Ухвала

від 19.11.2019 по справі 910/25631/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/25631/13 За заявою Державної судової адміністрації України

про виправлення описки у наказі та поновлення строку для його пред`явлення

у справі № 910/25631/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"

до Приватного підприємства "Гєлан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стек-Комп`ютер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресив", Приватного підприємства "Ефективні технології продаж" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВаРос"

про стягнення 19 879 164,39 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від заявника: не з`явився

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: не з`явився

від відповідача 4: не з`явився

від відповідача 5: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Гєлан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стек-Комп`ютер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресив", Приватного підприємства "Ефективні технології продаж" і Товариства з обмеженою відповідальністю "ВаРос" про стягнення 19 409 561,65 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2014 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто солідарно з Приватного підприємства "Гєлан" (02140, м. Київ, просп. М.Бажана, 10-А; ідентифікаційний код 38078430), Товариства з обмеженою відповідальністю "Стек-Комп`ютер" (79017, м. Львів, вул. Зелена, 82; ідентифікаційний код 30538300), Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресив" (04071, м. Київ, вул. Братська, 3, літ. А; ідентифікаційний код 34428361), Приватного підприємства "Ефективні технології продаж" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 49; ідентифікаційний код 38078403) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВаРос" (79008, м. Львів, вул. Торгова, 15; ідентифікаційний код 20797302) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (02100, м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; ідентифікаційний код 21574573) заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 19 000 000 (дев`ятнадцять мільйонів) грн. 00 коп., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами у розмірі 490 940 (чотириста дев`яносто тисяч дев`ятсот сорок) грн. 39 коп., пеню у розмірі 388 244 (триста вісімдесят вісім тисяч двісті сорок чотири) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

04.04.2014 на виконання рішення Господарського суду міста Києва було видано відповідні накази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2017 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінеф" про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 у справі № 910/25631/13; здійснено процесуальне правонаступництво та замінено стягувача у виконавчому провадженні за наказом Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 у справі № 910/25631/13.

17.05.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінеф" було подано скаргу на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2017, справу № 910/25631/13 передано для розгляду скарги на дії ДВС судді Спичаку О.М.

Враховуючи викладене, ухвалою суду скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінеф" була призначена до розгляду на 19.06.2017.

Ухвалою суду від 30.06.2017 скаргу задоволено частково; визнано недійсним пункт 3 постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2017 щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 12.05.2014 № 43070013 в окреме провадження; в задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі №910/25631/13 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 скасовано частково, резолютивну частину ухвали викладено в новій редакції, за якою скаргу ТОВ "Сінеф" на бездіяльність відділу Державної виконавчої служби України задоволено частково: визнано недійсним п. 3 постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2017 щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 12.05.2014 № 43070013 в окреме провадження; визнано незаконною бездіяльність відділу щодо незняття арешту, накладеного на майно боржника; зобов`язано відділ усунути допущені порушення та вчинити дії відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження", які передбачені при закінченні виконавчого провадження.

Вищим господарським судом України касаційні скарги Міністерства юстиції України в особі департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та ТОВ "Сінеф" залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі №910/25631/13 залишено без змін, а також стягнуто з Міністерства юстиції України в особі департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1600 грн. за подання касаційної скарги у справі.

07.12.2017 на виконання постанови Вищого господарського суду України від 27.11.2017, яка набрала законної сили 27.11.2017 було видано відповідний наказ про стягнення з Міністерства юстиції України в особі департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у дохід Державного бюджету України судового збору у розмірі 1600 грн.

08.11.2019 від Державної судової адміністрації України до канцелярії суду надійшла заява про виправлення помилки в наказі Господарського суду м. Києва від 07.12.2017 у справі та поновлення строку для пред`явлення його до виконання.

В обґрунтування вказаної заяви Державна судова адміністрація України посилалась на помилкове зазначення судом у наказі строку його пред`явлення до виконання у три роки та не зазначення у відомостях про боржника коду ЄДРПОУ Міністерства юстиції України. Заявником висловлено вимогу про розгляд заяви без участі представника Державної судової адміністрації України.

Ухвалою від 11.11.2019р. судом було призначено розгляд заяви на 19.11.2019р.

Представники учасників судового процесу у судове засідання 19.11.2019р. не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином.

Наразі, за висновками суду, неявка сторін та заявника не перешкоджає розгляду заяви у судовому засіданні 19.11.2019р.

Розглянувши заяву Державної судової адміністрації України в частині виправлення помилок у виконавчому документі, суд дійшов висновку щодо її обґрунтованості та наявності підстав для задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

За приписами до ст.243 Господарського процесуального кодексу України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Частиною 1 ст.4 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент видачі виконавчого документа по справі) унормовано, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У ч.4 ст.15 Закону України Про виконавче провадження вказано, що за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

За приписами ч.1 ст.12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент видачі виконавчого документа по справі) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Проте, при видачі судового наказу від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 судом було помилково визначено строк пред`явлення його до виконання три роки та не зазначено коду ЄДРПОУ боржника.

Отже, з огляду на наведене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для виправлення помилок в наказі Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13.

Одночасно, суд також дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви Державної судової адміністрації України в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з урахуванням наступного.

У разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч.1 ст.328 Господарського процесуального кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст.19 Господарського процесуального кодексу України).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Отже, з системного аналізу наведеного вище полягає, що виконання судового рішення є однією з основоположних засад здійснення державою правозахисної функції.

Виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження, що полягає у примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) та являє собою сукупність дій визначених у Законі України Про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до означеного Закону підлягають примусовому виконанню. (ст.1 Закону України Про виконавче провадження ).

Статтею 2 Закону України Про виконавче провадження визначено що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Листом №05-17/774 від 13.03.2018р. Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі Державній судові1й адміністрації України було повернуто наказ Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 без виконання та вказано на наявність помилок у виконавчому документів в частині визначення строку пред`явлення до виконання та реквізитів боржника.

Таким чином, з наведеного полягає, що станом на теперішній час наказ Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 не виконано.

Враховуючи, що судом було допущено помилку у визначенні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, що фактично призвело до наявності у стягувача підстав вважати відповідний строк більш тривалим, ніж визначено законом, з метою забезпечення гарантій правової держави, суд вважає за необхідне поновити строк пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 328, 329 Господарського процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву Державної судової адміністрації України про виправлення помилки та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

2. Виправити помилки в наказі Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13.

3. Вважати вірним абзац четвертий наказу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 в наступній редакції: Боржник: Міністерство юстиції України в особі департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13, ЄДРПОУ 00015622) .

4. Вважати вірним абзац п`ятий наказу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 в наступній редакції: Наказ дійсний для пред`явлення до виконання до 27.02.2018р. .

5. Поновити строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/25631/13 до виконання.

6. Згідно ч.1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

Повний текст складено та підписано 19.11.2019р.

Суддя Спичак О.М.