Рішення

від 27.08.2019 по справі 489/5331/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/5331/18 провадження №2/489/169/19

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Коденко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Тапфло (далі - ТОВ Тапфло ) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди

встановив:

У серпні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з ТОВ Тапфло заборгованості по заробітній платі в сумі 474773,60 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати та моральної шкоди в розмірі 45000,00 грн, а також витрати понесені на правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що працював у відповідача з 16.09.2003 по 21.02.2017 на посаді менеджера зі збуту та був незаконно звільнений на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22.02.2018 його поновлено на роботі та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2017 по 22.02.2018.

З 19.05.2018 по 25.05.2018 він перебував у відрядженні в с. Петрівське Бориспільського району Київської області, а з 28.05.2018 по 17.07.2018 у відпустці. Під час відрядження керівництво відповідача повідомило позивача про зміну суттєвих умов праці. 23.07.2018 він отримав поштою трудову книжку із зазначенням відомостей про його звільнення з 19.07.2018 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Проте, відповідач не надав йому для ознайомлення наказ про звільнення та не провів повного розрахунку по заробітній платі при звільненні, а також здійснив затримку у виплаті заробітної плати за період після постановлення судом рішення про поновлення на його роботі і до фактичного поновлення на посаді. Внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано душевних страждань, через що має право на компенсацію моральної шкоди.

У подальшому, позовні вимоги неодноразово уточнював (22.02.2019 та 08.07.2019) та шляхом подання відповідної заяви через представника ОСОБА_2 остаточно просив стягнути з відповідача невиплачені кошти заробітної плати в сумі 300588,56 грн., з яких: 41251,10 грн. оплати відпустки за період з 11 січня по 03 лютого 2017 року; 259337,46 грн. доплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні за 183 календарних дні із розрахунку середньої заробітної плати 2728,62 грн., а також середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день ухвалення судом рішення, виходячи з середнього заробітку 2728,62 грн., але не менше 965931,48 грн., моральну шкоду в розмірі 45000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу і додатково понесені витрати на проведення економічного експертного дослідження та комісії банку в сумі 5050,50 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях на заяву про уточнення позовних вимог в задоволенні позову просив відмовити та вказав, що кошти по заробітній платі, які просить стягнути відповідач, виплачені йому на рахунок в ПАТ Укрсоцбанк , у зв`язку тимчасовою зміною обслуговуючого банку Товариства для виплати заробітної плати працівникам, про що відповідач повідомляв позивача. Крім того, експерт, в наданому позивачем висновку вказав, що заборгованість по заробітній платі за час знаходження у відпустці виплачена позивачу у сумі 41251,10 грн. у лютому 2017 року. Так, відпускні за період з 11.01.2017 по 03.02.2017 в розмірі 41251,10 грн. були перераховані на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ Укрсоцбанк 20.02.2017, а інші виплати перераховані позивачу на рахунок АТ КБ ПриватБанк 19.07.2017.

Щодо заборгованості по заробітній платі в розмірі 78304,99 грн. то експерт неповно та не об`єктивно дослідив всі обставини та не врахував час фактичного поновлення на роботі позивача після отримання рішення суду. Експерт фактично допустив помилку, так як не звернув уваги, що в нараховану та виплачену Товариством суду (431196,18 грн.) увійшли виплати за лютий, березень та квітень 2018 (відповідно 11600,00 грн., 58000,00 грн., 58000,00 грн.), коли позивач не був ще поновлений на роботі, яке відбулося лише 15.05.2018. Також, у висновку експерта за травень 2018 року заначено, що згідно розрахунковою відомістю Товариства нараховані суми 819957,02 грн. та 112769,39 грн., що в підсумку складає 932726,41 грн. Проте у розрахункові відомості Товариства зазначена сума до виплати 982046,41 грн, яка і була виплачена позивачу, що підтверджується виписками банку і висновком експерта.

Щодо заробітної плати в розмірі 34800,05 грн. то вона є спірною, так як виникла за період з 06.02.2017 по 21.02.2017, а тому її оплата залежала від прийняття Верховним Судом рішення по справі № 489/1609/17. При цьому, ухвалою Верховного Суду від 04.07.2018 було відкрито провадження у вказаній справі та одночасно зупинено виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22.02.2018 та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 04.05.2018. Тому, в даному випадку, відсутня затримка розрахунку при звільненні з позивачем, оскільки зупинено виконання рішення судів та наявний судовий спір щодо виплати відповідної суми.

Вказав, що усі виплати належні позивачу при звільненні йому виплачені у розмірі, передбаченому чинним законодавством та трудовим договором, а тому відсутня заборгованість та прострочення виплати, що є підставою для відмови в позові, в т.ч. і в частині середнього заробітку та моральної шкоди, які є похідними від основних виплат.

У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача та вказував, що він не оспорює виплачених ним сум, як це стверджує відповідач. Відповідач не надав жодного документу та розрахунку на спростування заявлених позовних вимог. Позивачем не оспорюється отримання на виконання рішення суду про поновлення на роботі середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку та 58000,00 грн. вихідної допомоги. Водночас, про затримку розрахунку свідчить здійснення відповідачем перерахування йому суми коштів у розмірі 34800,05 грн. в якості заробітної плати, а тому відповідач за період з 18.07.2018 по 05.10.2018 беззаперечно повинен був сплатити середній заробіток, чого не зробив.

Тому, відповідачем не було сплачено позивачу усіх належних сум, зокрема відпускні за період 11.01.2017 по 02.02.2017. Так як Товариство безпідставно посилається на зміну банку, оскільки коли позивач пішов у відпустку то вказаних коштів не отримував, а під час відкриття рахунку його було звільнено. За такого підстави отримувати платіжну картку від банку як заробітну у позивача не було, через що грошові кошти не виплачені з вини товариства.

У зв`язку із викладеними у позові обставинами та тривале і постійне порушення прав позивачу завдано моральну шкоду.

13.09.2018 ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва (суддя Тихонова Н.С.) було відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 18.10.2018 (суддя Тихонова Н.С.) призначено розгляд справи із повідомленням сторін.

Ухвалою від 01.11.2018 (суддя Тихонова Н.С.) за клопотанням позивача у відповідача витребувано докази по справі, необхідні для з`ясування обставин справи у повному обсязі.

Ухвалою від 17.01.2019 судом з метою повного та всебічного розгляду справи витребувано у АТ КБ Приватбанк та ПАТ Укрсоцбанк документи, що містять відомості про сплату відповідачем на користь позивача коштів за період з 01.01.2017 по 01.09.2018.

У зв`язку із відставкою судді Тихонової Н.С. та повторного автоматизованого розподілу цивільної справи, ухвалою від 23.04.2019 суддею Коваленком І.В. справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження у справі з призначенням судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися, до суду надали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності. У своїх заявах, представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, а представник відповідача - відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, приходить до наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що наказом ТОВ Тапфло від 16.09.2003 № 2-к ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ТОВ Тапфло на посаду менеджера з продажу в м. Миколаєві з 16.09.2003.

Наказом ТОВ Тапфло від 21.02.2017 №21-02-2017/2 звільнено менеджера зі збуту ОСОБА_1 за прогули без поважних причин на підставі актів про відсутність на роботі від 06.02.2017, 07.02.2017, 08.02.2017, 09.02.2017, 10.02.2017, 13.02.2017, 14.02.2017, 15.02.2017, 16.02.2017, 17.02.2017, 20.02.2017, 21.02.2017.

У подальшому, наказ про звільнення позивачем був оскаржений до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

22.02.2018 Ленінським районним судом міста Миколаєва ухвалено рішення у цивільній справі № 489/1609/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 04.05.2018 та постановою Верховного Суду від 08.05.2019, яким скасовано наказ ТОВ Тапфло від 21.02.2017 року №21-02-2017/2, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера зі збуту ТОВ Тапфло з 21.02.2017 року та стягнуто на його користь 814957,02 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказом ТОВ Тапфло №15-05-2018/1 від 15.05.2018 ОСОБА_1 з 15.05.2018 поновлено на роботі на посаді менеджер зі збуту на підставі судового рішення по справі № 489/1609/17.

25.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ Тапфло із заявою про надання відпустки з 28.05.2018 по 17.07.2018 в рахунок невикористаної відпустки за період роботи з 2003 року по 2018 рік.

Наказом №Т-00000006 від 25.05.2018 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 28.05.2018 по 17.07.2018 тривалістю 50 календарних днів.

Відповідно до Нарахувань відпустки №Т-00000006 від 25.05.2018, відповідач нарахував відпускні з 28.05.2018 по 17.07.2018 в розмірі 140111,00 грн. та згідно Повідомлення АТ КБ Приватбанк від 08.02.2019 позивачу перераховано 112789,39 грн. з вирахуванням податків та зборів.

Наказом ТОВ Тапфло №19071/1 від 19.07.2018 ОСОБА_1 звільнено з 19.07.2018 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Одночасно, зобов`язано бухгалтерію виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, а також компенсацію за невикористану щорічну відпустку (а.с.98 т.1 ), яка згідно довідок ТОВ Тапфло складає за 119 календарних днів 240323,46 грн. (а.с.63 , 64 т.1).

З повідомлення АТ КБ Приватбанк від 08.02.2018 вбачається, що за період з 01.01.2017 до 01.09.2018 ТОВ Тапфло перерахувало ОСОБА_1 наступні виплати: 1) 29.05.2018 - 4316,91 грн.; 2) 31.05.2018 - 49300,00 грн.; 3) 31.05.2018 - 112789,39 грн.; 4) 16.07.2018 - 744,60 грн.; 5) 19.07.2018 - 11600,00 грн.; 6) 19.07.2018 - 58000,00 грн.; 7) 19.07.2018 - 58000,00 грн.; 8) 19.07.2018 - 303596,19 грн. (а.с. 234 т.1).

Факт отримання вказаних коштів позивач не оспорює.

Однак вважає, що відповідач допустив затримку в оплаті вимушеного прогулу за період з дати ухвалення рішення суду про поновлення на роботі і до фактичного поновлення на підставі наказу відповідача в розмірі 34800,05 грн. (період нарахування 06.02.2017 по 21.02.2017), які, як підтверджується відомістю розподілу коштів з відміткою банку, виплачені 05.10.2018 (а.с. 155 т.1).

Щодо коштів в сумі 41251,10 грн., які є оплатою відпустки з 11.01.2017 по 03.02.2017, як вбачається із заяви про уточнення позовних вимог від 08.07.2019, вони не були виплачені позивачу вчасно, як передбачено статтею 115 КЗпП України. Як стверджує відповідач, перерахування цих коштів здійснено в ПАТ Уксоцбанк лише 20.02.2017. Проте, як зазначає позивач, жодних особових рахунків за його заявою банк не відкривав та представник банку картку йому не надавав, а звернення неодноразові позивача про перерахування вказаних коштів на існуючий рахунок відповідач залишив без задоволення.

Водночас, у своїй заяві позивач вказав, що не заперечує перерахування ТОВ Тапфло коштів в сумі 41251,10 грн. на рахунок в ПАТ Укрсоцбанк , але заперечує факт належності йому рахунку в даному банку та отримання цих коштів.

Також, позивач вказує, що має право на компенсацію 183 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за 2003 - 2008 роки, а не на 119 календарних днів, як зазначає відповідач. Розрахунок компенсації невикористаної відпустки має здійснюватися із середньої заробітної плати 2728,62 грн., так як відповідач провів розрахунок за 11 місяців, не враховавши заробітну плату за червень 2018 року - коли позивач перебував у відпустці. Через що відповідач зменшив середній заробіток з 2728,62 грн. до 2508,72 грн. (на 219 гривні), що призвело до зменшення виплати компенсації за невикористану відпустку. На думку позивача з такого середнього заробітку має розраховуватися і середній заробіток за затримку остаточного розрахунку.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями статті 11, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач стверджує, що відповідач не сплатив йому при звільненні заробітну плату за час знаходження у відпустці з 11.01.2017 по 03.02.2017 в сумі 41251,10 грн.

Суд звертає увагу на те, що заробітну плату за час знаходження у відпустці з 11.01.2017 по 03.02.2017 в сумі 41251,10 грн. (з вирахуванням податків) позивачу перераховано на його рахунок у ПАТ Укрсоцбанк 20.02.2017 (а.с.184).

Листом ПАТ УкрСиббанк від 21.02.2017 № 75-12/38 підтверджується, що станом на 20.02.2017 клієнт ОСОБА_1 має відкритий в АТ УкрСиббанк рахунок № НОМЕР_1 в рамках зарплатного проекту з компанією ТОВ Тапфло , рахунок активний (а.с. 245 т.1).

Таким чином, наведені докази спростовують доводи позивача, що він не має відкрито в ПАТ УкрСиббанк карткового рахунку в рамках зарплатного проекту з ТОВ Тапфло , факт перерахування на який коштів сумі 41251,10 грн. підтверджується Відомістю зарахування на картковий рахунок № 359 від 20.02.2017 та випискою банку, сформованою 13.03.2017.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 41251,10 грн., які були перераховані на рахунок позивача до дати його звільнення за пунктом 4 частини 40 КЗпП України.

Суд також не погоджується з доводами позивача щодо кількості днів невикористаної ним щорічної відпустки за період 2003 - 2018 роки.

Згідно довідки ТОВ Тапфло від 04.10.2018 № 2 за вказаний період позивачу належить всього 356 календарних днів відпустки, з яких використано 237 та залишок станом на 19.07.2018 (день звільнення) складає 119 календарних днів.

Використання 237 днів відпустки підтверджується письмовими доказами наявними у матеріалах справи, що не оспорюється і позивачем та встановлено експертним дослідженням, проведеним за зверненням представника позивача.

Таким чином, посилання представника позивача в заяві про уточнення позовних вимог від 08.07.2019 на відсутність доказів надання позивачу 64 календарних днів відпустки є безпідставними і спростовуються матеріалами справи (а.с. 99 - 151 т.1).

Щодо невірного розрахунку відповідачем середнього заробітку.

Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, (далі - Порядок КМУ) нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Згідно пункту 2 наведеного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Із довідки ТОВ Тапфло від 04.10.2018 № 3 та Нарахування відпустки № Т -00000012 від 19.07.2018 вбачається, що при нарахуванні позивачу відпустки при звільненні проведено розрахунок за останні 12 місяців, без включення виплати за червень місяць 2018 року, у зв`язку із знаходженням позивача в відпустці (а.с. 64, 185 т.1).

У зв`язку із цим, за розрахунком відповідача середньоденна заробітна плата склала 2508,72 грн., з розрахунку якої вирахувано відпускні в сумі 298538,46 грн. (890597,94/355=2508,72 * 119).

Між тим, розрахунок відповідача не відповідає абзацу четвертому пункту 2 розділу ІІІ Порядку КМУ, оскільки відповідачем не включено виплату за червень 2018 року.

Із наявних в справі даних Пенсійного фонду України вбачається, за червень 2018 року відповідач виплатив позивачу дохід в розмірі 81264,38 грн.

За такого, суд погоджується з доводами представника позивача, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 2728,62 грн.

Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає 324706,37 грн. (2728,62*119), а різниця між розрахунком відповідача та розрахунком суду - 26167,91 грн., що також підтверджується розрахунком, наведеним у висновку № 135-0006 від 10.07.2019 судово-економічної експертизи, проведеної на замовлення представника позивача.

Згідно листа АТ КБ ПриватБанк від 08.02.2019 № 20.1.0.0/7 - 20190204/2727 в день звільнення 19.07.2018 на рахунок ОСОБА_1 зараховано 11600,00 грн., 58000,00 грн., 58000,00 грн., 303596,19 грн., що складає 431196,19 грн. та відповідає розрахунковій відомості за липень 2018 року (а.с. 207 т.1).

Із розрахункової відомості вбачається, що до вказаних банком виплат включено і компенсацію відпустки в сумі 298538,46 грн.

Таким чином, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині компенсації невикористаної відпустки в розмірі 26167,91 грн., оскільки відповідачем проведено розрахунок середнього заробітку з порушенням Порядку КМУ.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Так як при проведенні остаточного розрахунку при звільненні, відповідач в не повному розмірів виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, яка є складовою заробітної плати, відповідно він несе відповідальність, передбачену статтю 117 КЗпП України.

Абзацом третім пункту 2 Порядку КМУ передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку КМУ нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

При розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд виходить із заробітної плати позивача за березень, квітень 2018 року. Оскільки в травні проведена виплата не за повний місяць, так як згідно наказу від 25.05.2018 № Т -00000006 з 28.05.2018 по 17.07.2018 позивач перебував у відпустці, а тому виплати за вказаний період відповідно до розділу ІІІ Порядку КМУ не включаються до розрахункового періоду.

Так, згідно наявних у справі письмових доказів відповідача за березень та квітень 2018 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 72049,69 грн. в місяць, що складає 144099,38 грн. (а.с. 208, 209 т.1).

Таким чином, за підрахунком суду середньоденний заробіток позивача складає 3514,61 грн. (144099,38 грн. / 41 робочий день), а середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку (з 20.07.2018 по день ухвалення рішення - 27.08.2019, що становить 274 робочих дня) - 963003,14 грн., сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

При цьому, суд не приймає доводи представника позивача про стягнення середнього заробітку виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 2728,62 грн., оскільки її визначено виходячи з виплат за 12 календарних місяців, а не за останні два календарних місці роботи, що передували події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17.

Враховуючи, що між сторонами у справі виник спір про розмір належних звільненому працівникові сум в розумінні статті 117 КЗпП України, який задоволено судом частково в розмірі 26167,91 грн., відповідно це надає суду підстави для застосування принципу співмірності у визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку із цим, суд вважає за можливе з урахуванням розміру заборгованості та тривалості не проведення остаточного розрахунку зменшити розмір середнього заробітку до 30000,00 грн.

Стосовно затримки виплати заробітної плати за період вимушеного прогулу з 06.02.2017 по 21.02.2017 в розмірі 34800,05 грн., виплата яких позивачу проведена 05.10.2018, суд не вбачає потреби в наданні оцінки правомірності такого затримання відповідачем, оскільки судом уже присуджено на користь позивача стягнення середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку.

Згідно з статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Беручи до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач незаконним застосуванням до нього дисциплінарних стягнень, одне з яких є найсуворішим, нехтуванням відповідачем встановленими законом гарантіями, які поширюються на позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, в тому числі неможливості забезпечення достатнього життєвого рівня як годувальника дитини, що призвело до прикладення ним додаткових зусиль до організації свого життя, суд, враховуючи розумність і справедливість розміру моральної шкоди, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 26167,91 грн. компенсації за невикористану щорічну відпустку, 30000,00 грн. середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку по дату ухвалення рішення, без утримання податків і обов`язкових платежів, та 5000,00 грн. моральної шкоди.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду. Також, з огляду на незначні розбіжності між експертними висновками, наданими позивачем, суд не вбачає підстав для визнання висновків експерта неналежними доказами, на вказав відповідач у запереченні на уточнення позовних вимог.

Вказані висновки оцінено судом в сукупності з іншими доказами у справі, відповідно до статті 89 ЦПК України.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Між тим, позивачем не надано доказів несення витрат на правничу допомогу.

Щодо відшкодування інших витрат, понесених позивачем на проведення експертного дослідження, що підтверджується рахунком Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області від 04.02.2019 № 135-0003 на суму 5000,00 грн., фактична оплата якого підтверджена квитанціями А-Банк від 14.02.2019 на суму 5000,00 грн. та 50,00 грн. комісія банку, які просить відшкодувати позивач, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини шостої статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За вимогами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, на відповідача слід покласти відшкодування витрат, понесених позивачем на підготовку експертного висновку, пропорційно задоволеним вимогам (4,66 % = (26167,91+30000,00 + 5000,00) * 100 / (41251,10+259337,46+ 965931,48 + 45000)), а саме в розмірі 233,00 грн.

Так як при зверненні до суду позивач судовий збір в частині вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди не сплатив, а в іншій частині вимог звільнений від його сплати відповідно Закону України Про судовий збір , а спір вирішено судом, відповідно з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, з урахуванням останнього уточнення, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню 447,59 грн. (9605,00 * 4,66 %). Судового збору.

Також, оскільки, як заначено вище позовні вимоги задоволено частково, а позивач відповідно до Закону України Про судовий збір не звільнений від сплати судового збору в частині вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, та при зверненні до суду судовий збір за ці вимоги не сплатив, відповідно з нього з урахуванням останнього уточнення позовних вимог в частині вимог в задоволенні яких відмовлено на користь держави підлягає стягненню 9157,41 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тапфло на користь ОСОБА_1 26167,91 грн. компенсації за невикористану відпустку та 30000,00 грн. середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, без урахування податків та обов`язкових платежів, а також 5000,00 грн. моральної шкоди та 233,00 грн. витрат, понесених на підготовку експертного висновку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тапфло на користь держави судовий збір в розмірі 447,59 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 9157,41 грн.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Тапфло , код ЄДРПОУ 32671251, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 5.

Повний текст судового рішення складено 27 серпня 2019 року.

Суддя І.В.Коваленко