Рішення

від 25.02.2019 по справі 911/1382/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2019Справа № 911/1382/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" (09400, Київська обл., Ставищенський район, селище міського типу Ставище, ВУЛИЦЯ ЦИМБАЛА СЕРГІЯ, будинок 8/1)

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" (01133, м.Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 30-В)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна (АДРЕСА_1),

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" (09300, Київська обл., Володарський район, селище міського типу Володарка, вул. Будівельна, будинок 39, офіс 3)

про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про іпотеку і обтяження

Представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

від відповідача: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про іпотеку і обтяження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення Договору іпотеки від 28.09.2015 відбулося внаслідок введення позивача в оману відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2018 № 911/1382/18 позовну заяву б\н від 22.06.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" до Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про іпотеку і обтяження разом з доданими до неї матеріалами передано за територіальною юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.

02.07.2018 ухвала Господарського суду Київської області від 26.06.2018 № 911/1382/18 та матеріали зазначеного позову надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду позовної заяви із зазначенням вірної назви відповідача та доказів відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 виправлено описку, допущену в пункті 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 911/1382/18.

12.07.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 03.07.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Проте, 13.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов лист від Господарського суду Київської області про необхідність надіслання до суду матеріалів справи № 911/1382/18 для направлення їх до Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2018 № 911/1382/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" до Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про іпотеку і обтяження та відкриття провадження у справі до повернення матеріалів справи з суду вищої інстанції.

01.10.2018 матеріали справи № 911/1382/18 повернулися до Господарського суду міста Києва. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 ухвалу Господарського суду Київської області від 26.06.2018 № 911/1382/18 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозову Світлану Володимирівну, призначено підготовче засідання у справі на 29.10.2018.

23.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду.

29.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

В підготовче засідання 29.10.2018 з'явилися представники сторін. Третя особа в підготовче засідання не з'явилася.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна", відкладено підготовче засідання у справі на 10.12.2018.

01.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

06.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

21.11.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшов відзив на позовну заяву.

04.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшов супровідний лист з додатками.

10.12.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

10.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення в частині обґрунтування суті спору та пояснення щодо загальної вартості предмету іпотеки.

В підготовче засідання 10.12.2018 з'явилися представники позивача. Представники відповідача та третіх осіб в підготовче засідання не з'явилися.

Ухвалою суду від 10.12.2018, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено продовжити підготовче провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 09.01.2019.

08.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшов супровідний лист з додатками (поясненнями).

08.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

В підготовче засідання 09.01.2019 з'явилися представники сторін. Представники третіх осіб в підготовче засідання не з'явилися.

09.01.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 30.01.2019.

29.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на пояснення відповідача.

30.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні, письмові пояснення.

В підготовче засідання 30.01.2019 з'явилися представники сторін. Представники третіх осіб в підготовче засідання не з'явилися.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи у закритому судовому засіданні, заслухавши думку представників позивача, Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, на підставі ст. 8 Господарського процесуального кодексу України ухвалив задовольнити клопотання та проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні.

В підготовчому засіданні представником позивача підтримано клопотання про виклик в якості свідка по справі директора ТОВ Юридична компанія Атіс ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

За приписами ч. 1 ст. 89 ГПК України, свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Розглянувши вказане клопотання позивача, зважаючи на наявність в матеріалах справи письмової заяви свідка ОСОБА_7, з огляду на предмет даного позову, Суд не вважає доцільним та обґрунтованим викликати вказану особу до суду.

Ухвалою суду від 30.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відмовити позивачу у задоволенні клопотань про виклик свідка.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 30.01.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.02.2019.

08.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла письмова промова та клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання 13.02.2019 з'явились представники сторін. Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши думку представника відповідача, Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити клопотання та проводити подальший розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

13.02.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в судовому засіданні до 25.02.2019.

22.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло повторне клопотання про виклик свідка та письмова промова.

25.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.

25.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

В судове засідання 25.02.2019 з'явились представники позивача. Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, мотивоване перебуванням представника відповідача у відрядженні в іншому місці, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Суд зазначає, що не визнає поважними наведені відповідачем у клопотанні про перенесення розгляду справи причини неявки його представника в судове засідання, у зв'язку з чим клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Ухвалою від 25.02.2019, занесеною до протоколу судового засідання, судом відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи.

Що стосується повторного клопотання позивача про виклик свідка ОСОБА_7, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Однак, клопотання позивача про виклик свідка подано позивачем 22.02.2019, тобто, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (30.01.2019), а поважних та обґрунтованих причин, що унеможливлювали його звернення з відповідним клопотанням протягом строку підготовчого провадження, не наведено.

Ухвалою від 25.02.2019, занесеною до протоколу судового засідання, судом залишено без розгляду повторне клопотання позивача про виклик свідка.

Представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 25.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

23.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" (позичальник) укладено Кредитний договір №LV/U/04-0230 (надалі також - Кредитний договір) , за умовами якого Кредитодавець, на положеннях та умовах цього Договору відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію (відкличну), а Позичальник зобов'язується використовувати кошти на цілі, зазначені в пункті 2.2. цього Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, повертати Банку кредитні кошти за кредитною лінією в повному обсязі та у строки, передбачені цим Договором, а також виконувати інші умови цього Договору.

За приписами п.п. 2.1-2.4 Кредитного договору, ліміт Кредитної лінії складає 13 000 000,00 грн. Кредитні кошти надаються на поповнення обігових коштів. Кредитні кошти надаються строком на 12 місяців з 23 жовтня 2013 року по 22 жовтня 2014 року. Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 23 Проценти річних.

Цей Договір діє набирає чинності з моменту його укладення і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. (п. 5.3 Кредитного договору)

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" (позичальник) було укладено додатковий договір №33 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якої ліміт кредитної лінії складає 18 684 500 грн. 00 коп.та викладено Графік зменшення ліміту заборгованості у новій редакції, відповідно до якого остання дата платежу - 22.10.2015.

10.09.2015 відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство", на яких були присутні 5 учасників цього Товариства, що володіють в сукупності 92,4099% статутного капіталу, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія АТІС" з часткою у статутному капіталі Товариства 49,04218%, ОСОБА_8 з часткою у статутному капіталі Товариства 29,2350%, ОСОБА_9 з часткою у статутному капіталі Товариства 13,7336%, ОСОБА_10 з часткою у статутному капіталі Товариства 0,2944% і ОСОБА_11 з часткою у статутному капіталі Товариства 0,1048 %, з наступним порядком денним: 1) про звернення до керівництва ПАТ "Укрбудінвестбанк" з пропозицією виступити майновим поручителем по виконанню зобов'язань ТОВ "НК "Народна" за кредитним договором LV/U/04-0230 від 23.10.2013 року та договором овердрафту OV/U/04-0119 від 05.04.2013 року; 2) про надання згоди на надання в іпотеку нерухомого майна ПАТ "Укрбудінвестбанк"; 3) про надання повноважень на укладання договору іпотеки та підписання зазначеного договору.

Вказаними загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське РТП" було прийнято рішення, оформлені відповідним протоколом № 2 від 10.09.2015, а саме: 1) з метою належного забезпечення зобов'язань ТОВ "НК "Народна" перед ПАТ "Укрбудінвестбанк" звернутись до керівництва ПАТ "Укрбудінвестбанк" з пропозицією виступити майновим поручителем по виконанню зобов'язань ТОВ "НК "Народна" по кредитному договору LV/U/04-0230 від 23.10.2013 року та договору овердрафту OV/U/04-0119 від 05.04.2013 року; 2) надати згоду щодо надання в іпотеку ПАТ "Укрбудінвестбанк" нерухоме майно, а саме: контора, літ. "П", 462,0 кв.м., котельня, літ. "Б", 469,4 кв.м., паливний цех, літ. "В", 458,7 кв.м., насосна, літ. "Г", 24,7 кв.м., станція технічного обслуговування, літ. "Д", 1400,4 кв.м., механізація тваринницьких приміщень, літ. "Е", 877,1 кв.м., технічно-обмінний пункт, літ. "Ж", 519,9 кв.м., ремонтна майстерня, літ. "З", 1481,5 кв.м., сторожка, літ. "К", 25,1 кв.м., моторний цех, літ. "Л", 540,2 кв.м., покрасочна, літ. "М", 101,3 кв.м., диспетчерська, літ. "Н", 17,4 кв.м., за адресою: Київська область, Ставищенський район, с.м.т. Ставище, вул. Цимбала Сергія, 8/1, в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "НК "Народна" на загальну суму 27584758,96 грн.; 3) надати повноваження на укладання та підписання договору іпотеки вищевказаного нерухомого майна з ПАТ "Укрбудінвестбанк" та інших документів директору ТОВ "Ставищенське РТП".

28.08.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" (іпотекодавець), який є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю НАФТОВА КОМПАНІЯ НАРОДНА - Позичальник по договору №LV/U/04-0230 від 23.10.2013, укладеним між ТОВ КОМПАНІЯ НАРОДНА та АТ Укрбудінвестбанк , укладено Іпотечний договір (надалі також - Іпотечний договір), зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною в реєстрі за № 5177.

Відповідно до п. 1.1-1.2 Іпотечного договору, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають із Кредитного договору №LV/U/04-0230 від 23.10.2013, укладеного між позичальником та іпотекодержателем, за умовами якого позичальник зобов'язується перед іпотекодержателем в строк до 22.10.2015 погасити заборгованість за кредитом в розмірі 18 684 500,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом, в розмірі 26 процентів річних, а також штрафи та пені в строки та у випадках, передбачених Кредитними договорами та цим договором, з урахуванням можливих змін та доповнень до Кредитних договорів та цього договору.

В забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п.1.1. цього Договору, іпотекодавець на умовах, передбачених цим Договором, передає в іпотеку нежитлові будівлі, а саме: Контора, загальна площа 462,0 кв.м.; котельня Б , загальна площа 469,4 к.м.; паливний цех В , загальна площа 458,7 кв.м.; насосна Г , загальна площа 24,7 кв.м.; станція технічного обслуговування Д , загальна площа 1400,4 кв.м.; механізація тваринницьких приміщень Е , загальна площа 877,1 кв.м.; технічно-обмінний пункт Ж , загальна площа - 519,9 кв.м.; ремонтна майстерня З , загальна площа 540,2 кв.м.; покрасочна М , загальна площа 101,3 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, Ставищенський р., смт Ставище, вулиця Цимбала Сергія (колишня Радянська), буд. 8/1 (надалі також - Предмет іпотеки ). Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 5,0014 га з кадастровим номером 3224255100:01:029:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування нежитлових будівель виробничої бази. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3204922432015 рід 03.09.2015 вищевказана земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Серія САЕ №424295, виданого 16 березня 2012 року Виконавчим комітетом Ставищенської селищної ради, на підставі рішення номер 40 від 15 лютого 2012 року. Державну реєстрацію права власності на Предмет іпотеки за Іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено Державним реєстратором Реєстраційної служби Ставищенського районного управління юстиції Київської області Сович С.П., номер запису про право власності: 320767, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 20005332242, про що виданий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 серпня 2015 року (індексний номер: 42614449).

Загальна вартість Предмету іпотеки за згодою Сторін становить 23 332 700,00 грн.

Сторони домовляються, що іпотекою забезпечується погашення заборгованості по кредиту, сплата процентів за користування кредитом, штрафні санкції та збитки, які можуть бути завдані іпотекодержателю в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором та іпотекодавця за цим Договором.

Право іпотеки виникає з моменту нотаріального посвідчення цього Договору. (п. 2.1 Іпотечного договору)

У п. 8.3 Іпотечного договору сторони встановили, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до виконання боргових зобов'язань позичальника за Кредитним договором в повному обсязі або частковому обсязі, за умови згоди іпотекодержателя, та зобов'язань іпотекодавця за цим Договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання вказаного Іпотечного договору недійсним, позивач зазначає, що в даний момент є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_7 та банк діяли в інтересах цієї фінансової установи, та укладення даного іпотеки здійснювалося з ціллю приховати факт не забезпеченості кредиту та дозволило пройти аудиторську перевірку. Більше того, можливість укладення оспорюваного договору іпотеки виникла тільки за умов порушення таємниці посадовими особами банку та розголошення її при укладенні договору іпотеки. В свою чергу ОСОБА_7 та представники банку шляхом обману адміністрації ТОВ Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство та майна даного товариства, вирішили проблему Банку; за допомогою завищення оцінки майна товариства та прикриття незабезпеченого боргу у розмірі 20 673 484,76 грн, у зв'язку з чим даний договір іпотеки захистив інтереси банку та жодним чином не виявляв волю ні іпотекодавця, ні самого боржника, який і сьогоднішній день фактично не знає про оспорювний договір. Також, за твердженнями позивача, договір іпотеки укладався не з метою господарської діяльності товариства і не в інтересах жодного з товариств, а в інтересах самого банку та окремих зацікавлених осіб. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач не повідомив про факт порушення умов кредитування Товариством з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Народна , приховавши даний факт, тим самим фактично з моменту укладення даного оспорюваного договору поставив у скрутне становище Товариство з обмеженою відповідальністю Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство . При цьому, дії ОСОБА_7 спрямовані на укладення договору іпотеки свідчать про прямий умисел ввести в оману учасників товариства та керівництво Товариства з обмеженою відповідальністю Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство та саме товариство, і тим самим збільшити обсяг покриття забезпеченості кредиту. Таким чином, посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач просить визнати недійсним Іпотечний договір від 28.08.2015, а також скасувати запис № 11370942 про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасувати запис про обтяження № 11370920 (про заборону відчуження майна), який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає про безпідставність обґрунтування недійсності оспорюваного правочину з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України та відсутність правової обґрунтованості позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Відповідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статі 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

З огляду на викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві та численних поясненнях, поданих до суду, якими обґрунтовано недійсність Іпотечного договору, а також дослідивши подані в підтвердження цьому докази, Суд дійшов висновку, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору, з огляду на таке.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, у позовній заяві позивач посилається на виступ ОСОБА_7 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія АТІС", яке є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" з часткою у статутному капіталі 49,04218%), як ініціатора укладення оспорюваного Іпотечного договору, на загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" 16.11.2017, який повідомив про обставини укладення вказаного договору, зокрема, про звернення до нього голови правління Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" ОСОБА_3 з пропозицією укладення договору іпотеки з будь-яким товариством на два-три місяці для можливості безпечного проходження банком аудиторської перевірки НБУ, у зв'язку з чим ОСОБА_7 попросив допомоги у керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" ОСОБА_8 в частині передання майна підприємства в короткострокову іпотеку.

У зв'язку з наведеним, виходячи з доводів позивача, укладення оспорюваного Іпотечного договору відбулося внаслідок змови представників Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" та ОСОБА_7, які шляхом обману вчинили оспорюваний правочин в інтересах банку з метою приховати факт незабезпеченості кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Одночасно, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Виходячи з чого, з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання), вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог позивачем подано до суду з-поміж іншого письмові заяви свідків, а саме: ОСОБА_7, підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 26.10.2018; ОСОБА_8, підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Ставищенського районного нотаріального округу ОСОБА_14 29.11.2018; ОСОБА_10 та ОСОБА_11, підписи яких посвідчено приватним нотаріусом Ставищенського районного нотаріального округу ОСОБА_14 29.11.2018; ОСОБА_15, підпис якої посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 30.11.2018; ОСОБА_16 та ОСОБА_17, підписи яких посвідчено приватним нотаріусом Ставищенського районного нотаріального округу ОСОБА_14 29.11.2018.

Щодо письмової заяви свідка ОСОБА_7, складеної 26.10.2018, Суд зазначає, що викладені у ній обставини у своїй більшості є тотожними тим, що викладені у позовній заяві, поданій до суду ще у липні 2018 року.

Так, пояснення ОСОБА_7 у згаданій заяві не обмежуються повідомленням про відомі йому обставини, які мають значення для справи, а також зводяться до оцінки своїх дій та дій банківської установи, власного тлумачення подій та доказів, що є неправомірним.

Разом з тим, з огляду на зміст заяви ОСОБА_7, Суд доходить висновку, що вказані ним обставини його зговору з керівництвом та акціонерами Публічного акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк", внаслідок якої було обманом переконано учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" передати майновий комплекс в іпотеку під чужі зобов'язання, є предметом дослідження у відповідному кримінальному провадженні та не підлягають оцінці в межах господарської справи.

Натомість, доказів звернення позивача до відповідних правоохоронних органів з метою встановлення правомірності дій вказаних осіб в матеріали справи не подано, так само як і не подано доказів встановлення у судовому порядку вини ОСОБА_7 та посадових осіб банку у вчиненні відповідного правопорушення при укладенні оспорюваного Іпотечного договору.

При цьому, долучені до заяви ОСОБА_7 в копіях Договір про надання професійних послуг від 01.01.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія АТІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство", з додатками, акти приймання-передачі наданих послуг, Договір на надання консультаційних послуг по продажу цінних паперів № 01.2МК від 11.08.2015, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_18, лист ОСОБА_3 від 18.09.2015, фінансові звіти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство", протоколи від 14.09.2015, акти огляду майна акти огляду майна від 29.09.2015, висновок експертного дослідження від 23.10.2018 № 19/111/9-45500, звіт про оцінку нежитлових будівель, що належать ТОВ "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" та розташовані за адресою: Київська обл., смт Ставище, вул. Радянська, 8/1, Суд не приймає до уваги в якості доказів, що містять відомості, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даному спорі.

Більше того, протоколи від 14.09.2015 та акти огляду майна від 29.09.2015 не містять жодних підписів уповноважених осіб, а встановити достовірність листа ОСОБА_3 від 18.09.2015, джерело його походження та приналежність вміщеного у ньому підпису саме ОСОБА_3 не видається за можливе.

Що стосується висновку експертного дослідження Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.10.2018 № 19/111/9-45500, Суд зазначає, по-перше, що його складено на підставі заяви самого ОСОБА_7, а по-друге, висновок про виявлення 126 листів електронної пошти на портативному персональному комп'ютері, що містять адресу kachurovskyvp@uci-bank.com жодним чином не підтверджує зміст такого листування, а також приналежність цієї адреси ОСОБА_3 Разом з тим, жодних доказів, які б давали підстави вважати, що досліджуваний портативний персональний комп'ютер перебував у власності та користуванні ОСОБА_7, у матеріалах справи немає.

Стосовно заяви свідка ОСОБА_8, Суд звертає увагу, що обставини укладення оспорюваного договору, викладені ним у відповідній заяві, ґрунтуються на повідомленні їх ОСОБА_7

З приводу заяв свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, Суд зазначає про відсутність у них повідомлень щодо обставин укладення Іпотечного договору, які в контексті підстав позовних вимог мають значення для даної справи.

З урахуванням наведеного, зазначені показання свідків не можуть бути прийняті в якості належних доказів та достовірних доказів на підтвердження наявності обставин недійсності оспорюваного правочину.

При цьому, Суд також критично ставиться до вказаних заяв свідків, оскільки всі перераховані особи, свідчення яких подано в матеріали справи, є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" як позивача за даним позовом, а також усі подані до суду заяви свідків всупереч ст. 87 Господарського процесуального кодексу України містять пояснення цих осіб та їх власні судження і міркування.

Поряд з викладеним Судом досліджено долучені до матеріалів справи судові рішення у господарських справах № 911/3180/16, № 911/3183/16, № 911/3192/16, за наслідками розгляду яких визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство", оформлене протоколом № 2 від 10.09.2015, за позовами учасників останнього, проте, встановлені у них обставини порушення корпоративних прав трьох учасників через їх неповідомлення про проведення зборів 10.09.2015, не підтверджують підстави недійсності, викладені у даному позові.

Крім того, Суд звертає увагу, що зі змісту протоколу № 2 від 10.09.2015 вбачається, що прийняттю рішення про звернення до керівництва ПАТ "Укрбудінвестбанк" з пропозицією виступити майновим поручителем по виконанню зобов'язань ТОВ "НК "Народна" по кредитному договору LV/U/04-0230 від 23.10.2013 року та договору овердрафту OV/U/04-0119 від 05.04.2013 року передував виступ ОСОБА_8, який вказав про звернення ТОВ "НК "Народна" щодо недостатності дійсної вартості майна для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "НК "Народна" по кредитному договору LV/U/04-0230 від 23.10.2013 року.

Тобто, з наведеного можна дійти висновку, що сам боржник за кредитним договором - Товариство з обмеженою відповідальністю "НК "Народна" звернулося до позивача щодо недостатності дійсної вартості майна для забезпечення виконання кредитних зобов'язань. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Поряд з наведеним Суд зазначає, що не знаходять свого підтвердження серед матеріалів справи також доводи позивача про розкриття працівниками банку фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" без повідомлення та отримання дозволу від останнього. Водночас, позивачем також не доведено, яка саме інформація щодо діяльності та фінансового стану третьої особи-2 була розкрита банком та яким чином ця обставина впливає на дійсність оспорюваного договору в контексті підстав недійсності правочину, визначених ЦК України.

Доводи позивача стосовно необізнаності третьої особи-2 про існування іпотеки згідно з Іпотечним договором та укладення такого договору всупереч інтересів боржника та поза його волею не доводять порушення прав позивача.

Разом з тим, позбавлені відповідного доказового обґрунтування також твердження позивача про укладення спірного договору в інтересах банку та з метою приховання фактів незабезпеченості кредиту та проходження аудиторської перевірки. Натомість, такі судження позивача ґрунтуються виключно на його власних міркуваннях та припущеннях, викладених у позові та поясненнях.

Також Суд відхиляє твердження позивача про недотримання істотних умов договору іпотеки в частині ненадання відповідачем інформації позивачу про порушення умов кредитування Товариством з обмеженою відповідальністю "НК "Народна", оскільки подання такої інформації не передбачено, а ні умовами Іпотечного договору, а ні встановлено істотною умовою такого виду договору умовами чинного законодавства, зокрема, нормами Цивільного кодексу України та Закону України Про іпотеку .

Разом з тим, Суд також відхиляє доводи позивача про укладення оспорюваного договору всупереч волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" як необґрунтовані, оскільки належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження цього в матеріали справи не подано.

При цьому, Суд звертає увагу, що визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство", оформленого протоколом № 2 від 10.09.2015, не усуває факту законності дій керівника товариства щодо виконання рішення загальних зборів шляхом підписання оспорюваного договору та, за відсутністю доведення протилежного, свідчить про вільне волевиявлення сторони до укладення правочину.

Крім того, вказуючи про завищену вартість предмета іпотеки в Іпотечному договорі у п'ять разів, позивач посилається на Висновок про вартість майна, складений суб'єктом оціночної діяльності ПП Експерт-Аналітик 30.09.2016, за яким ринкова вартість майна складає 4 264 800,00 грн.

Однак Суд зазначає, що наведені доводи не спростовують вартість нерухомого майна станом на дату укладення оспрюваного договору, а також не відповідають положенням статті 632 Цивільного кодексу України, за змістом якої ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому, належних доказів, які б спростовували розмір ринкової вартості майна станом на момент оцінки, визначений у Висновку про вартість майна, складеному ТОВ Кволітас 18.09.2015, позивачем до суду подано не було.

Натомість, ставити під сумнів вказаний звіт суб'єкта оціночної діяльності у суду немає підстав, а наведені позивачем доводи в обґрунтування невідповідності вказаного звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна Суд не вважає обґрунтованими.

Більше того, Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений був чинним законодавством права на проведення відповідної експертизи до звернення до суду з цим позовом та надання висновку експерта в якості доказу в межах даної справи.

Крім цього, Суд вважає за необхідне зауважити, що пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до статті 13 Закону України № 2658-III рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Водночас Суд критично ставиться до поданої позивачем рецензії № 102 на Звіт з оцінки майна від 18.09.2015, виконаної 28.12.208 ПП Альянс Експерт на замовлення адвоката ОСОБА_4, оскільки достеменно встановити, який саме пакет фотокопій було надано адвокатом для рецензування, Суд не має можливості, а отже і приймати вказану рецензію як таку, що спростовує правомірність оцінки нерухомості від 18.09.2015, здійсненої ТОВ Кволітас 18.09.2015, немає підстав.

Отже, вказані позивачем доводи про невідповідність оцінки без достатнього обґрунтування відповідними доказами є припущеннями про ймовірну невідповідність оцінки про вартість майна від 18.09.2015.

Також Суд зауважує, що будь-яких сумнівів у достовірності оцінки належного позивачу нерухомого майна, що врахована сторонами при визначенні ціни предмета іпотеки в Іпотечному договорі, після його укладення та до моменту подання цього позову позивачем відповідачу висловлено не було, а доказів протилежного матеріали справи не містять.

Окрім того, обґрунтовуючи недійсність правочину, позивач вказує на порушення істотних умов при укладенні Іпотечного договору, а саме, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України Про іпотеку , оскільки зміст та розмір основного зобов'язання був встановлений не Кредитним договором, а пред'явленою 06.03.2015 позивачем вимогою до боржника про погашення заборгованості, чим змінено строк і порядок виконання зобов'язання у порядку ст. 1050 ЦК України.

При цьому Суд вважає необхідним зазначити, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Водночас Суд звертає увагу, що зазначена підстава недійсності та обставини в її обґрунтування наведені позивачем в поданих протягом підготовчого провадження поясненнях, в той час, як в позовній заяві про порушення істотних умов Іпотечного договору, а саме п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України Про іпотеку щодо змісту та розміру основного зобов'язання, не йде мова взагалі.

Натомість, в позові позивач лише посилається на завищений розмір вартості предмета іпотеки, обґрунтовуючи його різницею вартості майна за оцінками, проведеними 18.09.2015 та 30.09.2016, обставини чого оцінені Судом вище.

Тобто, позивачем фактично у поясненнях було доповнено та змінено підстави позовних вимог без подання відповідної заяви про зміну підстав позову в порядку ст. 46 ГПК України.

Однак, з метою забезпечення завдання господарського судочинства та повного встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, Суд вважає необхідним також оцінити вказані аргументи позивача, у зв'язку з чим зазначає таке.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

За приписами ст. 18 Закону України "Про іпотеку" одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Як встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами Іпотечного договору, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають із Кредитного договору №LV/U/04-0230 від 23.10.2013, укладеного між позичальником та іпотекодержателем, за умовами якого позичальник зобов'язується перед іпотекодержателем в строк до 22.10.2015 погасити заборгованість за кредитом в розмірі 18 684 500,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом, в розмірі 26 процентів річних, а також штрафи та пені в строки та у випадках, передбачених Кредитними договорами та цим договором, з урахуванням можливих змін та доповнень до Кредитних договорів та цього договору.

Таким чином зважаючи на те, що Законом України "Про іпотеку" передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин, у якому вказується основне зобов'язання, Суд вважає, що іпотечний договір містить всі істотні умови, необхідні для його дійсності та правомірності.

Аналогічної правової позиції дотримується у постанові від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16.

Натомість, ініціювання відповідачем стягнення з боржника кредитної заборгованості та звернення до суду про її стягнення до укладення Іпотечного договору зазначене вище не спростовують.

Отже, підсумовуючи викладене вище, Судом наразі встановлено, що належних, достатніх та достовірних доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору стосовно обставин, які мають істотне значення, позивачем не надано.

Окрім того, дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, судом встановлено, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

Натомість, в своїй більшості доводи позивача в позовній заяві ґрунтуються на поясненнях учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставищенське ремонтно-транспортне підприємство" ОСОБА_7 та власному тлумаченні обставин укладення договору та норм законодавства.

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні статей 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України наявності таких обставин укладення Іпотечного договору, з якими законодавство пов'язує можливість визнання правочину недійсним.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Наразі, надаючи оцінку доводам сторін, Судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) визначено, що Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на наведене, всі інші аргументи сторін не прийняті Судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Разом з цим, позовні вимоги про скасування запису № 11370942 про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування запису про обтяження № 11370920 (про заборону відчуження майна), який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, також задоволенню не підлягають як похідні вимоги від основної вимоги про визнання недійсним правочину, у задоволенні якої Судом відмовлено.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.03.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко