Рішення

від 13.06.2018 по справі 922/530/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2018 р.Справа № 922/530/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест ОСОБА_1", м. Луцьк про стягнення 552493,80 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 08-21/36/2-18 від 04.01.2018 року;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю від 27.12.17р.;

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест ОСОБА_1" про стягнення орендної плати у сумі 552493,80 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 23.04.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.05.2018 року закрито підготовче провадження у справі № 922/530/18 та справу призначено до розгляду по суті на 22.05.2018 року.

В судовому засіданні 05.06.2018 року було оголошено перерву до 13.06.2018 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.06.2018 року представник відповідача надав додаткові письмові пояснення по справі (вх. № 16858).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.06.2018 року представник позивача надав додаткові пояснення по справі (вх. № 16985).

Представник позивача в судовому засіданні 13.06.2018 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що відповідачем з моменту виникнення права власності на нерухоме майно не вчинялися дії щодо укладення договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим не сплачувалась орендна плата за користування зазначеною земельною ділянкою. Враховуючи наведене, на підставі статей 1212-1214 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережене майно у розмірі орендної плати у сумі 552493,80 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2018 року проти позову заперечує та зазначає про те, що відповідачем сплачувався земельний податок за період з червня 2017 року по лютий 2018 року. Крім того, відповідач вказує на те, що посилання позивача на статті 1212-1214 ЦК України, як на підставу стягнення коштів є безпідставними, оскільки до спірних правовідносин застосовуються положення статті 22 ЦК України, в той час як доказів понесених збитків позивачем надано не було.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

На підставі рішення Харківської міської ради від 25.04.2012 № 693/12 між Харківською міською радою (позивач) та ПП ТЕХ-СПЕЦ-СЕРВІС укладено договір оренди землі від 16.08.2012 № 631010004000796 на земельну ділянку загальною площею 0,3606 га по вул. Шевченка, 41 для будівництва АЗК з урахуванням знесення існуючої будівлі (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації), строком до 31.12.2015.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.02.2018 № 112850260 право приватної власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 , загальною площею 182,9 кв.м. по вул. Шевченка, 41 ум. Харкові з 09.09.2015 зареєстровано за ТОВ Вест ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 10.09.2015 №43648168.

26.09.2016 року ТОВ "Вест ОСОБА_1" звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки.

В подальшому, 04.10.2016 року відповідач звернувся до Департаменту територіального контролю Харківської міської ради із завою про надання в оренду земельної ділянки.

Рішенням Харківської міської ради 10 сесії 7 скликання від 21.12.2016 № 461/16 відповідачеві надано в оренду земельну ділянку площею 0,3606 га (кадастровий номер 6310136600:03:006:0035) строком до 31.12.2021 року.

На виконання зазначеного рішення міської ради, відповідачем було укладено договір № 398 від 28.11.2016 року з ПП "Арт`Ламма" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

В подальшому 24.01.2017 року відповідно до акту приймання-передачі № 8/17, спірна земельна ділянка передана попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") до земель запасу міста.

Актом від 24.03.2017 року погоджені межі земельної ділянки у м. Харкові, вул. Шевченка, 41.

29.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області зареєстровано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ТОВ "Вест ОСОБА_1".

10.07.2018 року відповідачем було отримано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельною ділянки площею 0,3606 га у м. Харкові по вул. Шевченка, 41.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 05.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,2225 га по вул. Шевченка, 41 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Б-1 (стаціонарна АЗС) право власності на яку зареєстровано за Відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

Межі земельної ділянки визначені відповідно до фактичного використання (межі паркану, будівлі та бордюру).

Крім того в матеріалах справи наявна інформаційна довідка від 05.02.2018 № 112850260, лист Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 24.05.2017 № 19-20-0.23,08-424/116-17 та лист Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 25.04.2017 № 5382/0/225-17, відповідно до яких речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Шевченка, 41 у м. Харкові не зареєстровані.

Отже позивач вказує на те, що відповідач набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

За твердженням позивача, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ТОВ Вест ОСОБА_1 виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі.

Проте відповідач у період з 01.06.2017 по 31.02.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином позивачем було нараховано відповідачу 552493,80 грн., в якості несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності без укладення договору оренди внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у вигляді неодержаної орендної плати за землю.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 552493,80 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу стягнення грошових коштів з відповідача, посилається на статті 1212-1214 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов'язковому порядку вибути з його володіння.

В даному випадку, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Харківської міської ради про стягнення з відповідача 552493,80 грн., яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що зазначені кошти, за визначенням статті 22 ЦК та статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК) є збитками у виді упущеної вигоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 ЦК не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків та положення Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.02.2018 року по справі № 922/1340/17.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК і частини 2 статті 224, статті 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір у даній справі, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК.

Так, згідно з частиною 2 статті 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК.

Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, судом встановлено наступне.

З метою належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, 26.09.2016 року ТОВ "Вест ОСОБА_1" звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки.

04.10.2016 року ТОВ "Вест ОСОБА_1" також звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки.

В подальшому рішенням Харківської міської ради від 21.12.2016 № 461/16 відповідачеві надано в оренду земельну ділянку площею 0,3606 га (кадастровий номер 6310136600:03:006:0035) строком до 31.12.2021 року.

На виконання зазначеного рішення міської ради, відповідачем було укладено договір № 398 від 28.11.2016 року з ПП "Арт`Ламма" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Також 24.01.2017 року відповідно до акту приймання-передачі № 8/17, спірна земельна ділянка передана попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") до земель запасу міста.

Актом від 24.03.2017 року погоджені межі земельної ділянки у м. Харкові, вул. Шевченка, 41.

29.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області зареєстровано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ТОВ "Вест ОСОБА_1".

10.07.2017 року відповідачем було отримано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельною ділянки площею 0,3606 га у м. Харкові по вул. Шевченка, 41.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Харківської міської ради від 21.12.2016 року № 461/16 про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,3606 га (кадастровий номер 6310136600:03:006:0035) ТОВ "Вест ОСОБА_1" передувало поверненню попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") зазначеної земельної ділянки до земель запасу міста на підставі акту від 24.01.2017 року.

Також, як свідчать матеріали справи, припинення права користування спірною земельною ділянкою попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") було зареєстровано 10.05.2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 27).

У зв`язку з чим, позивачем здійснюється нарахування з червня 2017 року.

Проте, як вбачається в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем саме з червня 2016 року по лютий 2018 року плата за землю у формі земельного податку, сума якого за цей період становить 63255,04 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 73-80).

Отже, вищенаведені обставити спростовують посилання позивача на те, що відповідач зволікав з укладення договору оренди та не вживав дій з метою його укладення протягом тривалого строку після оформлення права власності на нежитлові будівлі.

Оскільки із вищезазначених дій відповідача вбачається, що з моменту оформлення права власності на нежитлові будівлі відповідач вчиняв ряд дій з метою укладення відповідного договору.

Щодо посилань позивача на постанову Верховного суду від 25.05.2018 року по справі № 922/2976/17, суд зазначає наступне.

З аналізу вищезазначеної постанови, на яку посилається позивач, вбачається, що підставою для задоволення позовних вимог Харківської міської ради слугувало зокрема те, що відповідачем з часу виникнення права власності на нерухоме майно та з моменту прийняття рішення 23.09.2015 року Харківською міською радою "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", майже протягом двох років (з 2015 року) не здійснено жодних дій з укладення договору оренди.

В той час, як у даних правовідносинах, як вже було зазначено вище, відповідачем здійснювались дії щодо укладення договору оренди, а саме укладався договір на виготовлення технічної документації, було складено акт про погодження меж земельної ділянки, отримано Витяг про нормативну грошову оцінку та сплачувався податок на землю.

Отже в даному випадку посилання позивача на постанову Верховного суду від 25.05.2018 року по справі № 922/2976/17 для її застосування до спірних правовідносин є безпідставними.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; статтями 22, 224, 225, 1166, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статтями 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) до Товариства з обмеженою відповідальністю Вест ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ 34524327) про стягнення 552493,80 грн. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 20.06.2018 р.

Суддя ОСОБА_4

922/530/15