Постанова

від 11.12.2019 по справі 757/30447/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/30447/15-ц

провадження № 61-17964 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду : Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р.,

Ратнікової В. М., Левенця Б. Б .,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2015 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит .

Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2011 року між публічним акціонерним товариством Енергобанк (далі - ПАТ Енергобанк ) та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав відповідачеві кредит у розмірі 975 тис. грн, з кінцевим терміном повернення - 13 жовтня 2026 року, зі сплатою 14,5 процентів річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки

від 13 жовтня 2011 року, за умовами якого остання зобов`язалась відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 по договору про іпотечний кредит .

01 грудня 2011 року між ПАТ Енергобанк та Державною іпотечною установою укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого

ПАТ Енергобанк передав Державній іпотечній установі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором, договором поруки, укладеним з відповідачем.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання належним чином

не виконували, на вимоги кредитора не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість за вищезазначеним договором, якастаном на 12 серпня

2015 року становить 962 276 грн, з яких: основна сума боргу - 899 229 грн

36 коп.; нараховані відсотки - 49 372 грн 79 коп.; пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 4 639 грн 77 коп.; інфляційні втрати - 9 034 грн 08 коп.

Посилаючись на викладене, Державна іпотечна установапросила суд стягнути

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором про іпотечний кредитвід 13 жовтня 2011 року у розмірі 962 276 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року позов Державної іпотечної установи задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 962 276 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов Державної іпотечної установи, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконували, на вимоги кредитора не реагували, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено згідно з умовами договору та вимогами закону, а тому позов підлягає задоволенню

в солідарному порядку в межах заявлених позивачем вимог.

Короткий зміст судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заочне рішення суду першої інстанції перевірялось в апеляційному та касаційному порядку за апеляційною та касаційною скаргою ОСОБА_1 , доводи ОСОБА_5 , що ОСОБА_1 було допущено прострочення виконання зобов`язань

з погашення кредиту 24 листопада 2014 року, а тому строк вимоги до поручителя сплив не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , поданій

у жовтні 2019 року до Верховного Суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 09 жовтня 2019 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що із заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 26 грудня 2016 року, яка міститься у матеріалах справи, вбачається, що ним вперше допущено прострочення виконання зобов`язань з погашення кредиту

24 листопада 2014 року. Вважає, що на час звернення до суду із цим позовом порука ОСОБА_2 припинилася, на що суди не звернули увагу. Також зазначено, що ОСОБА_1 не був повідомлений про укладення договору відступлення права вимоги за його кредитним договором на користь Державної іпотечної установи, системно здійснював погашення заборгованості за вказаним кредитним договором до 2015 року не на користь Державної іпотечної установи, а на користь ПАТ Енергобанк , правомірно і добросовісно вважав належним кредитором за вказаним кредитним договором саме

ПАТ Енергобанк , а не Державну іпотечну установу.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року Державна іпотечна установа подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та залишити без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди, встановивши всі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення їхнього позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 жовтня 2011 року між ПАТ Енергобанк та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав відповідачеві кредит

у розмірі 975 000 грн, з кінцевим терміном повернення - 13 жовтня 2026 року,

із сплатою 14,5 процентів річних ( том 1, а. с. 8-15).

На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки від 13 жовтня

2011 року, за умовами якого остання зобов`язалась відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 по договору про іпотечний кредит (том 1, а. с. 16-18).

01 грудня 2011 року між ПАТ Енергобанк та позивачем Державною іпотечною установою укладено договір відступлення права вимоги № 186/11, відповідно до згідно якого ПАТ Енергобанк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором, договором поруки

(том 1, а. с. 19-22).

За розрахунком Державної іпотечної установистаном на 12 серпня 2015 року становить 962 276 грн, з яких: основна сума боргу - 899 229 грн 36 коп .; нараховані відсотки - 49 372 грн 79 коп . ; пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 4 639 грн 77 коп.; інфляційні втрати - 9 034 грн 08 коп .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають з огляду на таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Факт наявності заборгованості відповідачів належно перевірено та оцінено судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Тлумачення наведених положень закону свідчить про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами , повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145 цс 18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Договором про іпотечний кредит передбачено, що позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 975 тис. грн, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 14,50 % річних

у порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (пункт 1.1.). Кредит надається строком погашення не пізніше 13 жовтня 2026 року (пункт 1.2).

Позичальник зобов`язується щомісячно до 13 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами відповідно до графіку погашення кредиту шляхом внесенні готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок відкритий у кредитора. Останню сплату анутїтетного платежу здійснити

не пізніше 13 жовтня 2026 року (пункт 2.4 договору).

ОСОБА_1 , як позичальник, зобов`язався перед банком повернути суму кредиту з процентами до 13 жовтня 2026 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії договору про іпотечний кредит сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) , що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, унаслідок вказаних умов договору та у зв`язку з неналежним виконанням цих зобов`язань відповідачкою позовна давність за вимогами кредитора, до ОСОБА_2 , як поручителя, оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу окремо.

Таким чином, визначивши дату останнього платежу (13 лютого 2015 року,

а. с. 7) та дату пред`явлення позову, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що Державна іпотечна установа, звертаючись 25 серпня 2015 року до суду з позовом до ОСОБА_2 , як поручителя, про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит реалізувала своє право, передбачене положеннями частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі, отже з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за спірним кредитним договором у межах щомісячних платежів.

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення до суду із цим позовом порука ОСОБА_2 припинилася, безпідставні, оскільки у спірному кредитному договорі сторони установили строк виконання боржником окремих зобов`язань, внесення щомісячних платежів, тому строк звернення до поручителя з вимогою повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник