Постанова

від 04.09.2019 по справі 757/30447/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 757/30447/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8968/2019 Доповідач: Гаращенко Д.Р.

04 вересня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Ратнікова В.М., Левенець Б.Б.

При секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних витрат,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних витрат.

В позові просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит 962276,00 грн., з яких: основна сума боргу - 899229,36 грн.; нараховані відсотки - 49372,79 грн.; пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 4639,77 грн.; інфляційні втрати - 9034,08 грн .

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року позов Державної іпотечної установи було задоволено.

В листопаді 2017 р. ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 за довіреністю, подала заяву про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.04.2016 р.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 р. заяву ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 . за довіреністю, залишено без задоволення.

27 березня 2019 року представник ОСОБА_1 , адвокат Бандуристий Р.С. подав апеляційну скаргу в якій послався на його незаконність та необґрунтованість оскільки винесене з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, що як наслідок призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалення незаконного по суті рішення, просив скасувати заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвалити нове, яким в позові Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом не обґрунтовано власне рішення від 14 квітня 2016 року, як з точки зору норм матеріального права так і з точки зору застосування обов`язкових висновків Верховного Суду.

Так, з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване ч. 4 ст. 559 ЦК словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, як умови чинності поруки розуміється як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не заперечує можливості пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Згідно позову Державної іпотечної установи та доданого до нього розрахунку позичальником ОСОБА_2 вперше допущено прострочення виконання зобов`язань з погашення кредиту 13.02.2015 року.

Згідно ж наявної в матеріалах справи заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд

Заочного рішення від 26.12.2016 року, останній зазначає, що ним вперше допущено прострочення виконання зобов`язань з погашення кредиту 24.11.2014 року. Разом з тим, з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 про дострокове стягнення повної суми заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише 25.08.2015 року. Згідно ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Жодних вимог до відповідача ОСОБА_1 як поручителя, позивач протягом строку з 24.11.2014 року до 25.08.2015 року, який становить більше шести місяців, не пред`являв.

Оскільки з позовом до суду Державна з установа звернулась лише 25.08.2015 року, то у зв`язку з пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 , як поручителя, позовні в цій частині не підлягали задоволенню.

Водночас, ані при ухваленні оскаржуваного заочного рішення ані під час його перегляду суд першої інстанції не врахував зазначених обставин, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 була задоволена судом першої інстанції необґрунтовано.

Окрім того, під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення судом першої інстанції також не враховано те, що позивач - Державна іпотечна установа - не є стороною спірних правовідносин, оскільки не набула права вимоги до відповідачів.

Водночас, ОСОБА_2 , не будучи жодним чином повідомленим з боку ПАТ Енергобанк про укладення договору відступлення права вимоги за його кредитним договором на користь ДІУ, системно здійснював погашення заборгованості за вказаним кредитним договором до 2015 року не на користь Державної іпотечної установи, а на користь ПАТ Енергобанк , правомірно і добросовісно вважав належним кредитором за вказаним кредитним договором саме ПАТ Енергобанк , а не Державну іпотечну установу.

З боку ПАТ Енергобанк на адресу ОСОБА_2 жодного повідомлення про відступлення права вимоги па користь ДІУ не направлено.

З боку Державної іпотечної установи відповідне повідомлення направлено не в 2011 році, а лише 18.02.2015року (після відступлення Компанією "Daliahill Corporation LTD на користь ОСОБА_2 права вимоги до ПАТ Енергобанк та заліку зустрічних вимоги між ОСОБА_2 та ПАТ Енергобанк ) за вихідним номером №891/11/2 (копія наявна в матеріалах справи), чим підтверджується фактична згода позивача з тим, що кредитором у спірному зобов`язанні весь час з 2011 року по 18.02.2015 року був саме ГІАТ Енергобанк , а не позивач.

Оскільки договір відступлення права вимоги укладено між ОСОБА_2 та Компанією "Daliahill Corporation LTD" та здійснено залік зустрічних однорідних вимог з ПАТ Енергобанк до повідомлення ОСОБА_2 з боку ПАТ Енергобанк про укладення зазначеного правочину, то відступлене за ним право вимоги було припиненим на момент повідомлення ОСОБА_2 з боку позивача про відступлення права вимоги.

За таких обставин у зв`язку з повідомленням ОСОБА_2 про відступлення права вимоги за його кредитним договором лише 18.02.2015 року, - вже після припинення спірного зобов`язання між ПАТ Енергобанк та ОСОБА_2 шляхом заліку зустрічних вимог, Державна іпотечна установа не може вважатись кредитором у спірному зобов`язанні.

У зв`язку з неврахуванням зазначених обставин судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення останнє підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в позові Державної іпотечної установи належить відмовити.

Що ж до повідомлення, надісланого самим позивачем - Державною іпотечною установою - на адресу ОСОБА_2 , то слід, по-перше, звернути увагу па те, що воно було надіслано 18.02.2015 року- через 4 рокипісля укладення між ПАТ Енергобанк та позивачем договору про відступлення права вимоги, а по-друге самим же позивачем додано до матеріалів справи докази того, що ОСОБА_2 не отримав даного листа за закінченням терміну зберігання , а на адресу поручителя ОСОБА_1 воно взагалі не направлялось.

Враховуючи, що станом на 29.01.2015 року позичальник ОСОБА_2 не був жодним чином повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, яке випливає з кредитного договору, укладеного між ним та ПАТ Енергобанк , то таке виконання зобов`язання ним перед первісним кредитором в порядку, передбаченому статтею 601 ЦК України, слід вважати саме належним виконанням зобов`язання, у зв`язку з чим станом на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було припиненим належним виконанням,а в позові належало відмовити.

Всі викладені обставини не були враховані судом першої інстанції ані при ухваленні оскаржуваного заочного рішення, ані під час його перегляду, що призвело до неповного з`ясування судом обставин справи і ухвалення неправильного рішення у справі, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в позові Державної іпотечної установи слід відмовити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник Державної іпотечної установи заперечувала проти апеляційної скарги. Просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники процесу повідомлялись судом належним чином про дату, час, і місце розгляду справи по суті, причини своєї неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року позов Державної іпотечної установи було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит в сумі 962276,00 грн., яка складається з: основної суми боргу - 899 229,36 грн.; нарахованих відсотків - 49372,79 грн.; пені за прострочення сплати кредитних коштів - 4639,77 грн.; інфляційні втрати - 9034,08 грн .

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2017 р. заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 р. заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2017 р. залишені без змін.

Згідно зі ст. 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Тобто обставини викладені апелянтом перевірялись судом вищих інстанцій.

Апелянт не надав суду доказів на підтвердження своїх апеляційних доводів про те, що основним боржником ОСОБА_2 було допущено прострочення виконання зобов`язань з погашення кредиту 24.11.2014 року.

Матеріали справи таких доказів не містять, оскільки до позову позивачем був наданий тільки розрахунок боргу, без відповідного графіку погашення кредиту, а тому детально перевірити правомочність вимог апелянта колегія суддів не має можливості.

Оскільки рішення суду першої інстанції перевірялось в апеляційному та касаційному порядку, зазначені доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Доводи апелянта щодо порушень які мають відношення до ОСОБА_2 . колегія суддів відхиляє, оскільки сам ОСОБА_2 оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційній та касаційній інстанції, та його скарги були залишені без задоволення.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 05 вересня 2019 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.М. Ратнікова

Б.Б. Левенець