Постанова

від 19.06.2019 по справі 761/22020/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 761/22020/17

Номер провадження № 22-ц/824/506/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М. , суддів Саліхова В.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Якушко Т. А.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кантрі Девелопмент до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в місті Києві, про припинення користування квартирою; виселення без надання іншого житлового приміщення,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кантрі Девелопмент звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - Державна міграційна служба України, про усунення Товариству з обмеженою відповідальністю Кантрі Девелопмент перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності Товариству, шляхом визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , зняття відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Кантрі Девелопмент з 05 вересня 2016 року є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер 68221807 від 15 вересня 2016 року.

Після набуття Товариством у власність спірної квартири в ній продовжують проживати та перебувати на реєстраційному обліку без належних правових підстав громадянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Оскільки відповідачі не є власниками спірної квартири, в силу закону вони не мають права проживати у зазначеній квартирі, їх проживання є незаконним та порушує права та інтереси позивача. З метою усунення порушення прав та інтересів, Товариством направлено вимоги відповідачам про виселення зі спірною квартири, разом з тим, вимоги виконано не було, що стало підставою для звернення до суду.

У подальшому, позивач уточнював позовні вимоги, зазначивши третьою особою Головне управління державної міграційної служби України, та просив суд припинити право користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спірною квартирою, без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року (а.с.125-128) позовні вимоги задоволено, припинено право користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з вказаної спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з відповідачів на користь ТОВ Кантрі Девелопмент судовий збір по 3 200 грн., з кожної.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, адвокат Чаплієва К.В. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Кантрі Девелопмент відмовити в повному обсязі. Крім того, просила дослідити нові докази, додані до апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що позивач своєю заявою про уточнення позовних вимог увів суд першої інстанції в оману, а суд першої інстанції, не дослідивши повно усі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки апелянт не придбала спірну квартиру за рахунок кредиту (позики) банку, а також спірна квартира не була придбана іншою особою, повернення якої було забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Дана спірна квартира належала на праві власності відповідачу-1 до укладення кредитного та іпотечного договорів, що підтверджено довідкою форми №3 від 02 серпня 2016 року. Дана обставина підтверджується також рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року (справа №761/30057/16-ц).

Таким чином, якщо у суду і були підстави для виселення відповідача-1 зі спірної квартири, то з одночасним наданням іншого житлового приміщення.

Крім того, у самому позові не вказано, яким чином спірна квартира стала власністю позивача, оскільки до матеріалів справи не було приєднано акту приймання-передачі нерухомого майна від 29 серпня 2016 року, складеного між ТОВ Кантрі Девелопмент та ТОВ Фінансова компанія Капітал Гарант Інвест , разом з тим, саме на цей документ посилається позивач.

Також, представник позивача повідомив у судовому засіданні, що спірна квартира була передана підприємству як статутний капітал, однак на яких підставах - не повідомив.

Суд першої інстанції в ході розгляду справи не витребував основні докази, на які спирається позивач, чим порушив право відповідача-1 на справедливий розгляд справи.

Крім того, на протязі усього часу відповідач-1, яка проживає та зареєстрована у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги, що підтверджується доказами, доданими до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення, зупинено дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою та надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

10 грудня 2018 року до Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, з підтвердженнями направлення їх копії учасникам справи, з яких вбачається, зокрема, що з 04 квітня 2016 року територіальні підрозділи Державної міграційної служби не здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб. Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та просить розглянути справу без участі представника третьої особи.

Також, 12 грудня 2018 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ТОВ Кантрі Девелопмент на апеляційну скаргу, з підтвердженням направлення його копії учасникам справи, з якого вбачається наступне.

У справі, що розглядається, новий власник, який придбав спірне нерухоме майно, не може користуватися на власний розсуд своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється з нього виселятись.

Твердження апелянта про неможливість подання доказів під час судового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з тим, що вона не надавала професійної правничої допомоги відповідачу-2, не витримує жодної критики, оскільки таке право належить та належало відповідачу-2 та його представникам, які цим процесуальним правом не скористалися.

Так, 17 квітня 2018 року стороною відповідача-2 було подано клопотання про витребування у позивача доказів. Разом з тим, суд витребувані стороною відповідача-2 документи взагалі не стосуються предмету розгляду справи, а тому суд і не повинен брати до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідач-2, передаючи спірну квартиру в іпотеку та надаючи свою згоду на її реалізацію шляхом продажу з прилюдних торгів, у разі утворення заборгованості, знала, що у результаті реалізації квартири вона втратить статус власника та буде зобов`язана виселитися з квартири на підставі положень Закону №898- IV.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Чаплієва К. В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник позивача - адвокат Ігнатенко О. О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи - Головного управління Державної

міграційної служби в м. Києві до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції. Крім того, у письмових поясненнях від 10 грудня 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві просило розглядати справу без його участі.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів вважала за можливе розглядати справу без участі вищевказаних учасників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення представника позивача та представника відповідача-2, які з`явились у судове засідання, з`ясувавши обставини справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить квартира, загальною площею 153 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н, виданого 29 серпня 2016 року, видавник ТОВ Кантрі Девелопмент та ТОВ ФК Капітал Гарант Інвест , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта (а.с. 6).

17 вересня 2007 року між АБ Брокбізнесбанк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07Ф-178, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 доларів США, на строк з 17 вересня 2007 року по 17 вересня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,00% річних для споживчих цілей.

18 вересня 2007 року між АБ Брокбізнесбанк та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір другої черги, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2012 року позов ПАТ Брокбізнесбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором задоволено в повному обсязі та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності останній, визначено провести стягнення в рахунок заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року в розмірі 2 101 024,49 доларів США, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме, шляхом проведення прилюдних торгів, визначено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки - 5 419 400 грн. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ Брокбізнесбанк про визнання кредитного договору недійсним.

Судом встановлено, що 05 лютого 2014 року за договором факторингу ПАТ Брокбізнесбанк як первісний кредитор відступив на користь ПАТ Банк національний кредит права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року. Крім того, було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_2

07 лютого 2014 року між ПАТ Банк національний кредит та ТОВ Фінансова компанія Капітал Гарант Інвест був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ Банк національний кредит відступив на користь ТОВ Фінансова компанія Капітал Гарант Інвест права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором №07Ф-178 від 17 вересня 2007 року.

05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 29 серпня 2016 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ТОВ Кантрі Девелопмент .

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані і проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що після відчуження квартири АДРЕСА_1 та за відсутності відповідного договору з новим власником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили право на користування спірною квартирою.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів (справі Сєрков проти України , заява № 39766/05).

Відповідно до п. 8) ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Згідно з ст. 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотека -це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з положеннями ч. 1 та 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України Про іпотеку в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР , у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині другій - порядок виселення громадян.

Частиною 1 статті 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 статті 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.Аналогічна норма передбачена в ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц).

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Крім того, Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суд від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц).

Таким чином, при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Під час апеляційного перегляду встановлено, що кредитний договір № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року між АБ Брокбізнесбанк та ОСОБА_2 , яким останній було відкрито відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 доларів США, укладено для споживчих цілей, тобто не з метою придбання квартири, яка є предметом іпотечного договору другої черги від 18 вересня 2007 року. Дана обставина була підтверджена представником відповідача-2 - адвокатом Чаплієвою К. В.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2012 року, яким стягнуто з відповідача-2 заборгованість за кредитним договором № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року встановлено, предметом договору іпотеки від 18 вересня 2007 року є квартира, що належить останній на праві приватної власності.

Враховуючи вищенаведене, висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, шляхом припинення права користування відповідачів спірною квартирою та їх виселення, є помилковими. Судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що джерелом коштів, за які було придбано спірну квартиру, не є кредитний договір № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року, а тому примусове виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення суперечить приписам законодавства України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Кантрі Девелопмент до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в місті Києві, про припинення користування квартирою; виселення без надання іншого житлового приміщення,- відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 21 червня 2019 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: В.В. Саліхов

В.В. Соколова