Постанова

від 11.12.2017 по справі 924/374/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа № 924/374/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Розізнана І.В.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу агропромислового науково - виробничого підприємства "Візит" на рішення господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року в справі №924/374/16 (головуючий суддя - Танасюк О.Є., суддя Виноградова В.В., суддя Заверуха С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Строймайстер"

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід";

2) агропромислового науково - виробничого підприємства "Візит"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області; 2) ДТГО "Південно-Західна залізниця"

про визнання біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2009 року недійсною

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник згідно довіреності №10-01/17 від 10 січня 2017 року;

відповідача 1- не з'явився;

відповідача 2 - ОСОБА_2, представник згідно довіреності від 12 січня 2017 року;

третіх осіб - не з'явились.

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство спеціалізованого суду» за клопотання Позивача.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймастер" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід" (надалі - Відповідач 1) та агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит" (надалі - Відповідач 2) про визнання недійсною біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2009 року, укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2016 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07 березня 2017 року скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 15 червня 2016 року. Матеріали справи №924/374/16 передано на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду від 29 червня 2017 року позов задоволено.

Також при розгляді даної справи, судом першої інстанції було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Регіональне віділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області (надалі - Третя особа ).

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач 2 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/374/16 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду - ОСОБА_3 від 08 серпня 2017 року у справі №924/374/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці суддів: Розізнананої І.В., Мельника О.В., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року (том 4, а.с. 51) апеляційна скарга була повернута Відповідачу 2 на підставі пункту 2 частини 1 статі 97 Господарського процесуального України.

Водночас, Відповідач 2 повторно подав апеляційну скаргу, з відповідним клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що надані Позивачем первинні документи містять суперечливі відомості, не дозволяють ідентифікувати майно та не дозволяють дійти всиновку про набуття на підставі первинних документів права власності на спірне майно.

Разом з тим, на переконання скаржника, акт приймання-передачі нерухомого та рухомого майна, який є додатком до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року, укладений між Позивачем та ТОВ "Бора Девелопмент", не відповідає ні пункту 9 даного договору, а ні чинному законодавству. Дане, на переконання апелянта, підтверджується тим, що відповідіно до приписів 9 вищевказаного договору, майновий комплекс передається іпотекодержателю в день підписання цього договору, згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна ; названий акт містить перелік та вартість нерухомого майна, що входить до складу майнового комплексу і переходить у власність іпотекодержателя відповідно до цього договору. Разом з тим, відповідно до норм статті 1 ЗУ "Про іпотеку": іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном , що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотека переважно перед іншими кредитороами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, як зазначає скаржник, судом першої інстанції неправомірно застосовано норми частини 3 статті 35 ГПК України, щодо обставин, встановлених в справі №2-а-1012/10/0670 Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року за позовом Позивача до житомирської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання незаконними дій, оскільки при вирішенні даного спору в даній справі не досліджувалось, яке саме майно було передано від ВАТ "Старокостянтинівський завод "Металіст" до ТОВ "Бора Девелопмент".

Ухвалою суду від 09 серпня 2017 року (том 4, а.с. 77) поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справ призначено на 27 вересня 2017 року.

15 вересня 2017 року від Позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 4, а.с. 115-116) у зв'язку із тим, що упоноважений представник Позивача перебуває у щорічній відпустці з 18 вересня 2017 року по 29 вересня 2017 року включно (наказ №4-К; том 4, а.с. 117). Разом з тим, Позивач подав клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису (том 4, а.с. 119-121).

Ухвалою суду від 27 вересня 2017 року, з підстав, висвітлених в ній, строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 18 жовтня 2017 року на 14:30 год. (том 4, а.с. 132).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/374/16 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року в справі №924/374/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді: Філіпової Т.Л., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у нововму складі суду (том 4, а.с. 140).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 27 вересня 2017 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 4, а.с. 141-144), в якому зазанчив, що апеляційна скарга Відповідача є безпідставною та необгрунтованою, оскільки оспорюване рішення винесене з дотриманням вказівок, зазначених в постанові ВГСУ від 07 березня 2017 року в даній справі, норм ГПК України, норм матеріального права, а саме головне - Конституції України.

Разом з тим, у даному відзиві Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що чинним законодаством на день укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, не було врегульовано питання щодо віднесення залізничних під'їздних колій до рухомого та нерухомого майна, а тому на день укладення даного договору під'їздна залізнична колія передавалась як рухоме майно, а відтак не була зазначена в договорі.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року, з підстав висвітлених в ній, розгляд справи було відкладено на 22 листопада 2017 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - ДТГО "Південо-Західна залізниця" (надалі - Третя особа 2; том 4, а.с. 147).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 18 жовтня 2017 року, Третя особа 2 надіслала на поштову адресу суду пояснення з приводу даного спору (том 4, а.с. 148-149), в яких вказала, що під'їздна колія по ст. Старокостянтинів-1, яка є предметом даного позову, на балансі Третьої особи 2 не перебувала.

Водночас, від Третьої особи 1 також надійшли пояснення з приводу даної апеляційної скарги (том 4, а.с. 157), в яких Третя особа 1 зазначила, що крім пояснень, наданих нею по справі в суді першої інстанції, будь-яких інших доказів та обгрунтувань Третя особа 1 надати не може, оскільки не наділена повноваженнями контролю відчуження майна.

Ухвалою суду від 22 листопада 2017 року (том 4, а.с. 165), з підстав, викладених в ній, розгляд справи було відкладено на 11 грудня 2017 року на 12:00 год..

08 грудня 2017 року на електронну адресу суду від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу (том 4, а.с. 176-180), в яких, зокрема, Позивач зазначив, що в технічному паспорті, наданому Відповідачем 2, відсутня сторінка №5, де мав би бути план (схема) місцезнаходження під'їздної залізничної колії, а також відсутня сторінка №9, де має бути схема примикання під'їздної залізничної колії до станційних колій. Відтак, з огляду на це, Позивач вважає, що даний технічний паспорт не може бути доказом у справі, оскільки не сформований та не виготовлений в повному обсязі.

Також в даних поясненнях, Позивач наголошує на тому, що чинне законодавство не містить такого поняття як "внутріплощадкова залізнична колія", зокрема Закону України "Про залізничний транспорт та Статут залізниць України", містить лише поняття "під'їзна залізнична колія". При цьому, як вважає Позивач, додані до матеріалів справи докази, свідчать про те, що колія, яка була у власності ВАТ "Старокостянтинівський завод "Металіст", хоча і не вірно названа у приватизаційних, а в подальшому і у первинних документах внутріплощадковою, є єдиною під'їздною залізничною колією, яка пролягає від заводу до станції Старокостянтинів -1.

Разом з тим, в даних поясненнях Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду не те, що Позивач набув право власності на майно відповідно до закону та незаконність набуття встановлена судом не була, майно, визначене в угоді між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, належить на праві власності Позивачу.

В судових засіданнях від 27 вересня 2017 року, 18 жовтня 2017 року, 22 листопада 2017 та від 11 грудня 2017 року представник Відповідача 2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить її задоволити, рішення місцевого господарського скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судових засіданнях від 18 жовтня 2017 року, 22 листопада 2017 та від 11 грудня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити у її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В судових засіданнях від 27 вересня 2017 року, 18 жовтня 2017 року, 22 листопада 2017 та від 11 грудня 2017 року представники Відповідача 1, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників Відповідача 1, Третьої особи 1 та Третьої особи 2, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції та заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, згідно наказу Третьої особи 1 від 11 квітня 1997 року №249 видано дозвіл на приватизацію об'єктів, що знаходяться у загальнодержавній власності, зокрема, Сторокостянтинівський завод „Металіст» .

Відповідно до Статуту, затвердженого 07 грудня 1992 року, Старокостянинівський завод „Металіст» був державним підприємством агропромислового комплексу, яке належало до загальнодержавної (республіканської) власності, що підтверджується також довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 25 липня 1996 року №1496.

В свою чергу, на виконання приписів статті 14 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств» та на виконання наказу №607 від 29 сепрня 1997 року, наказом Третьої особи 1 від 09 вересня 1997 року №635 було перетворено державне підприємство Старокостянтинівський завод „Металіст» у відкрите акціонерне товариство „Старокостянтинівський завод „Металіст» .

Як вбачається із додатку до даного наказу, Третя особа 1 передала до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Старокостянтинівський завод «Металіст» об'єкти нерухомості, в тому числі внутрішню залізничну дорогу за інвентарним номером 202003.

Судом встановлено, що відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів станом на 01 грудня 2006 року на ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» обліковувалася внутріплощадкова залізнична дорога, за інвентарним номером 202003.

Разом з тим, на підставі наказу Третьої особи 1 від 19 квітня 2007 року №170, процес приватизації державного підприємства Старокостянтинівський завод „Металіст» було завершено.

03 листопада 2003 року між ВАТ „Старокостянтинівський завод «Металіст» (надалі - Орендодавець) та Відповідачем 1 був укладений договір оренди залізничної під'їзної колії №43/2 (надалі - Договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець під'їзної залізничної колії надав право Відповідачу 2 подачу і прибирання вагонів по своїй під'їзній колії довжиною 500 п.м., строком на 5 років зі сплатою орендної плати в розмірі 100 грн в місяць.

Як встановлено приписами пункту 3.2 Договору оренди, Договір оренди набирає чинності з моменту відправлення першого вагона і діє до 01 листопада 2008 року.

Водночас, 10 грудня 2003 року між Третьою особою 2 та Відповідачем 2 укладено договір про подачу та забирання вагонів при станції Староконстантинів-1, відповідно до пунктів 1 та 2 якого: здійснювалася подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Старокостянтинів-1 Третьої особи 2 через стрілку № ІІ і обслуговується її локомотивом; розгорнута довжина під'їзної колії становить 650 погонних метрів (власника - 500 п.м., залізниці - 150 п.м.).

Вищевказаний договір про подачу та забирання вагонів укладений терміном на 5 років, тобто з 10 грудня 2003 року по 09 грудня 2008 року.

На підставі заяви Відповідача 1 від 10 серпня 2005 року, ТОВ Спеціалізоване геодезичне підприємство „Геоатлас» було виготовлено технічний паспорт залізничної під'їзної колії Відповідача 1 при станції Старокостянтинів-1 Жмеринської дирекції залізничних перевезень Третьої особи 2.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору застави основних засобів від 19 вересня 2007 року (надалі - Договір застави), ВАТ „Старокостянтинівський завод «Металіст» в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання гарантії №019/08-11/9058 від 12 вересня 2007 року передав у заставу ВАТ „ОСОБА_4 Аваль» належні йому на праві власності основні засоби, у т.ч. і внутрі площадкову залізничну дорогу довжиною 2636 м. З договору застави також вбачається, що майно, яке заставляється, знаходилось за адресою: Хмельницька область, м.Старокостянтинів, вул. І.Франка, 20.

В свою чергу, 12 січня 2009 року, арбітражним керуючим-ліквідатором Відповідача 1 - ОСОБА_5, під час ліквідаційної процедури, складено акт обстеження пункту, який знаходився на території заводу „Металіст» в м. Старокостянтинів по вул. І.Франка, 20, під час якого встановлено, що Відповідач 1 орендував приймальний пункт у заводу „Металіст» ; на момент обстеження майна, яке належало Відповідачу 1 на території приймального пункту не виявлено, крім під'зної колії, яка примикає до станції Старокостянтинів-1.

Водночас, в акті проведення інвентаризації майна Відповідача 1 від 03 лютого 2009 року зазначено, що арбітражним керуючим-ліквідатором ОСОБА_5 було виявлено належне Відповідачу 1 майно: залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 Жмеринецької дирекції залізничних перевезень Третьої особи 2, довжиною 505 м., ширина колії 1520 мм., колія №1, Р-43 корисною довжиною 481м. та навантажувальна колія Р-50 корисною довжиною 24 м.

При цьому суд наголошує, що складаючи даний акт, Відповідач 1 жодним чином не проаналізував факт оренди його підприємства залізничної колії у ВАТ „Старокостянтинівський завод «Металіст» (з схожим метражем) в співвідношенні з виявленням цієї колії (суду не зрозуміло з яких підстав Відповідач 1 прийшов до висновку. що дана колія є його, а не є колією, що знаходилась в оренді Відповідача 1).

Разом з тим, 16 лютого 2009 року, між Хмельницьким представництвом „Південно-Західна універсальна товарна біржа» (біржа), Відповідачем 1 в особі ліквідатора ОСОБА_5 та брокером Південно-Західної універсальної товарної біржі ПП ОСОБА_6 (брокер) укладено угоду № 1/1602 на організацію проведення торгів (надалі - ОСОБА_7), згідно пункту 1 якої, Відповідач 1 доручив, а біржа зобов`язалась здійснювати практичні дії з організації проведення торгів по реалізації активів (майна), що знаходилося в розпорядженні Відповідача 1. ОСОБА_7 підписана та скріплена підписами та печатками сторін.

Відповідно до протоколу біржових торгів з продажу майна від 06 травня 2009 року № 1 залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500 м Р-43 продано агропромисловому науково-виробничому підприємству «Візит» за 70 000 грн.

В свою чергу, 28 травня 2009 року Хмельницьким представництвом Південно-Західної універсальної товарної біржі на підставі заяви Відповідача 1 Відповідачем 2 укладено біржову угоду купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - ОСОБА_8 угода), відповідно до пункту 1 якої, Відповідач 1 продав, а Відповідач 2 придбав залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500 м. Р-43.

Згідно пункту 2 ОСОБА_8 угоди, продаж вчинено за ціною 70 000 грн без ПДВ відповідно до протоколу біржових торгів № 1 проведених 06 травня 2009 року Хмельницьким представництвом Південно-Західної універсальної товарної біржі.

Відповідно до пункту 3 ОСОБА_8 угоди, Відповідач 1 засвідчив, що вищевказане майно на момент укладення ОСОБА_8 угоди нікому іншому не продано, не подаровано, іншим способом не відчужено, під заставою, забороною (арештом) не перебувало, судового спору щодо нього а також прав і претензій щодо нього у третіх осіб, як у межах, так і за межами України, немає.

Пунктом 6 ОСОБА_8 угоди визначено, що угода набуває чинності з моменту її підписання та підлягає нотаріальному посвідченню за домовленістю сторін. ОСОБА_8 угода підписана представниками сторін та скріплена їх печатками.

Суд констатує, що в матеріалах справи наявні видаткова накладна №М-00000050 та податкова накладна від 19 березня 2009 року, згідно яких ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» на підставі договору М-00000036 від 04 березня 2009 року продав внутріплощадкову залізничну дорогу ТОВ „Бора Девелопмент» .

Однак, вищевказаний договір, на який є посилання у видатковій накладній №М00000050 від 19 березня 2009 року в справі відсутній.

Натомість, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу майнового комплексу від 21 лютого 2009 року, який укладений між ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та ТОВ „Бора Девелопмент» , відповідно до умов якого ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» продав, а ТОВ „Бора Девелопмент» купив та сплатив визначену даним договором ціну за майновий комплекс №5 господарський, загальною площею 665,6 кв.м. за реєстраційним номером 21797276 (за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5).

Згідно пункту 1.2.2 вищевказаного договору, майновий комплекс складається: столярний цех (літ. А, №1) площею 620,7 кв.м.; кладова (літ. Б, №1) площею 38,5 кв.м.; переїздна будка (літ В, №1) площею 6,4 кв.м.

Пунктами 1.3 та 1.4 вищевказаного договору визначено, що: набуття права власності на об'єкт у ТОВ „Бора Девелопмент» відбулося після державної реєстрації договору; об'єкт передавався ТОВ „Бора Девелопмент» в день підписанняданого договору, згідно з актом прийому-передачі; даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №601.

В свою чергу, 26 лютого 2009 року Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації прийнято рішення про реєстрацію права власності ТОВ „Бора Девелопмент» на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5, на підставі договору купівлі-продажу, № 601 від 23 квітня 2009 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22009211 від 26 лютого 2009 року.

Крім того, суд також звертає увагу і на те, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року по справі №2-а-1012/10/0670 за позовом Позивача до Житомирської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання незаконними дій встановлено, що доказів того, що ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та ТОВ „Бора Девелопмент» під час укладання договорів купівлі-продажу майнових комплексів від 21 лютого 2009 року, зокрема, №601 завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства, суду не надано, як і не надано відповідного вироку суду. Таким чином, судом зроблено висновок, що факт перебування у власності ТОВ „Бора Девелопмент» майнових комплексів підтверджений встановленими обставинами, і подальша передача цих комплексів Позивачу за договорами про задоволення вимог іпотекодержателя та про задоволення вимог іпотекодержателя відповідає ознакам операції з поставки у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону №168/97-ВР, як об'єкта оподаткування з нарахуванням суми податку на додану вартість.

Крім того, суд наголошує на тому, що предметом спору в даній справі не є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а є саме договір купівлі-продажу від 28 травня 2009 року.

Тому, в даній справі важливо встановити існування права власності на майно, що продане, саме у Відповідача 1. При цьому суд констатує, що без доведення реальності існування у Відповідача 1 такого права, у суду апріорі відсутнє право на застосування пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України. Водночас, як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідач 1 (та Відповідач 2) не лише не довів існування такого права у Відповідача 1 на момент укладення спірного договору, але й інші докази (в тому числі факт оренди Відповідачем 1 у ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» відповідної величини (500 м.) під'їздної залізничної колії), що опосередковано свідчить про відсутність такого права та про безпідставність відображення у акті Відповідача 1 від 03 лютого 2009 року нібито факту виявлення такого майна та висновку, що це майно є майном Відповідача 1.

Водночас, 23 квітня 2009 року між ТОВ „Бора Девелопмент» та Позивачем укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя ВМЕ №168496, згідно умов якого ТОВ «Бора Девелопмент» передав, Позивач прийняв у власність майновий комплекс № 5 господарський, загальною площею 665,6 кв. м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5.

Відповідно до пункту 2 вищевказаного договору, майновий комплекс, право власності на який передається за даним договором Позивачу, є предметом договору іпотеки, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31 березня 2009 року за реєстровим №1275, в забезпечення виконання ТОВ „Бора Девелопмент» зобов'язань перед Позивачем за договором безпроцентної позики №2, що укладений 31 березня 2009 року.

Згідно пункту 3 зазначеного вище договору, майновий комплекс, належить ТОВ „Бора Девелопмент» на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 21.02.2009р. за реєстровим №601; право власності ТОВ „Бора Девелопмент» зареєстроване Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації 26 лютого 2009 року за реєстраційним номером 21797276.

Пунктом 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя визначено, що право власності на майновий комплекс у Позивача виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації.

Пунктом 9 договору передбачено, що майновий комплекс передається Позивачу в день підписання цього договору, згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна; названий акт містить перелік та вартість нерухомого майна, що входить до складу майнового комплексу і переходить у власність Позивачу відповідно до цього договору.

Вищевказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1646. Також даний договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 травня 2017 року.

Судом встановлено, що 23 квітня 2009 року між ТОВ „Бора Девелопмент» та Позивачем підписано акт прийому-передачі нерухомого та рухомого майна (додаток №1 до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року) за умовами пункту 1 якого ТОВ „Бора Девелопмент» передав, а Позивач прийняв у власність майновий комплекс № 5 господарський, загальною площею 665,6 кв. м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5.

Згідно пункту 2 акту прийому-передачі, за даними Старокостянтинівського бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації, майновий комплекс складається із: столярний цех (літ. А, № 1) площею 620,7 кв. м., кладова (літ. Б, № 1) площею 38,5 кв. м., переїзна будка (літ. В, № 1) площею 6,4 кв. м., а також рухомого майна під'їзної залізничної колії до станції Старокостянтинів-1 довжиною 2636м. Даний акт прийому-передачі нерухомого майна та рухомого майна підписаний представниками сторін і скріплений їх печатками.

В матеріалах справи також наявна видаткова накладна №ЛНА-000097 від 23 квітня 2009 року, відповідно до якої ТОВ „Бора Девелопмент» продало Позивачу внутріплощадкову залізничну дорогу на підставі договору №168496 від 23 квітня 2009 року.

Разом з тим, 05 травня 2009 року Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації прийнято рішення про реєстрацію права власності за Позивачем на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м.Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22637012 від 05 травня 2009 року.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року №71847553 за Позивачем з 07 лютого 2013 року зареєстровано на праві власності майновий комплекс загальною площею 665 м.кв. в м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20, блок 5, однією з складових частин якого є залізнодорожна колія 2636 м.п.

Водночас, 09 липня 2014 року між Старокостянтинівською міською радою (продавець) та Позивачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець, згідно рішення 36 (позачергової) сесії Старокостянтинівської міської ради від 24 грудня 2013 року №22 п.3, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та відповідно до чинного законодавства України передати у власність земельну ділянку, що знаходиться у віданні Старокостянтинівської міської ради площею 18,9116 га та котра розташована у м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20, а Позивач зобов'язався прийняти названу земельну ділянку та оплатити її вартість.

На виконання вищевказаного договору, 09 липня 2014 року між Старокостянтинівською міською радою та Позивачем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2014 року.

Листом від 14 вересня 2016 року №92 Старокостянтинівське бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації повідомило, що інформація щодо права власності за Відповідачем 1 на залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500м. Р-43 за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20 в Старокостянтинівському БТІ ОР відсутня. Разом з тим, у даному листі Старокостянтинівське БТІ ОР повідомило про відсутність інформації щодо права власності Відповідача 2 на залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500м. Р-43.

Згідно довідки Позивача від 06 червня 2016 року за вих. №06/06-16 на балансі Позивача рахується під'їзна залізнична колія до станції Старокостянтинів-1 довжиною 2636м., яка придбана Позивачем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року.

Разом з тим, 26 жовтня 2016 року Позивачем виготовлено технічний паспорт на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20, блок 5. Серед переліку об'єктів, які входять до майнового комплексу значиться залізнодорожня колія загальною протяжністю до залізничного вузла 2636 метрів погонних, з них по території Позивача 2033 погонних метрів.

Крім того, в листі виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №47/18-24-2846/2016 від 01 листопада 2016 року вказано, що дана земельна ділянка з 2004 року на умовах оренди належала ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» . Разом з тим, на підставі пункту 2 рішення Старокостянтинівської міської ради від 10 лютого 2004 року №18 „Про передачу в оренду земельної ділянки» був укладений договір оренди земельної ділянки №337 від 24 березня 2004 року між Старокостянтинівською міською радою та ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» терміном до 01 лютого 2007 року, а на підставі пункту 31 рішення 13 сесії Старокостянтинівської міської ради №37 даний договір поновлено терміном до 01 березня 2012 року.

Водночас, в даному листі виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області заначив, що станом на даний час Позивач має право власності на земельну ділянку площею 18,9116 га. та разом з тим, будь-яких заходів щодо реєстрації права власності (користування) за Відповідачем 1 чи Відповідачем 2 на земельні ділянки на території м. Старокостянтинова не проводилося.

Також суд констатує, що в матеріалах справи наявний договір оренди №29/04-16 від 29 квітня 2016 року, укладений між ПАТ „Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» (орендодавець) та ТОВ „Блок Майстер Україна» (орендар), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування внутрішню площадку, розташовану за адресою: м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 43/1 для розміщення на ній металевих рейок, металопрокату, будівельних матеріалів, автомобілів, устаткування та обладнання орендаря.

На підставі акту приймання-передачі площадки від 29 квітня 2016 року ПАТ „Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» передав ТОВ „Блок Майстер Україна» у тимчасове платне користування вказану площадку площею 1200 кв.м.

Крім того, у довідці Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м.Києві від 25 липня 2016 року, повідомлено, що в рамках кримінального провадження №12016100010005641 від 30 травня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, не встановлено підтвердження факту права власності за Відповідачем 2 на під'їзну залізничну колію, яка знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20. Зазначено, що по даному факту проводиться розслідування та встановлюються факти незаконного привласнення майна, яке належить Позивачу посадовими особами Відповідача 1.

Як вбачається із довідки СВ Хмельницького ВП ГУ Національної поліції у Хмельницькій області від 30 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100010005641 внесені матеріали досудового розслідування за ознаками злочину передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, щодо неправомірних дій посадових осіб Відповідача 1, які шахрайським шляхом заволоділи під'їзною залізничною колією при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500м Р-43 та в подальшому продали її через Південно-Західну універсальну товарну біржу НВП „Візит» . Досудовим розслідуванням встановлено, що у 2005-2007 роках вказана під'їзна залізнична колія знаходилась на балансі заводу „Металіст» та була здана в оренду Відповідачу 1, в подальшому завод було ліквідовано та все майно заводу перейшло у власність Позивача.

СВ Хмельницького ВП ГУ Національної поліції у Хмельницькій області зазначено, що на даний час триває подальше розслідування даного кримінального правопорушення.

Суд констатує, що відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (у тому числі й корпоративні права).

Таким чином, Позивач окрім факту порушення оспорюваним Договором норм чинного законодавства України, першочергово має також довести суду наявність його порушеного права внаслідок укладання оспорюваного Договору та існування такого права на момент укладення спріного правочину.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів Позивача, кортрі об'єктивно існували.

В даному випадку, як встановлено Рівненським апеляційним господарським судом, виходячи із змісту позовної заяви та її прохальної частини, вимоги Позивача направлені на визнання недійсним ОСОБА_8 угоди з огляду на те, що власником майна, яке є предметом спірної ОСОБА_8 угоди є Позивач.

Як слідує із пояснень Третьої особи 1 від 04 травня 2017 року та від 30 травня 2017 року під'їзна залізнична колія в м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20 до 1997 року перебувала у загальнодержавній власності у державного підприємства - Старокостянтинівський завод „Металіст» .

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, Третьою особою 1 було прийнято рішення щодо приватизації об'єктів, що знаходяться у загальнодержавній власності, зокрема, Сторокостянтинівський завод „Металіст» , в процесі якої було створено ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» , до статутного капіталу якого увійшло, зокрема, і спірне майно. Отже, в процесі приватизації залізнична під'їзна колія з державної форми власності перейшла у приватну власність.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 18 жовтня 2017 року, Третя особа 2 надіслала на поштову адресу суду пояснення з приводу даного спору (том 4, а.с. 148-149), в яких вказала, що під'їздна колія по ст. Старокостянтинів-1, яка є предметом даного позову, на балансі Третьої особи 2 не перебувала.

З приводу правомірності вищеописаного передання, то Третя особа 1 пояснила, що ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» створено в процесі приватизації державного підприємства Старокостянтинівський завод „Металіст» відповідно до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств» та змін до нього, прийнятих Верховною Радою України від 19 лютого 1997 року та на виконання Наказу ДМ України від 04 березня 1997 року №241 „Про затвердження переліку об'єктів групи Б, В, Г підготовка до приватизації держаного майна яких буде проводитися у 1997 році» .

Під'їзна залізнична колія увійшла до складу цілісного майнового комплексу заводу „Металіст» і згідно додатку до наказу від 09 вересня1997 року №635, Третьою особою 1 передано до статутного фонду ВАТ «Старокостянтинівський завод «Металіст» як об'єкт нерухомості, зокрема внутрішня залізнична дорога, інвентарний номер 202003.

Після переходу права власності на вказане майно до ВАТ „ Старокостянтинівський завод „Металіст» , тобто завершення приватизації, регіональне відділення ФДМ України по Хмельницькій області, відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України „Про приватизацію державного майна» , як державний орган приватизації не має права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України та установчими документами цих підприємств.

З огляду на зазначене, подальше розпорядження майном здійснювалось ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» самостійно відповідно до установчих документів.

Згідно зі статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 328 Цивільного кодексу України встановлює підстави набуття права власності та зазначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено вище, на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу від 21 лютого 2009 року, укладеного між ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та ТОВ „Бора Девелопмент» , право власності на майновий комплекс №5 господарський, загальною площею 665,6 кв.м., реєстраційний номер 21797276, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5 перейшло до ТОВ „Бора Девелопмент» .

26 лютого 2009 року Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації прийнято рішення про реєстрацію права власності ТОВ „Бора Девелопмент» на майновий комплекс, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22009211 від 26 лютого 2009 року.

Судом встановлено, що 23 квітня 2009 року між ТОВ „Бора Девелопмент» та Позивачем укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя ВМЕ №168496, згідно умов якого ТОВ «Бора Девелопмент» передав, а Позивач прийняв у власність майновий комплекс №5 господарський, загальною площею 665,6 кв. м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору майновий комплекс, право власності на який передається за цим договором іпотекодержателю є предметом договору іпотеки, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31 березня 2009 року за реєстровим №1275, в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань перед іпотекодержателем за договором безпроцентної позики №2, що укладений 31 березня 2009 року.

Пунктом 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя визначено, що право власності на майновий комплекс у іпотекодержателя виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1646. Також, як встановлено вище у даній постанові, договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 травня 2017 року.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з пункту 2 акту прийому-передачі нерухомого та рухомого майна від 23 квітня 2009 року, який є невід'ємною частиною договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року, до складу майнового комплексу, який передається у власність позивачу увійшла під'їзна залізнична колія до станції Старокостянтинів-1 довжиною 2636 м.

На момент розгляду даної справи в Рівненському апеляційному господарському суді, даний договір про задоволення вимог іпотекодержателя є чинним ( в судовому порядку ніким не визнано недійсним).

Враховуючи усе вищевказане, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що, Позивач на підставі положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" реалізував своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, оформивши за собою право власності на іпотечне майно, а саме, майновий комплекс №5, загальною площею 665,6 кв. м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Франка, 20, блок 5, до складу якого увійшла під'їзна залізнична колія довжиною 2636м.

Частиною 2 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

При цьому, враховуючи факт того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року та рішення Старокостянтинівського бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації від 05 травня 2009 року про реєстрацію права власності за Позивачем на майновий комплекс не скасовані (не визнані недійсними) в судовому порядку та, відповідно, є дійсними - дані докази приймаються судом, при прийнятті даної судової постанови

Як вбачається із пункту 3 договору про задоволення вимог іпотекодержателя майновий комплекс, що є предметом цього договору належить ТОВ "Бора Девелопмент" на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 21 лютого 2009 року.

Згідно частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Апеляційний господарський суд ще раз констатує (не погоджуючись з доводам апелянта в цій частині), що судом при розгляді справи №2-а-1012/10/0670 встановлено факт перебування у власності ТОВ „Бора Девелопмент» майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2009 року, укладеного з ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та подальшу передачу цього комплексу Позивачу за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідність задоволення вимог іпотекодержателя чинному законодавству, зазначені обставини в силу приписів статті 35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи (спростувати даний факт на переконання колегії суду можливо лише в справі про оскарження даних договорів, котрих на момент прийняття даної постанови не існувало).

Таким чином, із наявних у справі документів прослідковується ланцюг правовідносин щодо відчуження залізничної під'їзної колії, яка входила до складу майнового комплексу загальною площею 665,6 кв.м., розташованого в м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20 , блок 5:

* від державного підприємства Старокостянтинівський завод „Металіст» до відкритого акціонерного товариства Старокостянтинівський завод „Металіст» в процесі приватизації згідно наказу Третьої особи 1 від 09 вересня 1997 року №635 та додатку до нього;

* від ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» до ТОВ „Бора Девелопмент» на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 21 лютого 2009 року за реєстровим №601;

* від ТОВ „Бора Девелопмент» до Позивача на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя та акту прийому-передачі нерухомого та рухомого майна до даного договору від 23 квітня 2009.

В той же час, як встановлено вище в даній судовій постанові, суду не доведено підставності висновків посадових осіб Відповідача 1, що викладені в акті Відповідача 1 від 03 лютого 2009 року (як встановлено вище, безпідставність таких висновків вбачається і з того, що відповідна кількість під'їздної колії, що нібито була виявлена, реально орендувалась Відповідачем 1 у ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» ).

З огляду на усе вищевказане, дані докази, в силу дії приписів статей 33 та 34 ГПК України, є належними та допустимими даказами, що підтверджують право власності спірного майна за Позивачем.

Крім того, суд констатує, що згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року №71847553 наданої Позивачем, за ним з 07 лютого 2013 року зареєстровано на праві власності майновий комплекс загальною площею 665 м.кв. однією з складових частин якого є залізнодорожна колія 2636 м.п.

Що ж до тверджень Відповідача 2 про те, що залізнична під'їзна колія не перейшла у власність Позивача, оскільки в договорі купівлі-продажу майнового комплексу від 21 лютого 2009 року та в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 рокувона не зазначена. то суд вважає заначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, залізнична під'їзна колія є складовою частиною майнового комплексу №5 загальною площею 665,6 кв.м., розташованого в м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20, блок 5, який під час приватизації перейшов у приватну власність ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» , а в подальшому до Позивача.

Положеннями статті 191 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Чинним законодавством не врегульовано питання щодо віднесення залізничних під'їзних колій до рухомого чи нерухомого майна.

Положеннями статті 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 21 листопада 2000 року, до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать підприємствам, підприємцям, організаціям, установам, незалежно від форм власності, а також громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності.

Статтею 1 Закону України „Про залізничний транспорт» встановлено, що під'їзні колії це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

З наведеного вище вбачається, що під'їзна колія слугує окремим шляхом для під'їзду залізничного транспорту з загальної залізничної колії на територію того чи іншого підприємства, організації тощо. При цьому, належати ці колії можуть не обов'язково такому підприємству чи організації, у зв'язку з чим і виникає складність оформлення права власності на під'їзну колію як окремого об'єкта права власності, а не складової майнового комплексу.

Наказом Міністерства юстиції від 14 квітня 2009 року №660/5 були розроблені Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації. Пунктом 1.2. цих Правил було визначено, що при здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 186 Кодексу ( 435-15 ), згідно з якою річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Так, приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому, є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. Водночас державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі "опис нерухомого майна".

Частиною 4 статті 5 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону № 834-VIII від 26.11.2015р. визначено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на залізничні колії.

Враховуючи, що залізнична під'їзна колія є складовою частиною майнового комплексу загальною площею 665,6 кв.м., розташованого в м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20, блок 5, вона була об'єктом відчуження в складі даного майнового комплексу під час укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу від 21 лютого 2009 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23 квітня 2009 року.

При цьому, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року №71847553 залізнодорожна колія 2636 м.п. є однією з складових частин майнового комплексу загальною площею 665 м.кв., розташованого в м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 20, блок 5, право власності на яких зареєстровано за позивачем.

Відповідно до норм ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача.

Чинне законодавство в контексті норм ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 328, 330, 377 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Відповідно, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Тобто, власник об'єкту нерухомості в будь-якому випадку претендує на визначення характеру правовідносин щодо земельної ділянки (її частину) на якій цей об'єкт розміщений, не залежно від того чи було зареєстроване право на земельну ділянку за попереднім власником об'єкту. В свою чергу, власник земельної ділянки, з огляду на ризики втрати певної її частини, не позбавлений права використовувати механізми захисту своєї власності шляхом визнання недійсними актів, які прямо або опосередковано порушують його права та охоронювані законом інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2014 року, який укладений між Старокостянтинівською міською радою Позивачем, Позивач придбав у власність земельну ділянку, що знаходиться у віданні Старокостянтинівської міської ради площею 18,9116 га та розташована у м.Старокостянтинів по вул. Франка, 20.

Передача вказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2014 року, який є невід'ємною частиною договору від 09 липня 2014 року.

Право власності на земельну ділянку площею 18,9116 га, розташована за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20 зареєстровано 09.07.2014р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24007329 від 09 липня 2014 року.

Таким чином, суд констатує, що на даний час Позивач є власником земельної ділянки в м. Старокостянтинів по вул. Франка, 20, на якій розміщена під'їзна залізнична колія довжиною 2636м., право власності на яку також зареєстровано за Позивачем.

Натомість в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на під'їзну залізничну колію за Відповідачем 1, яким було продано спірне майно Відповідачу 2 згідно біржової угоди від 28 травня 2009 року.

При цьому, наявні у справі договір оренди залізничної колії від 03 листопада 2003 року №43/2 укладений між ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та Відповідачем 1, акт обстеження умов роботи на під'їзній колії та станції примикання від 10 грудня 2003 року та договір на подачу та забирання вагонів при станції Староконстантинів-1, укладений між Третьою особою 2 та Відповідачем 1 від 10 грудня 2003 року, свідчать про те, що частина під'їзної залізничної колії довжиною 500 м. була у користуванні Відповідача 1 лише на умовах оренди.

Крім того, суд ще раз наголошує на тому, що факт наявності права власності у Позивача ніким в судовому порядку не оспорено (як і всі правочини, що передували його набуттю), а отже в суду відсутні будь-які підстави ставити під сумнів зареєстроване в законному порядку право власності.

Будь-яких доказів перебування під'їзної залізничної колії у власності Відповідача 1 матеріали справи не містять.

В той же час, суд констатує, що не можуть бути прийняті в якості належного та допустимого доказу на підтвердження права власності за Відповідачем 1 на під'їзду залізничну колію технічний паспорт виготовлений у 2005 році СГП «Геоатлас» , з огляду на те, що:

* частина колії до 01 листопада 2008 року перебувала лише у користуванні Відповідача 2 на підставі договору оренди залізничної колії від 03 листопада 2003 року № 43/2, укладеного між ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» та Відповідачем 1;

* у технічному паспорті відсутні сторінки 5, 9, а сам паспорт не прошитий і не скріплений печаткою СГП «Геоатлас» ;

* з листа № 21 від 20 квітня 2016 року (за підписом директора ТзОВ СГП «Геоатлас» ), яке виготовляло вказаний технічний паспорт вбачається, що при виготовленні технічного паспорту залізничної під'їзної колії при станції Старокостянтинів - 1 Жмеринської дирекції залізничних перевезень Третьої особи 2 від 2005 року жодних правовстановлюючих документів на цю колію Відповідачем 1 надано не було, договір купівлі-продажу залізничної під'їзної колії на який посилався Відповідач 1 у своїй заяві на виготовлення технічного паспорту не було надано.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на те, що як вбачається з листа від 14 вересня 2016 року №92 Старокостянтинівським бюро технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації, інформація щодо права власності за Відповідачем 1 чи Відповідачем 2 на залізничну під'їзну колію в Старокостянтинівському БТІ ОР відсутня.

З огляду на усе зазначене, суд приходить до висновку, що на момент укладення спірної біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2009 року, Відповідач 1 не був власником залізничної під'їзної колії, а тому не мав права її продавати.

Як слідує з наказу Третьої особи 1 від 09 вересня 1997 року №635 та додатку до нього, ВАТ Старокостянтинівський завод „Металіст» було передано лише одну залізничну дорогу, інвентарний номер 202003. Зазначена залізнична дорога з інвентарним номер 202003 також відображена в Інвентарному описі основних засобів ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» станом на 01 грудня 2006 року. В зазначених документах не вказано розмір залізничної колії. Однак, згідно договору застави основних засобів від 19 вересня 2007 року ВАТ „Старокостянтинівський завод „Металіст» передано в заставу ВАТ „ОСОБА_4 Аваль» належні йому на праві власності основні засоби, у т.ч. і внутріплощадкову залізничну дорогу довжиною 2636 м., яка в подальшому перейшла до Позивача.

Щодо заяви Відповідача 2 про застосування позовної давності, то така заява визнається судом необґрунтованою з огляду на таке.

Приписами статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

В силу дії статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи, зокрема, ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 15 квітня 2016 року у справі 683/946/16-к вбачається, що Позивач дізнався про наявність біржової угоди та порушення свого права 31 березня 2016 року, коли відбувався демонтаж залізничної колії. Матеріали справи не містять доказів того, що Позивач знав чи міг дізнатися про наявність біржової угоди до зазначеної дати. На переконання колегії суду, наявність оголошення про продаж залізничної колії банкрута Відповідача 1 ніяким чином не доводить того факту, що Позивач у якого не було ніяких відносин з Відповідачем 1 повинен був здогадатися, що продається саме його колія.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи докази, а тому підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд залишає оспорювань судове рішення без змін.

Інші доводи Відповідача 2, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем 2.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу агропромислового науково - виробничого підприємства "Візит" на рішення господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року в справі №924/374/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року в справі №924/374/16 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №924/374/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.