Рішення
від 22.04.2019 по справі 910/16944/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2019Справа № 910/16944/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" (03110, м. Київ, вул. Андрія Головка, б. 29)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, б. 13, оф. 5А/14)

про стягнення заборгованості у розмірі 8 478 616,16 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, б. 13, оф. 5А/14)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" (03110, м. Київ, вул. Андрія Головка, б. 29)

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: Яцин С.В.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про стягнення заборгованості у розмірі 8 478 616,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару за Договором № 01/01-18-1 купівлі-продажу товарів від 01.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг", надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.12.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16944/18, підготовче засідання призначено на 28.01.2019.

08.01.2019 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" про визнання недійсним Договору № 01/01-18-1 купівлі-продажу товарів від 01.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №910/16944/18, підготовче засідання за зустрічним позовом призначено разом з первісним позовом на 28.01.2019.

25.01.2019 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшов відзив на зустрічний позов.

В підготовче засідання 28.01.2019 з`явилися представники сторін.

Представник позивача подав в підготовчому засіданні заяву про забезпечення позову у справі, копію якої вручив представнику відповідача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив розглянути заяву про забезпечення позову у строк, передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив оголосити перерву в підготовчому засіданні на 06.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" про забезпечення первісного позову у справі № 910/16944/18 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову, а саме, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" у розмірі ціни позову - 8 478 616,16 грн. та судового збору - 127 179,25 грн на будь-яких рахунках вказаного товариства, виявлених під час виконання даної ухвали.

04.02.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов разом з клопотанням про витребування доказів.

05.02.2019 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату.

В підготовче засідання 06.02.2019 з`явилися представники сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін, Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив відмовити у задоволенні клопотання позивача про перенесення судового засідання на іншу дату.

Представник відповідача підтримав подане разом з відзивом клопотання про витребування доказів у позивача, зокрема, належним чином засвідчені Специфікації та Заяви покупця, які є невід`ємною частиною Договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018; усі первинні бухгалтерські документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ ГК Пріоритет за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018, у тому числі, товарно-транспортні накладні, накладні, рахунки, акти приймання-передачі товарів, сертифікати якості товарів та довіреності; інформацію про джерело походження товарів, які в подальшому реалізовані ТОВ ГК Пріоритет за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018; розширену інформацію по 28 рахунку Товари підприємства за період з 20 січня 2018 року по 26 лютого 2018 року (період, коли здійснювалась поставка товарів за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018); розширену інформацію по 26 рахунку Готова продукція підприємства за період з 20 січня 2018 року по 26 лютого 2018 року (період, коли здійснювалась поставка товарів за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018); розширену інформація по 10 рахунку Основні засоби підприємства за період з 20 січня 2018 року по 26 лютого 2018 року (період, коли здійснювалась поставка товарів за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018); штатний розпис підприємства та Наказ керівника підприємства про затвердження цього штатного розпису.

Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання, повідомив про відсутність Специфікацій та Заяв покупця до Договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив задовольнити клопотання частково, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" усі первинні бухгалтерські документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" за Договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018, у тому числі товарно-транспортні накладні, накладні, рахунки, акти приймання-передачі товарів, сертифікати якості товарів та довіреності, в іншій частині клопотання відмовити з підстав його необгрунтованості.

В підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про зустрічне забезпечення позову, яке, не виходячи до нарадчої кімнати, Суд постановив розглянути протягом строку, передбаченого ГПК України.

Ухвалою від 06.02.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 20.02.2019, встановити позивачу строк до 13.02.2019 для надання витребуваних доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про зустрічне забезпечення позову у справі № 910/1644/18 відмовлено.

14.02.2019 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо виконання ухвали суду про витребування документів.

В підготовче засідання 20.02.2019 з`явилися представники сторін.

В підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про зустрічне забезпечення позову, яке Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив розглянути протягом строку, передбаченого ГПК України.

Ухвалою від 20.02.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 04.30.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про зустрічне забезпечення позову у справі № 910/1644/18 відмовлено.

В підготовче засідання 04.03.2019 з`явилися представники сторін.

В підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про зустрічне забезпечення, а також заяву про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/16944/18.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019 справу № 910/16944/18 для розгляду заяви про відвід передано судді Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 у задоволенні заяви представника товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід судді Трофименко Т.Ю. від участі у розгляді справи № 910/16944/18 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 призначено підготовче засідання у справі на 27.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про зустрічне забезпечення позову у справі № 910/1644/18 відмовлено.

12.03.2019 через відділ діловодства суду від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, у якій він просить суд: поновити ТОВ "Група компаній "Пріоритет" строки на подачу Відповіді на відзив на зустрічний позов про визнання Договору купівлі-продажу товарів N901/02-18-1 недійсним; поновити ТОВ "Група компаній "Пріоритет" строки на подачу доказів, а саме: Наказу №3011/18-1ІВ; акту службового розслідування; уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 31.01.2019 року; Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) та квитанції №2; Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань; врахувати пояснення та аргументи ТОВ "Група компаній "Пріоритет", які викладені у цій відповіді на відзив на зустрічний позов про визнання Договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 недійсним.

15.03.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшло дві відповіді на відзив, аналогічні тій, що подана 12.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про поновлення строку на подачу відповіді на відзив на зустрічний позов та приєднаних до неї доказів у справі № 910/16944/18 відмовлено, відповіді на відзиви на зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" з доданими до них доказами, подані 12.03.2019 та 15.03.2019 у справі № 910/16944/18, залишено без розгляду.

27.03.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

В підготовче засідання 27.03.2019 з`явився представник позивача.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, подавши клопотання про відкладення підготовчого засідання, мотивоване тим, що представник ТОВ ГК Пріоритет , адвокат ОСОБА_3, 27.03.2019 о 12:45 задіяний в Касаційному господарському суді в рамках господарської справи за касаційною скаргою представника трудового колективу Державного підприємства Дослідне господарство РУНО Національної академії аграрних наук України Кошулько С.С. на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі №904/2032/16 про банкрутство Державного підприємства Дослідне господарство РУНО Національної академії аграрних наук України .

За приписами ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Суд зазначає, що не визнає поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання 27.03.2019, наведені ним у клопотанні про відкладення підготовчого засідання, оскільки останнім не підтверджено достатніми доказами необхідність його участі у судовому засіданні 27.03.2019 у Верховному Суді у справі № 904/2032/16. Більше того, сама лише ухвала Верховного Суду від 22.02.2019 у справі № 904/2032/16 не підтверджує наявність у адвоката ОСОБА_3 повноважень на представництво інтересів якоїсь із сторін у вказаній справі. Крім того, виходячи з ухвали Верховного Суду від 22.02.2019 у справі № 904/2032/16, участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов`язковою.

При цьому, Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа не позбавлена права брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи).

З огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, ухвалою суду від 27.03.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

27.03.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.04.2018.

В судове засідання 15.04.2019 з`явилися представники сторін.

15.04.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в судовому засіданні до 22.04.2019.

15.04.2019 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшло клопотання про заміну заходу забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 клопотання про заміну заходу забезпечення позову у справі № 910/16944/18 призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про заміну заходу забезпечення позову у справі № 910/16944/18 відмовлено.

18.04.2019 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшло клопотання про заміну заходу забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 клопотання про заміну заходу забезпечення позову у справі № 910/16944/18 призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2019.

22.04.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 22.04.2019 з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання, в якому були присутні представники відповідача. При цьому, 22.04.2019 від представника відповідача Різник О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що адвокат не має можливості з`явитись на розгляд справи у судове засідання з поважних причин, оскільки 22.04.2019 о 12 год. 00 хв. має бути присутньою на слідчих діях в рамках кримінального провадження.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Суд зазначає, що не визнає поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання 22.04.2019, наведені ним у клопотанні про відкладення розгляду справи, як такі, що жодним чином не підтверджені.

При цьому, Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа не позбавлена права брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи).

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 22.04.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги позовної заяви, просив суд їх задовольнити, проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечив у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується передати товарно-матеріальні цінності (надалі - Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість).

Відповідно до п. 1.2 Договору, загальна кількість товару, що передаються за цим договором у власність Покупця, сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару.

За приписами п.п. 2.1-2.9 Договору, умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору.

Поставка Товару Покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - пункт призначення Покупця, або по домовленості сторін поставка Товару може здійснюватися транспортом Покупця із складу Продавця на умовах поставки EXW - територія бази зберігання, вказаної Постачальником, на підставі заявки Покупця, в якій вказується найменування Товару та його кількість, або підписаних Специфікацій до даного договору. Конкретні умови поставки та адреси вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Товар передається Покупцеві окремими партіями (частинами) або однією партією, за усною домовленістю сторін. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього усного узгодження Сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Передоплата кожної партії товару здійснюється лише за умови надходження авансового платежу (передоплати) усієї вартості (ціни) партії товару на поточний рахунок Продавця у визначені договором строки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору.

Кількість товару у кожній партії зазначається Сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару.

Факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього Договору може підтверджуватися або Актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в Акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1 цього Договору.

Сторони погоджуються, що видаткова накладна (Акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Право власності на товар (партію товару) виникає у Покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (Акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому пунктом 2.5 цього Договору.

Для передачі товару Покупцеві представник Покупця зобов`язаний надати представнику продавця довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.5, 3.6 Договору, загальна вартість (ціна) цього Договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим Договором.

Ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується Сторонами та зазначається у видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Покупець зобов`язаний здійснити попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору. Невиконання цього обов`язку Покупцем надає Продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов`язків за цим Договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) товару).

Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок Продавця. Розрахунки за товар здійснюються в одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом дня його виставлення.

Як встановлено у п.п. 5.1-5.3 Договору, за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим Договором.

У випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) Покупцем своїх зобов`язань по оплаті за поставлені Товари Продавець, в якості оперативно-господарської санкції вправі в односторонньому порядку призупинити передачу у власність (поставку) Товарів Покупцеві за цим Договором.

Оплата штрафу та/або пені (неустойки) здійснюється на підставі відповідних рахунків виставлених сторонами, з описом підстав і порядку нарахування. Сплата Стороною штрафу та/або пені (неустойки) не звільняє жодну зі Сторін від обов`язку погасити свою заборгованість перед іншою Стороною за передані у власність (поставлені) за цим Договором Товари та від обов`язку повністю відшкодувати протилежній Стороні усі збитки (у тому числі й упущену вигоду), завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов`язань. При цьому кожна із Сторін зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати. Штраф (пеня, неустойка) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно і від відшкодування збитків.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим Договором. (п. 7.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018 на суму 905 520,00 грн, № РН-0000005 від 05.02.2018 на суму 449 712,00 грн, № РН-0000004 від 05.02.2018 на суму 905 520,00 грн, № РН-0000006 від 06.02.2018 на суму 1 055 424,00 грн, № РН-0000007 від 07.02.2018 на суму 1 553 112,00 грн, № РН-0000009 від 09.02.2018 на суму 1 228 889,59 грн, № РН-0000010 від 12.02.2018 на суму 1 637 244,00 грн, № РН-0000008 від 13.02.2018 на суму 449 712,00 грн, № РН-0000012 від 16.02.2018 на суму 905 520,00 грн.

Відповідачем було частково здійснено повернення отриманого товару, що підтверджується накладними на повернення № ВН-0000001 від 30.05.2018 на суму 905 520,00 грн, № ВН-0000002 від 30.05.2018 на суму 905 520,00 грн та № ВН-0000003 від 31.05.2018 на суму 449 712,00 грн.

02.07.2018 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" отримано від позивача претензію щодо невиконання договірних умов та погашення боргу за Договором № 01/02-18-1 від 01.02.2018, яка залишена без відповіді та виконання.

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач зазначає, що зобов`язання з оплати поставленого товару за Договором відповідач не здійснив у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість останнього становить 6 829 901,59 грн. Окрім цієї суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 152 662,83 грн, 3% річних у розмірі 163 356,28 грн та інфляційні у розмірі 332 695,46 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що Договір № 01/01-18-1 купівлі-продажу товарів від 01.02.2018 укладений фіктивно, тобто без наміру його фактичного виконання, тому має бути визнаний судом недійсним, а позовні вимоги залишенню без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Внаслідок укладення Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018 на суму 905 520,00 грн, № РН-0000005 від 05.02.2018 на суму 449 712,00 грн, № РН-0000004 від 05.02.2018 на суму 905 520,00 грн, № РН-0000006 від 06.02.2018 на суму 1 055 424,00 грн, № РН-0000007 від 07.02.2018 на суму 1 553 112,00 грн, № РН-0000009 від 09.02.2018 на суму 1 228 889,59 грн, № РН-0000010 від 12.02.2018 на суму 1 637 244,00 грн, № РН-0000008 від 13.02.2018 на суму 449 712,00 грн, № РН-0000012 від 16.02.2018 на суму 905 520,00 грн., а загалом на суму 9 090 653,59 грн., оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Відповідачем було частково здійснено повернення отриманого товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг", що підтверджується накладними на повернення № ВН-0000001 від 30.05.2018 на суму 905 520,00 грн, № ВН-0000002 від 30.05.2018 на суму 905 520,00 грн та № ВН-0000003 від 31.05.2018 на суму 449 712,00 грн., а загалом на суму 2 260 752,00 грн., оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що перераховані вище видаткові накладні на поставку товару не містять назви посади та прізвище особи, що їх підписала від імені одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет". Водночас, за твердженнями позивача, жодним чином не спростованими відповідачем, вказані документи були підписані директором останнього Трошкіним Д.О.

При цьому, Суд звертає увагу, що клопотань про призначення судової експертизи з метою ідентифікації виконавця підписів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" на зазначених видаткових накладних останнім під час розгляду справи не заявлялося.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що позивачем було надано до матеріалів справи податкові накладні, що складені ним на спірні господарські операції за Договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно зі статтею 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до частин 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та однозначно розтлумаченими доказами.

На підставі викладеного Суд зазначає, що хоч податкова накладна і не фіксує передачу товару покупцю, проте, її складання та реєстрація продавцем (платником податку) є обов`язковим неодмінним наслідком здійснення операцій з постачання товарів/послуг. При цьому, невиконання такого обов`язку тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій позивачем виписано відповідачу податкові накладні № 5 від 02.02.2018, № 6 від 05.02.2018, № 7 від 05.02.2018, № 8 від 06.02.2018, № 9 від 07.02.2018, № 10 від 09.02.2018, № 11 від 12.02.2018, № 12 від 13.02.2018, № 16 від 16.02.2018, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, у зв`язку з поверненням частини товарів позивачем будо зареєстровано розрахунок коригування № 1 від 30.05.2018 до податкової накладної № 5 від 02.02.2018, № 2 від 30.05.2018 до податкової накладної № 6 від 05.02.2018, № 3 від 31.05.2018 до податкової накладної № 7 від 05.02.2018.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неприйняття чи непогодження ним вказаних податкових накладних, а також спростовували твердження позивача про формування відповідачем податкового кредиту з поставок, здійснених позивачем.

Більше того, заборгованість відповідача перед позивачем за спірними поставками за Договором підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 02.07.2018, підписаним керівниками обох підприємств та скріпленим їх печатками.

Окрім того, повернення товару за накладними, підписаними Трошкіним Д.О., також свідчить про те, що товар за Договором отримувався відповідачем.

Отже, наявні у матеріалах справи докази, а саме: накладні, податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків, у своїй сукупності Суд приймає в якості належного підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару позивачем.

У п.п. 3.5, 3.6 Договору сторонами погоджено, що покупець зобов`язаний здійснити попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору. Невиконання цього обов`язку Покупцем надає Продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов`язків за цим Договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) товару). Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок Продавця. Розрахунки за товар здійснюються в одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом дня його виставлення.

Однак, у даному випадку доказів дотримання вказаних договірних умов щодо попередньої оплати товару не надано.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013.

Суд також зауважує, що ст. 531 Цивільного кодексу України передбачає право позивача як боржника виконати своє зобов`язання з поставки товару достроково, умови Договору також не містять обмеження такого права. В свою чергу, прийняття відповідачем дострокової поставки товару без зауважень дає підстави стверджувати про узгодження сторонами такого порядку виконання цього зобов`язання, що в силу його зустрічного характеру у розумінні ст.538 Цивільного кодексу України з розглядуваним обов`язком з оплати, обумовлює необхідність виконання відповідачем такого обов`язку.

Означений висновок суду кореспондується з приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, яка регламентує подальшу оплату товару та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин в силу хронологічної неможливості здійснення оплати саме як попередньої у відношенні вже здійснених до такої оплати поставок.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем фактично було поставлено відповідачу товар за спірними видатковими накладними без здійснення відповідачем попередньої оплати, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, Суд дійшов висновку, що відповідач в будь-якому випадку повинен був сплатити позивачу 100% вартості товару не пізніше ніж на наступний день від дня фактичної поставки товару за кожною спірною видатковою накладною за винятком накладних, за якими здійснено повернення товару.

При цьому, виходячи з обставин здійснених поставок, а також відомостей наданих коригувань до податкових накладних, за відсутності доказів протилежного, Суд дійшов висновку, що часткове повернення товару на загальну суму 2 260 752,00 грн відбулося за видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018 на суму 905 520,00 грн, № РН-0000005 від 05.02.2018 на суму 449 712,00 грн, № РН-0000004 від 05.02.2018 на суму 905 520,00 грн.

Отже, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем товару за спірними видатковими накладними та вартість повернутого товару, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" за Договором (за видатковими накладними № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018) становить 6 829 901,59 грн.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 6 829 901,59 грн.

Заперечення відповідача, що обґрунтовані недійсністю Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 з підстав його фіктивності, Судом розглянуті та відхилені з підстав, викладених нижче в обґрунтування мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову.

Окрім того, доводи відповідача про те, що на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" відсутня техніка та транспортні засоби, які б дозволяли транспортувати, металеві вироби, які значаться у видаткових накладних, жодним чином не підтверджені та в будь-якому разі не спростовують факту отримання товару.

Також виключно на твердженнях відповідача ґрунтуються його доводи про те, що поставлені за Договором товарно-матеріальні цінності не підлягають використанню в його господарській діяльності.

Поряд з викладеним, відсутність у відповідача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей пояснюється отриманням товару самим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг".

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 163 356,28 грн за загальний період з 16.02.2018 по 03.12.2018 та інфляційні втрати в розмірі 332 695,46 грн за загальний період з 01.03.2018 по 31.10.2018.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання з 01.03.2018 по 31.10.2018 у розмірі 332 695,46 грн, Суд зазначає про неправильне здійснення позивачем розрахунку, оскільки позивачем нараховано інфляційні на остаточну суму заборгованості за Договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною. Однак, самостійно здійснивши розрахунок інфляційних за визначений позивачем період прострочення відповідача за кожною накладною за винятком здійснених повернень товару, а саме, за видатковими накладними № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню на суму 332 695,45 грн.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання з 16.02.2018 по 03.12.2018 у розмірі 163 356,28 грн, Суд зазначає про неправильне здійснення позивачем розрахунку, оскільки позивачем нараховано 3% річних на остаточну суму заборгованості за Договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною. Однак, самостійно здійснивши розрахунок 3% річних за період прострочення відповідача за кожною накладною за винятком здійснених повернень товару, а саме, за видатковими накладними № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 163 281,86 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.02.2019 по 15.08.2018 у розмірі 1 152 662,83 грн.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У п. 5.1 Договору сторони погодили, що за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим Договором.

Однак, умовами Договору не передбачено а ні можливості нарахування пені за прострочення виконання відповідачем його зобов`язань, а ні її розміру.

Як встановлено Судом, позивач нарахував відповідачеві пеню за час його прострочення за Договором, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, а ні умовами Договору, а ні спеціальним законодавчим актом не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання у даному випадку, а ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 1 152 662,83 грн Суд відмовляє у повному обсязі.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" підлягають частковому задоволенню.

Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018, Суд зазначає таке.

Як встановлено Судом, що 01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1, який від імені продавця підписаний директором ОСОБА_1 , а від імені покупця - директором ОСОБА_2 .

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується передати товарно-матеріальні цінності (надалі - Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість). Загальна кількість товару, що передаються за цим договором у власність Покупця, сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару.

За приписами п.п. 2.1-2.9 Договору, умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору.

Поставка Товару Покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - пункт призначення Покупця, або по домовленості сторін поставка Товару може здійснюватися транспортом Покупця із складу Продавця на умовах поставки EXW - територія бази зберігання, вказаної Постачальником, на підставі заявки Покупця, в якій вказується найменування Товару та його кількість, або підписаних Специфікацій до даного договору. Конкретні умови поставки та адреси вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Товар передається Покупцеві окремими партіями (частинами) або однією партією, за усною домовленістю сторін. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього усного узгодження Сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Передоплата кожної партії товару здійснюється лише за умови надходження авансового платежу (передоплати) усієї вартості (ціни) партії товару на поточний рахунок Продавця у визначені договором строки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору.

Кількість товару у кожній партії зазначається Сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару.

Факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього Договору може підтверджуватися або Актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в Акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1 цього Договору.

Сторони погоджуються, що видаткова накладна (Акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Право власності на товар (партію товару) виникає у Покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (Акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому пунктом 2.5 цього Договору.

Для передачі товару Покупцеві представник Покупця зобов`язаний надати представнику продавця довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 Договору, загальна вартість (ціна) цього Договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим Договором.

Ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується Сторонами та зазначається у видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ч. 2 ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач зазначає, що оспорюваний Договір був укладений фіктивно, тобто без наміру його фактичного виконання, тому має бути визнаний судом недійсним відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України. За твердженнями позивача за зустрічним позовом, він не отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" будь-яких матеріальних цінностей, зокрема, і тих, що вказані у поданих останнім видаткових накладних, оскільки попереднім директором підприємства Трошкіним Д.О. всупереч меті діяльності підприємства та засадам господарської діяльності оформлювалася документація без фактичного здійснення господарських операцій. Крім того, позивач також зазначає, що між сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018, зокрема, відсутні належним чином узгоджені Специфікації або Заяви Покупця, які відповідно до п. 2.2. Договору є його невід`ємними частинами, у зв`язку з чим слід дійти висновку, що такий договір не створює будь-яких прав та обов`язків, а підписаний сторонами разом з видатковими накладними лише з метою створення хибного уявлення третіх осіб щодо здійснення господарських операцій.

Заперечуючи проти зустрічного позову, відповідач зазначає, що сторонами було погоджено всі істотні умови Договору, а позивачем не було надано доказів, які б підтверджували безтоварність фінансово-господарських операцій за Договором, а натомість подані відповідачем докази свідчать про обставини фактичного виконання умов Договору.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 4 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частино ю 5 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Суд зазначає, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11).

При цьому, у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, твердження позивача про недосягнення між сторонами згоди щодо істотних умов Договору через відсутність Специфікацій та Заяв покупця, наведені в обґрунтування позову, по суті, зводяться до вказівки на обставини неукладення сторонами Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 у зв`язку з непогодженням ними істотних умов.

Водночас, у п. 2.3 Договору сторони передбачили, що Товар передається Покупцеві окремими партіями (частинами) або однією партією, за усною домовленістю сторін. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього усного узгодження Сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Також у п. 2.7 Договору сторони погодили, що видаткова накладна (Акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Як вже було встановлено Судом вище, сторонами виконувався оспорюваний Договір, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018, № РН-0000005 від 05.02.2018, № РН-0000004 від 05.02.2018, № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018, а також податковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків, що свідчить про його укладення та погодження істотних умов.

При цьому, обставини прийняття Судом в якості доказів видаткових накладних, про незаконність яких вказує позивач у зустрічному позові, описані Судом під час обґрунтування мотивів задоволення первісного позову.

Відсутність Заявок та Специфікацій до Договору, враховуючи передбачену сторонами можливість усного погодження сторонами асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність), з подальшим його виконанням, не спростовує висновків суду про погодження сторонами його істотних умов та спростовує твердження позивача про невідповідність спірного Договору вимогам закону.

Разом з тим, з приводу тверджень позивача про виконання відповідачем обов`язку всупереч п. 2.4 Договору про надходження авансованого платежу, Суд зазначає, що ст. 531 Цивільного кодексу України передбачає право дострокового виконання зобов`язання, а умови оспорюваного Договору не містять обмеження такого права. В свою чергу, відповідачем було прийнято дострокову поставку товару без зауважень.

Щодо доводів позивача про фіктивність Договору, Суд зазначає таке.

За приписами ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З огляду на положення наведеної правової норми Суд зазначає таке: фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. При цьому ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв`язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Водночас зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України Суд вбачає, що договір купівлі-продажу є двостороннім оплатним правочином, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця на умовах сплати покупцем певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 922/3844/17.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 визначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

Як підтверджується матеріалами справи та вже встановлено Судом, на виконання умов Договору відповідач передав у власність відповідача товар, вказаний у видаткових накладних, тобто, як позивачем, так і відповідачем вчинялися конкретні дії, спрямовані на виконання умов укладеного між ними Договору, такі як передача товару постачальником та прийняття його покупцем.

Наведене спростовує твердження позивача, що спірний Договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а також доводи позивача про фіктивність даного правочину.

Одночасно Суд звертає увагу, що позивачем жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного Договору як позивачем так і відповідачем, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

При цьому, Суд не вважає доведеними належними засобами доказування твердження позивача про те, що колишнім директором підприємства Трошкіним Д.О. всупереч меті діяльності підприємства та засадам господарської діяльності оформлювалася документація без фактичного здійснення господарських операцій.

Так, поданий Акт службового розслідування від 08.01.2019 жодним чином не підтверджує зазначені обставини, адже є внутрішнім документом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" та не може встановлювати вину посадової особи товариств у формі умислу на укладення фіктивного договору.

Більше того, зазначена у вказаному акті сума недостачі не відповідає вартості товару, про стягнення якої за Договором звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" за первісним позовом.

Інших доказів, які б свідчили про наявність в діях керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" умислу на невиконання договірних зобов`язань при підписанні 01.02.2018 Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1, в матеріалах справи немає.

Також Судом не встановлено обставин здійснення податкових перевірок на предмет невідображення у податковій звітності позивача та відповідача господарських операцій з поставки товару за спірним Договором.

Крім того, Суд враховує наявність в матеріалах справи копій сертифікатів якості на передані товари, поданих позивачем.

За наведених обставин, Суд доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання Договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 недійсним, в тому числі не доведено (та наявними у справі документами спростовано), що вказаний правочин не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за зустрічним - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, б. 13, оф. 5А/14, ідентифікаційний код 38943513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" (03110, м. Київ, вул. Андрія Головка, б. 29, ідентифікаційний код 38887356) борг у розмірі 6 829 901 (шість мільйонів вісімсот двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот одна) грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 163 281 (сто шістдесят три тисячі двісті вісімдесят одна) грн 86 коп., інфляційні у розмірі 332 695 (триста тридцять дві тисячі шістсот дев`яносто п`ять) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 109 888 (сто дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 18 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13.05.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко

Дата ухвалення рішення22.04.2019
Оприлюднено15.05.2019
Номер документу81690496
СудочинствоГосподарське
Сутьвизнання недійсним договору

Судовий реєстр по справі —910/16944/18

Постанова від 13.08.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 06.08.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 15.07.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 05.07.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Агрикова О.В.

Ухвала від 04.07.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Постанова від 02.07.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 02.07.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Постанова від 18.06.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 24.06.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 10.06.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні