Постанова

від 20.03.2018 по справі 5/1595-28/271а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №5/1595-28/271а

касаційне провадження №К/9901/552/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на додаткову постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 (суддя Сподарик Н.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2013 (головуючий суддя - Левицька Н.Г., судді: Сапіга В.П., Сеник Р.П.) у справі № 5/1595-28/271А за позовом Приватного підприємства ТІМ до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Головного управління Державного казначейства у Львівській області в особі Управління Державного казначейства у Франківському районі м. Львова, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Житлобуддизайн , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, за участю Прокуратури Франківського району м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання здійснити бюджетне відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Тім звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Головного управління Державного казначейства у Львівській області в особі Управління Державного казначейства у Франківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 14.06.2006 № 12990/10/23-4/30275723 та зобов'язання здійснити бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 633917,00 грн.

Господарський суд Львівської області постановою від 03.04.2007 позовні вимоги задовольнив повністю.

28.03.2012 позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про винесення додаткового рішення та встановлення способу виконання постанови Господарського суду Львівської області від 03.04.2007 в частині здійснення бюджетного відшкодування з Державного бюджету України суми в розмірі 633917,00 грн. шляхом безспірного списання Управлінням Державної казначейської служби України у Франківському районі м. Львова Львівської області на користь Приватного підприємства Тім як відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Львівський окружний адміністративний суд додатковою постановою від 01.10.2012 зазначену заяву задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09.08.2013 залишив додаткову постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати додаткову постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Приватного підприємства Тім .

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 168, 257 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Зокрема, зазначає, що Господарським судом Львівської області в постанові від 03.04.2007 одночасно із підтвердженням права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість визначено спосіб його отримання, тобто врегульовано механізм виконання судового рішення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Приймаючи додаткову постанову в спірній ситуації, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова Господарського суду Львівської області від 03.04.2007 не виконана і, як наслідок, позивач не може отримати бюджетне відшкодування податку на додану вартість, оскільки за змістом вказаного судового рішення дії органу казначейства щодо перерахування коштів з бюджетного рахунку на рахунок платника податку безпосередньо залежать від виконання податковим органом зобов'язання щодо надання відповідного висновку, а Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відмовляється його надавати.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо, зокрема, суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.

За загальним правилом судження суду щодо способу виконання судового рішення належить до неосновних суджень (частина перша статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору)).

Проте, в окремих випадках це судження є необхідним (основним), адже без нього рішення суду по суті справи є неповним і, відповідно, не може гарантувати ефективний захист прав позивача. Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Прийняття додаткового рішення необхідне також у тих випадках, коли спосіб судового захисту, хоч і закріплений у постанові, проте викладений неповно.

Водночас слід звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, в постановах від 20.04.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аскоп-Україна до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів, а також від 07.06.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства Атем-Франк до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із зазначеним висновком правильним способом захисту платника податку на додану вартість є вимога про зобов'язання органу доходів і зборів до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

У цих рішеннях Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Крім того, варто врахувати, що стаття 124 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Верховний Суд України в постанові від 11.11.2014 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії наголосив, що зміна на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Додаткову постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2013 у справі № 5/1595-28/271А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк