Постанова

від 22.03.2018 по справі 57/218-10(59/264-08)

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 57/218-10(59/264-08)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2017

за скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми "Істок" про визнання незаконними дій Головного управління юстиції Харківської області та Київського відділу державної виконавчої служби ХМУЮ Харківської області у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Канської Юлії Вікторівни до Приватної виробничо-комерційної фірми "Істок", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : 1) Харківська міська рада; 2) Управління з контролю за використанням та охоронною земель; 3) Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"; 4) Акціонерна компанія "Харківобленерго"; 5) Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області про знесення об'єкту самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

Коротка історія справи та зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На виконання ухвал Господарського суду Харківської області від 15.09.2014 та від 19.09.2014, постанови Вищого господарського суду України від 14.01.2015, ухвали Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 Господарським судом Харківської області 26.06.2015 виданий наказ, в якому зазначено: відновити будівлю "Магазину продовольчих товарів" по АДРЕСА_2, знесену на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08.

За вказаним наказом стягувачем є Приватна виробничо-комерційна фірма "Істок" (далі - ПВКФ "Істок"; 22673395, вул. Скрипника, 16. кв. 4), а боржником - Фізична особа-підприємець Канська Юлія Вікторівна (далі - ФОП Канська Ю.В.; АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1).

На виконані у Київському відділі державної виконавчої служби місті Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області перебуває виконавче провадження ВП № 49753233 з виконання наказу № 57/3218-10 (н.р. 59/264-08) про відновлення будівлі "Магазину продовольчих товарів" по вул. Скрипника, 18 у місті Харкові, знесеної на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08.

29.05.2017 ПВКФ "Істок" звернулась до Господарського суду Харківської області з скаргою на дії ДВС в якій зазначала, що за період 18 місяців, починаючи з 04 січня 2016 року, наказ Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 не виконаний, здійснені державним виконавцем виходи за місцем виконання наказу суду не виявили боржника за адресою АДРЕСА_2, а виконавчі дії з метою виконання наказу суду у даній справі державною виконавчою службою не проведені, що свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів стягувача і є підставою для їх захисту у судовому порядку. Крім того, ПВКФ "Істок" у поданій скарзі послалось на норми статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено відповідальність за невиконання рішення суду, а саме у разі невиконання без поважних причин у встановлений строк ухвали суду передбачається відповідальність у вигляді накладення штрафу. Однак, як вказує стягувач, жодного штрафу та жодного подвійного штрафу державною виконавчою службою на боржника - ФОП Канську Ю.В. за невиконання вимог державного виконавця не накладено.

У поданій скарзі ПВКФ "Істок" просила:

- зобов'язати Київський ВДВС м. Харків ГТУ юстиції у Харківській області як орган, який має обов'язок належно в строк, дієво здійснювати виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 (відновити магазин) у справі № 57/218-10 та надати до Господарського суду Харківської області і стягувачу повну інформацію переліку дій про фактично виконану роботу (дії), які відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" за 15 місяців (з 04.01.2016 по 04.05.2017) щодо виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 (відновити магазин);

- вжити відповідні та належні заходи щодо реагування після розгляду даної скарги по відношенню до Київського ВДВС м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області як до органу, що здійснює виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у справі № 57/218-10 (відновити магазин) так і до окремих його посадових осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6) винісши відповідну окрему ухвалу суду;

- зобов'язати Київський ВДВС м. Харків ГТУ юстиції у Харківській області як орган, який має обов'язок належно здійснювати виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у справі № 57/218-10 - відновити магазин у строк, визначений Законом України "Про виконавче провадження";

- визнати протиправними та незаконними дії та протиправною та незаконною бездіяльність Київського ВДВС м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області як органу, який має обов'язок належно та дієво здійснювати виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у справі № 57/218-10 (відновити магазин) та як такими, що порушують конституційні права юридичної особи ПВКФ "Істок".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.06.2017 (колегія суддів: Присяжнюк О.О., Ольшанченко В.І., Светлічний Ю.В.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 (колегія суддів: Барбашова С.В., Білецька А.М., Істоміна О.А.), скаргу задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції при виконанні наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 (про відновлення будівлі) у справі № 57/218-10.

В решті вимог скарги відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що встановленими фактичними обставинами справи підтверджується неправомірність бездіяльності виконавчої служби, а надані останньою пояснення жодним чином не виправдовують невиконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у даній справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі Київський відділ державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 1, 3, 10, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" та зазначає про те, що в період з 01.12.2016 по 22.05.2017 державним виконавцем не могли проводитися виконавчі дії у зв'язку з перебуванням у Господарському суді Харківської області заяви виконавчої служби про роз'яснення способу та порядку виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі Київський відділ державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині часткового задоволення вимог скарги ПВКФ "Істок" та постановити нове рішення про відмову у задоволенні скарги ПВКФ "Істок" в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу ПВКФ "Істок" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 5 статті 301 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ).

Відповідно до статті 4 5 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал та постанов.

Згідно зі 115 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом - стаття 116 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Судами встановлено, що на виконані у Київському відділі державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області перебуває виконавче провадження ВП № 49753233 з виконання наказу № 57/3218-10 (н.р. 59/264-08) про відновлення будівлі "Магазину продовольчих товарів" по вул. Скрипника, 18 у місті Харкові, знесеної на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08.

04.01.2016 керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем Манерко Д.Д. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 49753233 та надано термін для самостійного виконання рішення суду боржником до 12.01.2016.

01.03.2016, 06.07.2016 та 03.10.2016 державним виконавцем відділу здійснено вихід за місцем виконання рішення суду, а саме: АДРЕСА_2, для перевірки виконання рішення суду.

За результатами цих перевірок державним виконавцем за участю директора ПВКФ "Істок" - ОСОБА_7 складені акти від 01.03.2016, від 06.07.2016 та від 03.10.2016, відповідно до яких боржника - ФОП Канську Ю.В. за адресою АДРЕСА_2 - не виявлено, рішення суду не виконано, будівля "Магазину продовольчих товарів" по АДРЕСА_2, що знесена на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08 - не відновлена.

02.11.2016 державним виконавцем направлено запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Харківській області з метою визначення місця реєстрації боржника.

08.11.2016 державним виконавцем направлено вимогу на адресу реєстрації боржника, щодо негайного виконання рішення суду.

02.12.2016 державним виконавцем направлено запит до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради з метою встановлення інформації щодо форми власності земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, а також вирішення питання щодо проведення робіт з відновлення будівлі "Магазину продовольчих товарів" по АДРЕСА_2, знесену на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08.

29.05.2017 державним виконавцем направлено вимогу до Комунального підприємства "Харківське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради щодо отримання інформації про поверховий план, експлікацію, технічну характеристику об'єкта, технічну документацію, що характеризує об'єкт нерухомості за адресою м. Харків вул. Скрипника 18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно з частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Судами попередніх інстанцій досліджувались копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 49753233, за результатами правової оцінки яких обґрунтовано встановлено обставини безпідставного ухилення державного виконавця від здійснення передбачених законом виконавчих дій з виконання ухвали суду.

Так, згідно зі статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Проте, як обґрунтовано зазначено судами, державним виконавцем не вжито жодних заходів примусового виконання рішення, передбачених вищезазначеною нормою.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Всупереч вищевикладеним нормам, державним виконавцем не доведено вчинення усіх необхідних процесуальних дій, спрямованих на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у справі № 57/218-10.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що здійснені державним виконавцем дії для виконання наказу суду не є вичерпними, виконавчою службою незважаючи на норми чинного законодавства України та численні звернення стягувача, не в повному обсязі реалізовано надані їй права та обов'язки та не застосовано усі можливі, передбачені законом, заходи для досягнення необхідного позитивного результату - виконання судового наказу.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 по справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Таким чином, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановленими фактичними обставинами справи підтверджується неправомірність бездіяльності виконавчої служби, а надані останньою пояснення жодним чином не виправдовують невиконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у даній справі.

Водночас судами обґрунтовано відхилено інші вимог скарги ПКВФ "Істок", оскільки за результатами розгляду скарги на дії ДВС виноситься ухвала, в якій господарський суд може лише зобов'язати орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, тобто заходи примусового виконання рішення, тоді як вимоги скарги ПКВФ "Істок" на дії державного виконавця знаходяться поза межами компетенції господарського суду.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не є підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують правильних висновків судів щодо вчинення усіх необхідних процесуальних дій, в межах Закону України "Про виконавче провадження", спрямованих на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.06.2015 у справі № 57/218-10.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, зводяться до обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, з чим колегія суддів погоджується.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2017 у справі № 57/218-10 (59/264-08) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір