Ухвала

від 22.01.2020 по справі 235/5555/16-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/5555/16-ц

Номер провадження 22-ц/804/807/20

22.01.2020

Справа № 235/5555/16-ц Головуючий в суді першої інстанції Хмельова С. М. Провадження № 22-ц/804/807/20 Суддя-доповідач Біляєва О.М.

У Х В А Л А

22 січня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі судді Біляєвої О. М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 3 727 500,00 грн, що станом на 30 серпня 2016 року еквівалентно 150 000,00 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 % річних від простроченої суми у розмірі 11 888,02 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються зі сплаченого ним при зверненні до суду судового збору в розмірі 6 890,00 грн, в рівних долях по 3 445,00 грн з кожного.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що нотаріально посвідчений письмовий договір позики від 17 березня 2010 року, наданий позивачем на підтвердження зобов`язань відповідача, є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов`язання. Цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України; наявність у позивача оригіналу договору позики згідно з положенням частини третьої статті 545 цього Кодексу свідчить про неповернення боргу відповідачем, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача суми позики за вказаним договором. Крім того, виходив із вимог частини третьої статті 61, статті 65, частини другої статті 73 СК України та того, що договір був укладений в інтересах родини, тому відповідачі несуть солідарну відповідальність.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено представником ОСОБА_2 .

У лютому 2017 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення суду, яку мотивовано тим, що суд безпідставно не допитав свідка ОСОБА_4 , невірно провів розрахунок заборгованості за спірним договором позики та не врахував, що станом на 17 березня 2010 року курс 100 доларів США становить 797,6700 грн, тобто сума позики 1 200 000,00 грн еквівалентна 150 438,15 доларів США. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності, не зваживши на умови договору, яким передбачено повернення позики частинами.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення договору позики і використання отриманих коштів в інтересах сім`ї.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

27 червня 2017 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони договору позики чітко визначили зобов`язання у гривнях України. Не зважаючи на суму позики у розмірі 1 200 000,00 грн, у валюті України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, стягнув більшу суму коштів в розмірі 3 739 388,02 грн, виходячи із суми їх грошового еквіваленту в іноземній валюті. При цьому суди проігнорували той факт, що ОСОБА_2 не надавав ОСОБА_2 позику у доларах США.

Суди попередніх інстанцій не застосували позовну давність при стягненні перших трьох частин боргу у такі періоди:

повернення першої частини боргу у строк до 17 березня 2011 року;

повернення другої частини боргу у строк до 17 березня 2012 року;

повернення третьої частини боргу у строк до 17 березня 2013 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми частини третьої статті 61, статті 65, частини другої статті 73 СК України, оскільки згідно з наявною в матеріалах справи розпискою від 25 жовтня 2010 року, ОСОБА_4 підтверджує отримання від ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 200 000,00 грн для відкриття станції технічного обслуговування. Дана обставина спростовує припущення ОСОБА_2 про те, що грошові кошти в розмірі 1 200 000,00 грн були використані в інтересах подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , не є підставою для солідарної відповідальності.

01 листопада 2017 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 до Вищого спеціалізованого суду України подано заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

У січні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона ніякої згоди на позику не підписувала, не зверталась до нотаріуса з жодним із подібних листів та нічого не підписувала. ОСОБА_1 взагалі нічого невідомо щодо отримання ОСОБА_3 будь-яких грошових коштів за будь-якими позиками.

У лютому 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказані заперечення ОСОБА_1 є аналогічними тим, які надійшли до Верховного Суду у січні 2018 року.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики відмовити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики залишити без змін.

Поновити виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

З моменту прийняття судом касаційної інстанції постанови скасовані рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики втрачають законну силу та подальшому виконанню в цій частині не підлягають.

17 січня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшла цивільна справа № 235/5555/16-ц з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог статей 17, 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи.

Згідно з частиною першою статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Разом з тим, частиною п`ятою статті 370 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року залишено без змін.

Під час апеляційного провадження суд апеляційної інстанції, крім іншого, розглядав доводи скарги ОСОБА_3 щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції до спірних правовідносин частини третьої статті 61, статті 65, частини другої статті 73 СК України і помилкового висновку, що договір був укладений в інтересах родини, тому відповідачі несуть солідарну відповідальність.

17 січня 2020 року, тобто після закінчення апеляційного розгляду справи, до Донецького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 , яку вона 25 вересня 2017 року подала через засоби поштового зв`язку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 65 СК України, а тому дійшов помилкового висновку про укладення ОСОБА_3 спірного договору позики в інтересах сім`ї, що є підставою для солідарної відповідальності подружжя.

З огляду на матеріали справи, наведені у скарзі ОСОБА_1 доводи аналогічні доводам, наведеним в апеляційній скарзі ОСОБА_3 , які суд апеляційної інстанції розглянув під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Слід також зазначити, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 07 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики скасовані. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики відмовлено.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на суд , одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, §53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Ураховуючи, що наведені у скарзі ОСОБА_1 доводи суд апеляційної інстанції розглянув під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи - ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції на підставі частини п`ятої статті 370 ЦПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Керуючись ч. 5 ст. 370 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року у цивільній справі № 235/5555/16-ц.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Касаційна скарга на ухвалу подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя О. М. Біляєва