Постанова

від 27.07.2007 по справі 16/251

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/251

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

           27.07.2007  року                                                                                Справа № 16/251

Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :

головуючого судді                     Якушенко Р.Є.

суддів                                        Лазненко Л.Л.

                                        Перлова Д.Ю.

Склад судової колегії призначено розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 18.06.2007. Розпорядженнями від 20.07.2007 склад судової колегії змінено.

В судовому засіданні 23.07.2007 відповідно до статті 77 господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 27.07.2007 о 10 год. 00 хв.

при секретарі                    

судового засідання                    Черніковій Я.В.

за участю представників сторін

від позивача                              не прибув

від відповідача                    Шарій О.А, дов. №86 від 01.12.06

Розглянувши

апеляційну скаргу                    Державного підприємства „Попаснянський

вагоноремонтний завод”, м. Попасна

на рішення

господарського суду           Луганської області

від                                         01.06.07

у справі                               № 16/251 (суддя –Шеліхіна Р.М.)

за позовом                               Приватного підприємства „СІІТ”, м. Київ

до відповідача                     Державного підприємства „Попаснянський

                                        вагоноремонтний завод”, м. Попасна

про                                        стягнення 134012 грн. 77 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.06.07 у справі №16/251 (суддя Шеліхіна Р.М.) частково задоволено позов приватного підприємства «СІІТ», м. Київ  до Державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний  завод», м. Попасна, стягнуто з відповідача основний борг в сумі 84925 грн. 37 коп., інфляційні нарахування у розмірі 12238 грн. 12 коп., судові витрати: державне мито в сумі 971 грн. 60 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 85 грн. 60 коп., провадження у справі  в частині стягнення пені в сумі  12308 грн. 39 коп. припинено, у задоволенні вимог щодо стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку в сумі 26499 грн. 84 коп. відмовлено.

Рішення господарського суду з посиланням на норми статті 625 Цивільного кодексу України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України мотивоване доведеністю позивачем вимог щодо стягнення боргу за виконані роботи в сумі 84925 грн. 37 коп., наявності прострочення  оплати заборгованості.

У задоволенні позову в частині стягнення  збитків у вигляді неотриманого прибутку в сумі 26449 грн. 84 коп. відмовлено, у зв'язку з недоведеністю позивачем складу правопорушення, що призвело до спричинення  збитків.

В частині стягнення пені в сумі 12308 грн. 39 коп. за період з 01.10.05 по 28.02.07 провадження у справі припинено на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою позивача від позову в частині стягнення пені.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу № 16/251 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду з участю представника ДП «Попаснянський вагоноремонтний завод».

На обґрунтування доводів апеляційної  скарги вказує наступне.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, 23.03.2007 ДП „Попаснянський вагоноремонтний завод” на користь ПП „СІІТ”, згідно договору №91-юм було перераховано борг в сумі 20000 грн., що не враховано місцевим господарським судом.

Державним підприємством „Попаснянський вагоноремонтний завод” не отримувалися ухвали про відкладення розгляду справи та перенесення судового засідання на іншу дату, а саме на 01.06.2007, коли було прийнято рішення без присутності відповідача.

Таким чином, господарським судом Луганської області були порушені права відповідача, згідно статті 22, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв”язку з чим Державне підприємство „Попаснянський ВРЗ” було позбавлене права захищати свої інтереси, приймаючи участь у розгляді справи до винесення рішення, заявляти свої клопотання, давати пояснення, подавати докази погашення суми боргу.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, вважає їх необгрунтованими, а тому просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду від 01.06.2007 у справі №16/251 залишити без змін.

У судовому засіданні 23.07.2007 було оголошено перерву до 27.07.2007. Позивач після оголошення перерви у судовому засіданні не скористався правом участі у судовому засіданні.

Заслухавши доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи судова колегія апеляційної інстанції  

ВСТАНОВИЛА:

02.08.2005 між приватним підприємство «СІІТ», позивачем у справі, та Державним підприємством «Попаснянський вагоноремонтний завод», відповідачем у справі, укладено договір (виконання робіт) № 91-ЮМ, за умовами пункту 1.1 якого відповідач, «замовник»доручає, а позивач, «виконавець», приймає на себе зобов'язання виконати роботи по наплавленню гребенів та відпалюванню поверхні кочення колісних пар (а.с. 21-24).

Сторони узгодили всі суттєві умови договору, пунктом 3.6 визначили вартість робіт та загальну суму договору, пунктом 4 термін та порядок розрахунків.

Згідно п. 4.2 вказаного договору підставою оплати є рахунок „виконавця”, який видається після підписання актів, вказаних у п. 4.1. Розрахунки за виконані роботи проводяться протягом 20 (двадцяти) банківських днів, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок „виконавця” (а.с. 22).

Позивач, посилаючись на те, що відповідач порушив зобов'язання за договором щодо оплати виконаних робіт, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом від 14.03.07 з вимогами про стягнення:

- основного боргу в сумі 84925 грн. 37 коп.;

- суми інфляційних нарахувань за весь час прострочення розрахунків, що становить 12771 грн. 29 коп.;

- пені в сумі 12308 грн. 39 коп.;

- збитків (втраченої вигоди) 26449 грн. 84 коп.

Всього 134012 грн. 77 коп.

На обґрунтування позовних вимог подав акти приймання-здачі виконаних робіт за вказаним договором № 91-ЮМ від 02.08.05:

№ 10 від 31.10.05 на суму 34346 грн. 16 коп. (а.с. 16);

№ 11 від 30.11.05 на суму 45052 грн. 78 коп. (а.с. 17);

№ 12 від 30.12.05 на суму 52167 грн. 62 коп. (а.с. 18);

Акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.06 (а.с. 19), згідно якого заборгованість відповідача станом на  01.10.05 складає 40200 грн. 74 коп.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач заявою від 04.05.07 керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України змінив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача:

- основний борг в сумі 64925 грн. 37 коп.;

- суму інфляції за весь час прострочення розрахунків, що становить 12966 грн. 68 коп.;

- 3% річних від суми простроченого боргу в сумі 3547 грн. 96 коп.;

- збитки (втрачену вигоду) в сумі 27555 грн. 57 коп.

Заявою від 06.05.07 позивач відмовився від позову в частині стягнення пені (а.с. 58).

Ухвалою від 27.05.07 місцевий господарський суд розглянувши заяву позивача від 24.05.07 залишив її без задоволення в частині стягнення  3% річних посилаючись на порушення позивачем ст. 22 ГПК України, оскільки він змінив в цій частині і предмет і підставу позову.

Обґрунтовуючи заявлені до стягнення суми, позивач подав додатково акти виконаних робіт № 8п від 31.08.05 на суму 20523 грн. 88 коп. (а.с. 73) та № 9п від 30.09.05 на суму 41392 грн. 32 коп. (а.с. 75) та  банківські  виписки з особового рахунку на підтвердження часткової оплати виконання робіт (а. с.76-79).

Також позивач подав акти прийомки-здачі наданих відповідачем позивачу послуг (а.с.80-88).

Дослідивши подані позивачем докази, суд першої інстанції постановив рішення від 01.06.07, яким частково задовольнив позовні вимоги з підстав вказаних вище.

Судовою колегією під час апеляційного провадження відповідно до приписів статей 99, 101 господарського процесуального кодексу України повторно розглянута справа у повному обсязі.

З метою повного з”ясування фактичних обставин, що мають значення для справи, судовою колегією було зобов”язано сторони здійснити звірення розрахунків за договором №91-юм від  02.08.05.

У судове засідання відповідачем представлено акт звірення розрахунків станом на 02.07.07, підписаний сторонами у справі без зауважень, з якого вбачається, що  заборгованість відповідача на дату звернення з позовом до суду складає 64925 грн. 37 коп., останній платіж здійснено відповідачем 23.03.2007 в сумі 20000 грн., тобто до пред”явлення позову до суду. Саме цей платіж не враховано судом першої інстанції при постановленні рішення від 01.06.2007.

На підтвердження перерахування 23.03.2007 позивачу 20000 грн. відповідач надав платіжне доручення №21635/2058 від 23.03.2007, яке було досліджено судовою колегією в судовому засіданні, копія платіжного доручення залучена до матеріалів справи.

Розраховуючи суми інфляційних нарахувань позивач порушив порядок застосування індексів інфляції, рекомендований Верховним Судом України листом №63-97 від 03.04.1997.

Після перерахунку, відповідно до вимог чинного законодавства, сума інфляційних нарахувань згідно розрахунку позивача, з яким погодився відповідач (лист від 27.07.2007) складає 11434 грн. 08 коп.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 173 господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України  господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать, що правовідносини за позовом виникли із договору (виконання робіт) №91-ЮМ від 02.08.05, який за своєю правовою природою є договором підряду, зміст якого визначено статтею 837 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 02.08.05 між сторонами було укладено договір виконання робіт №91-ЮМ, за умовами якого позивач зобов”язався виконати роботи по наплавленню гребенів та відпалювання поверхні кочення колісних пар, а відповідач у свою чергу зобов”язався прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Матеріалами справи доведено, що позивачем виконані роботи за вказаним договором на загальну суму 193482 грн. 76 коп., що підтверджується актами приймання-здачі робіт, залученими до матеріалів справи (а.с. 16-18, 73, 75) та не заперечується відповідачем.

Підставою виникнення господарського спору стало невиконання відповідачем зобов”язань з оплати виконаних робіт.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) –стаття 530 Цивільного кодексу України.

В пункті 4.2 договору №91-ЮМ від 02.08.05 сторони визначили, що підставою для оплати виконаних робіт є рахунок, який видається після підписання актів виконаних робіт, розрахунки за виконані роботи проводяться протягом 20 банківських днів, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця робіт, позивача у справі.

Матеріалами справи доведено, що відповідач свої зобов”язання щодо оплати виконаних робіт виконав частково. Згідно виписок банку (а.с. 76-79) відповідач сплатив 105523 грн. 88 коп. Крім того, позивачем зменшено суму заборгованості на 3033 грн. 51 коп. – вартість наданих йому відповідачем послуг. Заборгованість відповідача склала 84925 грн. 37 коп., яка і була заявлена позивачем до стягнення у позовній заяві від 14.03.07.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява поверталася позивачу місцевим господарським судом без розгляду, а 16.04.07 знов надійшла до господарського суду.

Згідно платіжного доручення №21635/2058 від 23.03.07 відповідач перерахував позивачу згідно договору №91-ЮМ за виконані роботи з наплавлення гребенів 20000 грн.

Позивач заявою від 04.05.07 зменшив позовні вимоги в частині основного боргу, у зв”язку з чим заборгованість, що заявлена до стягнення скадає 64925 грн. 37 коп.

Місцевий господарський суд не прийняв зменшення позивачем позовних вимог в частині основного боргу та зазначив в мотивувальній частині рішення про необгрунтованість заявленого боргу в сумі 20000 грн. та відмову в цій частині позову. Проте, помилково стягнув заборгованість в сумі 84925 грн. 37 коп., з урахуванням сплачених відповідачем 20000 грн. до пред”явлення 16.04.07 позову, що є підставою для часткового скасування судового рішення.

Крім того, як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач допустив прострочення оплати виконаних позивачем робіт, період прострочення складає з 21.10.05 по 31.03.07.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіряючи правильність розрахунку суми інфляційних нарахувань, судовою колегією встановлено, що суд першої інстанції не звернув уваги на допущені позивачем порушення порядку застосування індексів інфляції, рекомендованого листом Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997. Сума інфляційних нарахувань за період з 21.10.05 по 31.03.07 складає 11434 грн. 08 коп., а не 12238 грн. 12 коп., як стягнуто судом першої інстанції.

Щодо решти заявлених вимог, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав доказів на підтвердження заявлених до стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку в сумі 26449 грн. 84 коп., завданих відповідачем порушенням грошового зобов”язання.

Оскільки позивач відмовився від вимог щодо стягнення пені в сумі 12308 грн. 39 коп., суд першої інстанції цілком правомірно припинив провадження у справі в цій частині позову на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме статей 22, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження за матеріалами справи.

Ухвала господарського суду Луганської області від 07.05.07 про відкладення розгляду справи №16/251 на 01.06.07 направлена відповідачу належним чином за вихідним номером 283 від 14.05.07. зазначена кореспонденція до господарського суду не поверталась.

Враховуючи те, що відповідно до роз”яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 „Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про  встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду від 01.06.07 у даній справі слід скасувати в частині стягнення основного боргу, інфляційних нарахувань та судових витрат, які за правилом статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Таким чином пункт 2 резолютивної частини рішення слід викласти в наступній редакції: „Стягнути з Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод", м.Попасна Луганської області, вул.Залізнична, 1, ід. код 09585574, на користь Приватного підприємства "СІІТ", м.Київ, вул.Рейтарська, 35-а, ід. код 19346675 основний борг у розмірі 64925 грн. 37 коп., інфляційні нарахування у розмірі 11434 грн. 08 коп., держмито у розмірі 763 грн. 59 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 67 грн. 24 коп.”

В решті рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідно до статті 49 господарського процесуального кодексу України витрати відповідача по державному миту за апеляційною скаргою в сумі 104 грн. покладаються на позивача, пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги.

Відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України та частини 1 пункту 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 зайве сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги державне мито в сумі 4 грн. 80 коп. підлягає поверненню відповідачу.

Керуючись статтями 47, 49, 99, 101, п. 1 ст. 102, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний  господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Попаснянський вагоноремонтний завод” на рішення господарського суду Луганської області від 01.06.2007 у справі №16/251 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 01.06.2007 у справі №16/251 скасувати частково.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення від 01.06.2007 у справі №16/251 викласти в наступній редакції: „Стягнути з Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод", м.Попасна Луганської області, вул.Залізнична, 1, ід. код 09585574, на користь Приватного підприємства "СІІТ", м.Київ, вул.Рейтарська, 35-а, ід. код 19346675 основний борг у розмірі 64925 грн. 37 коп., інфляційні нарахування у розмірі 11434 грн. 08 коп., держмито у розмірі 763 грн. 59 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 67 грн. 24 коп.”

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного підприємства "СІІТ", м.Київ, вул.Рейтарська, 35-а, ід. код 19346675 на користь Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод", м.Попасна Луганської області, вул.Залізнична, 1, ід. код 09585574 витрати по державному миту за апеляційною скаргою в сумі 104 грн. 00 коп.

6.  Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

7. Повернути Державному підприємству "Попаснянський вагоноремонтний завод", м.Попасна Луганської області, вул.Залізнична, 1, ід. код 09585574 з Державного бюджету України державне мито у сумі 4 грн. 80 коп., зайве сплачене за платіжним дорученням №22599/3964 від 08.06.2007

Підставою для повернення є дана постанова, скріплена печаткою суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.          

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя                                                            Р.Є. Якушенко

Суддя                                                                                 Л. Л. Лазненко

Суддя                                                                                Д.Ю. Перлов