які породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки обох сторін договору, їх слід вважати вчиненими в момент отримання стороною повідомлення про припинення договору, яке можна належно ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору.

Відповідно до положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Положеннями п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та п.4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

З викладеного вбачається, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" звертаючись до суду з позовом зазначає, що односторонні правочини, які ним оскаржуються, суперечать нормам цивільного законодавства, що регулює відносини оренди державного майна.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема у разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди.

Як встановлено вище, у зв'язку із наближенням строку закінчення дії договору оренди та з метою дотримання умов договору щодо його продовження, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" листом №114 звернулося до Міністерства аграрної політики та продовольства України, як до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, з проханням надати згоду на продовження терміну договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 на новий строк.

Листами №37-27-4-15/7221 від 18.05.2016 та №37-27-4-15/7720 від 27.05.2016 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" про те, що не заперечує стосовно продовження спірного договору оренди. Вказаний факт було встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувався ні Міністерством аграрної політики та продовольства України, ні Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області.

В подальшому, отримавши погодження органу уповноваженого управляти орендованим майном Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області із заявою про продовження строку дії спірного договору оренди (лист №267 від 02.06.2016). Тобто у строк встановлений додатковою угодою №5 від 07.03.2012 (не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору).

З огляду на матеріали справи, наступне листування між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області не містить посилання на відмову в подовженні строку дії договору оренди.

Проте, через майже 6 місяців, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, посилаючись на лист Мінагрополітики від 12.09.2016 №37-27-4-15/14452, відмовило у продовженні дії договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 (листи № 18-14-04252 від 09.11.2016 та № 18-14-04819 від 16.12.2016), у зв'язку з наміром використовувати цілісний майновий комплекс для власних потреб.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Отже, з огляду на зазначені приписи закону, суд зобов'язаний з'ясувати, що стало підставою для відмови уповноваженим органом управління у наданні згоди на продовження дії договору оренди та з якою саме метою буде використовуватися об'єкт оренди уповноваженим органом управління, а якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, встановити, чи повідомив власник орендаря про намір використовувати спірний об'єкт для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Судами попередніх інстанції встановлено, що листом №37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило не орендаря - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", а Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області про намір використовувати об'єкт оренди для власних потреб, що суперечить вимогам частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Належних доказів направлення даного листа Товариству з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", як орендарю, до суду надано не було. Неможливість встановити таке надсилання позивачу також підтверджується листом Дніпропетровської дирекції "Укрпошта" від 07.11.2016 №9-13-01-4231.

При цьому, з пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" вбачається, що про лист Мінагрополітики від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 йому стало відомо від структурного підрозділу позивача - Полупанівської філії, яку у свою чергу повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області листом №18-14-04252 від 09.11.2016.

З огляду на зазначене, доводи викладені в касаційній скарзі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області про те, що позивач був обізнаний про вказаний лист Мінагрополітики під час розгляду іншої справи №921/784/16-г/10 за позовом Товариству з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області про визнання договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 продовженим, яка розглядалась Господарським судом Тернопільської області, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що, по-перше, вказані обставини не спростовують встановленого законом обов'язку Мінагрополітики попередити орендаря про використання орендованого майна для власних потреб, як це передбачено частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". По-друге, навіть якщо позивачем отримано даний лист Мінагрополітики разом з листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області №18-14-04252 від 09.11.2016, то його отримання відбулося поза межами строків передбачених частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому, дана норма передбачає, що саме власник майна повинен повідомити орендаря про намір його використання для власних потреб.

Як вже зазначалось, до закінчення дії договору оренди та з метою дотримання умов договору щодо його продовження, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" звернулося до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди з проханням надати згоду на продовження терміну договору оренди на новий строк.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998, "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Прессос Компанія Нав'єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995, "Пайн Велі Девелопмеї Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майна" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування" / "законні сподівання" особи.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96, п. 54).

Крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власність в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є оренда майна. Так, у справі "Меллахер та Інші проти Австрії (1989 року)", Європейський суд з прав людини вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

Власність у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є "законні сподіванням" на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності (справа "Компанії ПайнВеллідевелопментс ЛТД проти Ірландії (1991 року). А згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" (2003 року), майном у зазначенні статті 1 Першого протоколу Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Окремої уваги заслуговує питання "правомірних очікувань" особи щодо отримання права на оренду.

З огляду на матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", виконуючи всі істотні умови договору оренди, мало "правомірні очікування" та "законні сподівання" на продовження договору оренди цілісного майнового комплексу.

Крім того, позивач вчинив юридично значущі дії щодо продовження договору оренди - своєчасно направивши лист згідно умов договору, отримавши лист від Міністерства аграрної політики та продовольства України про надання згоди на продовження договору оренди, у зв'язку з чим він має "законні сподівання" та "правомірне очікування" на продовження терміну договору оренди на новий строк та його права повинні захищатися законом.

У відповідності до пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 №12, судом мають досліджуватися обставини, пов'язані з наміром власника використовувати для власних потреб майно, стосовно якого виник спір, в тому числі наявність доказів, які однозначно свідчать про відповідний намір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 не містить належного обгрунтування мети, цілей та способу використання об'єкту оренди для власних потреб власником майна. Інших доказів, які б свідчили про намір Міністерства використовувати орендоване майно для власних потреб, станом на час такого повідомлення, судам надано не було. Посилання на відновлення діяльності Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" та передання йому майнового комплексу на праві господарського відання спростовується тим, що вказані накази були прийняті вже після закінчення дії договору.

Враховуючи все вищевказане, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України листом №37-27-4-15/14452 від 12.09.2016 безпідставно та всупереч положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не надало згоду на продовження строку дії договору оренди № 10-ЦМК від 10.12.2004.

Більш того, Міністерство аграрної політики та продовольства України не направило належним чином письмового попередження позивачу за 3 місяці до закінчення договору про намір використовувати орендоване майно для власних потреб, чим порушило частину 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими та правомірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.09.2016 № 37-27-4-15/14452 є таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області №18-14-04819 від 16.12.2016, який було видано на підставі листа Мінагрополітики, недійсність якого встановлено вище, був вчинений без достатніх правових підстав, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Стосовно позовних вимог про визнання продовженим договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, суди попередніх інстанцій правомірно вказували про таке.

Додатковою угодою №5 від 07.03.2012 до договору оренди було доповнено та змінено деякі пункти договору, зокрема, п.п. 5.13, 10.6 передбачено, що "орендар зобов'язується звернутися не пізніше, ніж за 4 місяці до закінчення терміну дії договору до орендодавця із заявою щодо продовження терміну дії договору на новий строк (у разі наявності наміру продовжувати термін дії договору). Продовження дії цього договору на новий строк здійснюється відповідно до вимог чинного на момент його закінчення законодавства, за умови погодження з органом уповноваженим управляти майном та належного виконання орендарем всіх обов'язків за договором оренди, і оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору".

Даною додатковою угодою дія договору продовжувалась на 4 роки 10 місяців, тобто з 12.02.2012 по 12.12.2016.

Умови укладеного між сторонами договору та положення статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають, що однією з підстав для продовження строку дії договору є належне виконання орендарем обов'язків за договором оренди.

Належне виконання позивачем своїх обов'язків за договором підтверджується копією звіту з перевірки стану виконання орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" умов договору оренди №10-ЦМК цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Полупанівський кар'єр" від 10.12.2004, яка була проведена комісією за участю представників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області та товариства. За наслідками перевірки встановлено, що істотні умови договору оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 орендарем виконуються належним чином.

Станом на час розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" продовжує сплачувати орендні платежі за договором, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями за період з лютого по березень 2017 року, наявними у матеріалах справи.

З огляду на все зазначене вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що договір оренди №10-ЦМК від 10.12.2004 вважається продовженим на 4 роки та 10 місяців, тобто з 13.12.2016 по 13.10.2021, на тих самих умовах, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього.

Доводи касаційної інстанції Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області не спростовують належно встановлених судами попередніх інстанцій істотних обставин справи, а твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

За частиною 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від12.07.2017 у справі №921/71/17-г/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

О.Сибіга