Рішення

від 20.07.2018 по справі 643/10560/17

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/10560/17

Провадження № 2/643/1053/18

20.07.2018 року Московський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Майстренко О.М. за участі секретаря - Постульга О.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ про визнання правочинів недійсними та визнання права власності ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 від 15 грудня 2010 року, договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014р., укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю РАО 777 , договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014р., укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю СУВА , договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 р. укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю СОХАЙЖИ , договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 р. укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю БІФЕЛЬ та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15 грудня 2010 року між ТОВ "ФІНВЕСТБУД" та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на умовах відстрочення сплати ціни продажу, яка становила 5 500 000, 00 грн., до 30 грудня 2011 року.

Разом з цим, 14 січня 2011 р. між продавцем ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 4473-ПР, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання божником - ОСОБА_2 своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

03.01.2012р. у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань в результаті не сплати ціни продажу будівлі, на підставі вимоги кредитора, ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі заборгованість за боржника ОСОБА_2, в результаті чого отримав всі права кредитора у відповідному основному зобов'язанні.

В подальшому, ОСОБА_2 так і не здійснивши оплату заборгованості, одним днем, 28.01.2014 року уклав низку договорів купівлі-продажу з ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ ТОВ СУВА та ТОВ БІФЕЛЬ . За умовами даних договорів, ОСОБА_2 передав у власність кожному із зазначених товариств окремі нежитлові приміщення, які разом складають цю нежитлову будівлю літ. З-4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , також передбачали умови відстрочення сплати ціни вартості нежитлових приміщень до 28.01.2017 року.

У зв'язку з несплатою відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ на користь відповідача ОСОБА_2 ціни продажу нежитлових приміщень по договорам купівлі-продажу, ОСОБА_2 одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА з аналогічними позовними вимогами про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на всі нежитлові приміщення цієї нежитлової будівлі.

Позивач зазначає, що в кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, що дозволяє йому впливати на будь-які рішення підконтрольних йому товариств, в тому числі і рішення пов'язані з його майновою участю.

Позивач стверджує, що не маючи жодних намірів щодо сплати ціни вартості нежитлової будівлі з самого початку, ОСОБА_2 поділив нежитлову будівлю на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів 2-5), а в подальшому подав штучні позови з метою отримати нові об'єкти нерухомості під новими реєстраційними номерами, відмінними від реєстраційного номеру нежитлової будівлі, який в результаті її поділу скасовується, а нежитловим приміщенням присвоюються нові реєстраційні номери.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 фактично створив юридичну неможливість у поверненні всієї нежитлової будівлі, за яку відповідач ОСОБА_2 з самого початку не мав наміру розраховуватись, а в подальшому уклав низку договорів фіктивного характеру з підконтрольними йому юридичними особами (відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ ).

За таких підстав, позивач просить визнати недійсними договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, який був укладений під впливом обману на підставі ст. 230 ЦК України, а також визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені 28 січня 2014 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , які мають фіктивний характер, оскільки не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що їм характерні та ними обумовлені, на підставі ст. 234 ЦК України.

Також, позивач просить визнати за ним право власності як на всю нежитлову будівлю, так і на окремі її нежитлові приміщення, право власності на які на цей час зареєстровано за відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ саме на підставі фіктивних договорів.

Відповідачі позов не визнали, проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 не доведено виконання кредиторських зобов'язань поручителя, а договір поруки є нікчемним оскільки не був посвідчений нотаріально. Вказує, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які були направлені на реальне настання тих правових наслідків, які ними обумовлені та по яким відбулось виконання. Крім того, посилається на судову справу № 2-17541/2010, що перебувала в провадженні Московського районного суду м. Харкова, по якій рішенням від 23.12.2010 року ОСОБА_2 визнано добросовісним набувачем спірного майна на задоволення його зустрічного позову по справі, в якій відмовлено ТОВ "ФІНВЕСТБУД" в задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі з підстав укладення його під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Також, відповідач ОСОБА_2 посилається на ухвалу господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року по справі № 5023/10603/11 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ "ФІНВЕСТБУД". Даною ухвалою ТОВ "ФІНВЕСТБУД" ліквідовано як юридичну особу в процедурі банкрутства у зв'язку з відсутністю майна та грошових коштів необхідних для задоволення вимог кредиторів.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення його до суду з даними позовними вимогами, про що заявлене відповідне клопотання.

Відповідачі ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ також заперечуючи проти позову зазначають, що несплата грошових коштів за придбані нежитлові приміщення юридичними особами, в яких ОСОБА_2 належить частка у розмірі 77 відсотків статутного капіталу у кожному з цих товариств, була пов'язана виключно з фінансовою неможливістю у проведенні розрахунків. При цьому, товариства використовують нерухоме майно в своїй господарській діяльності, а ОСОБА_2, як кінцевий бенефіціарний власник не впливає на результати господарської діяльності відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ . Укладені договори купівлі-продажу були направлені на реальне настання правових наслідків та по ним відбулось виконання. Аналогічні за змістом позови відповідача ОСОБА_2 до відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ пов'язані з несплатою на протязі трьох років ціни продажу нежитлових приміщень в результаті складного фінансового стану відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ .

Суд, заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15 грудня 2010 року між ТОВ "ФІНВЕСТБУД" (код ЄДРПОУ 35331483) та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 4473.

За умовами договору ТОВ ФІНВЕСТБУД продав, а відповідач 1 купив нежитлову будівлю літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності проведена 16.12.2010 р.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 5500000,00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот тисяч гривень 00 коп.), які Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 р. ТОВ ФІНВЕСТБУД , як кредитор, та ОСОБА_1, як поручитель, уклали договір поруки № 4473-ПР (надалі - договір поруки). Відповідно до умов договору поруки позивач поручився перед кредитором за належне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, в тому числі щодо сплати ціни продажу за придбану ним нежитлову будівлю літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, на умовах та в строки, передбачені договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України договір поруки відноситься до видів забезпечення виконання зобов'язань, а відповідно до частини першої статті 547 ЦК України укладається в простій письмовій формі.

Отже, сторонами договору поруки було дотримано форму правочину в результаті укладення його в простій письмовій формі для забезпечення виконання зобов'язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

Стаття 554 ЦК України передбачає загальне правило щодо правових наслідків порушення зобов'язання забезпеченого порукою.

Так, згідно з часиною першою наведеної норми Закону, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Обставини справи свідчать, що ОСОБА_2, як покупець не виконав своїх зобов'язань перед продавцем ТОВ "ФІНВЕСТБУД" щодо сплати договірної ціни за придбану нежитлову будівлю у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, яким було передбачено відстрочення оплати нерухомості до 31 грудня 2011 року.

У зв'язку з цим, 06 січня 2012 року, на підставі вимоги кредитора за № 0301-07 від 03.01.2012р., ОСОБА_1, як поручитель, сплатив кредитору ТОВ "ФІНВЕСТБУД" у повному обсязі суму вартості нежитлової будівлі за боржника ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією на суму 5 500 000, 00 грн. до прибуткового касового ордеру № 1 від 06.01.2012 року за підписами головного бухгалтера та касира, скріпленими печаткою ТОВ Фінвестбуд .

Відповідач ОСОБА_2 в спростування факту оплати позивачем суми вартості нерухомості, посилається на ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року по справі № 5023/10603/11 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ ФІНВЕСТБУД , якою останнє ліквідовано як юридичну особу.

В наведеній ухвалі господарського суду зазначено, що у банкрута ТОВ Фінвестбуд за даними бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості не має. Ліквідатором проведено інвентаризацію майна боржника і встановлено, що у активі боржника станом на дату порушення справи про банкрутство обліковувались грошові кошти в сумі 100 грн.

Натомість, судом встановлено, що жодних даних щодо сплати чи не сплати ОСОБА_1 заборгованості за ОСОБА_2, а також щодо подальшого використання грошових коштів ТОВ "ФІНВЕСТБУД", отриманих від продажу нежитлової будівлі по договору купівлі - продажу від 15.12.2010 року, ухвала господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року - не містить.

Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа № 5023/10603/11, предметом розгляду якої була вимога про визнання ТОВ "Фінвестбуд" банкрутом. Серед учасників наведеної справи № 5023/10603/11 не було ані позивача, ані відповідачів, що ними не заперечувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що при судовому розгляді господарської справи № 5023/10603/11 про визнання банкрутом ТОВ "Фінвестбуд" питання щодо виконання ОСОБА_1, як поручителем, зобов'язань по сплаті ціни продажу у розмірі 5 500 000, 00 грн. за нежитлову будівлю перед ТОВ "ФІНВЕСТБУД", як кредитором, за ОСОБА_2, як боржника, не досліджувались, а інших доводів у відповідача ОСОБА_2 з цього приводу не має.

При цьому, під час судового розгляду справи відповідачем ОСОБА_2 не було надано суду належних та допустимих доказів проведення розрахунків за нежитлову будівлю по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року, ані з ТОВ "ФІНВЕСТБУД", ані з ОСОБА_1

Відповідачем ОСОБА_2 було заявлено клопотання про витребування господарської справи № 5023/10603/11 про визнання банкрутом ТОВ "ФІНВЕСТБУД", в задоволенні якого судом відмовлено з підстав його невідповідності вимогам статті 84 ЦПК України. Так, заявлене клопотання не містило зазначення доказу та обставин, що може підтвердити цей доказ, або аргументів, які він може спростувати, а також не містило доказів вжиття заходів відповідачем 1 щодо отримання цього доказу та причин неможливості його отримання самостійно.

Отже, суд вважає, що квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 06.01.2012 року, що була надана позивачем разом з позовом, яка за формою є первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси підприємств (юридичних осіб), бланк якого затверджений Постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року, є належним та достатнім доказом факту оплати ОСОБА_1 за боржника ОСОБА_2 заборгованості по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року у розмірі 5 500 000, 00 грн.

За частиною 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять всі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечують його виконання.

Після сплати 06 січня 2012 року позивачем на користь ТОВ "ФІНВЕСТБУД" суми вартості придбаної відповідачем ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року нерухомості, ТОВ "ФІНВЕСТБУД" передав позивачу по відповідному акту прийому - передачі від 09 січня 2012 року всі наявні у нього документи, які підтверджують цей обов'язок боржника ОСОБА_2 виконати зобов'язання по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року.

Однак, в подальшому, відповідач ОСОБА_2 так і не здійснивши оплату за придбану нерухомість, поділив придбану нежитлову будівлю на окремі її нежитлові приміщення та одним днем, здійснив відчуження нежитлових приміщень, що разом складають спірну нежитлову будівель, шляхом укладення з відповідачами 2-5 договорів купівлі-продажу.

Так, 28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "РАО 777" договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 143, за умовами якого продав нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв.м., 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв.м., антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв.м., антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв.м., сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв.м., сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв.м., усього площею 2766,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ СУВА договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 146, за умовами якого продав нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв.м., антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв.м., усього площею 1044,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "СОХАЙЖИ" договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 132, за умовами якого продав нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "БІФЕЛЬ" договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 140, за умовами якого продав нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

За всіма договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень, була передбачена відстрочка сплати ціни продажу до 28 січня 2017 року.

В кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, зареєстровані дані товариства в Єдиному державному реєстрі однією датою 22.0172014 року, керівником даних підприємств є з 04.07.2017 року Поляк Микита Юхимович, місцезнаходження товариств визначене за адресою спірних приміщень: АДРЕСА_1.

В подальшому, у зв'язку з невиконанням покупцями своїх грошових зобов'язань по сплаті ціни продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_2, одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на продані ним нежитлові приміщення, які разом складають нежитлову будівлю, що підтверджується судовими справами: № 643/6933/17, № 643/6934/17, № 643/6935/17, № 643/6936/17.

При цьому, по справам № 643/6935/17 та № 643/6936/17 прийняті судові рішення від 12.04.2018 року та від 28.03.2018 року, які набрали законної сили, якими у задоволенні позовів ОСОБА_2 до ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА про розірвання договорів купівлі-продажу від 28.01.2014 року, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності на нежитлові приміщення спірної нежитлової будівлі, - відмовлено.

Відповідно до статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 придбав право власності на нежитлову будівлю в цілому, а в подальшому так і не здійснивши оплату за неї поділив її на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ ) за договорами купівлі-продажу, не отримавши оплати на протязі трьох років від відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ звернувся одним днем до суду з аналогічними позовними вимогами до підконтрольних йому юридичних осіб (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ ) про розірвання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання права власності на нежитлові приміщення, яким вже присвоєні нові реєстраційні номери, відмінні від реєстраційного номеру, що був присвоєний нежитловій будівлі в цілому, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач 1 ввів продавця в оману щодо умов оплати ціни по договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року, оскільки не мав наміру у проведенні розрахунку за неї з самого початку, що в силу статті 230 ЦК України є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року недійсним.

Також, суд погоджується з доводами позивача, що договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, які були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що ними обумовлені та їм характерні з вищенаведених підстав, а тому мають фіктивний характер та підлягають визнанню недійсними в силу статті 234 ЦК України.

Розглядаючи клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до пункту 28 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 N 9 - перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, позивач обґрунтовано зазначає, що дізнався про порушення своїх прав та необхідність їх судового захисту з моменту ознайомлення з ухвалами Московського районного суду міста Харкова по судовим справам №№ 643/6933/17, 643/6934/17, 643/6935/17, 643/6936/17, які оприлюднені 06.07.2017р. та 07.07.2017р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Окрім того, відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони домовились про його дію до 31 грудня 2018 року.

Окрім іншого, ОСОБА_2 у своїх офіційних письмових заявах посилався на судову справу № 2-1498/11 за позовом ФОП ОСОБА_1. до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на підставі договору відступлення прав вимоги № 1 від 15.12.2010 року. При цьому, як зазначав представник відповідача ОСОБА_2, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.02.2014 року зазначений позов по справі № 2-1498/11 було залишено без розгляду.

Наведене додатково свідчить про вжиття заходів позивачем щодо захисту своїх майнових прав та про переривання строку позовної давності.

Підстави залишення позову по справі № 2-1498/11 в ухвалі суду від 03.02.2014 року не зазначені.

Надаючи оцінку договору уступки права вимоги 01 від 15.12.2010 року, на який також посилався відповідач ОСОБА_2, вказуючи, що цей правочин може свідчити про заміну кредитора у зобов'язанні, судом встановлена його нікчемність відповідно до ст. 220 ЦК.

Так, відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України - правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вичиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло таке зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є правочином щодо зміни кредитора у зобов'язанні, тому на нього розповсюджуються норми, закріплені ст. 513 ЦК України.

Основним договором за обставинами зазначеної судової справи є договір купівлі - продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року, який відповідно до вимог ст. 657 ЦК України був посвідчений нотаріально. Отже, договір щодо заміни сторони у основному зобов'язанні шляхом уступки права вимоги також, як і договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Крім того, суд зауважує, що вказаний договір уступки права вимоги, який був наданий відповідачем ОСОБА_2, містить посилання, що право вимоги виникло з договору поставки № 07/12-10 від 09 грудня 2010 року (пункти 1.4 та 2.2 зазначеного договору), який не має жодного відношення до розгляду даної справи, оскільки не стосується договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року.

Також, наданий відповідачем ТОВ РАО 777 договір про перевід боргу № 03 від 15 грудня 2010 року вказує на те, що первісний боржник ОСОБА_2 перевів свій борг у розмірі 1000,00 (однієї тисячі) грн. перед фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, а ОСОБА_7 прийняв його, як новий боржник саме на підставі вищезазначеного нікчемного договору уступки права вимоги заборгованості по договору поставки, що пояснює можливе його укладення ОСОБА_1 як фізичною особою - підприємцем, однак, не має жодного відношення до розгляду даної справи, оскільки не є належним доказом та не спростовує доводів позивача в силу статті 77 ЦПК України.

Надаючи оцінку доводам відповідача ОСОБА_2 про встановлені обставини по справі № 2-17541/201, що перебувала в провадженні Московського районного суду м. Харкова, по якій рішенням від 23.12.2010 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ Фінвестбуд до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року недійсним з підстав його вчинення під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ Фінвестбуд про визнання його добросовісним набувачем з підстав правомірності та законності набуття ним спірного майна та заборону вчиняти певні дії, суд зазначає наступне.

Визнання договорів недійсними з підстав вчинення під впливом обману та за наявності ознак фіктивності, має зовсім іншу правову природу у порівнянні з підставами для визнання недійсним договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Московським районним судом м. Харкова при прийнятті рішення від 23.12.2010 року по справі № 2-17541/2010 не було досліджено обставини, про які вказує позивач ОСОБА_1 у цій судовій справі № 643/10560/17 в обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги.

Наведені ж твердження ОСОБА_2 щодо факту набуття ним статусу добросовісного набувача , заявлені у зустрічному позові у справі про визнання договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року недійсним з підстав вчинення його під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, не можуть бути застосовані до обставин судової справи № 643/10560/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ СУВА , ТОВ БІФЕЛЬ про визнання договорів купівлі-продажу недійсними з підстав вчинення договору під впливом обману та за наявності ознак фіктивності.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (редакція ЦПК на момент розгляду справи № 2-17541/2010) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 4 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 30.03.2012 № 4 Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з ново виявленими обставинами - обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги.

Таким чином, суд вважає, що рішення Московського районного суду міста Харкова від 23.12.2010 року по справі № 2-17541/2010 прийнято з урахуванням інших обставин у 2010 році та без дослідження фактів, які існують на сьогодні, предметом розгляду була інша матеріально-правова вимога та інші обставини, що її обґрунтовували на відміну від справи № 643/10560/17, в якій окрім того, беруть участь інші учасники, зокрема позивач та відповідачі 2-5.

Щодо заявленого відповідачем ОСОБА_2 клопотання про залучення документів після завершення стадії закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, надання додаткових пояснень та переходу до судових дебатів, суд приєднує подані через канцелярію суду документи до матеріалів справи але не надає їм оцінки при прийнятті рішення у справі, виходячи з наступного.

Представник ОСОБА_2 подав через канцелярію суду клопотання про залучення квитанції до прибутково - касового ордеру про ніби то сплату відповідачем ОСОБА_2 заборгованості на користь кредитора у розмірі 5 500 000, 00 грн. після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, з порушенням статті 83 ЦПК України, без належно обґрунтованого клопотання про неможливість подання такого доказу разом із поданням відзиву.

Між тим, судом встановлено, як з офіційних письмових заяв по суті справи, так і протягом всього судового розгляду, ні відповідач ОСОБА_2, ні його представники, не посилалися на цей письмовий документ в обґрунтування своєї позиції по справі, а їх доводи постійно змінювались, посилання на такі докази, як договір уступки права вимоги та перевід боргу на ОСОБА_1, з одного боку, та нікчемність договору поруки з іншого, фактично є взаємовиключними підставами, що сприймається судом критично.

Крім того, відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України - докази, не подані у встановлений законом строк до розгляду не приймаються. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву на позов, а у разі якщо такий доказ не може бути поданий у встановлений строк з об'єктивних причин, письмово повідомити про це суд із зазначенням, який доказ не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, докази, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання даного доказу.

Матеріали справи свідчать про те, що суд вже видалявся до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення, а сторонам були створені протягом судового розгляду належні умови для здійснення та реалізації належних їм процесуальних прав та обов'язків, що відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема зазначеній у рішеннях по справі "G.B. проти Франції", рішенні від 30.11.2006 року по справі "Красношапка проти України", в рішенні від 10 липня 1984 року по справі "Гінчо проти Португалії", в яких зазначено, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд вважає, що всім учасникам справи були встановлені рівні та належні умови для реалізації процесуальних прав та для виконання покладених на них процесуальним законом обов'язків.

При цьому, суд вважає достатніми докази, наявні в матеріалах справи, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів, є обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами по справі.

Розглядаючи вимогу позивача про визнання права власності на спірне майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як вказує зміст статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Позивач може обрати будь-який передбачений нормами чинного законодавства спосіб захисту свого порушеного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" повторює, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ), має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (див. Broniowski v. Poland, N 31443/96, пар. 98.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

У пункті 7 Постанови Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

З огляду на визнання договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 р., укладеного між ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 недійсним, та з урахуванням фіктивності наступних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладених 28.01.2014 року між відповідачем 1 та відповідачами 2-5, саме позивач як, особа яка набула права кредитора у зобов'язанні, вправі обирати ефективний засіб юридичного захисту .

При цьому, з урахуванням обставин даної справи, суд погоджується, що до реального ефективного захисту порушених прав позивача призведе судове рішення, в якому, серед іншого, буде вирішено питання про визначення форми повернення майна шляхом визнання права власності позивача на спірне майно, речове право на яке позивач зможе зареєструвати відповідно до вимог ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ", що повністю відповідатиме змісту норм, які регулюють засади здійснення судочинства, в тому числі й цивільного, в Україні. Зокрема, як слідує зі змісту ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань . Відповідно до пункту 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та законними, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в розмірі 11520,00 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ на користь ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 265, 268, 315-319 ЦПК України, 230 , 392 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 від 15 грудня 2010 року, посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 4473 - недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю РАО 777 , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 143 - недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю СУВА , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 146- недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року , укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю СОХАЙЖИ , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 132 - недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю БІФЕЛЬ , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 140 - недійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. "3-4", загальною площею 5655,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі:

на нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв.м., 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв.м., антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв.м., антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв.м., сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв.м., сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв.м., усього площею 2766,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1;

на нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв.м., антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв.м., усього площею 1044,1 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1;

на нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1;

на нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 11200 (одинадцять тисяч двісті ) гривен.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Майстренко О.М.