Рішення

від 04.03.2020 по справі 922/4209/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4209/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Зоря", с. Борівське до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання права користування ділнякою за участю представників сторін:

позивача - Ковальова Л.В., адвокат;

відповідача - Щербак Т.М., дов. № 32-20-0.14-5-62-20 від 03.01.2020.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Зоря", с. Борівське, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Зоря" (63661, Харківська область, Шевченківський район, селище Борівське, код ЄДРПОУ: 30608408) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084, виданого 04 жовтня 1999 року, Р№ 114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6616-СГ від 05.08.2019 "Про впорядкування земельно-облікових відомостей".

3. Покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 24.12.2019 відкрито провадження у справі № 922/4209/19 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21.01.2020 об 11:45 год.

16.01.2020 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 1053), в якому відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що, по-перше, позивачем належним чином не підтверджено наявність юридичного спору, що виник між С(Ф)Г "Зоря" та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, не підтверджено наявність порушення, невизнання або оспорювання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області прав позивача, а тому, не підтверджено підстав для звернення до суду із позовною заявою. Окрім цього, відповідач вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Таким чином, з моменту смерті гр. ОСОБА_1 земельна ділянка не перебуває у власності або користуванні інших осіб, належить державі, яка в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області уповноважена розпоряджатись такою ділянкою. Таким чином, на думку відповідача, у С(Ф)Г "Зоря" відсутні будь-які належним чином підтверджені права на спірну земельну ділянку. Щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6616 від 05.08.2019 "Про впорядкування земельно-облікових відомостей", вважає, що позивачем в позовній заяві не обґрунтовано та документально не підтверджено, в чому полягають порушення інтересів С(Ф)Г "Зоря" при прийнятті Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказу №6616-СГ від 05.08.2019.

29.01.2020 позивачем надано до суду відповідь на відзив відповідача (вх. № 2279), яка долучена до матеріалів справи.

17.02.2020 позивачем, через канцелярію суду, надані додаткові докази в обґрунтування заявлених позовних вимог (вх. № 4023), які долучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 18.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/4146/17 до судового розгляду по суті на 25.02.2020 о 12:45 год.

Протокольними ухвалами від 25.02.2020, 03.03.2020 у судових засіданнях оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.

04.03.2020 представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18 (вх. № 5727).

Протокольною ухвалою, судом відмовлено у задоволенні даного клопотання представника позивача, на підставі приписів ч. 3 ст. 195 ГПК України, якою внормовано строки та підстави для подання відповідного клопотання та зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 04.03.2020 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.03.2020 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.03.2020, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів V сесії XXIII скликання від 14 травня 1999 року "Про відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського господарства" на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", вилучено з земель запасу розташованої на території Борівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 50 гектарів та надано її у постійне користування для ведення селянського господарства громадянину України ОСОБА_1 , дозволено новоствореному селянському господарству виготовити Державний акт на право постійного користування землею.

На підставі зазначеного рішення Шевченківською районною радою народних депутатів видано ОСОБА_1 Державний акт на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084 від 04 жовтня 1999 року; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 114.

29 жовтня 1999 року Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області було зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства "Зоря" та видано Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Селянського (фермерського) господарства "Зоря".

29.10.1999 Селянське (фермерське) господарство "Зоря" було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій із присвоєнням ідентифікаційного коду 3068408, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: 29.10.1999 № 14731200000000066.

Відповідно до Статуту селянського (фермерського) господарства "Зоря", зареєстрованого розпорядженням Шевченківської райдержадміністрації № 021 від 29.10.1999, Селянське (фермерське) господарство було створено на підставі рішення V сесії XXIII скликання Шевченківської районної ради від 14 травня 1999 року та на підставі Державного акта на право постійного користування землею за № 114 від 04 жовтня 1999 року.

Засновником господарства являвся ОСОБА_1 , особа, на ім`я якої видано Державний акт на право постійного користування землею серії IV- ХР № 000084, зареєстрований за № 114 від 04 жовтня 1999 року, яким посвідчено надання землі для ведення селянського (фермерського) господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, факт і дата смерті підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Волоськобалаклійською сільскою радою Шевченківського району Харківської області ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 15.

Згідно Статуту селянського (фермерського) господарства "Зоря" у новій редакції, затвердженого 17.02.2010, зареєстрованого Державним реєстратором Шевченківської районної адміністрації 17.02.2010, номер запису: 14731050008000066, Селянське (фермерське) господарство створене на необмежений строк, засновником і головою якого стала ОСОБА_3 .

Згідно п. 6.1 Статуту, землі господарства складаються з земельних ділянок, виділених для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом надання їх в користування або передачі у приватну власність.

05 серпня 2019 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 50,2000 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 114 від 04 жовтня 1999 року, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи обв`язки земелекористувача земельної ділянки несе створене ОСОБА_1 Селянське (фермерське) господарство "Зоря", а не фізична особа засновник, на ім`я якої видано Державний акт на право постійного користування землею. У зв`язку з чим, на думку позивача, смерть фізичної особи засновника жодним чином не впливає на можливість користування Селянським (фермерським) господарством "Зоря" земельною ділянкою на праві постійного користування.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач не визнає право позивача на користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого особистого права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у жовтні 1999 року селянського (фермерського) господарства "Зоря" регулювалось положеннями ст. ст. 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ та Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".

Відповідно до ст. 2 Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

У постійне користування, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів V сесії XXIII скликання від 14 травня 1999 року "Про відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського господарства" вилучено з земель запасу розташованої на території Борівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 50 гектарів, надано її у постійне користування для ведення селянського господарства громадянину України ОСОБА_1 , дозволено новоствореному селянському господарству виготовити Державний акт на право постійного користування землею.

Розпорядженням Шевченківської райдержадміністрації № 021 від 29.10.1999 було створено Селянське (фермерське) господарство.

Відповідно до Статуту С(Ф )Г "Зоря", засновником господарства є ОСОБА_1 .

За змістом статті 9 Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

За ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Із 01 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України. Право постійного користування земельною ділянкою було визначено ч. 1 ст. 92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону "Про фермерське господарство" та відповідно до ч. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства складаються із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (ч. 2 ст. 12 Закону).

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 31 ЗК України).

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2).

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 цього Кодексу).

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до ст. ст. 13, 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до ч. 3 ст. 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За змістом п. "а" ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Ч. ч. 3, 4 ст. 142 цього Кодексу передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Так, рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів V сесії XXIII скликання від 14 травня 1999 року дозволено новоствореному селянському господарству (С(Ф)Г Зоря виготовити Державний акт на право постійного користування землею.

Суд зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Тобто, рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 зводиться до того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Разом з тим, ОСОБА_1 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Водночас, слід зазначити, що ОСОБА_1 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто більше ніж 10 років потому, з цього моменту С ( Ф )Г Зоря не вчиняло жодних дій щодо належного оформлення права на земельну ділянку, наданої останньому на праві постійного користування.

Проте, Селянським (фермерським) господарством "Зоря" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2019 року по справі № 922/3312/17.

Крім того, за змістом ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Проте за СФГ "Зоря" права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеної у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17.

Отже, вимоги позивача щодо визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084, виданого 04 жовтня 1999 року, Р№ 114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6616-СГ від 05.08.2019 "Про впорядкування земельно-облікових відомостей", суд зазначає, що такі вимоги є похідними від вимог щодо визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку, яка є предметом даного спору, а отже, також не підлягають задоволенню.

Водночас слід зазначити, що ч.10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України.

Слід зазначити, що земельна ділянка, яка є предметом даного позову у цій справі, станом на час розгляду справи поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно інші кадастрові номери та які надано у власність фізичним особам.

Тобто, земельна ділянка, про визнання право постійного користування за позивачем якої подано позов у цій справі, не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16.

Отже ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Водночас, враховуючи, що заходи щодо поділу спірної земельної ділянки є чинними, відомості щодо оскарження та скасування цих заходів відсутні, поновлення прав позивача шляхом визнання за ним право постійного користування земельною ділянкою потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельних ділянок зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, що не може бути вирішено в межах цього позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16).

Таким чином, у зв`язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки, припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом визнання за Селянським (фермерським) господарством "Зоря" право постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084, виданого 04 жовтня 1999 року, Р№ 114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справах №№ 912/1856/16, 912/687/17, 911/510/18.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволені позову С(Ф)Г "Зоря" у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Зоря" (63661, Харківська область, Шевченківський район, селище Борівське, вул. Стадіонна, 2, кв. 16, код ЄДРПОУ 30608408);

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов., код ЄДРПОУ 39792822).

Повне рішення складено 16.03.2020.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4209/19