Постанова

від 28.11.2018 по справі 759/3487/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/3487/16 Головуючий 1 інстанція - Мазур І.В.

Провадження № 22-ц/824/621/2018 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 листопада 2018 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 06 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м.Києва про поновлення на роботі, стягнення заробітку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який надалі доповнила і мотивувала тим, що із 1994 року вона працювала на посаді завідувача бібліотекою Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англіської мови м.Києва. Наказом відповідача № 94-к від 10 грудня 2015 року її було звільнено із займаної посади за п.4 ст.40 КЗпПУ через прогул без поважних причин.

Посилалася, що дане звільнення вчинене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства. Зокрема, вона була звільнена без з'ясування причин її відсутності 09 грудня 2015 року на робочому місці. На порушення вимог ст.149 КЗпПУ вона не мала змоги надати лікарняний лист та відповідні пояснення, а директор школи не взяв до уваги довідки лікаря від 9 та 10 грудня 2015 року, які підтверджують поважність причин її відсутності на роботі. Всупереч ст.47 КЗпПУ її не було ознайомлено з наказом про звільнення в день звільнення, а подання директора школи про розірвання трудового договору розглядалось первинною профспілковою організацією у її відсутність, хоча в цей день вона перебувала у школі. Зазначала, що директор школи дав їй підписати відомість про отримання заробітної плати за грудень 2015 року, а потім відмовився виплатити грошові кошти. Окрім того, вказувала, що внаслідок незаконного звільнення їй завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, погіршенні стану здоров'я, змін в житті та знівечення ділової репутації, яку оцінила у 5000 грн.

У зв'язку з наведеним просила поновити її на посаді завідувача бібліотекою Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англіської мови м.Києва, стягнути із відповідача на її користь заробітну плату за грудень 2015 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 06 липня 2016 року у

- 2 -

задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_3подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не дав належної оцінки поданим нею доказам, зокрема медичній довідці, яка підтверджує поважність причин відсутності на роботі, довідці висновку відділку поліції Солом'янського району та її зверненню в прокуратуру, безпідставно відмовив у допиті свідків, які б підтвердили про її неповідомлення про засідання профспілки. Судом неправомірно не враховано ту обставину, що їй не була виплачена заробітна плата за грудень 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних вимог з інших підстав. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_3 проведене з порушенням положень КЗпП України, однак права позивачки захисту не підлягають у зв'язку із пропуском нею без поважних причин місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду м.Києва від 01 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Апеляційного суду м.Києва від 01 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати за грудень 2015 року постановою Верховного Суду залишено без змін.

Отже, предметом перегляду в суді апеляційної інстанції є рішення суду в частині вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

В суді апеляційної інстанції представники позивачки ОСОБА_4, ОСОБА_5 подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва як незаконне.

Представники відповідача Бабан С.М., Можаєв М.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та

- 3 -

заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 із 1994 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду завідувача бібліотекою Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англіської мови м.Києва.

09 грудня 2015 року працівникамиСпеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 було складено акт, яким зафіксовано відсутність ОСОБА_3 на її робочому місці 09 грудня 2015 року протягом 4 годин, а саме: із 14 годин 03 хв. до 17 годин 58 хв. На момент складання цього акта відомостей про причини відсутності ОСОБА_3 не надходило (а.с.24).

10 грудня 2015 року працівниками Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 було складено акт, яким зафіксована відмова ОСОБА_3 ознайомитися із актом про її відсутність на роботі 09 грудня 2015 року та надати пояснення про причини відсутності (а.с.25).

ОСОБА_3 двічі запрошувалася 10 грудня 2015 року на засідання профспілкового комітету спеціалізованої школи, зокрема о 10 годині 30 хв. та о 15 годині 15 хв. щодо розгляду подання директора про її звільнення.

Також, судом встановлено, що наказом директора Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 м.Києва№ 94-к від 10 грудня 2015 року за погодженням із профспілкою ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади підставі п.4 ст.40 КЗпПУ за прогул без поважних причин (а.с.29).

10 грудня 2015 року працівниками Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 було складено акт, яким зафіксована відмова ОСОБА_3 ознайомитися із наказом про звільнення, та складено акт про відмову ОСОБА_3 від отримання трудової книжки (а.с.30-31).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки їх недоведеністю. При цьому суд виходив із того, що відвідання позивачкою лікаря 09 грудня 2015 року не є поважною причиною її відсутності на робочому місці, оскільки у разі такої потреби позивачка була зобов'язана поставити до відома керівництво школи про даний факт і отримати дозвіл на залишення робочого місця, чого не дотрималася і залишила своє робоче місце самовільно, чим вчинила прогул, а тому її звільнення є правомірним. Вимоги про відшкодування моральної шкоди як похідні теж не підлягають до задоволення.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам матеріального закону, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 6 листопада 1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпПУ, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність

- 4 -

працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, за змістом даної норми обов'язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин.

Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на доводи позивачки та надані нею докази про те, що вона була відсутня 09 грудня 2015 року на робочому місці з поважних причин, зокрема у зв'язку із погіршенням стану здоров'я і зверненням до лікаря.

Згідно довідки лікаря КНП Консультативно-діагностичного центру Святошинського району м. Києва від 9 грудня 2015 року ОСОБА_3 в цей день перебувала на прийомі у лікаря-хірурга.

Вказана обставина також підтверджена копією медичної карти амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_3, яка містить запис лікаря ОСОБА_8 від 9 грудня 2015 року про огляд позивачки та встановлення їй діагнозу захворювання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачка була відсутня на роботі 9 грудня 2015 року з 14 години до 18 години з поважних причин.

Суд наведеного не врахував та прийшов до помилкового висновку, що відвідання позивачкою лікаря 09 грудня 2015 року не є поважною причиною її відсутності на робочому місці, взявши до уваги обставини, які не мають правового значення, зокрема неповідомлення позивачкою керівництва школи про даний факт і неотримання дозволу на залишення робочого місця.

Як вище вказувалося п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ визначає умовою звільнення працівника за прогул відсутність поважних причин залишення ним робочого місця і не пов'язує звільнення з тим, чи чи повідомив він роботодавця про необхідність залишити робоче місце, чи ні.

Окрім того, вирішуючи трудовий спір та прийшовши до висновку про правомірність звільнення, суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ч.3 ст.149 КЗпПУ, згідно якої при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка працювала на займаній посаді більше 20 років, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягалася, обов'язки виконувала сумлінно. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав застосовувати такий крайній захід дисциплінарного стягнення, як звільнення.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матерілах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

- 5 -

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом незаперечно встановлено, що позивачка була відсутня на роботі 9 грудня 2015 року із 14 години до 18 години. Її відсутність була обумовлена поважними причинами, а саме відвідуванням лікаря.

На правильність вказаних висновків щодо поважності причин відсутності ОСОБА_3 на роботі звертав увагу Верховний Суд в постанові від 27 червня 2018 року, скасовуючи попереднє рішення суду апеляційноїінстанції в даній справі та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані доводи представників відповідача про те, що довідка про перебування ОСОБА_3 09 грудня 2015 року на прийомі у лікаря-хірурга видана з порушеннями і не засвідчує її тимчасову непрацездатність.

По-перше, факт відвідання позивачкою лікаря 09 грудня 2015 року підтверджується матеріалами справи, в тому числі наданим відповідачем листом КНП Консультативно-діагностичного центру Святошинського району м. Києва від 23 листопада 2018 року.

По-друге, дана довідка надана позивачкою на підтвердження відвідання нею лікаря і як наслідок поважності причин її відсутності на робочому місці, а не на підтвердження її непрацездатності, як помилково вважає відповідач, а відтак посилання відповідача на невідповідність даної довідки вимогам щодо документів, які засвідчують непрацездатність, безпідставні.

По-третє, з огляду на предмет спору в даній справі - звільнення за прогул та обставини, які підлягають доведенню, вказана довідка є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.77,78 ЦПК України, який підтверджує поважність причин відсутності позивачки на робочому місці в другій половині дня 09 грудня 2015 року.

За таких обставин колегія суддів вважає вимоги ОСОБА_3 про поновлення на роботі обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 пропустила місячний строк звернення до суду за захистом свого права, передбачений ст.233 КЗпП України, оскільки дізналася про порушення свого права 10 грудня 2015 року в день звільнення, про що свідчать акти про відмову позивачки ознайомлюватися із наказом про звільнення та отримувати трудову книжку.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст.234 КЗпП України у разі попуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Колегія суддів вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки з 11 грудня 2015 року перебувала на лікарняному. Окрім того, на протязі грудня-січня 2015 року вживала заходів, спрямованих на захист її прав у позасудовому порядку, що зокрема підтверджується її зверненями від 29 грудня 2015 року та від 04 січня 2016 року до органів Міністерства освіти і науки України і правоохоронних органів.

За таких обставин колегія суддів вважає строк зверення до суду пропущеним позивачкою з поважни причин і поновлює його.

При цьому колегія вирішує питання про поновлення строку без заяви позивачки, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі за № 6-409цс6 від 06 квітня 2016 року, де Верховний Суд України вказав, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному

- 6 -

випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Звернення з відповідними заявами до органів і установ, тривала хвороба є обставинами, які свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Відповідно до приписів ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, який одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Поскільки заява ОСОБА_3 про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з її вини, то колегія суддів вважає за необхідне стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період (абз.1 п.8).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п.4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.

Саме така правова позиція щодо способу обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15, та від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, які мають враховуватися судами.

Отже, згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Згідно наданої відповідчем довідки позивачка фактично відпрацювала у жовтні-листопаді 2015 року 35 робочих днів (решту часу 7 днів перебувала на лікарняному).

У жовтні-листопаді 2015 року їй загалом було виплачено 8574,20 грн., а саме по 4287,10 грн. за кожен місяць, що стверджується наданими відповідачем розрахунковими листами із зазначенням розмірів та видів виплат, з яких складається заробіток.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Порядку колегія суддів віднімає від вказаної суми виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати, а саме:

- 7 -

виплачену позивачці в цей період допомогу у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю - 1395,9 грн. (абз.2 п.4). Отже, оплата за фактично відпрацьований позивачкою час у жовтні-листопаді 2015 року складає 7178,30 грн., яку ділимо на 35 відпрацьованих днів і отримуємо середньоденний заробіток позивачки, який становить 205,09 грн.

Для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно помножити середньоденну заробітну плату на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке розраховане згідно довідки відповідача і відповідно до приписів абз.2 і 3 п.8 Порядку та становить 21 день.

Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивачки 205,09 грн., середньомісячного числа робочих днів у розрахунковому періоді та періоду вимушеного прогулу із 11 грудня 2015 року отримаємо середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 153325,28 грн., який підлягає стягненню на користь позивачки.

Вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що внаслідок незаконного звільнення позивачки, останній завдано моральної шкоди, яка полягає у її моральних стражданнях, пов'язаних із звільненням із роботи, якій вона віддала більше 20 років життя, і як наслідок засобів до існування, вимушених змін в житті позивачки, витрачанні додаткового часу на його організацію, в тому числі на звернення до різних інстанцій з метою захисту і поновлення своїх прав.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди у розмірі її місячного заробітку - 4287 грн.

Відповідно до приписів ст.430 ЦПК України суд допускаєнегайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітку за один місяць.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з урахуванням того, що позивачка звільнена від сплати судового збору, суд стягує із відповідача на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 06 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити нове, яким позов в цій частині задоволити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду для вирішення спору про поновлення на роботі.

Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача бібліотекою Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м.Києва із 11 грудня 2015 року.

Стягнути із Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м.Києва (03058, м.Київ, вул.Генерала Тупикова 22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 21622220) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній

- 8 -

заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 153325 гривень 28 коп. без урахування податків та обов'язкових платежів, та моральну шкоду в розмірі 4287 гривень. В решті позову відмовити.

Стягнути із Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м.Києва (03058, м.Київ, вул.Генерала Тупикова 22, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 21622220) на користь держави судовий збір в розмірі 1533 гривні 25 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітку за один місяць.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: