Постанова

від 03.11.2020 по справі 922/4209/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р. Справа № 922/4209/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.,

за участю представників:

від позивача: Ковальова Л.В.: адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.02.2007 №264) - на підставі ордеру від 28.09.2020 серії АС №1009920;

від інших учасників судового процесу : не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зоря", с.Борівське, Шевченківський район, Харківська область,

на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 (суддя Аюпова Р.М.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Харківської області в м.Харкові о 12год 42хв, повний текст якого складений 16.03.2020,

у справі 922/4209/19

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "Зоря", с.Борівське, Шевченківський район, Харківська область,

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача : ОСОБА_1 , м. Харків, ОСОБА_2 , м. Харків та ОСОБА_3 , м. Харків,

про визнання права користування ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

19.12.2019 Селянське (фермерське) господарство "Зоря" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про:

- визнання за СФГ "Зоря" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000084, виданого 04.10.1999, Р№ 114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" (т.1, а.с. 4-177).

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст. 13 Конституції України, ст.ст. 1, 2,4,9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 92,116,118,125,126,131, 141,142 ЗК України, ст.14 ПК України, ст.407 ЦК України, ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" мотивовано тим, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. ОСОБА_4 , який отримав у постійне користування спірну земельну ділянку та акт на право постійного користування землею від 04.10.1999, за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю. ОСОБА_4 помер ще 03.06.2009, тобто більше ніж 10 років потому, з цього моменту С(Ф)Г "Зоря" не вчиняло жодних дій щодо належного оформлення права на земельну ділянку. Крім того, суд зазначив, що позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою.

В частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" місцевий господарський суд дійшов висновку, що ці вимоги є похідними від вимог щодо визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку, яка є предметом даного спору, а отже, також не підлягає задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що земельна ділянка, яка є предметом даного позову у цій справі, станом на час розгляду справи поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно інші кадастрові номери та які надано у власність фізичним особам. Тобто, земельна ділянка, про визнання права постійного користування якої за позивачем подано позов у цій справі, не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки, а тому припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом визнання за Селянським (фермерським) господарством "Зоря" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом.

СФГ "Зоря" з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 30.03.2020 звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/4209/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що: по-перше, судом проігноровано ту обставину, що спірна земельна ділянка була відведена ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського господарства на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", саме у зв`язку з чим вилучена із земель запасу; СФГ "Зоря" створено на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 04.10.1999 №114. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична зміна землекористувача і обов`язки землекористувача перейшли до СФГ з дня його реєстрації; до-друге, земельна ділянка була передана до статутного фонду створеного СФГ "Зоря" у відповідності до чинного на час створення СФГ законодавства, а тому з 1999року перебувала у користуванні СФГ "Зоря"; по-третє, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законом порядку до 01.01.2002, після набрання чинності статтею 92 ЗК України не скасовується та не обмежується; по-четверте, позивач, а не ОСОБА_4 , як фізична особа, здійснював обробку спірної земельної ділянки, отримував прибутки та сплачував податки, подавав статистичну звітність, як за життя ОСОБА_4 , так і після його смерті; ОСОБА_4 набув земельну ділянку з метою створення фермерського господарства, а не для особистих потреб, а отже після державної реєстрації СФГ "Зоря" відбулася фактична зміна землекористувача. Отже, з моменту створення СФГ у нього виникає охоронюваний законом інтерес у використанні землі його засновником, який є правовою підставою для правомірного використання цієї землі фермерським господарством.

У відзиві на апеляційну скаргу від 14.05.2020 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/4209/19 без змін, апеляційну скаргу СФГ Зоря - без задоволення. При цьому зазначає, що: по-перше, позивачем не підтверджено наявності спору між СФГ Зоря та Головним управлінням; наявності порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав позивача, а отже не підтверджено підстав звернення до суду із позовною заявою; по-друге, позивач помилково вважає, що користувачем земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні громадянина ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , було саме СФГ Зоря , а не померлий громадянин; позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка належить йому на праві власності; державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою видавався саме на фізичну особу - громадянина ОСОБА_4 , а не СФГ Зоря ; по-третє, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право постійного користування без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі припиняється із смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. При цьому посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у справах №922/3312/17, №185/1677/17, №472/598/16-ц. Крім того вказує на те, що вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ є похідними від вимоги щодо визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку, яка є предметом даного спору, а отже, на думку відповідача, не підлягає задоволенню (т.2,а.с.321-240).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі №922/4209/19 зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18 (т.2, а.с.224-227).

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.07.2020 поновлено апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду (т.2,а.с.246-248).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2020 у зв`язку відпусткою судді Здороко Л.М. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І. , суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/4209/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та треті особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, проте не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів V сесії XXIII скликання від 14.05.1999 "Про відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського господарства" на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" вилучено з земель запасу розташовану на території Борівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 50 гектарів та надано її у постійне користування ОСОБА_4 для ведення селянського господарства; дозволено новоствореному селянському господарству виготовити Державний акт на право постійного користування землею (т.1, а.с.50).

На підставі рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.05.1999 №9 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку 50,20га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV-ХP №000084 (т.1, а.с.51).

29.10.1999 Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства "Зоря", згідно з положеннями якого воно створено у відповідності до Закону України Про господарські товариства , та рішення V сесії ХХІІІ скликання Шевченківської районної ради Харківської області від 14.05.1999 та на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 06.10.1999 №114 (т.1,а.с.25-33).

Відповідно до п.2.1 Статуту СФГ Зоря засновником господарства є ОСОБА_4

29.10.1999 Селянське (фермерське) господарство "Зоря" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14731200000000066.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть від 03.06.2009 серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.52).

17.02.2010 Державним реєстратором Шевченківської районної адміністрації за номером 14731050008000066 зареєстровано Статут СФГ Зоря в новій редакції, п.1.2 якого встановлено, що селянське (фермерське) господарство створене на необмежений строк, засновником і головою якого стала ОСОБА_6 (т.1,а.с.34-48).

Пунктом 6.1 цього Статуту встановлено, що землі господарства складаються з земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, шляхом надання їх в користування або передачі їх у приватну власність.

Листом від 06.02.2020 №41/120-20 Відділ у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повідомив СФГ Зоря про те, що ОСОБА_4 згідно рішення V сесії ХХІІІ скликання Шевченківської районної ради Харківської області надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель державної власності (запасу) земельна ділянка площею 50,2 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею IV-ХP №000084 (т.2,а.с.7).

У листі від 06.02.2020 №42/120-20 Відділ у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначив, що станом на 01.01.2020 до статистичної форми 6-зем були внесені відповідні зміни, а саме: площа земель запасу була зменшена на 50,2га, а землі фермерського господарства збільшені на 50,2га (т.2,а.с.8).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,2000га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000084, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 за № 114, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_4 . Земельну ділянку загальною площею 50,2000га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Встановлено вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею ІV-ХР №000084, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №144 від 04.10.1999, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки (т.2,а.с.24,25).

У листі від 28.02.2020 №141/420-20 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначило, що припинено право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_4 у зв`язку з його смертю, а земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності. На сьогоднішній день зазначена земельна ділянка поділена на 24 земельні ділянки, 23 з яких площею по 2,0га перебувають в приватній власності для ведення особистого селянського господарства і одна площею 3,7010га, кадастровий номер 6325782500:01:000:0268, перебуває в землях запасу державної власності сільськогосподарського призначення. Крім того, зазначено, що згідно інформації, відображеній в Національній кадастровій системі, на зазначені земельні ділянки змінено власника 07.02.2020 (т.2,а.с.45,46).

Позивач в якості доказів факту перебування спірної земельної ділянки в його користуванні надав лист Головного управління ДПС у Харківській області від 18.12.2019, в якому зазначено, що СФГ Зоря є платником єдиного податку четвертої групи. Земельна ділянка площею 50,0га згідно державного акту на право постійного користування землею серії IV-XP №000084 від 04.10.1999, яка розташована за межами населеного пункту на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, була включена до звітів з єдиного податку четвертої групи (фіксованого сільськогосподарського податку) за період з 2005-2019 роки та податок сплачено у повному обсязі; податкові декларації, статистичний звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів ягід і винограду, про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, платіжні доручення про сплату фіксованого сільськогосподарського податку за 2015-2019 роки (т.1,а.с.54-162).

04.03.2020 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.174-183).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ Зоря права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії VІ-ХР №000084, виданого 04.10.1999 №114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999, та визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ Про впорядкування земельно-облікових відомостей з підстав порушення прав позивача на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент створення СФГ Зоря ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент створення СФГ Зоря ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент створення СФГ Зоря ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у п.41 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції станом на момент створення СФГ Зоря ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, згідно приписів законодавства, чинного на момент створення СФГ Зоря , для створення СФГ необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи було одержання земельної ділянки. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.05.1999 №9 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку 50,20га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею №IV-ХP 000084 (т.1, а.с.51).

29.10.1999 Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства "Зоря", згідно з положеннями якого воно створено у відповідності до Закону України Про господарські товариства та рішення V сесії ХХІІІ скликання Шевченківської районної ради Харківської області від 14.05.1999 та на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 06.10.1999 №114 (т.1,а.с.25-33).

19.06.2003 прийнятий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Таким чином, з положень Закону № 937-IV вбачається, що реалізація громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та від 23.06.2020 у справі №922/989/18, а також у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №908/2063/18.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц.

Отже, з моменту реєстрації СФГ Зоря землекористувачем земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_4 для ведення фермерського господарська, стало безпосередньо СФГ Зоря .

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

А отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 ЗК України (у редакції станом на момент смерті ОСОБА_4 ) встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Зоря , так і з 01.01.2002) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

У п.67 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Беручи до уваги, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, а одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ, і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №908/2063/18.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, на висновки з якої посилався місцевий господарський суд при розгляді цієї справи, зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення, в його основу покладено помилковий висновок про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Таким чином, СФГ Зоря у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації набуло права та обов`язки землекористувача, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц , від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

За таких обставин, зі смертю ОСОБА_4 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 04.10.1999 №000084, таке право не є таким, що припинилось.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" суд апеляційної інстанції зазначає, таке.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 №285, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,2000га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000084, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 за № 114, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_4 . Земельну ділянку загальною 50,2000га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Встановлено вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею І V-ХР №000084, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №144 від 04.10.1999, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки (т.2,а.с.24,25).

Проте, як було зазначено вище, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.08.2019, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 22, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України, серед яких: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі Закону, оскільки діяльність СФГ Зоря на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 23.06,2020 у справі №922/989/18.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ 05.08.2019 №6616-СГ Про впорядкування земельно-облікових відносин , діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ Зоря права використання земельної ділянки внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою його засновника (смерті засновника СФГ).

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, однак з порушенням норм матеріального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі Селянського (фермерського) господарства "Зоря", є обґрунтованими, а апеляційна скарга - такою, що підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/4209/19 слід скасувати через неправильне застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Селянського (фермерського) господарства "Зоря".

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.4 ч.1 ст. 277, ст.ст. 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зоря" задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/4209/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Селянського (фермерського) господарства "Зоря" задовольнити.

3. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Зоря" (63661, Харківська область, Шевченківській район, селище Борівське, код ЄДРПОУ 30608408) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,20га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я Шкрябіля Анатолія Вікторовича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV-XP №000084, виданого 04.10.1999, Р№114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999.

4.Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 №6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 06.11.2020.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Т.Д. Геза

Суддя В.В. Лакіза