Ухвала

від 13.01.2020 по справі 367/9025/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №11-кп/824/2/2020 Головуючий в І інстанції ОСОБА_1

Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України Суддя - доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року у кримінальному провадженні №12019110000000361 щодо ОСОБА_6 ,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора захисників обвинуваченого представника потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 ,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання захисників про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора і продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до19.01.2020 року включно.

Мотивуючи таке рішення, суд послався на те, що обвинуваченому слід продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з врахуванням наявності ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, які наявні на час розгляду справи судом, що підтверджують матеріали кримінального провадження, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, в якому він, за версією сторони обвинувачення, являється замовником умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілого, свідків, які ще не допитувались у судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити нові кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується і будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стороною захисту не надано.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурорів прокуратури Київської області про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , задовольнити клопотання захисників про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на більш м`який та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

За доводами апелянта, оскаржувана ухвала суду є незаконною та обґрунтованою, та не відповідає вимогам КПК України, Конвенції про захист прав людини та судовій практиці, оскільки суд першої інстанції обмежився лише цитуванням переліку законодавчих підстав застосування запобіжного заходу без встановлення їх наявності та обґрунтованості.

Перш за все, захисник вказує на порушення права підозрюваного на охорону здоров`я та нездатність Держави забезпечити право на охорону здоров`я та на отримання медичного лікування підозрюваному ОСОБА_6 в умовах перебування останнього під вартою.

Захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 має ряд тяжких та хронічних захворювань, які є небезпечними для життя та здоров`я останнього, що підтверджується копіями медичних виписок останнього від 21.06.2019, 05.08.2019 та 07.08.2019 року. За період часу протягом якого ОСОБА_6 перебуває під вартою стан його здоров`я значно погіршився, а гіпертонічна хвороба значно загострилась. У подальшому, на підставі звернення сторони захисту, 03.10.2019 року у приміщенні ДУ «Київський слідчий ізолятор» лікарем кардіологом проведено медичне обстеження ОСОБА_6 і відповідно до висновку лікаря кардіолога від 03.10.2019, ОСОБА_6 має дуже високі ризики кардіо-васкулярних ускладнень (інсульт, інфаркт, розшаровуючи аневризма аорти), що призведуть до інвалідизації або навіть до фатальних наслідків. ОСОБА_6 потребуєстаціонарного етапу дообстеження та лікування. Відповідно до висновків лікаря, ОСОБА_6 рекомендовано ліжковий режим, дієту № 9і, допомогу при прийомі медичних препаратів; контроль АТ, ЧСС, Глікемії, солі сечової кислоти, ЕКГ, черговими медичними сестрами. Рекомендовано дообстеження ЕХОкг, Доплерографія судин голови та шиї, КТ головного мозку, УЗД ОЧП та нирок, добовий моніторинг Холтер ЕКГ.

Захисник вказує, що ОСОБА_6 потребує кваліфікованого медичного спеціалізованого огляду (обстеження) та лікування, яке не можливо забезпечити силами ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Окрім того апелянт зазначає, що вже неодноразовими ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва, зокрема, ухвалою від 04.10.2019 р., 11.10.2019 р., та від 25.10.2019 р. зобов`язано слідчих у кримінальному провадженні зобов`язано слідчих, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженні №12019110000000361, забезпечити проведення невідкладного судово-медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_6 , доставити до Олександрівської клінічної лікарні м. Києва та/або іншого профільного медичного закладу для проходження повного медичного обстеження та лікування.

Разом з тим, перше медичне обстеження проводилось Київським обласним бюро судово-медичної експерти, під час якого експертом (спеціалістом) досліджувалось та вирішувалось питання лише щодо наявності/відсутності тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6 . Питання щодо загального стану здоров`я ОСОБА_6 , наявності захворювань, встановлення відповідних діагнозів та курсу лікування, експертом не досліджувалось.

В ДУ «Інститут серця МОЗ України» забезпечено проходження ОСОБА_6 лише тих видів медичних обстежень, які були безпосередньо зазначені в ухвалі суду, а саме проходження дообстеження ЕХОкг, Доплерографії судин голови та шиї, КТ головного мозку, УЗД ОЧП та нирок, добовий моніторинг Холтер ЕКГ.», проте, не було проведено інших обстежень, які не були зазначені в ухвалі, а проведення яких потербував ОСОБА_6 .

А згідно третьої ухвали, станом на 20.11.2019 службовими особами ДУ «Київський слідчий ізолятор» та службовим особам Київської медичної частини Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області не доставлено ОСОБА_6 до спеціалізованого медичного закладу для проходження повного медичного обстеження та лікування.

Таким чином, на переконання апелянта, у порушення вимог законодавства, станом на 20.11.2019 року службовими особами ДУ «Київський слідчий ізолятор» та службовим особам Київської медичної частини філії ДУ «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області не забезпечено виконання вимог ухвал Шевченківського районного суду м. Києва від 04.10.2019 р., 11.10.2019 р., та 26.10.2019 року та не забезпечено додержання права ОСОБА_6 на належну медичну допомогу.

Окрім того, захисник вказує на те, що відповідно до висновку лікаря нейрохірурга ОСОБА_11 від 21.11.2019 обвинувачений ОСОБА_6 потребує хірургічного лікування.

Крім того, адвокат ОСОБА_7 вказує на не врахування судом першої інстанції факту зменшення ризиків, якими обґрунтовувалось первинне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що мав суд врахувати, відповідно до вимог ч.ч. 1-3 ст. 199 КПК України.

Так, захисник вказує, що на даний час у кримінальному провадженні змінилась обстановка та зникли ряд ризиків, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, на даний час стороною обвинувачення оголошено про виконання вимог ст. 290 КПК України, тобто слідством допитано всіх свідків, призначено та проведено всі необхідні експертизи та проведено інші слідчі та процесуальні дії, а тому вбачається, що на даний час ризики впливу ОСОБА_6 на потерпілого, свідків, експерта тощо зникли (відпали), а так само відпав ризик ухилення ОСОБА_6 від органу досудового розслідування.

Крім того, захисник вказує, що сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв`язку з наявністю наступних ризиків: ризик переховування від органу досудового розслідування; ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого; ризик вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити свою злочинну діяльність.

З приводу цього апелянт зазначає, що під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прокурор не довів що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Тобто, сторона обвинувачення у розумінні вимог ст.ст. 132, 176, 177, 183 КПК України не надала достатніх і належних доказів тих обставин, на які вона посилалася у клопотанні, як на підставу застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття свого процесуального рішення.

Щодо доводів сторони обвинувачення про наявність ризиків захисник зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є безумовним підтвердженням наявності намірів у особи на ухилення від слідства та суду; ризик втечі підсудного/підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Апелянт звертає увагу суду на те, що кримінальне провадження, у якому ОСОБА_6 є підозрюваним, виділене з матеріалів досудового розслідування № 12018110040002096 від 27.10.2018 року. Тобто, відповідно до ч. 7 ст. 217 КПК України, досудове розслідування інкримінованого ОСОБА_6 діяння триває вже майже 13 місяців. Крім того, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які за версією сторони обвинувачення є співучасниками інкримінованого злочину, повідомлення про підозру було оголошено ще наприкінці 2018 року та початку 2019 року. Наведене, на переконання захисника, свідчить про те, що ОСОБА_6 мав об`єктивну можливість та цілком достатній час на вчинення дій, спрямованих на ухилення від слідства та суду, у тому числі, шляхом залишення меж території України, однак останній таких дій не здійснював, що свідчить про безпідставність припущень сторони обвинувачення про наявність ризиків переховування від органу досудового розслідування та суду.

Крім цього апелянт вказує на те, що ОСОБА_6 приймав участь в усіх слідчих діях та судових засіданнях у яких мав можливість приймати участь за станом здоров`я. Зокрема, ОСОБА_6 прибував до органу досудового розслідування за викликом слідчого для участі у проведенні слідчих дій, що були заплановані на 18.07.2019, 12.08.2019, 13.08.2019, 14.08.2019, 15.08.2019 та 16.08.2019.

Щодо доводів слідчого про те, що ОСОБА_6 ухилявся від суду, що підтверджується ухвалами про примусовий привід, то захисник зазначає, що матеріали судового провадження не містять доказів виконання ухвал Шевченківського районного суду м. Києва від 05.08.2019 та від 22.08.2019 року про привід ОСОБА_6 , оскільки останній добровільно з`явився до суду. Більш того, 22.08.2019 підозрюваний ОСОБА_6 , перебував на стаціонарному лікуванні ТОВ «Медлюкс+». Таким чином, на переконання апелянта, вказані причини неявки підозрюваного ОСОБА_6 у вищевказані судові засідання не можуть визнаватися переховуванням останнього від суду, а відтак на даний час відсутні обставини, які дають підстави вважати, що ОСОБА_6 має намір переховуватися від органу досудового розслідування та слідства.

Також, на переконання захисника, є безпідставними твердження сторони обвинувачення щодо можливості впливу підозрюваного ОСОБА_6 шляхом залякування, підкупу тощо на потерпілого, свідків, експерта, оскільки на підтвердження даних обставин не надано жодних належних та допустимих доказів. Крім того, наданий час, а так само на час розгляду клопотання слідчого судом першої інстанції, стороною обвинувачення допитано всіх свідків, призначено та проведено всі необхідні експертизи, а тому на даний час ризики впливу ОСОБА_6 на потерпілого, свідків, експерта взагалі відпали та не існували і на підтвердження даної обставини свідчить те, що 23.09.2019, тобто лише після спливу 13 днів з дня застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу, прокурором було прийнято рішення про відкриття матеріалів іншій стороні в порядку ст. 290 КПК України.

Більш того, також, на думку апелянта, є безпідставними твердження прокурора про можливість завдання ОСОБА_6 загрози життю та здоров`ю підозрюваним ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , оскільки із матеріалів кримінального провадження є не зрозумілим у чому саме полягає така небезпека та яким саме чином ОСОБА_6 може спричинити шкоду ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які перебувають під вартою в ДУ «Київській слідчий ізолятор». Відповіді на дані питання також не надають рапорти оперативних працівників поліції, якими обґрунтовується наявність таких ризиків.

На переконання адвоката ОСОБА_7 , твердження сторони обвинувачення про наявність ризику щодо вчинення ОСОБА_6 іншого злочину та продовження, начебто, свої злочинної діяльності взагалі не витримує жодної критики та не підтверджується жодними доказами.

Захисник зазначає, що ОСОБА_6 офіційно працює в ПП «Діана Плюс» (код ЄДРПОУ 33127073) та ТОВ «Аташе» (код ЄДРПОУ 31945336) на посаді директора, є засновником ряду суб`єктів господарювання (відомості про це містяться в матеріалах клопотання слідчого), тобто ОСОБА_6 займається суспільно корисною працею та має постійне джерело доходу.

Більш того, на переконання сторони захисту, неявка підозрюваного ОСОБА_6 для проходження судової експертизи не може визнаватися вчиненням інших перешкод стороні обвинувачення, що свідчить про те, що на даний час у кримінальному провадженні відсутні ризики, з наявністю яких закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу.

Щодо відсутності обґрунтованої підозри (обвинувачення) та використання стороною обвинувачення очевидно недопустимих доказів апелянт зазначає, що стороною обвинувачення обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні злочину здійснюється без наявності сукупності неспростовних доказів, що підтверджують вчинення останнім інкримінованого злочину, та в основу якого покладено очевидно недопустимі докази.

Апелянт вказує на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (рішення у справі "Котій проти України" п. 42), проте матеріали кримінального провадження не містять фактів або інформації, які б могла переконати неупередженого спостерігача в тому, що ОСОБА_6 , можливо, вчинив злочин, що був інкримінований останньому. Також матеріали кримінального провадження та матеріали долучені до клопотання не місять жодних прямих та неспростовних доказів, які підтверджують причетність ОСОБА_6 до інкримінованого останньому злочину. Особи, які за версією сторони обвинувачення є виконавцями замаху на умисне вбивство, не дають показань щодо причетності ОСОБА_6 до інкримінованого злочину. Всі матеріали кримінального провадження містять лише докази наявності у ОСОБА_6 мотиву скоєння інкримінованого злочину, а не самого факту скоєння останнім злочину, та наявні докази того, що ОСОБА_6 був знайомий з однією із осіб, яка за версією сторони обвинувачення є співвиконавцем скоєння замаху на умисне вбивство ОСОБА_14 .

При цьому, захисник в апеляційній скарзі наводить оцінку всім доказам, наявним у кримінальному провадженні, вказуючи на їх неналежність, недопустимість, та недостатність для доведення вини ОСОБА_6 , а також вказує на наявність суперечностей між доказами у провадженні, які в свою чергу, на думку захисника, свідчать про необґрунтованість висунутої щодо ОСОБА_6 підозри.

На думку захисника, на даний час орган досудового розслідування притягує ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності та позбавив його особистої волі лише за те, що у нього був мотив скоїти злочин, і що він особисто знав особу, яка за версією сторони обвинувачення є співвиконавцем скоєння замаху на умисне вбивство ОСОБА_14 .

Також апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано інших обставин, що враховуються при обрані запобіжного заходу (ст. 178 КПК України), а саме те, що вік підозрюваного ОСОБА_6 (на момент розгляду клопотання слідчого ОСОБА_6 виповнилось 59 років), не враховано наявність у нього тяжких хронічних захворювань, не враховано, що ОСОБА_6 має позитивні характеристики за місцем роботи та місцем проживання, що раніше не судимий, має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв`язки (мати, 2 доньок, цивільну дружину), має на утриманні мати пенсійного віку, ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітню доньку ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має офіційне постійне місце роботи та джерелі доходу, не має інших повідомлень про підозру у вчиненні інших злочинів, та не має ризиків продовження чи повторення протиправної поведінки.

На апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 представником потерпілого ОСОБА_14 адвокатом ОСОБА_10 подані заперечення, в яких він просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу Ірпінського міського суду від 21.11.2019 року залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень, представник потерпілого зазначає, що вважає твердження апелянта про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість ухвали суду хибною, оскільки об`єктивний аналіз оскаржуваної ухвали суду свідчить про протилежне.

В контексті тверджень захисника про порушення права підозрюваного на охорону здоров`я, то на думку представника потерпілого, в оскаржуваній ухвалі питання стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 не залишилося поза увагою суду. Так, суд цілком адекватно реагував на заяви та повідомлення захисників і обвинуваченого і вказував на необхідність надання ОСОБА_6 необхідної медичної допомоги як в умовах слідчого ізолятора, так і за його межами.

Щодо твердження апелянта про те, що нібито суд першої інстанції не врахував факт зменшення ризиків, якими обґрунтовувалось первинне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, те, що на даний час слідством допитано всіх свідків, призначено та проведено всі необхідні експертизи та проведено інші слідчі та процесуальні дії, а тому нібито вбачається, що на даний час ризики впливу обвинуваченого на потерпілого, свідків, експерта тощо зникли (відпали), а так само відпав ризик ухилення від органу розслідування, то, на переконання представника потерпілого, таке твердження є помилковим, оскільки ані потерпілий і свідки, ані експерти на даний час ще не допитані в судовому засіданні.

На переконання адвоката ОСОБА_10 , суд першої інстанції ретельно проаналізував і критично віднісся до доводів захисту щодо зменшення ризиків, якими обґрунтовувалось первинне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку, що ризики передбачені п.п.1, 3, 4, 5 4.1 ст. 177 КПК України наявні і на теперішній час.

Щодо посилання апелянта на те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає загальним положенням законодавства щодо можливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, КПК України, Конвенції про захист прав людини та судовій практиці ЄСПЛ, представник потерпілого зазначає, що наведені в цієї частині апеляційної скарги нормативні акти національного законодавства, а також декілька прикладів з практики ЄСПЛ мають загально-довідковий характер, не вказують і не підтверджують конкретного порушення судом норм національного законодавства або неврахування практики ЄСПЛ.

З приводу доводів апеляційної скарги про відсутність у кримінальному провадженні ризиків, у зв`язку із наявністю яких закон пов`язує можливість застосування запобіжних заходів, адвокат ОСОБА_10 вказує на те, що в оскаржуваній ухвалі суд надав належну об`єктивну оцінку доводам апелянта в цієї частині скарги і справедливо зазначив, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не можуть забезпечити уникнення ризиків та покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язків, у зв`язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Щодо доводів апелянта про відсутність обґрунтованих підозри (обвинувачення) та використання стороною обвинувачення очевидно недопустимих доказів, то представник потерпілого вказує, що таке твердження апелянта також не є об`єктивним і таким, що відповідає дійсності, оскільки перераховуючи в цієї частині апеляційної скарги десятки доказів обвинувачення, апелянт, навіть не бажаючи цього, підтверджує наявність достатніх об`єктивних даних, які в більш ніж достатньому ступені вказують на обґрунтованість підозри відносно ОСОБА_6 . При цьому апелянт пропонує апеляційній інстанції піддати ці докази глибокому дослідженню і правовій оцінці, що явно виходить за межі повноважень апеляційного суду в тої час, коли у кримінальному провадженні ще не розпочато судовий розгляд справи по суті.

З приводу доводів апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції не враховано інші обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу (ст.178 КПК України), то адвокат ОСОБА_10 вказує на те, що з оскаржуваної ухвали прямо вбачається, що суд першої інстанції постановив ухвалу про обрання запобіжного заходу тримання під вартою, проаналізувавши і піддавши правовій оцінці всі доводи сторони захисту, однак віднісся критично до цих доводів, про що прямо вказано в ухвалі.

Потерпілий, будучи належним чином повідомленим про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явився та подав суду заяву, в якій просив проводити апеляційний розгляд у його відсутність, оскільки його інтереси представлені в суді компетентним представником. Відтак, з врахуванням вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у відсутність потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6 та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думки представника потерпілого та прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 , вивчивши матеріали контрольного провадження та додатково надані як стороною захисту, так і стороною обвинувачення докази, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів контрольного провадження, в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває кримінальне провадження №12019110000000361, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.05.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_15 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

21 листопада 2019 року в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що на даний час існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема, те, що обвинувачений ОСОБА_15 буде мати можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків, експерта у цьому ж провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до19.01.2020 року включно .

Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.

Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу з зазначенням в ухвалі відповідних мотивів.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_6 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, за версією сторони обвинувачення, являється замовником умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, може продовжувати злочинну діяльність або перешкоджати правосуддю, та враховуючи ту обставину, що стороною захисту не надано доказів, які б свідчили про істотне зменшення на цей час зазначених ризиків, а також те, що у даному кримінальному провадженні в суді першої інстанції до спливу продовженого строку тримання під вартою навіть не проведено підготовче судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З приводу посилань захисника на відсутність обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.

Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз`ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.

З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об`єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Питання ж про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.

Доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставними.

Так, посилання захисника на те, що суд першої інстанції не врахував того, що на даний час, а так само, на час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції, стороною обвинувачення допитано всіх свідків, призначено та проведено всі необхідні експертизи, та стороною захисту виконуються вимоги ст. 290 КПК України, а тому, відпали ризики впливу ОСОБА_6 на потерпілого, свідків, експертів, є, на думку колегії суддів, безпідставними, оскільки відповідно до вимог КПК України докази судом досліджуються безпосередньо. А під час апеляційного розгляду встановлено, що на даний час в суді першої інстанції лише проводиться підготовче судове засідання, відповідно, не розпочато судовий розгляд провадження по суті, а тому, приймаючи до уваги стадію розгляду даного кримінального провадження, те, що докази у провадженні судом не досліджувалися, а за таких обставин залишається достатньо підстав вважати, що обвинувачений, опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження, то наведене свідчить про наявність ризику можливого впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання ОСОБА_6 покладених на нього обов`язків.

З приводу доводів апеляційної скарги захисника щодо порушення права ОСОБА_6 на охорону здоров`я та нездатність Держави забезпечити право на охорону здоров`я та отримання необхідного медичного лікування обвинуваченого в умовах перебування останнього під вартою, а також, не врахування, на думку сторони захисту судом першої інстанції стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 при продовженні строку тримання під вартою, то колегія суддів і такі доводи захисника вважає необґрунтованими, зважаючи на наступне. З матеріалів кримінального провадження дійсно вбачається, що ОСОБА_6 страждає на ряд захворювань. Разом з тим, враховуючи наведені обставини, неодноразовими ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Києва було зобов`язано начальника ДУ "Київський слідчий ізолятор" негайно забезпечити додержання прав ОСОБА_6 на охорону здоров`я та на отримання необхідного медичного обстеження та лікування, шляхом доставки його до спеціалізованих медичних закладів для проходження медичного обстеження та лікування, що в подальшому й виконувалось, про що свідчить численна медична документація, наявна в матеріалах кримінального провадження.

Що стосується тверджень захисника про погіршення стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 , то матеріали судового провадження не містять даних, які б вказували на суттєве його погіршення та неможливість утримання ОСОБА_6 під вартою у зв`язку з цим. Більш того, як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції зобов`язав начальника ДУ "Київський слідчий ізолятор" провести медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 та у разі потреби надати останньому медичну допомогу, та про результати повідомити суд.

Наведене свідчить про те, що стан здоров`я обвинуваченого при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою не залишився поза увагою суду, більш того, його було належним чином враховано, та відповідно, судом відреаговано з приводу дотримання установою ДУ "Київський слідчий ізолятор" права обвинуваченого на охорону здоров`я.

Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою колегія суддів не встановила.

Не є достатніми підставами для зміни запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем роботи.

Таким чином, рішення суду про необхідність продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою є законним, обґрунтованим і вмотивованим, постановлене згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, натомість, доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв`язку з чим приходить до висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року - без змін.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2019 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання захисників щодо зміни обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу тазадоволено клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до19.01.2020 року включно залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4